Рішення

від 13.05.2021 по справі 658/3428/20

КАХОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 658/3428/20

(провадження № 2/658/260/21)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області в складі

головуючого судді Под`ячевої І.Д. ,

при секретарі Левицькій Н.Я.,

розглянувши в місті Каховка у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської селищної ради (третя особа ОСОБА_3 ) про визнання незаконним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним Свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок у АДРЕСА_1 , без серії та номера від 17.12.1996 року видане Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області та скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок А, садибного типу загальною площею 28,4 кв.м, житлова площа 19 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: а-прибудова, а1-ганок, Б-гараж, № 1-4,1 - огорожі та споруди, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1970819365235 від 22.11.2019 року.

В обґрунтування позову зазначається, що 12 липня 1986 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. 24 жовтня 1989 року позивач перебуваючи у шлюбі придбала будинок в АДРЕСА_1 . Згодом сільською радою було змінено нумерацію будинків та номер будинку було змінено на 2. 18 березня 1994 року шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний. 17 липня 2019 року позивач зареєструвала документи щодо будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, одночасно позивачу стало відомо, що за заявою її бувшого чоловіка ОСОБА_3 22 листопада 2019 року було проведено державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна: житловий будинок, садибного типу з господарськими будівлями та спорудами загальною площею (кв.м): 28.4, житлова площа (кв.м): 19 за адресою: АДРЕСА_2 .. Підставою для державної реєстрації послугувало свідоцтво про право власності, на житловий будинок без серії та номеру, видане 17.12.1996 року КП Каховське бюро технічної інвентаризації . Тобто, на ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, яке вже раніше було зареєстровано на позивача, оскільки все нерухоме майно, яке зареєстровано на ОСОБА_3 входить до складу майна, яке належить на праві приватної власності в частці 1/1 - ОСОБА_1 ..Свідоцтво про право власності видане ОСОБА_3 на підставі: рішення № 32 Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 17.03.1994 року, згідно якого надано згоду громадянину ОСОБА_3 на визнання літньої кухні житловим будинком розташованому по АДРЕСА_1 ; рішення від 09.08.1994 року Виконавчого комітету Василівської сільської ради згідно якого: В зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_3 має житловий будинок, присадибну ділянку, веде окремо особисте господарство, дати згоду на виділення окремим господарством в погосподарських книгах надати будинку № НОМЕР_1 ; рішення № 32 Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 21.11.1996 року в якому зазначено: Ходотайствовать перед Каховской райгосадминистрацией о признании летней кухни, находящейся в с. Васильевка по улице Молодежной №8-А, размером 7х16-98 принадлежащую гр. ОСОБА_3 - жилым домом . На думку позивача, всі вищезазначені рішення, та свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , є незаконними, оскільки ні під час перебування сторін у шлюбі, ні після його розірвання, нерухоме майно між ними, у спосіб передбачений законодавством України, не ділилось.

Таким чином, реєстрація за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, яке на той момент належало ОСОБА_1 порушує її права як єдиного власника нерухомого майна. ОСОБА_1 позбавлена права повноцінно використовувати своє майно, а саме права розпорядження своєю власністю.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та окремо зазначив, що будинок був придбаний у шлюбі, після розірвання шлюбу було досягнуто домовленість щодо поділу будинку, а саме відповідачу залишається кухня та гараж, вся інша частина домоволодіння залишається за позивачем. Відповідач із новою сім`єю проживав в будинку більше 20 років, позивач не з`являлась, будь-яких претензій протягом всього часу не пред`являла. Старша донька з певного часу дозволила проживати безпосередньо в будинку, оскільки за ним необхідно було доглядати. Позивач знала, що відповідач оформив свою частину будинку на себе, саме тому не з`являлась протягом 20 років. Сьогодні вирішила будинок продати, а тому намагається його виселити з його частини будинку.

Представник Любимівської селищної ради в судовому засіданні проти позову заперечувала та зазначала, що рішення приймалось радою щодо частини будинку у зв`язку із домовленістю подружжя щодо його поділу, що закріплено в акті від 03 лютого 1994 року. Право відповідача на частину будинку було реалізовано, саме шляхом надання згоди громадянину ОСОБА_3 на визнання літньої кухні житловим будинком розташованому по АДРЕСА_1 . Відповідач весь час проживав в будинку, будь-яких претензій від позивача до сільської ради не надходило. Позивач була обізнана щодо прийнятого сільською радою рішення, оскільки у 1997 році перед тим як переїхати в іншу місцевість через сільську раду надала заяву, згідно якої позивач вимагала від ОСОБА_3 виселитись з кухні, оскільки його проживання на подвір`ї будинку, який їй належить заважає їй проживати в такому будинку. Строк для виселення був наданий позивачем до 10 вересня 1997 року. Після цього позивач із будь-якими вимогам не зверталась. За таких даних представник сільської ради вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо оскарження виданого сільською радою свідоцтва про право власності на виділену частину будинку.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позов також не визнала, зазначала, що із чоловіком ОСОБА_3 проживають разом майже 20 років, позивач ніколи не пред`являла претензії щодо їх проживання в кухні та будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , протягом всього часу вона із чоловіком доглядали за домоволодінням, сплачували всі платежі, в тому числі податок на землю. У 2019 році позивач приїхала та повідомила, що має намір продати будинок та вони повинні його залишити.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи позивача, відповідачів, та третьої особи суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, судом встановлено, що 12 липня 1986 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб, прізвище сім`ї ОСОБА_5 .

Згідно договору купівлі-продажу від 24.10.1989 року ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 житловий будинок з підсобними приміщеннями, який знаходиться у АДРЕСА_2 на земельній ділянці присадибних земель колгоспу імені Карла Маркса. На вказаній земельній ділянці був розташований: один житловий будинок, критий шифером, літня кухня, підвал з пригребицею, 4 сараї, гараж, туалет, 3 навіси, житлова площа складала 23,3 м2.

18 березня 1994 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано.

12 серпня 2005 року позивач ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_8 , прізвище сім`ї ОСОБА_9 .

03 лютого 1994 року було складено акт, за участі депутатів сільської ради, у зв`язку із зверненням ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 із заявою про поділ спільного майна подружжя.

Згідно акту подружжя прийшло до згоди про поділ будинку та надвірних споруджень, розташованих в АДРЕСА_1 наступним чином, будинок та всі спорудження залишаються за ОСОБА_6 , за ОСОБА_3 залишається кухня та гараж.

Рішенням Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 17.03.1994 року № 32 надано згоду громадянину ОСОБА_2 на визнання літньої кухні житловим будинком, розташованому по АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 09.08.1994 року встановлено, що у зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_3 має житловий будинок, присадибну ділянку, веде окремо особисте господарство, дати згоду на виділення окремим господарством в погосподарських книгах надати будинку номер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В рішенні № 32 Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 21.11.1996 року зазначено: Ходотайствовать перед Каховской райгосадминистрацией о признании летней кухни, находящуюся в с. Васильевка по улице Молодежной №8-А, размером 7х16-98 принадлежащую гр. ОСОБА_10 - жилым домом .

Також в рішенні від 21 листопада 1996 року Виконавчого комітету Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області зазначено, що видати свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_10 ..

17.12.1996 року ОСОБА_10 видано свідоцтво про право власності, на житловий будинок, згідно якого ОСОБА_10 належить будинок в АДРЕСА_1 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому від 21 листопада 1996 року № 32.

Одночасно свідоцтво було зареєстровано в органах БТІ за відповідним кадастровим номером 218-1/1.

Спірні правовідносини виникли у 1996 році, а тому регулюються нормативно-правовими актами чинними станом на 1996 рік, а саме Цивільним кодексом УРСР 1963 року, Законом України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , Кодексом про шлюб та сім`ю України та Законом України Про власність .

Відповідно до статей 22, 28 та 29 Кодексу про шлюб та сім`ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Як встановлено матеріалами справи, будинок по АДРЕСА_3 був придбаний ОСОБА_1 в період шлюбу, тобто будинок був спільним майном подружжя (сумісна власність), що сторонами не заперечується.

Після розлучення у 1994 році за участі посадових осіб Василівської сільської ради, між подружжям було досягнуто згоди щодо поділу всього спільного майна, в тому числі будинку.

Однак, належним чином такий поділ нерухомого майна колишнім подружжям оформлено не було.

Згідно ст. 112 Цивільного кодексу УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Законом України Про власність було встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. (стаття 16)

Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. (стаття 17)

Так, після розлучення, через деякий час, ОСОБА_11 будинок залишила та в ньому продовжував проживати відповідач ОСОБА_10 ..

За заявою ОСОБА_10 органами місцевого самоврядування було прийнято декілька рішень, а саме: рішенням Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 17.03.1994 року № 32, згідно якого ОСОБА_10 надано згоду на визнання літньої кухні житловим будинком, розташованому по АДРЕСА_1 ; рішенням Виконкому Василівської сільради від 09.08.1994 року встановлено, що у зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_10 має житловий будинок, присадибну ділянку, веде окремо особисте господарство, дати згоду на виділення окремим господарством в погосподарських книгах надати будинку номер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в рішенні № 32 Виконкому Василівської сільради від 21.11.1996 року зазначено: Ходотайствовать перед Каховской райгосадминистрацией о признании летней кухни, находящуюся в АДРЕСА_1 , размером 7х16-98 принадлежащую гр. ОСОБА_10 - жилым домом , також в рішенні від 21 листопада 1996 року Виконавчого комітету Василівської сільської ради зазначено, що видати свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_10 ..

17.12.1996 року ОСОБА_10 видано свідоцтво про право власності, на житловий будинок, згідно якого ОСОБА_10 належить будинок в АДРЕСА_1 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому від 21 листопада 1996 року № 32.

Законом України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , визначено, цей Закон визначає засади місцевого та регіонального самоврядування - основи демократичного устрою влади в Україні, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, а також інших форм територіальної самоорганізації громадян. Закон є основою утвердження повноти народовладдя на відповідних адміністративних територіях.

Згідно статті 49 виконавчий комітет Ради народних депутатів у межах своїх повноважень приймає рішення і видає розпорядження. Рішення виконавчого комітету приймаються більшістю від загального складу виконавчого комітету. Розпорядження виконавчого комітету видаються від його імені головою виконавчого комітету.

Акти виконавчого комітету та його органів, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих актів у дію, доводяться до виконавців і є обов`язковими для виконання.

З аналізу норм Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування вбачається, що місцеві Ради народних депутатів не були наділені правом поділу спільного майна подружжя та за заявою одного з співвласників вирішувати питання щодо реального поділу майна без згоди іншого співвласника, з визнанням права власності за особою та визначенням окремого господарства із присвоєнням господарству відповідного номеру.

Оскільки позивач заперечує надання такої згоди щодо поділу спільного майна у такий спосіб, відповідачами підтвердження отримання такої згоди до суду не надано, суд приходить до висновку, що рішення виконкому Василівської сільської ради від 17.03.1994 року № 32, згідно якого ОСОБА_10 надано згоду на визнання літньої кухні житловим будинком, розташованому по АДРЕСА_1 ; рішення від 09.08.1994 року встановлено, що у зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_10 має житловий будинок, присадибну ділянку, веде окремо особисте господарство, дати згоду на виділення окремим господарством в погосподарських книгах надати будинку номер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рішення № 32 від 21.11.1996 року в якому зазначено: Ходотайствовать перед Каховской райгосадминистрацией о признании летней кухни, находящуюся в АДРЕСА_1 , размером 7х16-98 принадлежащую гр. ОСОБА_10 - жилым домом , та рішення від 21 листопада 1996 року щодо видачі свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_10 прийнято за межами повноважень виконавчого комітету, а тому є незаконними.

Оскільки рішення, на підставі яких видано свідоцтво про право власності ОСОБА_10 на житловий будинок у АДРЕСА_1 , без серії та номера від 17.12.1996 року видане Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області, прийняті за межами повноважень виконкому сільської ради, таке свідоцтво відповідачу надано без належної правової основи.

Відповідно до ст. 57 Закону України Про власність встановлено, що якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Разом з цим, нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року було встановлено строки протягом яких власник має право оскаржити такі акти органу місцевого самоврядування та відновити своє право.

Так, відповідно до ст. 71, 74 та 74 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Перебіг строку позовної давності зупиняється:

1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) в силу встановленої законодавством Союзу РСР або Української РСР відстрочки виконання зобов`язань (мораторій);

3) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил СРСР, переведених на воєнний стан.

Перебіг строку позовної давності переривається пред`явленням позову в установленому порядку.

По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов`язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.

Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності. (статті 78 та 79 ЦК УРСР).

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між колишнім подружжям виникли у 1996 році. З наданих до суду документів можливо встановити, що ОСОБА_1 у 1997 році була обізнана щодо рішень виконкому сільської ради щодо виділу колишньому чоловіку частини домоволодіння (а.с. 87-88).

Крім того, в судовому засіданні на питання головуючого чому протягом всього часу, а саме майже 20 років не звертались до суду за захистом свого права? позивач відповіла, що про проживання чоловіка в домоволодінні їй було відомо, вона не заперечувала щодо такого проживання, не зверталась до суду тому, що не мала коштів на звернення до суду та оформлення відповідних документів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин, що відповідно до ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови в позові.

Крім того, судом враховано, що позивач залишила будинок придбаний у шлюбі із ОСОБА_10 у 90-х роках, протягом 20 років будь-яких претензій до колишнього чоловіка не пред`являла, була обізнана щодо його проживання та не вчиняла будь-яких дій з метою захисту свого права власності.

Така позиція суду підтверджується позицією викладеною Верховним судом України у справі за № 6-2469цс16.

Так в постанові суду зазначено, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

На переконання суду позивач не могла не знати про рішення виконкому сільської ради на протязі більше ніж 20 років, позивач підтвердила, що її влаштовувало, що колишній чоловік проживає в будинку, він здійснював догляд за будинком протягом всього строку, позивач повинна була знати про стан своїх майнових прав, якщо мала намір реалізувати належне їй майно. Відповідач в свою чергу довів суду, що не приховав факт оформлення своєї частини домоволодіння, оскільки була домовленість між подружжям з цього приводу, яка була досягнута після розлучення за участю представників влади. Проживав та доглядав за будинком відкрито, без приховування будь-якої інформації.

Оскільки суд приходить до висновку про відмову у позові щодо визнання незаконним свідоцтва про право власності, не підлягає і задоволенню вимога про скасування державної реєстрації за ОСОБА_10 права власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок А, садибного типу загальною площею 28,4 кв.м, житлова площа 19 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: а-прибудова, а1-ганок, Б-гараж, № 1-4,1 - огорожі та споруди, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1970819365235 від 22.11.2019 року, яке здійснено на підставі такого свідоцтва, оскільки вона є похідною від основної вимоги та сама по собі не позбавляє особу права власності на об`єкт нерухомості.

З урахуванням викладеного суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності щодо захисту свого майнового права.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 19, 258-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської селищної ради (третя особа ОСОБА_3 ) про визнання незаконним Свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок у АДРЕСА_1 , без серії та номера від 17.12.1996 року видане Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області та скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок А, садибного типу загальною площею 28,4 кв.м, житлова площа 19 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: а-прибудова, а1-ганок, Б-гараж, № 1-4,1 - огорожі та споруди, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1970819365235 від 22.11.2019 року.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. Д. Под`ячева

Повний текст виготовлено та підписано 20 травня 2021 року.