Постанова

від 16.12.2021 по справі 658/3428/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м. Херсон

Справа №658/3428/20

Провадження №22-ц/819/1505/21

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач)

судді: Базіль Л.В.

Приходько Л.А.

секретар судового засідання: Дундич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Под`ячевої І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської селищної ради Каховського району Херсонської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 від 17 грудня 1996 року, видане виконавчим комітетом Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області та скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок літ А , садибного типу загальною площею 28,4 кв.м, житлова площа 19 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами: а-прибудова, а1-ганок, Б-гараж, №1-4,1 - огорожі та споруди, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1970819365235 від 22 листопада 2019 року.

Позов мотивований тим, що з 12 липня 1986 року по 18 березня 1994 року позивач та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

24 жовтня 1989 року позивач придбала житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_2 . Згодом сільською радою було змінено нумерацію будинків та будинку присвоєний номер 2.

17 липня 2019 року позивач зареєструвала документи щодо будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому їй стало відомо, що за заявою її колишнього чоловіка - відповідача ОСОБА_3 22 листопада 2019 року проведена державна реєстрація об`єкта нерухомого майна: житлового будинку, садибного типу з господарськими будівлями та спорудами загальною площею (кв.м): 28.4, житлова площа (кв.м): 19, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Підставою для проведення державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно стало свідоцтво про право власності на житловий будинок від 17 грудня 1996 року. Позивач зазначила, що за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, яке належить саме їй, оскільки все нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачем входить до складу майна, яке належить саме їй на праві приватної власності в частці 1/1.

Оспорюване свідоцтво про право власності від 17 грудня 1996 року видано ОСОБА_3 на підставі: рішення №32 виконавчого комітету Василівської сільської ради від 17 березня 1994 року, згідно якого відповідачу надано згоду про визнання літньої кухні житловим будинком розташованим по АДРЕСА_2 ; рішення від 09 серпня 1994 року виконавчого комітету Василівської сільської ради, яким відповідачу надано згоду на виділення окремим господарством в погосподарських книгах належного йому житлового будинку з присвоєнням нумерації будинку АДРЕСА_1 ; рішення №32 виконавчого комітету Василівської сільської ради від 21 листопада 1996 року, яким ухвалено клопотати перед Каховською райдержадміністрацією про визнання літньої кухні, розташованої за адресою АДРЕСА_1 житловим будинком.

На думку позивача, всі вищезазначені рішення, та свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , є незаконними, оскільки ні під час перебування сторін у шлюбі, ні після його розірвання, нерухоме майно між подружжям, у спосіб передбачений законодавством України, не ділилось. Реєстрація за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, яке належить позивачу порушує її права як єдиного власника нерухомого майна.

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 травня 2021 року у задоволення позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надавала згоди щодо поділу спільного майна подружжя, за якою літня кухня та гараж домоволодіння перейшли у власність ОСОБА_3 , а тому прийняті виконавчим комітетом Василівської сільської ради Каховського району рішення №32 від 17 березня 1994року; від 09 серпня 1994року; від 21 листопада 1996року, на підставі яких відповідач отримав свідоцтво про право власності на майно від 17 грудня 1996року, ухвалені поза межею повноважень виконавчого комітету, а відтак є незаконними.

Суд врахував, що позивач тривалий час не проживає у житловому будинку, протягом більш ніж 20 років претензій до колишнього чоловіка не пред`являла, була обізнана щодо його проживання у спірному домоволодінні та не вчиняла дій з метою захисту свого права власності.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд вказав, що ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності звернення до суду, а наявність поважних причин, які унеможливлювали для позивача подання позову у визначені законом строки є не доведеними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду від 13 травня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин інститут позовної давності, а доводи суду про сплив позовної давності є необґрунтованими. На думку апелянта, суд не врахував, що ОСОБА_3 не повідомив її про оформлення ним права власності на частину домоволодіння. Про прийняті рішення щодо належного їй житлового будинку, вона не була повідомлена й сільською радою. Про видачу відповідачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_3 (попередній номер АДРЕСА_1) вона довідалася лише у 2020році, а тому строки звернення до суду з позовом пропущені з поважних причин.

Також зазначила, що порушення її прав власності виникло у 2019році, яке апелянт обраховує з моменту проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно. Стверджує, що між нею та колишнім чоловіком не проводився поділ спільного майна подружжя.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - адвокат Гераскін В.Д. просили апеляційну скаргу задовольнити, пославшись на обставини, викладені у позові та апеляційній скарзі.

Інші сторони до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до положень ст.128 ч.6 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15 травня 2006р. №3 роз`яснено, що, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції), норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше ніж 1 січня 2004р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених у СК.

Відповідно до вимог ст.22 КпШС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, набуте подружжям у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди (ст.27 КпШС).

Згідно ст.29 КпШС, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу

спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено зібраними у справі доказами, що з 12 липня 1986 року по 18 березня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно договору купівлі-продажу від 24 жовтня 1989 року, тобто під час знаходження у шлюбі, позивач уклала договір про придбання житлового будинку з підсобними приміщеннями, який знаходиться у АДРЕСА_4 . Домоволодіння складалося з одного житлового будинку, літньої кухні, підвалу, 4 сараїв, гаражу, вбиральні, 3 навісів. Житлова площа будинку становила 23,3 м2.

За зверненням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , депутатами Василівської сільської ради Каховського району 03 лютого 1994 року був складений та посвідчений акт, згідно якого подружжя дійшло згоди про поділ їх спільного майна, у тому числі, будинку та надвірних споруджень, розташованих в АДРЕСА_2 наступним чином: будинок та всі спорудження залишаються за ОСОБА_1, а ОСОБА_3 залишається кухня та гараж. Акт підписаний сторонами у справі, що позивачем не заперечується.

Згідно положень ст. 41, 42, 45, 47 ЦК Української РСР, 1963 року передбачалося, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону .

Розглядаючи питання пов`язані з формою укладення угод, їх нотаріальним посвідченням, слід усвідомлювати, що саме з дотриманням цих обов`язкових вимог договори, предметом яких є, зокрема нерухоме майно, набувають правоутворюючого значення. Тобто сторони таких угод набувають відповідних прав та обов`язків, що, в свою чергу, впливає на виникнення тих, чи інших речових прав.

Відповідно до пункту 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції №45/5 від 31 жовтня 1975 року, в редакції станом на 03 лютого 1994 року, обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягали наступні угоди :

договори про відчуження (купівля - продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу УРСР );

договори про заставу жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу (частина друга статті 184 Цивільного кодексу УРСР);

договори про надання у безстрокове користування земельних ділянок для будівництва жилих будинків на праві особистої власності (стаття 36 Закону Української РСР "Про державний нотаріат");

договори дарування на суму понад 500 карбованців (частина перша статті 244 Цивільного кодексу УРСР);

заповіти (стаття 541 Цивільного кодексу УРСР);

довіреності на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних і громадських організацій, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності (стаття 65 Цивільного кодексу УРСР);

довіреності, що видаються в порядку передоручення (стаття 68 Цивільного кодексу УРСР).

За бажанням сторін посвідчувалися й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов`язкової нотаріальної форми, як, наприклад, угоди учасників спільної часткової власності про порядок користування спільним жилим будинком, квартирою в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, про порядок користування земельною ділянкою, про встановлення розміру часток або про зміну розміру часток, договори позики, схову та ін.

Щодо спільного майна подружжя, то обов`язкового нотаріального посвідчення потребували лише угоди про відчуження або заставу цього майна (п.34 Інструкції).

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що станом на 03 лютого 1994 року подружжя за взаємною згодою, в порядку ст.27 КпШС, мало можливість здійснити поділ спільного майна у поза судовому порядку шляхом укладення письмової угоди, яка не потребувала нотаріального посвідчення, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що нерухоме майно подружжя ОСОБА_2 не було поділено у спосіб визначений діючим законодавством позбавлений правового обґрунтування та є помилковим.

Законом України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , 1990року, зокрема ст.32, 38, 42, визначалися повноваження виконавчих комітетів сільської, селищної, міської ради народних депутатів в галузі житлового господарства, серед яких сприяння будівництву індивідуального житла; прийняття рішень та затвердження актів про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на відповідній території, реєстрація права власності, вчинення нотаріальних дій, тощо.

Статтею 16 ЖК України також визначені повноваження виконавчих комітетів селищних, сільських Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду.

Відповідно до ст.152 ЖК, в редакції від 06 травня 1993р., передбачалося, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів. Виконавчі комітети місцевих рад здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам (ст.154 ЖК України).

Встановлено, що 17 березня 1994 року виконавчий комітет Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області ухвалив рішення № 32, яким надав ОСОБА_2 згоду про визнання належної йому літньої кухні житловим будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету сільської ради від 09 серпня 1994 року ОСОБА_3 надано згоду на виділення окремого господарства в погосподарських книгах, з присвоєння належному відповідачу будинку номеру АДРЕСА_1.

На підставі заяви ОСОБА_3 та висновку комісії з прийняття в експлуатацію жилих будинків при виконкомі сільради, 21 листопада 1996 року виконавчим комітетом Василівської сільської ради ухвалено рішення Про визнання літньої кухні належної ОСОБА_3 - житловим будинком, розташованої в АДРЕСА_1 .

17 грудня 1996 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому від 21 листопада 1996 року № 32.

Того ж дня право власності відповідача на нерухоме майно зареєстровано Каховським бюро технічної інвентаризації, за номером 218-1/1 у реєстровій кадастровій книзі.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26 лютого 2009 року внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - виконавчого комітету Василівської сільської ради (ЄДРПОУ 04401090).

Ураховуючи фактичні обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини за часом їх виникнення, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач в особі Любимівської селищної ради Каховського району, яка є правонаступником Василівської сільської ради, здійснив поділ спільного майна подружжя поза межами наданих раді повноважень, без отримання на те згоди іншого співвласника ( ОСОБА_1 ), оскільки такий поділ майна сільської радою не проводився, а посвідчення акту від 03 лютого 1994 року двома депутатами сільської ради та членом жіночої ради на підставі заяви подружжя ОСОБА_2 не свідчить про зворотнє.

В ході розгляду справи позивач не довела належними та допустимими доказами факт ненадання нею згоди у 1994 році щодо поділу майна подружжя та передачу ОСОБА_3 приміщень літньої кухні та гаражу домоволодіння, придбаного подружжям в період перебування у зареєстрованому шлюбі.

Крім того слід визнати, що наведені вище рішення виконавчого комітету сільської ради, на підставі яких 17 грудня 1996 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , прийняті виконкомом у відповідності до наданих йому повноважень. Доводи апеляційної скарги ці обставини не спростовують.

Позивач не довела наявність інших правових підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право власності на майно від 17 грудня 1996 року.

Ураховуючи викладене, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення та скасування рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 травня 2021 року, якимвідмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності звернення до суду, з прийняттям у справі нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, за необґрунтованістю пред`явлених вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 травня 2021 року скасувати, прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської селищної ради Каховського району Херсонської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.О. Бездрабко

Судді: Л.В. Базіль

Л.А. Приходько