Постанова

від 12.01.2022 по справі 241/1054/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/167/22

241/1054/19

Головуючий у І інстанції Демочко Д. О. Єдиний унікальний номер 241/1054/19

Номер провадження 22-ц/804/167/22

Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Маріуполь

Донецький апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Зайцевої С. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Вороніна М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Мелекінської сільської ради, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області та ОСОБА_2 посилаючись на те, що 07 липня 2017 року Мелекінська сільська рада ухвалила рішення №7/21-640, яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0625 га ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд у АДРЕСА_1 , а також передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку за вказаною адресою кадастровий номер 1423984400:01:000:1101 із земель житлової та громадської забудови. Крім того, ОСОБА_3 зобов`язано звернутися до відділу державної реєстрації Мангушської районної державної адміністрації для отримання свідоцтва на право власності.

З 05 вересня 1997 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та з цього часу користувався спірною земельною ділянкою і тому на його думку має переважне право перед іншими особами на отримання у власність земельної ділянки, вважає свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим №355 від року, виданого ОСОБА_2 незаконним та просив скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, а також просив визнати незаконним та скасувати рішення Мелекінської сільської ради №7/21 -640 від 07 липня 2017 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та її передачу у власність ОСОБА_3 .

Рішенням Першотравневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив та дав оцінку наявним в матеріалах доказам. Не погоджується також із тим, що викладеними обставинами не підтверджується те, що відповідачка порушує його права на безперешкодне використання спірної земельної ділянки, оскільки вважає, що після набуття в 1997 році права власності на будинок АДРЕСА_1 , до нього перейшло право користування земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представник адвокат Турченко О. В. зазначають, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки спірна земельна ділянка знаходилась у власності ОСОБА_3 у зв`язку із законно прийнятим Мелекінською сільською радою рішенням і в подальшому успадкована ОСОБА_2 на законних підставах. Вимоги ОСОБА_1 вважають незаконними та такими, що порушують її майнові права.

Мангушська селищна ради Маріупольського району Донецької області, яка була залучена до участі у справі апеляційним судом як правонаступник Мелекінської сільської ради у своєму відзиві також просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки рішення ради, яке оскаржує позивач, прийнято з дотриманням вимог закону на підставі технічної документації із землеустрою погодженою контролюючими органами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Звонарьова В. В., які просили скаргу задовольнити, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Турченка О. В., а також представника Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області Терстуях О. П., які просили залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 на законних підставах набула право власності на спірну земельну ділянку, а позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів незаконності прийнятого рішення щодо виділення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0625га з кадастровим номером 1423984400:01:000:1101.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 жовтня 20 року спадкоємцем майна покійного ОСОБА_3 , що складається із земельної ділянки площею 0,0625 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером: 1423984400:01:000:1101, є його дружина, ОСОБА_2 .

З урахуванням кадастрового плану та дослідженої апеляційним судом технічної документації із землеустрою власниками суміжних земельних ділянок, що межують із спірною земельною ділянкою кадастровий номер: 1423984400:01:000:1101, є землі комунальної власності Мелекінської сільської ради та приватної власності ОСОБА_4

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 1997 року є власником житлового будинку з належними до нього будівлями подвір`я, що знаходиться у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Мелекінської сільської ради.

Як встановлено судом першої інстанції та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 вважає, що його права на користування спірною земельною ділянкою порушені прийнятим Мелекінською сільською радою рішенням про виділення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За правилами ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України ), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України ).

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14 виклав правову позицію, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи та пояснень позивача і його представника в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що він до уповноважених органів з метою оформлення свого права користування земельною ділянкою у передбаченому законом порядку не звертався (звертався лише усно), йому не було відмовлено у наданні дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою чи про передачу указаної ділянки у користування або власність. Відтак апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів порушення, не визнання чи оспорювання відповідачами його права на користування земельною ділянкою під його домоволодінням, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Повноваження органів державної влади щодо надання земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування є дискреційними, а тому суд не може втручатися до таких повноважень і не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання вказаних функцій.

Крім того, за частиною дев`ятою, десятою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій розробниками документації із землеустрою є, зокрема, юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Відповідно до норм ЗК України, ЦК України, Закону України Про Державний земельний кадастр та Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки, а також земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Оскільки державна реєстрація земельної ділянки позивача не проводилася, підстави вважати порушеним його право користування цією земельною ділянкою відсутні, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому зазначену апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. 374, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 січня 2022 року.

Судді В. М. Барков

С. А. Зайцева

Є. Є. Мальцева