Окрема думка

від 18.01.2022 по справі 711/1481/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1

справа №711/1481/20

провадження № 51-4897км21

У цьому кримінальному провадженні двох осіб було виправдано у зв`язку із недоведенням того, що у їхніх діях є склад злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 366 КК.

Виправданим інкримінувалися ці склади злочинів за таких обставин. ОСОБА_2 як голова правління ПрАТ «Черкасирибгосп», за попередньою змовою з головним бухгалтером ОСОБА_3 , маючи умисел, спрямований на ухилення від сплати податків шляхом заниження ставки земельного податку за 2018 рік та неподання податкових декларацій з плати за землю до ДПІ в період з 01 січня по 31 грудня 2018 року умисно ухилився від сплати земельного податку в сумі 7183600,22 грн. Йшлося про те, що ці особи в офіційному документі податковій декларації з плати за землю за 2018 рік вказували завідомо неправдиві відомості щодо занижених ставок та суми земельного податку за 2018 рік.

В основу виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суди поклали твердження про те, що речове право на земельні ділянки, ухилення земельного податку за які інкримінувалося виправданим, не було зареєстроване в установленому законом порядку, а тому на підставі п.287.1 ст.287 ПК України обов`язок зі сплати земельного податку у ПрАТ «Черкасирибгосп» не виник.

Також суди покликалися на судові рішення, ухвалені судами адміністративної юрисдикції, якими було скасовано податкові повідомлення-рішення про нарахування земельного податку ПрАТ «Черкасирибгосп» (далі - товариство).

Суд касаційної інстанції в основу свого рішення поклав те, що стороною обвинувачення не було доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли умисно, тобто що вони усвідомлювали необхідність сплати відповідного податку у відповідному розмірі.

Я не погоджуюся із такими висновками як нижчестоящих судів, так і більшості суддів із колегії касаційного суду.

Перш за усе зауважу, що у всіх провадженнях, які стосуються притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ст. 212 КК треба встановити умисел саме на ухилення від сплати податків. Адже не кожна несплата податку є таким ухиленням.

Вважаю, що у цьому провадженні суди прийшли до взаємовиключних висновків, а важливі питання, які стосувалися суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 212 КК взагалі не були досліджені і встановлені судами.

Ні у вироку, ні в ухвалі апеляційної інстанції немає позиції судів щодо суб`єктивної сторони інкримінованого діяння. Тобто вони фактично взагалі не висловилися щодо одного з обов`язкових елементів складу цього злочину. Натомість такі висновки зробила колегія суддів касаційної інстанції. Однак суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними певні обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні (ч. 1 ст. 433 КПК).

Фактично у цьому провадженні товариство платило земельний податок за земельні ділянки, що знаходилися на території кількох сільських рад, за ставкою 1 або 3 %. Конкретні ставки зі сплати цього податку відповідно до податкового законодавства встановлюються відповідними радами. Таким чином кожна з сільських рад, у межах якої знаходилася земельна ділянка, відповідно до Податкового кодексу України визначила таку ставку. Ці ставки були різними (від 4,5 до 12 %).

Головний бухгалтер товариства у судах пояснювала, що телефонувала представникам сільських рад і уточнювала ставку податку на землю. Також вона повідомила те, що частина сільських рад розміщувала на своєму сайті рішення про ставки для нарахування податку на землю.

Також колегія суддів послалася на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснювали, що оскільки в рішеннях відповідних сільських рад не було положення, яке б прямо поширювалося на землекористування ПрАТ «Черкасирибгосп», то вони сплачували податок у мінімальних розмірах передбачених податковим законодавством.

Проте, на мою думку, залишилися не з`ясованими питання, які власне стосуються встановлення суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 212 КК. Адже очевидно, що у рішеннях сільських рад не буде вказано чіткого поіменного переліку всіх землекористувачів, які мають ділянку в межах ради, а має бути вказано категорії земель і відповідні ставки податку. Тому необхідно було з`ясувати чи могла незацікавлена особа із рішення ради визначити розміри ставок для сплати земельного податку.

Натомість суди нижчих інстанцій прийшли до висновку, що товариство взагалі не повинно було сплачувати земельний податок. Рішень сільських рад на предмет того чи з їх змісту можна було визначити ставки земельного податку суди нижчих інстанцій взагалі не аналізували.

Тобто у цьому провадженні товариство фактично не заперечувало, що у нього є обов`язок щодо сплати податку на землю, тобто визнавало свій статус як платника відповідного податку. Питання виникало лише щодо ставки податку.

Адже якщо особа усвідомлює, що є користувачем ділянки, платником земельного податку, то у цьому провадженні необхідно було з`ясувати саме ставку податку і причини, які призвели до того, що товариство зазначило загальну ставку, а не ту, яку встановили сільські ради.

Суди у цьому провадженні в основу виправдувального вироку поклали те, що обов`язок зі сплати і нарахування земельного податку виникає лише після внесення інформації до Державного земельного кадастру. Я категорично не погоджуюся із такими твердженнями.

Верховним Судом вже було сформульовано висновок про те, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки (в тому числі, огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване) незалежно від дотримання такою особою вимог земельного чи цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористування та підстав набуття прав користування (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі №826/13307/18, провадження №К/9901/30022/19).

Як наслідок, і з позиції виправданих осіб у цьому провадженні, і з правової позиції КАС ВС чітко видно, що обов`язок щодо сплати земельного податку у цьому провадженні у товариства був.

Зауважу, що суди в основу своїх рішень про виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також поклали рішення судів адміністративної юрисдикції, предметом оскарження в яких були податкові повідомлення рішення щодо сплати земельного податку у 2018 році. Однак ці рішення були скасовані Верховним Судом, а справи скеровані на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (постанова КАС ВС від 26травня 2021року, справа №580/2443/19).

Станом на момент ухвалення рішення судом касаційної інстанції у цьому кримінальному провадженні остаточних рішень судів адміністративної юрисдикції не ухвалено. Тому покликатися у постанові касаційного суду на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, якими одні податкові повідомлення рішення скасовано, а інші залишено в силі, навряд чи варто.

На мою думку, у межах цього кримінального провадження суди не з`ясували суб`єктивну сторону інкримінованого злочину, а тому необхідно було направити провадження на новий розгляд до суду першої інстанції.

Адже слід було чітко з`ясувати чи платник податку знав про встановлення розміру ставки земельного податку. Відповідь на це питання є ключовою, оскільки якщо службові особи товариства знали про ставку для сплати податку, однак далі вказували меншу, - то має місце ухилення від сплати податку шляхом заниження ставки оподаткування. Якщо ж не знали то має місце звичайна несплата відповідного податку.

Вважаю, що у цьому провадженні касаційна скарга прокурора підлягала задоволенню, а провадження направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення судів про відсутність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складів ч.3 ст. 212 та ч.2 ст. 28 -ч. 1 ст. 366 КК є передчасним.

Суддя

ОСОБА_1