Рішення

від 10.01.2022 по справі 369/6316/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6316/19

Провадження № 2/369/153/22

РІШЕННЯ

Іменем України

10.01.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.07.2019 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 28.08.2019 року.

23.09.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній заперечив проти задоволення позовних вимог.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дідура М.О. № 1077 від 29.12.2020 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/6316/19 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 року, який проведений, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Пінкевич Н.С. у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, судді Янченку А.В. передано цивільну справу 369/6316/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.12.2020 року (суддя Янченко А.В.) прийнято до розгляду цивільну справу до розгляду, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 10.01.2022 року позивач та її представник підтримали задоволення позову повністю, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач до 2020 року була засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Аллон Лтд (код ЄДРПОУ 32528211), яке надає послуги з прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів.

У 2016 році позивач познайомилась з відповідачем, який за 5000 грн. на місяць орендував у ТОВ ТАС-ДЕВЕЛОПМЕНТ частину нежилого приміщення загальною площею 180,00 кв.м. у АДРЕСА_1 , де влаштував цех з чистки килимів.

Влітку 2016 року відповідач запропонував позивачу придбати у нього готовий бізнес з очищення килимів за $20000 доларів США, який складався з оренди нежилого приміщення загальною площею 180,00 кв.м. у АДРЕСА_1 з центрифугою та іншим дрібним майном, на що позивачка погодилась.

Позивачка була зацікавлена орендувати це приміщення саме на таких умовах, а відповідач запевнив її, що забезпечить укладення договору оренди цього приміщення з позивачкою строком не менше, ніж на 1 рік та надав останній договір купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року для підписання, що позивачка і зробила, навіть не читаючи його.

Так, 28.02.2017 року позивач (покупець) уклала з відповідачем (продавець) договір купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець зобов`язалась прийняти та оплатити обладнання для цеху прання килимів згідно зі специфікацією, яка додається до договору.

За укладання договору оренди приміщення між його власником та позивачкою, 03.03.2017 відповідач отримав від позивачки $2000 доларів США, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи. Після цього позивачка отримала від відповідача Договір оренди №01/01/0052 від 01.03.2017 року між ТОВ ТАС-ДЕВЕЛОПМЕНТ та ТОВ Аллон Лтд , відповідно до якого орендна плата за користування вищезазначеним приміщенням складала 5580 грн. на місяць, договір строком до 30.09.2017 року.

У квітні 2017 року позивачка отримала лист від орендодавця компанії ТОВ ТАС-ДЕВЕЛОПМЕНТ про те, що приміщення, які було орендовано ТОВ Аллон Лтд за адресою м.Вишневе, вул. Київська, б.4 продано 18.04.2017 року компанії ТОВ Скай-компані , а отже договір оренди №01/01/0052 від 01.03.2017 року, укладений між ТОВ ТАС-ДЕВЕЛОПМЕНТ та ТОВ Аллон Лтд є розірваним в односторонньому порядку.

Новий власник приміщення ТОВ Скай-компані запропонував орендну плату у розмірі 25000 (двадцять п`ять) тисяч гривень на місяць, у зв`язку із чим позивач була вимушена залишити вказані приміщення, право на оренду яких відповідач фактично продав позивачу в якості готового бізнесу.

Згідно договору купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року та акту прийому-передачі до нього, відповідач продав позивачці майно, яке насправді йому не належало, припливно-витяжна система, витяжна система, п.7.1. машина для миття підлоги Клинтех у кількості 3 од., що належала позивачу. Хоча, відповідно до п.2.3. договору оренди №01/01/0052 від 01.03.2017 року, укладеному між ТОВ ТАС-ДЕВЕЛОПМЕНТ та ТОВ Аллон Лтд , фактичний (технічний) стан майна нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 на дату передачі орендарю (01.03.2017 р.) - , а також його складових частин, механізмів та обладнання, приладів обліку, що знаходяться у майні зазначається у акті прийому-передачі, за змістом якого, станом на 01.03.2017 року жодного обладнання у вказаному приміщенні не було.

Зібраними доказами підтверджується, що укладаючи договір купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року, сторони вчинили удаваний правочин. Тобто, метою сторін було укладання саме договору купівлі-продажу бізнесу з умовою збереження розміру орендної плати, а не договору купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку, що сторони фактично і вчинили. Такий висновок суду підтверджується поясненнями сторін, викладеними як у позові, так і у відзиві щодо обставин справи, розписками про передачу позивачем коштів відповідачу за переоформлення оренди та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, сторони не мали правових підстав для укладання договору купівлі-продажу бізнесу з умовою збереження розміру орендної плати, а тому уклали договір купівлі-продажу обладнання, якого або взагалі не існувало, або не належало продавцю (відповідачу).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині першій ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положенням ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У п.п. 19,20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 зазначено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, договір купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року, яким сторони оформили купівлю-продаж саме бізнесу на конкретних умовах є таким, що вчинений під впливом обману. За цим договором позивачка придбала готовий бізнес та обладнання, які вона на справді не отримала.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Твердження відповідача на те, що ним було продано позивачу обладнання, за яке остання відмовилася розраховуватися сприймається судом критично, оскільки у доданому до позовної заяви відповіді на відзив (подавався до Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/13999/18), ОСОБА_3 зазначив про продаж готового бізнесу з виробничою потужністю 400 кв.м. за зміну в грошовому вираженні 1 800 000 грн доходу за місяць.

Водночас спірний договір від 28.02.2017 року не містить положень про передачу відповідачу позивачу приміщення площею 400 кв.м.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу обладнання з умовою оплати у розстрочку від 28.02.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 13.01.2022 року.

Суддя А.В. Янченко