Постанова

від 10.12.2020 по справі 372/108/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/108/19 Головуючий в суді І інстанції Потабенко Л.В.

Провадження № 22ц-824/13059/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,

за участі секретаря Примушка О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Бовбалан Надія Роситиславівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року представник ТОВ ЗТЄ Україна звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування земельних ділянок від 26.09.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договір дарування об`єктів незавершеного будівництва від 26.09.2013 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Мотивує позов тим, що ОСОБА_1 працювала в Товаристві на посаді головного бухгалтера і за час роботи на підприємстві нею було завдано майнову шкоду ТОВ ЗТЄ Україна на суму 45 877 142,39 грн.

Вказує, що відповідачка протягом 2012-2013 років незаконно набула у власність відповідне майно, а саме: об`єкт незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м. та земельну ділянку, на якій він розташований, кадастровий номер 3223186801:01:020:0110, площею 0,2702 га, об`єкт незавершеного будівництва площею 433,6 кв. м. та земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:020:0109 площею 0,1835 га, що розташовані у котеджному містечку Золоті ворота , с. Підгірці, Обухівського району, Київської області та набула інше цінне рухоме майно.

26 вересня 2013 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар вищевказане майно. В подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:020:0110 ОСОБА_2 було поділено на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:01:020:0137 площею 0,2249 га, та 3223186801:01:020:0138 площею 0,0453 га і було відчужене декілька разів, останнім власником якого є ОСОБА_4 .

Вказує, що оскаржувані договори дарування не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлюються положеннями таких правочинів, оскільки укладені відповідачами з метою уникнення відповідальності за завдану ОСОБА_1 майнову шкоду Товариству, а тому ці договори підлягають визнанню фіктивними.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, представник ТОВ ЗТЄ Україна подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує на те, що місцевим судом не було досліджено змісту правовідносин, які склалися між сторонами, не взято до уваги того, що відповідачка ОСОБА_1 визнала позовні вимоги та підтвердила, що укладала оскаржувані правочини з метою уникнення майнової відповідальності за завдану шкоду товариству, крім того судом не було враховано того, що майно було відчужене на користь родичів відповідачки, що, на його думку, підтверджує фіктивність договорів дарування нерухомого майна, а тому вважає висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову необґрунтованим.

У свою чергу, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких погоджується з висновками суду першої інстанції та вказують зокрема на те, що оскаржувані правочини не можуть вважатися фіктивними, оскільки відбулася реальна зміна власників майна і при кожному відчуженні наставали саме ті правові наслідки, які сторони бажали на час їх укладення, доводи позивача про те, що усі сторони договорів, за якими відчужувалося спірне майно, є родичами ОСОБА_1 , і що відповідачка продовжує користуватися цим майном, не відповідають дійсності і не підтверджені доказами. Крім того, на їхню думку, позивач та відповідачі у даній справі діють спільно, і визнання відповідачами позову має на меті незаконне заволодіння майном інших осіб, тому вважають висновок суду про відмову у задоволенні позову обґрунтованим, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник апелянта ТОВ ЗТЄ Україна був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові наслідки, які передбачені договорами дарування від 26 вересня 2013 року, дійсно настали, відповідачі вчинили усі передбачені цими договорами дії, виконали його, передавши майно від дарувальника обдарованому, що, в свою чергу, виключає можливість визнання такого договору фіктивним, право власності на спірні земельні ділянки та об`єкти незавершеного будівництва після укладення оскаржуваних договорів були зареєстровані за новим власником ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, що вказує на прийняття нею дарунка і що відповідає положенням частини третьої статті 722 ЦК України, яка в подальшому відчужила спірне майно, при цьому матеріали справи не містять доказів щодо порушеного права позивача, а посилання на наявність ухвали суду про накладення арешту на майно від 17 липня 2015 року є безпідставними, оскільки арешт був накладений через два роки після укладення оскаржуваних правочинів, через що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ ЗТЄ Україна , у зв`язку з недоведеністю позивачем своїх позовних вимог та відсутністю доказів щодо порушення його прав внаслідок укладення оспорюваних правочинів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом представництва ЗТЄ корпорейшн № 0111/01 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера з 20 січня 2011 року, яка була звільнена з роботи 02 вересня 2013 року за власним бажанням.

08 вересня 2013 року внесені відомості до ЄРДР під № 12013110060007144 за ч. 4 ст. 191 КК України на підставі заяви ОСОБА_5 щодо незаконного перерахунку невстановленими особами шляхом використання системи Клієнт-Банк з рахунку ТОВ ЗТЄ Україна на рахунки інших підприємств грошові кошти.

26 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування об`єктів незавершеного будівництва, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 , а остання прийняла у дар, об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160980832231; та об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160939032231.

26.09.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування земельних ділянок, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 , а остання прийняла у дар, земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:01:020:0109 площею 0,1835 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160972532231; та земельну діяльну кадастровий номер 3223186801:01:020:0110 площею 0,2702 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 160921832231.

В подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:020:0110 було поділено на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:01:020:0137 площею 0,2249 га, та 3223186801:01:020:0138 площею 0,0453 га.

25.12.2014 року внесені відомості до ЄРДР під № 12014100060007348 за ч. 5 ст. 191 КК України на підставі заяви ОСОБА_6 про те, що в період часу з 20.01.2011 по 06.09.2013 службова особа ТОВ ЗТЄ Україна та Представництва ЗТЄ Корпорейшн ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Ризька, 8-а, зловживаючи своїм службовим становищем здійснила розтрату грошових коштів вказаних юридичних осіб на загальну суму 45 877 грн. та 2 523 грн. відповідно.

09.07.2015 року внесені відомості до ЄРДР під № 12015100060004540 за ч. 5 ст. 191 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 встановлено, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнана про суму своєї заробітної плати, здійснила безпідставне перерахування грошових коштів Представництва ЗТЄ Корпорейшн на якому вона працювала на особовий картковий рахунок, тим самим заволодівши його майном шляхом зловживання своїм службовим становищем на суму 1 235 120,73 грн., що у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та в особливо великим розміром.

09.07.2015 року внесені відомості до ЄРДР під № 12015100060004541 за ч. 4 ст. 191 КК України про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013110060007144 встановлено, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнана про суму своєї заробітної плати, здійснила безпідставне перерахування грошових коштів Представництва ЗТЄ Корпорейшн на особовий картковий в сумі 1 235 120,73 грн., що у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та в особливо великим розміром. Разом з тим, для створення видимості законності своїх злочинних дій, а саме надлишкового перерахування грошових коштів на особистий картковий рахунок грошових коштів в якості оплати праці в розмірі 1 235 120,73 грн. будучи службовою особою Представництва ЗТЄ Корпорейшн , зловживаючи своїм службовим становищем, використала ключ доступу до системи Клієнт-Банк та вчинила розтрату чужого майна, здійснивши переказ грошових коштів даного Представництва до бюджету як податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 252 976,69 грн., що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Зі змісту позовної заяви, вбачається та не заперечується сторонами, що 11.09.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 були укладені договір дарування земельної ділянки площею 0,1835 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0109, та договір дарування об`єкта незавершеного будівництва площею 433,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

11.09.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_4 , а остання прийняла у власність земельну ділянку площею 0,1835 г, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зобов`язалася сплатити за неї вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим Договором. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 3223186801:01:020:0109.

11.09.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_4 , а остання прийняла у власність об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок загальною площею 433,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і сплатити його ціну на умовах цього Договору.

Також зі змісту позовної заяви вбачається, що 27.11.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0453 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0138, та договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 15.12.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва площею 542,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 30.08.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2249 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0137, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

26.02.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла у власність земельну ділянку площею 0,2249 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 3223186801:01:020:0137.

26.02.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла у власність об`єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок, загальною площею 542,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і сплатити його ціну на умовах цього Договору.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

При цьому для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину та, що судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

З викладеного вбачається, що обов`язок доказування фіктивності правочину покладений саме на позивача по справі, який повинен довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки обумовлені правочином. При цьому, ознака фіктивності вчинення правочину повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно виходив з того, що правові наслідки, які передбачені договорами дарування від 26 вересня 2013 року, дійсно настали, сторони правочинів вчинили усі передбачені ними дії, виконали їх, передавши майно від дарувальника обдарованому, що, в свою чергу, виключає наявність обставин для визнання цих договорів фіктивними, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що оскаржувані договори були укладені у 2013 році, арешт був накладений на це майно на підставі ухвали суду лише у 2015 році, тобто після укладення оскаржуваних правочинів, і наразі право власності на спірне майно зареєстроване за третіми особами, як добросовісними набувачами і вони наразі володіють та користуються цим майном у законний спосіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності договорів дарування у зв`язку із відсутністю головної ознаки фіктивного правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, так як подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.

Поряд з цим, матеріали справи не містять належних, достатніх і допустимих доказів щодо порушеного права позивача, оскільки Товариство не було власником спірного майна та не було стороною оскаржуваних правочинів, а твердження позивача про те, що протиправними діями відповідачки у вигляді привласнення коштів Товариству було нанесено збитків та, що саме за ці кошти відповідачка придбала спірне майно, не підтверджено належними, достатніми і допустимими доказами, оскільки наявність кримінального провадження за цим фактом саме по собі не є належним доказом цього.

Доводи апелянта про те, що в рамках кримінального провадження ухвалою суду було накладено арешт на спірне майно, і чинність цієї ухвали та строк набрання нею законної сили не пов`язані з часом внесення її до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і з моменту постановлення цієї ухвали об`єкти, на які було накладено арешт, набули правового режиму обмеження у цивільному обороті, тому спірне майно не могло бути відчуженим, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не спростовують правильних висновків суду щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваних правочинів фіктивними.

Посилання апелянта на те, що відповідачі визнали позов, чим підтвердили обставину фіктивності договорів, колегія суддів також відхиляє, оскільки саме по собі визнання позову відповідачами не може бути безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та їх задоволення, оскільки визнання відповідачем позову не може суперечити закону або порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та ухвалив законне і обґрунтоване рішення по суті спору.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЄ Україна залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: