Постанова

від 12.01.2022 по справі 372/108/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 372/108/19

провадження № 61-5506св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Бовбалан Надія Ростиславівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна (далі - ТОВ ЗТЄ Україна , товариство) звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір дарування земельних ділянок від 26 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договір дарування об`єктів незавершеного будівництва від 26 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ ЗТЄ Україна на посаді головного бухгалтера і за час роботи на підприємстві нею було завдано майнову шкоду товариству на суму 45 877 142,39 грн.

Відповідач ОСОБА_1 протягом 2012 - 2013 років незаконно набула у власність майно, а саме: об`єкт незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м та земельну ділянку, на якій він розташований, кадастровий номер 3223186801:01:020:0110, площею 0,2702 га, об`єкт незавершеного будівництва площею 433,6 кв. м та земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:01:020:0109, площею 0,1835 га, що розташовані у котеджному містечку Золоті ворота , с. Підгірці, Обухівського району Київської області, та набула інше цінне рухоме майно.

26 вересня 2013 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар вищевказане майно.

Надалі земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:020:0110 ОСОБА_2 поділила на дві окремі земельні ділянки з кадастровим номером 3223186801:01:020:0137, площею 0,2249 га, та з кадастровим номером 3223186801:01:020:0138, площею 0,0453 га, які були відчужені декілька разів, останніми власниками є ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Оспорювані договори дарування не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлюються положеннями таких правочинів, оскільки укладені відповідачами з метою уникнення відповідальності за завдану ОСОБА_1 майнову шкоду ТОВ ЗТЄ Україна , що є підставою для визнання їх недійсними з підстав фіктивності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року, залишеним без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимогТОВ ЗТЄ Україна відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що правові наслідки, які передбачені договорами дарування від 26 вересня 2013 року, дійсно настали, відповідачі вчинили всі передбачені цими договорами дії, виконали їх, передавши майно від дарувальника обдарованому, що, в свою чергу, виключає можливість визнання такого договору фіктивним, право власності на спірні земельні ділянки та об`єкти незавершеного будівництва після укладення оскаржуваних договорів були зареєстровані за новим власником ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, що вказує на прийняття нею дарунка і відповідає положенням частини третьої статті 722 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка в подальшому відчужила спірне майно.

Позивач не довів фіктивності договорів дарування у зв`язку із відсутністю головної ознаки фіктивного правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, так як подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.

При цьому матеріали справи не містять доказів щодо порушеного права позивача, а посилання на наявність ухвали суду про накладення арешту на майно від 17 липня 2015 року є безпідставними, оскільки арешт був накладений через два роки після укладення оскаржуваних правочинів. Наразі право власності на спірне майно зареєстроване за третіми особами як добросовісними набувачами і вони наразі володіють та користуються цим майном у законний спосіб.

Крім наведеного, апеляційний суд відхилив посилання ТОВ ЗТЄ Україна , яке оскаржувало рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на те, що відповідачі визнали позов, чим підтвердили обставину фіктивності договорів, оскільки саме по собі визнання позову відповідачами не може бути безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та їх задоволення. Визнання відповідачем позову не може суперечити закону або порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб. У даному випадку визнання відповідачами позову порушує інтереси третіх осіб, які є новими власниками спірного майна та заперечували проти позову, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого не прийняв визнання відповідачами позову та ухвалив рішення по суті спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ ЗТЄ Україна не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на момент вчинення зазначених правочинів відповідачам було достовірно відомо про наявність відкритого кримінального провадження та ймовірно ОСОБА_1 передбачала можливе стягнення з неї коштів.

Таким чином, суди не врахували, що ОСОБА_1 передбачала негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно та/або його конфіскацію.

Також суди не надали належної правової оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна укладені після відкриття кримінального провадження сторонами, які є родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень про стягнення грошових коштів та конфіскації, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

При укладенні договорів дарування та купівлі-продажу сторони достовірно знали про наявність кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи суди не врахували обставин, які визнані відповідачами та які підтвердили викладені аргументи в позовній заяві позивача щодо фіктивності правочинів, укладених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 17 червня 2020 року у справі № 306/2952/14-ц (провадження № 61-35049св18), від 08 липня 2020 року у справі № 310/4417/17-ц (провадження № 61-44993св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19 (провадження № 61-731св21), від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданих до Верховного Суду відзивах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечують проти доводів касаційної скарги ТОВ ЗТЄ Україна та просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

20 січня 2011 року ОСОБА_1 наказом представництва ЗТЄ Корпорейшн № 0111/01 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера, а 02 вересня 2013 року була звільнена з роботи за власним бажанням.

08 вересня 2013 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) під № 12013110060007144 за частиною четвертою статті 191 КК України на підставі заяви ОСОБА_5 щодо незаконного перерахунку невстановленими особами шляхом використання системи Клієнт-Банк з рахунку ТОВ ЗТЄ Україна на рахунки інших підприємств грошових коштів.

26 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування об`єктів незавершеного будівництва, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 , а остання прийняла у дар об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160980832231; та об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160939032231.

26 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельних ділянок, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 , а остання прийняла у дар, земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:01:020:0109, площею 0,1835 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160972532231, та земельну діяльну, кадастровий номер 3223186801:01:020:0110, площею 0,2702 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160921832231.

Надалі земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:020:0110 поділено на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:01:020:0137, 3223186801:01:020:0138, площею 0,2249 га та 0,0453 га, відповідно.

25 грудня 2014 року внесено відомості до ЄРДР під № 12014100060007348 за частиною п`ятою статті 191 КК України на підставі заяви ОСОБА_6 про те, що в період часу з 20 січня 2011 року по 06 вересня 2013 року службова особа ТОВ ЗТЄ Україна та Представництва ЗТЄ Корпорейшн ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Ризька, 8-а, зловживаючи своїм службовим становищем, здійснила розтрату грошових коштів вказаних юридичних осіб на загальну суму 45 877 000,00 грн та 2 523 000,00 грн відповідно (т. 1 а. с. 134).

09 липня 2015 року внесено відомості до ЄРДР під № 12015100060004540 за частиною п`ятою статті 191 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 встановлено, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаною про суму своєї заробітної плати, здійснила безпідставне перерахування грошових коштів Представництва ЗТЄ Корпорейшн , на якому вона працювала, на особовий картковий рахунок, тим самим заволодівши його майном шляхом зловживання своїм службовим становищем на суму 1 235 120,73 грн, що у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та в особливо великих розмірах.

09 липня 2015 року внесено відомості до ЄРДР під № 12015100060004541 за частиною четвертою статті 191 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 встановлено, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаною про суму своєї заробітної плати, здійснила безпідставне перерахування грошових коштів Представництва ЗТЄ Корпорейшн на особовий картковий рахунок у сумі 1 235 120,73 грн, що у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та в особливо великих розмірах. Разом з тим для створення видимості законності своїх злочинних дій, а саме надлишкового перерахування грошових коштів на особистий картковий рахунок як оплату праці в розмірі 1 235 120,73 грн, будучи службовою особою Представництва ЗТЄ Корпорейшн , зловживаючи своїм службовим становищем, використала ключ доступу до системи Клієнт-Банк та вчинила розтрату чужого майна, здійснивши переказ грошових коштів Представництва до бюджету як податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 252 976,69 грн, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

29 липня 2015 року внесено відомості до ЄРДР під № 12015100060004963 за частиною першою статті 205 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 працівники поліції виявили юридичних осіб з явними ознаками фіктивності.

29 липня 2015 року внесено відомості до ЄРДР під № 12015100060004964 за частиною першою статті 209 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 було виявлено в діях ОСОБА_1 склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 209 КК України.

11 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладені договір дарування земельної ділянки площею 0,1835 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0109, та договір дарування об`єкта незавершеного будівництва площею 433,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

11 вересня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_4 , а остання прийняла у власність земельну ділянку площею 0,1835 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язалася сплатити за неї вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим договором. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 3223186801:01:020:0109.

11 вересня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_4 , а остання прийняла у власність об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок загальною площею 433,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов`язалась сплатити його ціну на умовах цього договору.

27 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладені договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0453 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0138, та договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

15 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2249 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0137, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

26 лютого 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла у власність земельну ділянку площею 0,2249 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 3223186801:01:020:0137.

26 лютого 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла у власність об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок, загальною площею 542,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов`язалась сплатити його ціну на умовах цього договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ТОВ ЗТЄ Україна задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спірні правовідносини виникли на підставі укладених 26 вересня 2013 рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів дарування земельних ділянок і об`єктів незавершеного будівництва, які ТОВ ЗТЄ Україна вважає фіктивними.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обгрунтовував позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування, посилався на те, що вказані правочини є фіктивними, оскільки сторони їх уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, а лише з метою уникнення ОСОБА_1 у майбутньому звернення стягнення на належне їй нерухоме майно в порядку конфскації або на виконання судового рішення про стягнення з неї збитків, завданих товариству вчиненням злочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанційстатей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі, яка переглядається, установлено, що договори дарування, укладені 26 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , виконано, дарунок від дарувальника передано обдарованому, яка зареєструвала за собою право власності на це нерухоме майно у встановленому порядку, тобто прийняла у дар спірне майно, а після укладення цих договорів дії сторін свідчили про його виконання в натурі, зокрема обдарована розпорядилась майном, відчуживши його за договорами купівлі-продажу третім особам, які, в свою чергу, зареєстрували право власності на нього, наразі володіють і користуються ним.

Установивши, що передбачені договорами дарування від 26 вересня 2013 року правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили усі передбачені цим договором дії, виконали його, передавши майно від дарувальника обдарованому, яка прийняла дарунок та в подальшому відчужила його за договорами купівлі-продажу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання таких договорів недійсними з підстав фіктивності.

Під час розгляду справи позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори дарування нерухомого майна є фіктивними та укладені без мети настання реальних наслідків, а також не наведено фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності правочину.

Посилання у касаційній скарзі на фіктивність договорів дарування з тих підстав, що цей правочин укладений з метою уникнення можливої конфіскації майна ОСОБА_1 або звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргових зобов`язань за судовими рішеннями про стягнення збитків, завданих кримінальним правопорушенням, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи позивач наявність таких обставин не довів, зокрема, ним не доведено, що станом на момент укладення оспорюваних договорів у ОСОБА_1 існувало невиконане та прострочене боргове зобов`язання перед позивачем та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов`язання і розгляду судом справи щодо стягнення цього простроченого боргу.

Відомості, зареєстровані у ЄРДР, не підтверджують виникнення та існування зобов`язань ОСОБА_1 перед ТОВ ЗТЄ Україна щодо відшкодуваня збитків, у тому числі, за рахунок належного останній майна, а також, що товариство є її кредитором.

Одне лише посилання на обставини укладення спірних договорів без наміру відчужити майно на користь пов`язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення на нього стягнення залишається припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.

Внесення відомостей до ЄРДР та досудове розслідування не встановлює вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і така особа вважається невинуватою, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Досудове розслідування не підтверджує вчинення цією особою протиправних дій та завдання шкоди, які є складовими елементами предмета доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) та мають доводитись у встановленому КПК України порядку.

Позивач не довів та не надав належних доказів, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваних договорів перебувало на розгляді в суді, обвинувальний вирок щодо неї відсутній, у тому числі і такий, у якому б встановлювався розмір завданих її діями збитків товариству.

Посилання позивача на те, що він має намір задовольнити свої вимоги до ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків саме за рахунок відчуженого майна за спірними договорами, не є достатнім підтвердженням порушення спірними договорами прав позивача, адже як на даний час, так і у разі визнання договорів недійсними, позивач не має прав на відчужене ОСОБА_1 майно, тому зазначені в позовній заяві наміри позивача не є належним обґрунтуванням наявності у нього права на оспорення договору відповідно до статті 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами визнання відповідачами позову ТОВ ЗТЄ Україна є необґрунтованими, оскільки судами ці обставини враховані та установлено, що право власності на спірне майно зареєстровано за новими власниками на підставі договорів купівлі-продажу, які користуються нерухомим майном, а отже, визнання позову відповідачами порушує права, свободи та інтереси цих осіб, які є третіми особами у справи та заперечували проти визнання відповідачами позову.

Суди правильно виходили з того, що саме по собі визнання позову відповідачами не може бути безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та їх задоволення, оскільки визнання відповідачем позову не може суперечити закону або порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 17 червня 2020 року у справі № 306/2952/14-ц (провадження № 61-35049св18), від 08 липня 2020 року у справі № 310/4417/17-ц (провадження № 61-44993св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19 (провадження № 61-731св21), від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які, з урахуванням встановлених у цій справі конкретних обставин, цим висновкам не суперечать, а норми матеріального права щодо визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності застосовано правильно, відповідно до установлених фактів.

У справі, яка переглядається, не встановлено факту вчинення договорів дарування з метою унеможливити задоволення вимоги ТОВ ЗТЄ Україна як стягувача за рахунок майна відповідача як боржника, і таких обставин позивач належними і допустимими доказами під час розгляду не довів.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк