Рішення

від 19.01.2022 по справі 319/1159/21

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1159/21

Провадження №2/319/37/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2022 рокусмт Кам`янка

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Гляня О.С.,

за участі секретаря судового засідання - Смокової О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Кам`янка в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області, Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу Про відсторонення від роботи , поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

22.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, предмет якого згодом змінила, та в судовому засіданні уточнила, в якому просила: визнати незаконним і скасувати наказ директора № 64-к від 08 листопада 2021 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , поновити учителя англійської мови Білоцерківського закладу загальної середньої освіти Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області (далі - Відповідач 1) ОСОБА_1 у виконанні трудових обов`язків та допустити її до роботи; стягнути з Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області (далі - Відповідач 2) на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 8 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків та допуску до роботи учителя англійської мови Білоцерківського закладу загальної середньої освіти Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області ОСОБА_1 , та в частині стягнення середнього заробітку з Відповідача 2 в межах суми стягнення за один місяць; стягнути з Відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду в сумі 15 000 грн.; стягнути з Відповідача 2 на користь позивача понесені судові витрати.

В позові посилається на те, що працює в навчальному закладі - Білоцерківський заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області. Після 04 жовтня 2021 року була неодноразово попереджена в усній формі керівником навчального закладу про намір відсторонення її від роботи у зв`язку із відмовою вакцинуватись проти корона вірусної інфекції, викликаної вірусом SARS-CoV-2 COVID-19.

Вказує, що інформувала керівника навчального закладу про свою відмову від вакцинації в усній та письмовій формі. Весь це період зі сторони керівника навчального закладу відчувала тиск та примус.

Наказом керівника Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області ОСОБА_2 № 64-к/тр від 8 листопада 2021 року позивач відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає даний наказ незаконним, таким, що прийнятий без додержання усіх норм законодавства, внаслідок чого порушено її право на працю.

Вказує, що зазнала дискримінації, відчула приниженість честі, гідності та ділової репутації, що призвело до моральних страждань та зміни способу повсякденного життя. Незаконним діями керівника позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки весь час її переслідувала думка про те, що за період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати сплата страхового внеску на соціальне страхування не здійснюється і такий період до страхового стажу не зарахується; допомога по тимчасовій непрацездатності також не надається.

Вважає обмеження права на працю без вакцинації проти корона вірусної інфекції, викликаної вірусом SARS-CoV-2, дискримінацією та порушенням права на таємницю про стан здоров`я.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги із зазначених у позові підстав та просила їх задовольнити у повному обсязі, уточнивши, що позовні вимоги щодо скасування наказу, поновлення на роботі, допуску до роботи пред`явлені до Відповідача 1, а позовні вимоги про стягнення середньомісячної заробітної плати, відшкодування моральної шкоди та судових витрат - до Відповідача 2.

Від Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника та про долучення до матеріалів справи копій наказів Про призначення ОСОБА_2 від 24.06.2021 № 32-к, Про призначення ОСОБА_1 від 27.08.2021 № 39-к та Про замін уроків ОСОБА_1 від 09.11.2021 № 67-к, від 01.12.2021 № 74-к та від 13.12.2021 № 78-к. Крім того відповідачем було надано роз`яснення Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації від 19.11.2021щодо відсторонення від роботи працівників закладу освіти.

Від Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника за наявними в матеріалах справи документами та згідно до чинного законодавства, в якій зазначено, що позов не підтримують.

Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач перебуває в трудових відносинах із Білоцерківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області, що підтверджується копією трудової книжки, копією наказу директора Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області від 27.08.2021 № 39-к.

Повідомленням від 29.10.2021 директор школи повідомила позивача про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в строк до 08.11.2021.

Заявою від 05.011.2021 ОСОБА_1 повідомила директора Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області ОСОБА_2 про свою незгоду на вакцинацію від COVID-19.

08.11.2021 наказом директора Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області ОСОБА_2 № 64-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

09.11.2021 директором школи письмово повідомлено позивача про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується верховенством права. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ст.12ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1ЦКУкраїни цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 1 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України Статтею 21 КЗпП України (далі Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб (далі Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивачки ОСОБА_1 у наказі № 64-к від 08.11.2021 стало посилання на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 29.10.2021 № 01-25/325, складене директором Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області, яка у своїх діях при відстороненні позивачки керувалась статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.2000 №1645-ІІІ, наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , пунктом 416 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

При цьому у статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший Закон не містять. Не містить цей Закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи це, посилання Відповідача 1 у наказі № 64-к від 08.11.2021 як на підставу для відсторонення позивачки від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29.10.2021, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III.

І навпаки, наказ № 64-к від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Крім того, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29.10.2021 по суті містить вимогу працівнику до 08.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Незважаючи на застосування у повідомленні конструкції прохання, викладені у подальшому наслідки ненадання особою цих відомостей, свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Але ж, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 ( г ) стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України Про інформацію не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну профілактичні щеплення , приведеного у статті 1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , суд вважає, що під дію статті 11 Закону України Про інформацію підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 проголошує: 1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб .

Дана стаття Конвенції, загалом, відображає структуру статей 9, 10 і 11. Відповідно, при розгляді питання про те, чи була порушена стаття 8 Конвенції, необхідно відповісти на низку питань:

Чи мало місце втручання у приватне життя згідно з §1 статті 8?

Якщо так, то чи є це втручання обґрунтованим згідно з §2 статті 8, а саме:

чи було втручання законним?

Якщо так, то чи переслідувало втручання законну мету; і якщо так, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на суспільну необхідність, що не потребує зволікань)?

Вирішуючи даний спір, суд із врахуванням вимог Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, які полягають в обов`язку держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини, у разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві вважає, що :

Відповідач 1, вручивши позивачці повідомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та відсторонивши позивачку від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом Відповідача 1 про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивачки відбулося.

Через своє здоров`я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, позивачка була позбавлена можливості заробляти собі на життя, вона опинилася в гіршому становищі, ніж інші працівники колективу, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації. Через відсутність протипоказань до вакцинації Відповідач 1 відсторонив позивачку від роботи без збереження заробітної плати до поки вона не буде вакцинована не дивлячись ні на терміни дії карантину, ні на стан її здоров`я в подальшому, ні на відсутність законодавчої заборони позивачці приходити в приміщення школи. Тоді як інші колеги, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу.

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивачки в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за Законом.

Відповідач 1 не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом учасниками освітнього процесу.

Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини суд вважає вимоги позивачки ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 64-к від 08.11.2021 про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

Щодо вимог про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення позивачки від роботи та допуску її до роботи, суд вважає необхідним зазначити таке.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про відновлення становища яке існувало до порушення права особи у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. Іншого способу захисту цивільних прав, як поновлення на роботі кодекс законів про працю не містить.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, з урахуванням принципу верховенства права та правової визначеності, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки ОСОБА_1 , виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, за умови відсутності у наказі № 64-к від 08.11.2021 кінцевого терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов`язків позивачкою ОСОБА_1 із фактом здійснення нею щеплення на COVID-19, від якого позивачка на підставі статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб має право відмовитись на законних підставах, у зв`язку з чим її відсторонення від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, суд в даній ситуації за аналогією закону вважає можливим застосувати положення статті 235 Кодексу законів про працю України, та враховуючи незаконність звільнення позивачка підлягає поновленню на роботі.

Перш за все суд розділяє вимоги про поновлення на роботі та допуску до роботи, оскільки допуск до роботи це надання можливості позивачу виконувати свої трудові обов`язки, тобто фактично перебувати на робочому місці, приймати участь у навчальному процесі в якості педагога, здійснювати інші повноваження. А поновлення на роботі, це відновлення прав, які були порушені з моменту відсторонення, таких як трудовий, страховий, пенсійний стаж, перебіг яких переривався з моменту винесення оспорюваного наказу про відсторонення. Тому суд вважає за необхідним поновити порушені права позивача та поновити її на роботі з моменту протиправного відсторонення її від роботи.

Допуск до роботи, фактично не можливо здійснити з моменту відсторонення, тому його виконання можливе, виключно, після винесення судом рішення.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача - Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області на користь позивачки ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 08.11.2021 до часу фактичного виконання судового рішення, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині допуску до роботи та стягнення за один місяць середньої заробітної плати.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Викладені у позовній заяві факти про відчуття приниженості честі, гідності та ділової репутації, зміну способу її повсякденного життя позивачем не доведені та не підтверджені жодними доказами, у зв`язку з цим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1816 грн., пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кодексу законів про працю України, Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , Закону України Про інформацію , керуючись ст.ст. 12-13, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області, Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу Про відсторонення від роботи , поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ директора Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області № 64-к від 08 листопада 2021 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , поновити учителя англійської мови Білоцерківського закладу загальної середньої освіти Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області ОСОБА_1 у виконанні трудових обовязків та допустити її до роботи.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя англійської мови Білоцерківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області з 8 листопада 2021 року.

Стягнути з Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 25223155, вул. Вокзальна, буд. 5, смт. Комиш-Зоря, Пологівський район, Запорізька область) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26.06.2009 року Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду включно.

Рішення в частині допуску до роботи та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комиш-Зорянської селищної ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 25223155, вул. Вокзальна, буд. 5, смт. Комиш-Зоря, Пологівський район, Запорізька область) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26.06.2009 року Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 понесені позивачем судові витрати, пропорційно задоволених позовних вимог, в сумі 1816 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги через Куйбишевський районний суд Запорізької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 24.01.2022.

Суддя О.С. Глянь