Рішення

від 07.12.2021 по справі 911/2003/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2003/21

Розглянувши матеріали справи за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна

2) Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача2: Державної кримінально-виконавчої служби України

про визнання недійсними договорів

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання: Фроль В.В.

За участю представників:

прокуратури: Вакуленко М.Г.

позивача: Бурла В.Е.

відповідача1: Серафимов І.М.

відповідача2: Титаренко В.М.

3-ї особи: не з`явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна (надалі - відповідач1) та Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85 (надалі - відповідач2), за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача2: Державної кримінально-виконавчої служби України (надалі - третя особа) про визнання недійсними договорів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2021 року відкрито провадження у справі № 911/2003/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.08.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 30.07.2021 року від позивача надійшли пояснення б/н від 28.07.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 02.08.2021 року від відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву № 07/3/21-юк від 30.07.2021 року та клопотання б/н від 30.07.2021 року про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідачем1 подано відзив на позовну заяву б/н від 02.08.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 03.08.2021 року представником відповідача1 подано клопотання б/н від 03.08.2021 року про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.08.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 16.09.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 30.08.2021 року від прокуратури надійшли відповідь на відзив № 1416вих-21 від 27.08.2021 року та № 1418вих-21 від 27.08.2021 року, заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду № 1417вих-21 від 27.08.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 15.09.2021 року представником відповідача2 подано клопотання б/н від 14.09.2021 року про залучення третьої особи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2021 року відкладено підготовче засідання на 07.10.2021 року. Залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача2: Державну кримінально-виконавчу службу України.

До канцелярії Господарського суду Київської області 06.10.2021 року від прокуратури надійшли відомості № 1558вих-21 вд 30.09.2021 року щодо відправлення копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.10.2021 року підготовче засідання відкладено на 21.10.2021 року. Витребувано у Бучанської окружної прокуратури Київської області копії вилучених документів згідно Протоколу обшуку від 18.03.2021 року в рамках кримінального провадження № 42021110000000047 від 16.02.2021 року, а саме: копію наказу МЮУ № 4439/5 від 23.12.2020 року Про припинення ДП ПДКВС України № 85 шляхом ліквідації; копію додатку до наказу МЮУ № 4439/5 від 23.12.2020 року; копію листа МЮУ № 56544/15172-32-20/15.4 від 16.12.2020 року Щодо оренди державного нерухомого майна ДП ДКВС № 85 .

До канцелярії Господарського суду Київської області 20.10.2021 року від відповідача2 надійшло клопотання б/н від 20.10.2021 року про перенесення розгляду справи.

До канцелярії Господарського суду Київської області 21.10.2021 року від прокуратури надійшли пояснення № 53-3023вих21 від 18.10.2021 року.

У підготовчому засіданні 21.10.2021 року представник прокуратури надав суду документи, витребувані ухвалою суду від 07.10.2021 року.

Відповідачі та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 21.10.2021 року не з`явилися.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 21.10.2021 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 09.11.2021 року.

В судовому засіданні 09.11.2021 року оголошено про перехід до судових дебатів, призначено судове засідання на 07.12.2021 року.

В судовому засіданні 07.12.2021 року представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідачів проти позову заперечували.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 07.12.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, під час здійснення функції нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, в тому числі й нагляду за додержанням законодавства Державною установою Бучанська виправна колонія (№ 85) та Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) при використанні бюджетних коштів, майна та інших ресурсів держави, спрямованих на забезпечення належних умов відбування покарань, відповідальним за даний напрямок роботи прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури (призначеного у подальшому прокурором Бучанської окружної прокуратури) виявлено факт господарської діяльності приватних суб`єктів господарювання на території ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) за відсутності законних на те підстав.

Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021110000000047 від 16.02.2021 року за фактом пропозиції та надання виконувачем обов`язків керівника ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) неправомірної вигоди прокурору у вигляді грошових коштів за неперешкоджання проведенню незаконної підприємницької діяльності приватними суб`єктами господарювання у виробничих приміщеннях державного підприємства, які знаходяться на території охоронюваної зони ДУ Бучанська виправна колонія (№ 85) та невжиття передбачених законами України заходів прокурорського реагування, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України.

З`ясовано, що 04.01.2021 року між Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) (відповідач1, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна (відповідач2, Замовник) укладено Договір про надання послуг № 110-Г (далі - Договір про надання послуг).

Предметом Договору № 110-Г відповідно до п. 1.1, п. 1.2 є надання Виконавцем послуг із забезпечення виготовлення Замовником чавунного литва на виробничих площах Виконавця (на території державного підприємства по вул. Мирна, 3 в смт. Гостомель Київської області) із наданням комунальних послуг (за окремим договором). Замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх у г орядку та в строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 8.1 Договір набуває чинності шляхом його підписання повноважними представниками та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2022 року, а в частині розрахунків - до повного розрахунку за надані послуги.

Також, між тими самими сторонами 01.03.2021 року укладено Договір про надання послуг зберігання №112-Г, предметом якого відповідно до п.1.1, п. 1.2 є послуги із тимчасового зберігання майна товариства, а саме обладнання ливарного виробництва на території Зберігача - державного підприємства по вул. Мирна, 3 в смт. Гостомель Київської області (далі - Договір зберігання).

Пунктом 7.1 Договору № 112-Г визначено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і закінчується 31.12.2021 року.

Однак, як зазначає прокурор в позові, вищевказані Договори про надання послуг від 04.01.2021 року № 110-Г та зберігання від 01.03.2021 року №112-Г укладені з порушенням вимог законодавства про оренду державного майна та підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України установлено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладаються завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (ст. 6 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України ).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням передбачених ч. 2 ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України особливостей. Зокрема, свою діяльність підприємства установ виконання покарань планують з урахуванням можливості організації професійно-технічного навчання, формування трудових навичок у засуджених; засуджені залучаються до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань; підприємствам установ виконання покарань створюються сприятливі умови в залученні до виготовлення продукції (виконання окремих видів робіт, надання послуг) для регіональних потреб.

При цьому, положеннями ст. 26 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України закріплено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, забезпечує збереження та раціональне використання цього майна.

Майно таких підприємств та установ виконання покарань, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави. При цьому такі підприємства використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Аналогічні норми містяться і в статуті ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) , затвердженому наказом Міністерства юстиції України №3003/5 від 03.09.2020 року, згідно якого державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Підприємство підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державкої кримінально-виконавчої служби України.

Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п. 4.1 Статуту). Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства (п. 4.2 Статуту).

Пунктами 4.6, 4.8 Статуту встановлено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює Уповноважений орган управління, яким є Міністерство юстиції України.

При цьому, підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення), а також списувати його з балансу (п. 4.11. Статуту).

Однак відчуження підприємством майнових об`єктів, що належать до основних фондів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством, а розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом України та іншими законами України.

Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2020 року № 3633/5 діяльність Державної установи Бучанська виправна колонія (№ 85) оптимізовано шляхом її консервації, а наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2020 року № 4439/5 діяльність Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) взагалі припинено шляхом його ліквідації.

Таким чином, виконання станом на час укладення оспорюваних Договорів державним підприємством статутних цілей було неможливим в силу відсутності засуджених, які б відбували покарання в Державній установі Бучанська виправна колонія (№ 85) , неможливості залучення таких осіб до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та, відповідно, отримання прибутку від такого роду господарської діяльності.

Натомість, в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42021110000000047 від 16.02.2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.369 Кримінального кодексу України установлено, що обладнання ливарного виробництва ТОВ НВЦ Інвесткон-Україна розміщене у виробничих приміщеннях ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 85) і, як свідчать копії корінців перепусток на вивезення з території державного підприємства товарно-матеріальних цінностей та видаткових накладних за 2021 рік, фактично товариство здійснює господарську діяльність саме за вищевказаною адресою, використовуючи приміщення Державної кримінально-виконавчої служби України з грубим порушенням норм чинного законодавства про оренду державного майна. Державне майно передано в оренду без проведення аукціону заздалегідь визначеній особі за плату, визначену на розсуд сторін. Така оплата не потрапляє в дохід бюджету, а іноді - не потрапляє навіть на рахунки балансоутримувача.

Порядок передачі державного майна в оренду врегульовано Законом України Про оренду державного та комунального майна , який набрав чинності з 01.02.2020 року, та постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483 Деякі питання оренди державного та комунального майна (набрала чинності 17.06.2020 року), якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).

Згідно положень ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна майно Державної кримінально-виконавчої служби України, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, віднесено до об`єктів оренди, без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

Нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного майнового комплексу, забороненого до оренди, може бути об`єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

За приписами ст. 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна усі об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону в електронній торговій системі (далі - ЕТС), у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із ст. 18 цього Закону (за виключенням випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону).

Передача в оренду такого майна без проведення аукціону здійснюється також виключно в ЕТС (ч. 8 ст. 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Балансоутримувач є суб`єктом орендних відносин та має виступати стороною договору оренди в якості орендодавця (у передбачених законом випадках), узгоджуючи такі дії щодо розпорядження державним майном з уповноваженими органами управління та Фондом державного майна України.

При цьому, норма ч.3 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна установлює, що положення цього Закону поширюються також на договори зберіганая, крім договорів публічного зберігання, якщо місцем зберігання майна третьої особи є індивідуально визначене нерухоме майно державної або комунальної власності.

Крім того, п.п. 3 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 року установлено, що майно, щодо якого до введення в дію Закону України Про оренду державного та комунального майна були укладені договори про передачу права на експлуатацію, а також договори, передбачені ч. 3 ст. 2 Закону, після закінчення строку їх дії, але не пізніше ніж через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою включаються до Переліку першого типу та передаються в оренду згідно з вимогами Порядку. Сторона такого договору після його припинення має переважне право на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору.

Одночасно, п.6 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України балансоутримувачів та уповноважених органів управління державним і комунальним майном у місячний строк з дати набрання нею чинності зобов`язано оприлюднити на власних офіційних веб-сайтах договори, передбачені п.п. 3 п. 3, а також інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користування державним або комунальним майном, включаючи договори безоплатного користування, договори про спільну діяльність та договори позички; подати Фонду державного майна органам, уповноваженим представницькими органами місцевого самоврядування, інформацію щодо таких договорів в обсязі згідно з додатком 2 до цієї постанови.

Проте, державним підприємством, як балансоутримувачем спірного державного майна, в якому виявлено розміщене ливарне обладнання та здійснювалась господарська діяльність приватним суб`єктом господарювання, повністю не виконано вищевказані норми законодавства про оренду державного майна.

Згідно з відповіддю Міністерства юстиції України, викладеною в листі від 21.04.2021 року за № 17138/78-26-21/27, будь-які висновки чи погодження щодо укладення спірних договорів ним як уповноваженим органом управління спірним державним майном не надавались.

Крім того, ТОВ НВЦ Інвесткон-Україна не відноситься до категорій орендарів, які могли б набути право оренди державного майна поза аукціоном; будь-яких аукціонів в ЕТС про надання спірного майна в оренду, де переможцем було б визнано ТОВ НВЦ Інвесткон-Україна , не оголошувалось і не проводилось; у відкритому доступі вищевказані оспорювані договори не опубліковані.

Також, прокуратура в позові наголошує, що зміст оспорюваних договорів не відповідає їх формі та фактичним обставинам, оскільки відповідні договори не пов`язані з наданням послуг чи зберігання, а фактично спрямовані на надання відповідачу2 можливості здійснювати господарську діяльність на території державного підприємства з розміщенням свого обладнання, тобто використання державного майна в своїй господарській діяльності без укладення належного правочину щодо цього майна.

Таким чином, при укладенні оскаржуваних правочинів сторони приховали свій дійсний намір щодо оренди державного майна з метою ухилення від дотримання встановленого законодавством порядку оренди державного майна.

У зв`язку з чим, прокуратура також зазначає, що оскаржувані Договори № 110-Г від 04.01.2021 року та №112-Г від 01.03.2021 року є удаваними правочинами, укладеними з метою приховання фактично укладених договорів оренди державного майна Державної кримінально-виконавчої служби України, розташованого по вул. Мирна, 3 в смт. Гостомель Бучанського району Київської області, в цілях отримання виробничих потужностей для забезпечення виготовлення приватним суб`єктом господарювання продукції - чавунного литва, таким чином одночасно уникнувши необхідності сплати орендних платежів за його реальне використання.

Враховуючи, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) належить до сфери управління Міністерства юстиції України, яке відповідно до розділу 8 статуту підприємства, в тому числі, надає згоду на надання в оренду майна підприємства, Бучанською окружною прокуратурою на адресу вказаного уповноваженого органу управління 19.03.2021 року надіслано лист за №453вих-21 про виявлені порушення при укладенні оспорюваних договорів, у відповідь на який Міністерством юстиції України листом за №17138/78-26-21/27 від 21.04.2021 року поінформовано, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 85) з 23.12.2020 року перебуває в стані припинення на підставі наказу Міністерства юстиції України № 4496/5 Про припинення Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 85) шляхом ліквідації.

Однак, незважаючи на поінформованість Міністерства юстиції України про встановленні факти порушень чинного законодавства щодо нераціонального управління та використання державного майна при укладенні оспорюваних Договорів №110-Г від 04.01.2021 року та №112-Г від 01.03.2021 року, останнім будь-яких заходів щодо їх відміни чи оскарження в судовому порядку не вжито, що вказує на фактичне самоусунення уповноваженого державного органу від виконання покладених на нього обов`язків з належного управління державним майном, а також свідчить про відсутність у компетентного органу будь-якої заінтересованості у приведенні до вимог закону фактичних правовідносин щодо користування державним майном, безініціативність, бездіяльність у виконанні покладених функцій та обов`язків.

Таку бездіяльність компетентного органу, який знав або повинен знати про порушення інтересів держави, але не звертається до суду з відповідним позовом у розумний строк слід кваліфікувати як бездіяльність, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.

З огляду на наведені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи наявність ознак бездіяльності уповноваженого органу управління державним майном, подання позову прокуратурою відповідає ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

В ході розгляду спору відповідач2 подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, посилаючись на наявність права передавати спірні об`єкти в оренду та незавершеність процедури ліквідації державного підприємства. Стверджував, що укладення спірних договорів відбувалось під час ліквідаційної процедури, що не дозволяло провести тендер, однак було необхідним для забезпечення виконання борговах зобов`язань та дотримання прав працівників та членів ліквідаційної комісії.

При цьому відповідачем2 надано розрахунки витрат підприємства, однак не надано жодних відомостей та доказів щодо фактичних надходжень від використання державного майна саме за спірними Договорами.

Відповідач1 подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував посилаючись на свободу договору та відповідність укладення спірних Договорів статутним цілям відповідача2. Відповідачем1 до відзиву долучено докази надання послуг та їх оплати, які не містять відомостей, що такі послуги та оплати стосуються спірних Договорів, підставами платежів визначено рахунки-фактури, які до справи не надані.

Міністерством юстиції України, як органом, уповноваженим управляти спірним державним майном, надано пояснення, в яких заперечено посилання відповідачів на отримання згоди на укладення спірних договорів та підтримано викладені в позові обставини.

Прокуратурою у відповіді на відзиви зазначено, що обставини, які покладено в основу підстав позову, встановлені у кримінальній справі, в ході розслідування якої отримано відповідь від Міністерства юстиції України від 21.04.2021 року № 17138/78-26-21/27 про ненадання погоджень чи висновків стосовно оскаржуваних Договорів.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отож, зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторонни умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено сааме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

При цьому, реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

Отже, звертаючись з позовом про визнання договору удаваними і стверджуючи, що сторонами вчинено зовсім інший договір, позивач має довести, яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, правочин.

Прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що вказані договори є удаваними правочинами, укладеними з метою приховування фактично укладених договорів оренди державного майна Державної кримінально-виконавчої служби України, розташованого по вул. Мирна, 3 в смт. Гостомель Бучанського району Київської області, в цілях отримання виробничих потужностей для забезпечення виготовлення приватним суб`єктом господарювання продукції - ливарного виробництва та уникнення необхідності сплати орендних платежів за його реальне використання.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 936 Цивільного кодексу України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В ході розгляду справи судом з`ясовано, що відповідач1 здійснює господарську діяльність на території ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) з розміщенням свого обладнання та фактичним використанням майна державного підприємства, що підпадає під правову кваліфікацію відносин оренди.

Виходячи з вищевикладеного, суті спірних відносин сторін, системно-правового аналізу статей 235, 627, 901 936 Цивільного кодексу України та умов оспорюваних договорів, суд дійшов висновку, що оскаржувані договори є удаваними, оскільки містять невідповідність форми та змісту, і під виглядом договорів надання послуг та зберігання фактично було вчинено договір оренди державного майна.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Статтею 1 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України установлено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (ст. 6 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України ).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням передбачених ч. 2 ст. 13 цього Закону особливостей. Зокрема, свою діяльність підприємства установ виконання покарань планують з урахуванням можливості організації професійно-технічного навчання, формування трудових навичок у засуджених; засуджені залучаються до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань; підприємствам установ виконання покарань створюються сприятливі умови в залученні до виготовлення продукції (виконання окремих видів робіт, надання послуг) для регіональних потреб.

При цьому, положеннями ст. 26 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України закріплено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно таких підприємств установ виконання покарань, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави. При цьому такі підприємства використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Аналогічні норми містяться і в статуті ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) , затвердженому наказом Міністерства юстиції України №3003/5 від 03.09.2020, згідно якого державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Підприємство безпосередньо підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Пунктами 4.6, 4.8 Статуту встановлено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює Уповноважений орган управління, яким є Міністерство юстиції України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Також, згідно зі ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна майно Державної кримінально-виконавчої служби України, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, віднесено до об`єктів оренди, без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

Нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного майнового комплексу, забороненого до оренди, може бути об`єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

За приписами ст. 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна усі об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону в електронній торговій системі (далі - ЕТС), у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із ст. 18 цього Закону (за виключенням випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону).

Передача в оренду такого майна без проведення аукціону здійснюється також виключно в ЕТС (ч. 8 ст. 15 Закону).

Крім того, ст.16 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що договір оренди формується на підставі примірного договору оренди майна державної власності, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Усі договори оренди, а також зміни і доповнення до них підлягають публікації в ЕТС згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Норми ч.3 ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна установлюють, що положення цього Закону поширюються також на договори зберігання, крім договорів публічного зберігання, якщо місцем зберігання майна третьої особи є індивідуально визначене нерухоме майно державної або комунальної власності.

Крім того, п.п.3 п.3 постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 року установлено, що майно, щодо якого до введення в дію Закону України Про оренду державного та комунального майна були укладені договори про передачу права на експлуатацію, а також договори, передбачені ч.3 ст.2 Закону, після закінчення строку їх дії, але не пізніше ніж через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою включаються до Переліку першого типу та передаються в оренду згідно з вимогами Порядку. Сторона такого договору після його припинення має переважне право на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору.

Одночасно, п.6 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України балансоутримувачів та уповноважених органів управління державного і комунального майна у місячний строк з дати набрання нею чинності зобов`язано оприлюднити на власних офіційних веб-сайтах договори, передбачені п.п.3 п.3, а також інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користування державним або комунальним майном, включаючи договори безоплатного користування, договори про спільну діяльність та договори позички, подати Фонду державного майна (органам, уповноваженим представницькими органами місцевого самоврядування) інформацію щодо таких договорів в обсязі згідно з додатком 2 до цієї постанови.

Згідно відповіді Міністерства юстиції України, викладеної в листі від 21.04.2021 за №17138/78-26-21/27, будь-які висновки чи погодження щодо укладення спірних договорів ним як уповноваженим органом управління спірного державного майна не надавались.

Таким чином, фактично відповідач1 здійснює господарську діяльність використовуючи майно державного підприємства без укладення належного правочину щодо цього майна.

В ході розгляду справи відповідачем 1 не було доведено, що його підприємство відноситься до категорій орендарів, які могли б набути право оренди державного майна поза аукціоном; суду не надано доказів проведення аукціонів в ЕТС про надання спірного майна в оренду, де переможцем було б визнано відповідача1 та у відкритому доступі вищевказані оспорювані договори не опубліковані.

Аналізуючи матеріали справи та враховуючи невідповідність оспорюваних договорів вимогам порядку передачі в оренду майна державного підприємства, суд вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими.

Твердження відповідачів, що на підприємстві продовжує роботу персонал не з числа засуджених, на думку суду не є обґрунтованою та законною підставою для укладення оспорюваних договорів з огляду на наступне.

Відповідно до статуту Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№85) підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Разом з тим, судом було встановлено, що станом на час укладення оспорюваних договорів, виконання відповідачем2 статутних цілей було неможливим, оскільки Наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2020 року № 3633/5 діяльність Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№85) оптимізовано шляхом його консервації.

Факт відсутності засуджених в ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№85) на момент укладення оспорюваних договорів та, як наслідок, неможливості залучення таких осіб до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та, відповідно, отримання прибутку від такого роду господарської діяльності не заперечується і самим відповідачем2.

За наслідками розгляду спору судом встановлено, що оскаржувані договори про надання послуг та зберігання за своєю суттю є прихованими договорами оренди, які у свою чергу, укладені з порушенням вимог законодавства про оренду державного майна, а отже підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain).

У зв`язку з чим, суд зазначає, що правовій оцінці підлягають обставини, які обґрунтовані та підтверджені належними доказами і мають значення для вирішення спору.

В ході розгляду спору прокуратурою та позивачем надано пояснення та докази в підтвердження позовних вимог, які засвідчують обставини, що є більш вірогідними, в той же час, відповідачами не надано переконливих доказів та пояснень в спростування позовних вимог.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані, відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з тим, що стягнення солідарно суми судових витрат законом не передбачено, витрати позивача зі сплати судового збору, на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна та Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача2: Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання недійсними договорів задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним Договір про надання послуг №110-Г, укладений 04.01.2021 року між Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Мирна, 3, код ЄРДПОУ 08680187) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна (04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, 35, код ЄРДПОУ 43780396).

3. Визнати недійсним Договір про надання послуг зберігання №112-Г, укладений 01.03.2021 року між Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Мирна, 3, код ЄРДПОУ 08680187) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна (04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, 35, код ЄРДПОУ 43780396).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інвесткон-Україна (04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, 35, код ЄРДПОУ 43780396) на користь Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№85) (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Мирна, 3, код ЄРДПОУ 08680187) на користь Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 11.01.2022 року