Окрема думка

від 02.11.2021 по справі 917/1338/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20)

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі разом - позивачі) до Приватного підприємства Агрофірма Славутич (далі - ПП Агрофірма Славутич ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів ОСОБА_5 про визнання недійсними рішень загальних зборів, редакцій статуту підприємства та про визнання нікчемним договору купівлі-продажу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року

У жовтні 2018 року позивачки звернулися до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви від 12 вересня 2019 року просили:

визнати недійсними рішення загальних зборів учасників ПП Агрофірма Славутич від 02 січня 2018 року, оформлені протоколом № 1 (далі - рішення від 02 січня 2018 року), та редакцію статуту підприємства, затверджену цими рішеннями і зареєстровану 03 січня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради (далі - КП Реєстратор ) Голубєвою Ларисою Володимирівною (номер запису 15611050018000555);

визнати недійсними рішення зборів засновників ПП Агрофірма Славутич від 19 травня 2018 року № 3 (далі - рішення від 19 травня 2018 року) та редакцію статуту підприємства, затверджену цими рішеннями і зареєстровану 06 червня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Центр реєстрації Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області (далі - КП Центр реєстрації ) Мурзенком Андрієм Володимировичем (номери записів 15611050020000555, 15611070021000555);

визнати нікчемним договір № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич від 10 квітня 2018 року (далі - спірний договір купівлі-продажу), який уклали ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і чоловіком ОСОБА_2 .

Згідно з установчим договором про створення та діяльність Агрофірма Славутич , зареєстрованого рішенням районної державної адміністрації Глобинського району Полтавської області від 19 червня 2001 року № 263 (далі - установчий договір), ОСОБА_7 вніс до статутного капіталу 20 400 грн, що становить 60 % статутного капіталу підприємства; а ОСОБА_3 - 13 600 грн, що складає 40 % статутного капіталу підприємства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року спадкоємцями частки у розмірі 20 400 грн в статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич з правом участі в діяльності цього підприємства після померлого ОСОБА_7 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в рівних частках - по 1/3 на кожну особу, що відповідно складає 20 % статутного фонду ПП Агрофірма Славутич на кожного.

10 жовтня 2017 року відбулися загальні збори учасників Агрофірма Славутич , оформлені протоколом № 1. На них вирішили, зокрема, такі питання: про розподіл частки померлого засновника ОСОБА_7 ; про включення до складу засновників спадкоємців ОСОБА_7 та про затвердження статуту підприємства у новій редакції. Прийняті на означених зборах рішення стали підставою для проведення державної реєстрації змін до установчих документів підприємства та внесення змін до відомостей про склад його засновників у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР). Протокол, складений за результатами цих зборів, є дійсним, що підтверджує постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17.

02 січня 2018 року відбулися загальні збори учасників ПП Агрофірма Славутич за участю самого лише ОСОБА_3 . За результатами зборів: 1) затверджено фінансові звіти підприємства за 2015-2016 роки; 2) виключено ОСОБА_7 зі складу учасників підприємства у зв`язку зі смертю; 3) відмовлено спадкоємцям померлого ОСОБА_7 у прийнятті їх у засновники (учасники) ПП Агрофірма Славутич і вирішено здійснити розрахунок зі спадкоємцями (правонаступниками) учасника згідно з приписами статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); 4) проведено перерозподіл часток у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич з визначенням частки ОСОБА_3 в розмірі 100 % статутного капіталу, що становить 34 000 грн; 5) затверджено нову редакцію статуту ПП Агрофірма Славутич ; 6) вирішено здійснити усі необхідні дії для державної реєстрації змін до відомостей про ПП Агрофірма Славутич , які містяться у ЄДР.

10 квітня 2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали спірний договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 100 % статутного капіталу ПП Агрофірма Славутич у розмірі 34 000 грн.

19 травня 2018 року загальними зборами засновників за участю ОСОБА_3 та запрошеного ним ОСОБА_4 , були прийняті такі рішення: 1) включити до складу засновників підприємства ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 34 000 грн; 2) виключити зі складу засновників ПП Агрофірма Славутич ОСОБА_3 ; 3) з 19 травня 2018 року за власним бажанням згідно з поданою заявою звільнити з посади директора підприємства ОСОБА_3 ; 4) з 22 травня 2018 року призначити нового директора підприємства ОСОБА_4 ; 5) внести відповідні зміни та затвердити статут ПП Агрофірма Славутич , виклавши його в новій редакції, а також уповноважити ОСОБА_4 підписати цей статут; 6) доручити директору або уповноваженим ним особам бути представниками від імені підприємства для здійснення державної реєстрації відповідних змін в органах державної влади/місцевого самоврядування згідно з законодавством України.

Позивачки зазначали, що спірний договір купівлі-продажу від 10 квітня 2018 року є нікчемним, бо він не був нотаріально посвідчений (стаття 219 ЦК України), а також через те, що він спрямований на незаконне позбавлення права власності позивачок на частку в статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич (стаття 228 ЦК України).

30 серпня 2018 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, розглянувши скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , надала висновок, на підставі якого було видано наказ Міністерства юстиції України Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05 вересня 2018 року № 2870/5 (далі - наказ № 2870/5). Цим наказом Міністерство юстиції України скасувало реєстраційні дії стосовно ПП Агрофірма Славутич , вчинені у ЄДР 03 січня 2018 року за № 15611050018000555 Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи державним реєстратором КП Реєстратор Голубєвою Л. В., а також 06 червня 2018 року за № 15611050020000555 Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи та № 15611070021000555 Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах , проведені державним реєстратором КП Центр реєстрації ОСОБА_8 .

Позивачки звертали увагу на те, що рішення від 02 січня 2018 року прийняті на загальних зборах учасників ПП Агрофірма Славутич за відсутності кворуму для їх проведення, оскільки ОСОБА_3 належало 40 % статутного капіталу, тоді як інші учасники ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ), які в сукупності володіють 60 % статутного капіталу, про вказані збори не знали і присутні на них не були. Провівши збори без повідомлення інших учасників ПП Агрофірма Славутич , ОСОБА_3 одноосібно за відсутності кворуму для проведення загальних зборів прийняв рішення, які стосуються діяльності підприємства, в тому числі вирішив питання про права інших учасників підприємства, чим фактично порушив приписи пунктів 5.1, 10.1, 10.2 установчого договору та статуту ПП Агрофірма Славутич .

Дія установчого договору на момент прийняття оскаржуваних рішень зборів не припинилася. Тобто позивачки, до яких перейшли майнові права померлого ОСОБА_7 , є учасниками вказаного договору. Тому ОСОБА_3 мав повідомити позивачок про намір відступити свою частку у статутному капіталі підприємства.

11 лютого 2020 року Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відносини, які стосуються виникнення, зміни та припинення права на частку в статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич за аналогією регулюються нормами права, якими унормовано подібні за змістом відносини - відносини з виникнення, зміни та припинення права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - товариство).

Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства (далі - Закон № 1576-XII). Проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі у товаристві.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом. Отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право участі у товаристві або підприємстві спадкоємець набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства.

З огляду на приписи частини п`ятої статті 53 Закону № 1576-XII та статті 8 ЦК України (аналогія закону) до вирішення питання про вступ (прийняття) правонаступників померлого учасника повноважність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику. У такому разі під час встановлення повноважності загальних зборів учасників слід враховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого учасника, становлять у сукупності 100 % голосів, що мають враховуватися під час визначення кворуму.

Судовим рішенням у справі № 917/1887/17, яке набуло статусу остаточного, серед іншого, встановлено, що загальні збори співвласників від 10 жовтня 2017 року не є загальними зборами учасників (засновників) Агрофірма Славутич та не породжують для самого підприємства жодних правових наслідків. Відтак внесення на підставі рішення загальних зборів учасників Агрофірми Славутич від 10 жовтня 2017 року, оформленого протоколом № 1, відомостей до ЄДР, якими позивачки мотивують наявність у них корпоративних прав та статусу учасника ПП Агрофірма Славутич , не є обґрунтованим.

Доводи позивачок про те, що статутний фонд ПП Агрофірма Славутич формувався не грошима, а майном, не підтверджуються матеріалами справи.

Належним відповідачем у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства є саме товариство. Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень від 02 січня 2018 року та затвердженої тоді редакції статуту підприємства, оскільки вони є неналежними відповідачами за цими вимогами.

Рішення від 19 травня 2018 року та вчинена на їх підставі реєстраційна дія були предметом оскарження у справі № 917/161/19 за позовом ОСОБА_3 до ПП Агрофірма Славутич про визнання недійсними рішень від 19 травня 2018 року та скасування державної реєстрації змін до установчих документів. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16 травня 2019 року у справі № 917/161/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивачки не стали учасниками ПП Агрофірма Славутич , тож укладення спірного договору купівлі-продажу та прийняття 19 травня 2018 року рішень на виконання цього договору не порушує їх прав та законних інтересів. Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог у цій частині.

18 травня 2020 року Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та виснував, що відсутність суб`єктивного права позивачок означає неможливість його порушення з боку відповідачів (незалежно від позиції самих відповідачів) та усуває потребу в оцінці інших доводів позивачок, обґрунтування яких залежить від наявності відповідного суб`єктивного права.

Суб`єктивне право, яке виникло у позивачок у зв`язку зі спадкуванням права на частку в статутному капіталі підприємства, без набуття статусу учасника такого підприємства не може бути захищене у спосіб, обраний позивачками. Тому доводи про захист їхнього права власності не стосуються підстав і предмета позову. Вимог щодо виплати компенсації, пропорційної успадкованим часткам, позивачки не заявили.

12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

02 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 рокув частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ПП Агрофірма Славутич , оформлених протоколом від 02 січня 2018 року № 1, а також зборів засновників ПП Агрофірма Славутич від 19 травня 2018 року № 3 скасовано.

У частині вказаних вимог ухвалено нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ПП Агрофірма Славутич , оформлені протоколом № 1 від 02 січня 2018 року.

Визнано недійсними рішення зборів засновників ПП Агрофірма Славутич № 3 від 19 травня 2018 року.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання нікчемним договору № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич від 10 квітня 2018 року та про визнання недійсними редакцій статутів ПП Агрофірма Славутич , затверджених вищевказаними рішеннями загальних зборів учасників ПП Агрофірма Славутич , оформленим протоколом від 02 січня 2018 року № 1, і зборів засновників ПП Агрофірма Славутич від 19 травня 2018 року № 3,змінено у мотивувальній частині, викладено її у редакції цієї постанови.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року в іншій частині залишено без змін.

Вирішуючи питання про те, чи застосовні до ПП Агрофірма Славутич приписи законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується, що стосовно ПП Агрофірма Славутич слід застосовувати приписи, які регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, але з інших причин. Станом на час створення Агрофірма Славутич (24 лютого 1998 року) ЦК України і Господарський кодекс України (далі - ГК України) ще не набрали чинності. Тому помилковим є застосування приписів цих актів до визначення організаційно-правової форми вказаної юридичної особи. Для визначення організаційно-правової форми Агрофірма Славутич суди мали проаналізувати положення статуту й установчого договору цієї юридичної особи і застосувати норми матеріального права, чинні на час створення цього підприємства.

На момент створення Агрофірма Славутич діяв Закон України від 27 березня 1991 року № 887-XII Про підприємства в Україні (далі - Закон № 887-XII), який у частині четвертій статті 5 передбачав, що підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Як установили суди попередніх інстанцій, статут Агрофірма Славутич зареєстровано 24 лютого 1998 року. Тому з цього дня вона набула статусу юридичної особи.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 887-XII у редакції, чинній на час створення Агрофірма Славутич , відповідно до форм власності, встановлених Законом України Про власність , можуть діяти підприємства таких видів: індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім`ї, які проживають разом; приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації; державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць; державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності; спільне підприємство, засноване на базі об`єднання майна різних власників (змішана форма власності); підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав.

У частині другій статті 2 Закону № 887-XII у вказаній редакції також було встановлено, що у республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Законом України від 04 лютого 1998 року № 72/98-ВР Про внесення змін до Закону України Про підприємства в Україні , що набрав чинності 28 лютого 1998 року та був чинним на дату укладення установчого договору, пункт 1 статті 2 Закону № 887-ХІІ виклали у новій редакції, за якою в Україні могли діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об`єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України від 21 вересня 2000 року № 1987-III Про внесення змін до деяких законів України щодо державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності суб`єкти підприємницької діяльності, створені в організаційних формах, не передбачених законами України, державна реєстрація яких проведена до набрання чинності цим Законом, зобов`язані привести організаційну форму у відповідність з вимогами законів України протягом п`яти років після набрання чинності цим Законом.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що Агрофірма Славутич створили не як приватне підприємство, оскільки таке можна було заснувати тільки на власності однієї фізичної особи, натомість Агрофірма Славутич на момент її створення мала трьох учасників, а станом на дату укладення установчого договору - двох.

Встановлені судами попередніх інстанцій положення установчих документів Агрофірма Славутич спростовують можливість застосування до спірних правовідносин приписів Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-ХІІ Про колективне сільськогосподарське підприємство та вказують на те, що Агрофірма Славутич була створена і діяла на час смерті одного із її засновників як господарське товариство, яке Закон № 887-ХІІ у редакції, чинній з 28 лютого 1998 року, визначав одним із різновидів підприємств.

Установлені судами попередніх інстанцій положення установчого договору про розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків вказують на те, що Агрофірма Славутич не є акціонерним товариством, товариством з додатковою відповідальністю, повним або командитним товариством. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Агрофірма Славутич створювалася як товариство з обмеженою відповідальністю, тому спірні правовідносини регулюються нормами права, що регламентують діяльність саме цього виду господарських товариств.

Вирішуючи питання про те, чи набули позивачки статус учасника ПП Агрофірма Славутич , Велика Палата Верховного Суду вказала, що товариство могло відмовити у прийнятті спадкоємця (правонаступника) до складу учасників, проте це право не було абсолютним і обмежувалося законодавчо визначеним переліком підстав.

Як установили суди першої й апеляційної інстанцій, частка ОСОБА_7 у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич становила 60 %, а ОСОБА_3 - лише 40 %. Винятковість ситуації, у якій опинилися позивачки, полягає у тому, що померлий засновник підприємства володів більшою часткою у статутному капіталі підприємства - часткою, яка давала йому можливість вирішального голосу.

Слідуючи буквальному тлумаченню приписів статті 55 Закону № 1576-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо померлий був єдиним учасником товариства, то загальні збори не могли відбутися та прийняти жодне рішення, оскільки інших учасників таких зборів немає. Виходить, що ані спадкоємці померлого єдиного учасника товариства, ані інші особи не могли набути статусу учасників товариства, а загальні збори ні за яких умов не могли бути скликані. Такий підхід до інтерпретації приписів Закону № 1576-ХІІ Велика Палата Верховного Суду не вважала виваженим щодо ймовірних спадкоємців учасника товариства.

Суд першої інстанції, з яким по суті погодився апеляційний суд, вважав, що до вирішення питання про вступ (прийняття) правонаступників померлого учасника повноважність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику. У такому разі, на думку судів першої й апеляційної інстанцій, під час встановлення повноважності загальних зборів учасників слід враховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого учасника, становлять у сукупності 100 % голосів, необхідних для визначення кворуму.

Тобто за змістом цих висновків учасник, який володіє меншою часткою у статутному капіталі, з метою недопущення спадкоємця учасника, який помер, до управління товариством, не позбавлений можливості скликати загальні збори безвідносно до кількості голосів, якою він фактично володіє, та відмовити спадкоємцю у вступі до товариства. Велика Палата Верховного Судувважала, що таке тлумачення призводить до завідомо несправедливих і нерозумних наслідків для спадкоємців більшої частки у статутному капіталі, позбавляючи їх права участі у товаристві.

ОскількиОСОБА_3 володів 40 % статутного фонду, а кількість голосів, яка припадала на частку ОСОБА_7 становила 60 %, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з тим, що позивачки не набули статусу учасників цього підприємства. За відсутності у ОСОБА_3 достатньої кількості голосів він не міг одноособовоскликати загальні збори ПП Агрофірма Славутич та відмовити спадкоємцям ОСОБА_7 у праві вступу до складу учасників цього підприємства.

Наявність у позивачок прав учасників ПП Агрофірма Славутич зумовлена не фактом внесення відомостей про них до ЄДР як про засновників цього підприємства на підставі рішення загальних зборів учасників Агрофірма Славутич від 10 жовтня 2017 року, оформлених протоколом № 1, які провели позивачки,а сукупністю наведених вище обставин.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що подальші зміни українського законодавства спрямовані на конкретизацію механізму оформлення спадкоємцями померлого учасника товариства права участі у товаристві, а саме згідно з частиною першою статті 23 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Для забезпечення єдності судової практикиз питання набуття спадкоємцями учасника товариства з обмеженою відповідальністю права участі у ньому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 (пункт 43) і від 08 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.

ОСОБА_3 , маючи частку у розмірі 40 % статутного капіталу, не міг скликати загальні збори та відмовити позивачкам у вступі до складу учасників ПП Агрофірма Славутич , тому дії ОСОБА_3 з привласнення частки ОСОБА_7 у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич , а також подальше відчуження цієї частки на користь ОСОБА_4 без урахування майнових інтересів позивачок є недобросовісними. Через порушення порядку проведення зборів учасників ПП Агрофірма Славутич (розпорядження одним із учасників підприємства часткою в статутному капіталі, що йому не належала, та проведення зборів за відсутності кворуму) Велика Палата Верховного Суду визнала недійсними рішення від 02 січня та 19 травня 2018 року та вказала, що належним відповідачем за цією вимогою є ПП Агрофірма Славутич .

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними спірних редакцій статуту, але з інших мотивів, вказавши, що зміни до установчих документів юридичної особи підлягають державній реєстрації і з цього моменту набирають чинності для третіх осіб (частина третя статті 89 ЦК України). Якщо таку реєстрацію скасував уповноважений на те державний орган або суд визнав недійсними рішення вищого органу управління товариством, якими затверджені відповідні редакції його статуту, визнання додатково недійсними і самих цих редакцій не є ефективним способом захисту прав та інтересів.

Наказами Міністерства юстиції України від 05 вересня 2018 року № 2870/5 та від 17 грудня 2018 року № 3955/5 скасовано реєстраційні дії, вчинені у ЄДР стосовно ПП Агрофірма Славутич . Вказані накази Міністерства юстиції України є чинними і в судовому порядку не скасовані.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки зміни до установчих документів юридичної особи підлягають державній реєстрації і з цього моменту набирають чинності для третіх осіб (частина третя статті 89 ЦК України), скасування такої реєстрації уповноваженим на те державним органом спростовує доводи позивачок про порушення їх прав спірними редакціями статутів, які фактично не були введені в дію. Крім того, спірні редакції статуту ПП Агрофірма Славутич затверджені оскарженими рішеннями від 02 січня та 19 травня 2018 року, які Велика Палата Верховного Суду вже визнала недійсними.

Велика Палата Верховного Суду загалом погодилася з висновком судів про відмову в задоволенні вимоги про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу, але з інших мотивів.

Вказала, що вимога про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу пов`язана з підставою звернення з вимогою про визнання недійсними рішень зборів від 19 травня 2018 року, прийнятих фактично на підставі вказаного договору.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки договір купівлі-продажу укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого ОСОБА_7 , спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич , цей договір у частині умов про розпорядження ОСОБА_3 часткою у статутному капіталі підприємства, яку успадкували, зокрема, позивачки (60% статутного капіталу), згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним. ОСОБА_4 не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_3 , у якого придбав 100 % статутного капіталу ПП Агрофірма Славутич замість можливих 40 %.

З такими висновками Великої Палати Верховного Суду частково не погоджуюся та висловлюю окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що Агрофірма Славутич є не приватним підприємством, а товариством з обмеженою відповідальністю, тому спірні правовідносини регулюються нормами права, що регламентують діяльність саме цього виду господарських товариств.

Вказані висновки, на мою думку, не враховують такого.

Суди встановили, що 24 лютого 1998 року була зареєстрована Агрофірма Славутич , яка відповідно до пункту 1.1 статуту, зареєстрованого того ж дня у Глобинській районній державній адміністрації за № 82, є сільськогосподарським підприємством, створеним на основі земельних та майнових паїв засновників, з правом залучення земельних та майнових паїв громадян. Згідно з пунктом 1.2 вказаного статуту підприємство створене за рішенням засновників ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 від 03 січня 1998 року.

На момент державної реєстрації Агрофірма Славутич діяв Закон № 887-XII , у частині першій статті 2 якого в редакції, чинній на час створення Агрофірма Славутич , визначено, що відповідно до форм власності, встановлених Законом України Про власність , можуть діяти підприємства таких видів:

індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім`ї, які проживають разом;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

спільне підприємство, засноване на базі об`єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи та громадяни України, союзних республік, інших держав;

підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

У частині другій статті 2 Закону № 887-XII у вказаній редакції також було встановлено, що у республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

10 червня 2001 року до пункту 1.2 статуту були внесені зміни, згідно з якими підприємство створене рішенням засновників ОСОБА_7 та ОСОБА_3 від 3 січня 1998 року. Ці зміни були зареєстровані на підставі рішення районної державної адміністрації Глобинського району Полтавської області від 19 червня 2001 року № 263.

19 червня 2001 року засновники Агрофірма Славутич уклали установчий договір про створення та діяльність Сільськогосподарського підприємства Агрофірма Славутич .

У частині першій статті 2 Закону № 887-XII у редакції на дату укладення установчого договору передбачався перелік видів підприємств, до якого відносилися :

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII цього Закону.

У частині другій статті 2 Закону № 887-XII у вказаній редакції також передбачено, що у республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

З указаних норм чітко вбачається, що юридичні особи могли створюватися не тільки у формі товариств, а і в інших формах, не заборонених законом. Однією з таких форм є приватні підприємства.

При цьому вузьке тлумачення частини першої статті 2 Закону № 887-XII не відповідає змісту цього Закону.

Приватне підприємство як один з видів підприємств залишалося у переліку підприємств до втрати чинності Закону № 887-XII, тобто до 01 січня 2004 року.

У частині першій статті 42 ГК України в редакції, яка діяла на час набуття чинності цим Кодексом, вказано, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 43 ГК України у вказаній редакції підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до частини першої статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Створення та діяльність підприємств регулюється нормами ГК України, стаття 62 якого (тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає підприємство як організаційну форму господарювання.

Відповідно до вказаної статті підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

У частині першій статті 63 ГК України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно із частиною третьою статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (частина четверта статті 63 ГК України).

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (частина п`ята статті 63 ГК України).

Отже, зважаючи на можливість створення господарського товариства та приватного підприємства однією або декількома особами, такі господарські товариства і підприємства можуть бути як унітарними, тобто створеними однією особою без поділу статутного капіталу на частки, так і корпоративними, у яких статутний капітал поділений на частки.

На відміну від унітарного приватного підприємства як єдиного майнового комплексу і зазвичай цілісного об`єкта права власності його засновника, корпоративне приватне підприємство не є цілісним об`єктом права власності одного засновника, а належить його учасникам у частках відповідно до їх часток у статутному капіталі. Розмір частки в статутному капіталі породжує не тільки права власності на частку, а й корпоративні права кожного з учасників, пропорційні цій частці.

Частинами першою, третьою статті 80 ГК України передбачено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до частин першої, другої статті 113 ГК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

У статті 191 ЦК України визначається підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такого статусу для товариства з обмеженою відповідальністю законодавством не передбачено.

Отже, приватне підприємство та товариство з обмеженою відповідальністю як організаційно-правові форми юридичної особи мають багато спільних ознак, однак не є тотожними, а тому приватне підприємство як окрема організаційно-правовою форма юридичної особи не може прирівнюватися до товариства з обмеженою відповідальністю.

Наприклад, законодавство дозволяє створення господарським товариством окремих підприємств (стаття 9 Закону 1576-XII), однак не передбачає створення підприємством інших товариств та інших підприємств (стаття 113 ГК України ).

Критерієм, за яким приватне підприємство відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю, є і форма власності кожного з них. На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, яке може мати будь-яку форму власності (частина третя статті 167 , частина друга статті 169 ЦК України ), приватне підприємство може створюватися лише на основі приватної форми власності, його засновниками не може бути ані держава, ані територіальні громади.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, тоді як приватні підприємства можуть створюватись для некомерційної господарської діяльності.

Заснувати приватне підприємство може одна або декілька фізичних осіб. Також його засновником може бути одна юридична особа (частина перша статті 113 ГК України ). Тобто у випадку з приватним підприємством існує законодавче обмеження щодо складу засновників, а саме відсутність можливості заснувати приватне підприємство одночасно юридичними та фізичними особами.

Заснувати товариство з обмеженою відповідальністю може будь-яка кількість фізичних та/або юридичних осіб, оскільки законодавством не обмежена ні кількість, ні склад учасників товариства, ні їх види.

Приватне підприємство може управлятись його засновником на безоплатній основі.

Також законодавство не містить чіткого регулювання питання, які саме відомості має містити статут приватного підприємства, окрім тих, що встановлені частиною третьою статті 57 ГК України та частиною першою статті 88 ЦК України , що дає змогу приватному підприємству більш вільно та конкретизовано, враховуючи специфіку його діяльності, прописати правила діяльності підприємства.

Варто зауважити про відсутність спеціального закону, який би регулював правовий статус приватного підприємства. Діяльність приватного підприємства менше врегульована законодавчо, ніж діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Такий стан законодавства надає приватному підприємству більш широкі повноваження для врегулювання власної діяльності статутними документами та право власного розсуду для регулювання взаємовідносин його учасників.

Отже, за чинним законодавством України господарське товариство та приватне підприємство є окремими організаційними формами юридичних осіб, суб`єктів господарювання, діяльність яких регулюється різними законодавчими актами.

Починаючи з 2004 року приватним підприємством визнається, зокрема, підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян.

Агрофірма Славутич на час введення в дію ГК України діяла на основі приватної власності двох громадян - ОСОБА_7 і ОСОБА_3 та підпадала під визначення приватного підприємства, що містилося в частині першій статті 63 та частині першій статті 113 ГК України.

У витягах з ЄДР та реєстраційних картках про підтвердження відомостей про юридичну особу від 08 лютого 2007 року, 10 лютого 2016 року, 11 жовтня 2017 року та 03 січня 2018 року вказано, що Агрофірма Славутич за організаційно-правовою формою є приватним підприємством.

ПП Агрофірма Славутич є правонаступником Сільськогосподарського підприємства Агрофірма Славутич .

На моє переконання, висновок про те, що Агрофірма Славутич створювалася як товариство з обмеженою відповідальністю, є безпідставним , тому застосування до спірних правовідносин норм права, що регламентують діяльність саме цього виду господарських товариств, є помилковим.

Застосовувати законодавчі норми щодо товариства з обмеженою відповідальністю для регулювання правовідносин приватного підприємства можна лише за принципом аналогія закону та лише у випадках не врегулювання цих правовідносин у законодавстві чи статутних документах приватного підприємства.

При цьому врегулювання діяльності підприємств, зокрема приватних, може здійснювати виключно законодавець шляхом прийняття відповідних законів. Судові органи у випадку наявності прогалин у законодавчому регулюванні приватних підприємств, які потрібно заповнити, можуть при вирішенні спору застосувати окремі норми законодавства, які регулюють діяльність господарських товариств у подібних за змістом відносинах, виключно за аналогією закону, якщо це не суперечить положенням статутів цих приватних підприємств. Визначення організаційної форми приватного підприємства як товариства з обмеженою відповідальністю не на підставі аналогії закону (тобто лише в не врегульованій законодавством частині господарської діяльності), а на рівні регулювання законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю звужує права приватного підприємства та надає можливість зацікавленим особам на визнання його статутних документів недійсними у зв`язку з тим, що вони протирічать закону. Такий підхід може привести до звуження свободи підприємницької діяльності.

У статті 100 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1219 ЦК України зазначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року спадкоємцями частки у розмірі 20 400 грн в статутному капіталі ПП Агрофірма Славутич з правом участі в діяльності цього підприємства після померлого ОСОБА_7 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в рівних частках - по 1/3 на кожну особу, що відповідно складає 20 % статутного фонду ПП Агрофірма Славутич на кожного.

Позивачки не висловили волевиявлення на відчуження спадщини, прийняли спадщину та отримали свідоцтво про спадщину за законом.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 15 серпня 2019 року у справі № 527/2627/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року в судовому порядку не визнане недійсним та є чинним.

Установчим договором та статутом не встановлено порядку набуття спадкоємцями прав учасника (засновника) підприємства в разі смерті одного з учасників (засновників).

Частка в статутному капіталі підприємства нероздільно пов`язана з участю особи, якій вона належить, в управлінні цим підприємством. При цьому ані установчий договір, ані статут ПП Агрофірма Славутич не містить жодних обмежень щодо переходу права участі в управлінні підприємством разом з переходом права на частку в статутному капіталі.

У пунктах 8.1, 8.2, 8.3 установчого договору передбачено, що учасник може передати свою частку (або її частину) іншому учаснику підприємства, а також третій особі. Учасники користуються переважним правом придбання частки, що уступається. При передачі паю (частини паю) третій особі до нового одночасно переходять всі права і обов`язки, які належать учаснику, що уступив свій пай повністю або частково.

Тобто в установчому договорі було передбачено набуття разом із правом на частку в статутному капіталі підприємства прав учасника цього підприємства.

Ні в законодавстві, яке регулює діяльність приватних підприємств, ні в установчому договорі, ні в статуті ПП Агрофірма Славутич не передбачено право іншого засновника приватного підприємства заперечувати проти набуття членства у приватному підприємстві спадкоємцями іншого засновника.

Застосування до спірних правовідносин статті 55 Закону № 1576-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у якій вказано про наявність у товариства права відмовити у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) учасника цього товариства з видачею йому успадкованої частки у майні такого товариства, по аналогії закону є неприпустимим.

Відтакрішення від 02 січня 2018 року, яким, зокрема, відмовлено спадкоємцям померлого ОСОБА_7 у прийнятті їх у засновники (учасники) ПП Агрофірма Славутич , та рішення від 19 травня 2018 року, яким, серед іншого, включено до складу засновників підприємства ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 100 %, є незаконними, у зв`язку з чим погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду про визнання недійсними цих рішень, але з інших мотивів.

Суддя О. М. Ситнік