Рішення

від 11.01.2022 по справі 531/2043/21

КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 531/2043/21

номер провадження 2/531/57/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Попова М.С.,

за участю секретаря - Клименко Т.М.,

представника відповідача - Рець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) про стягнення шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органів юстиції,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 31114,19 грн., завдану протиправною бездіяльністю посадових та службових осіб органів державної влади.

У позові посилається на те, що на виконанні у Карлівському РВ ДВС з 22.04.2021 перебуває виконавчий лист №531/1540/20 Карлівського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 686000,00 грн. боргу та 6860,00 грн. судового збору. На сьогодні рішення суду не виконано, боржник не вчиняє дії по його виконанню, хоча йому відомо про борг. В свою чергу ВДВС примусово також невиконано судове рішення, не дивлячись на те, що боржник має земельну ділянку площею 4,19 га та зброю ІЖ-43М. Постановою Полтавського апеляційного суду від 09.09.2021 №531/1540/20 визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Карлівського районного відділу ДВС під час виконання виконавчого листа №531/1540/20 Карлівського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 686000,00 грн. боргу та 6860,00 грн. судового збору, що виразилось у відсутності своєчасного проведення оцінки та виставлення/передачею на реалізацію земельної ділянки площею 4,19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що йому завдано матеріальну шкоду у розмірі 11114,19 грн., що виразилася у втраченій вигоді знеціненні не отриманих своєчасно коштів згідно рішення суду внаслідок інфляційних процесів, згідно проведеного ним розрахунку. Позивач зазначає, що протиправна бездіяльність службових та посадових осіб стала причиною душевних страждань, переживань, обурень та негативних емоцій, незадовільних умов проживання позивача та членів його сім`ї, близьких родичів. Розмір моральної шкоди він оцінив у 20000 грн.

Позивач до суду не з`явився, від нього мається письмова заява про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача Карлівського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) в суді заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав у раніше поданому відзиві на позов.

Представник відповідача Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялося у встановленому законом порядку.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

На виконанні у Карлівському РВ ДВС перебував виконавчий лист №531/1540/20 Карлівського районного суду, виданий 19.04.2021, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 692860,00 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09.09.2021, визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Карлівського РВ ДВС під час виконання виконавчого листа №531/1540/20 Карлівського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 686000,00 грн. боргу та 6860,00 грн. судового збору, що виразилось відсутністю проведення арешту та опису земельної ділянки площею 4,19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 .

Згідно положення ст.56 ЗУ Про виконавче провадження , постановами державного виконавця накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, відомості про що внесено державних реєстрів обтяжень.

Виконавцями було встановлено, що у період до 10.01.2013 на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано земельну ділянку площею 4,19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 №650007 від 01.07.2002 року №7.

10.08.2021 на адресу ДВС надійшла відповідь Голобородьківського старостинського округу Карлівської міської громади, згідно якої встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5321681200:00:004:0726, що розташована на території Голобородьківського старостинського округу, належить ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, будь-які відомості про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5321681200:00:004:0726 у Державному реєстрі відсутні.

Згідно ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч.1 та ч. 2 ст.182 ЦК України).

Статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно положень ч.ч. 1-4 ст.50 ЗУ Про виконавче провадження , звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

На виконання вищевказаної норми закону, 03.09.2021 державним виконавцем було направлено до Карлівського райсуду заяву про вирішення питання про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме - на земельну ділянку з кадастровим номером 5321681200:00:004:0726, площею 4,19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Голобородьківського старостинського округу, яка належить ОСОБА_2 , згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 №650007 від 01.07.2002 року №7, але не зареєстрована у встановленому законом порядку, для примусового виконання виконавчого листа №531/1540/20 виданого 19.04.2021 Карлівським райсудом.

Тож, на момент розгляду скарги Полтавським апеляційним судом, державний виконавець не міг здійснити опис та арешт вищевказаної земельної ділянки, яка належить боржнику ОСОБА_2 у зв`язку із зверненням до Карлівського районного суду Полтавської області.

Згідно наданих копій платіжних доручень від 22.07.2021 на суму 19846,32 грн., від 23.07.2021 на суму 6001,27 грн., від 06.08.2021 на суму 18181,82 грн. (а.с.30-31), на банківські реквізити ОСОБА_1 було перераховано кошти у рахунок боргу, в загальному розмірі 44029,41 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями статті 11 Закону України Про державну виконавчу службу встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відшкодування майнової та моральної шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до приписів статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

На відміну від загальних норм статей 1166, 1167 ЦК України, що вимагають встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачу майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, виконавче провадження не закінчено, а тому невиплачені позивачу кошти на виконання рішення суду, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Позивачем, у даному випадку, не доведено, що внаслідок бездіяльності державного виконавця йому заподіяно шкоди (збитків) у заявленому ним розмірі.

Тобто у даній справі не встановлено усіх необхідних елементів, зокрема, самого факту заподіяння позивачу шкоди, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, інших негативних наслідків, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Згідно з п.5 вказаної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення позову.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно абзацу другого пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом держвлади, також були сформульовані ВС у постанові від10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність,фізичні або психологічні наслідкита, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

За результатами судового розгляду даної справи, надаючи належну оцінку зібраним доказам, враховуючи принципи розумності, справедливості та виваженості, суд вважає, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, не обґрунтовано розмір відшкодування, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідачів, адже, згідно наданих документальних підтверджень, вбачається, що державним виконавцем вчинялися виконавчі дії, відповідно до вимог Закону.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органів юстиції, слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, керуючись ст. ст. 76, 81, 82, 139, 141, 259, 263-265 України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) про стягнення шкоди, завданої протиправною бездіяльність органів юстиції відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 17.01.2022.

Суддя