Окрема думка

від 02.11.2021 по справі 917/1338/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ткача І. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20)

Основний зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачки) звернулися до суду з позовом, у якому просили: визнати недійсними рішення загальних зборів Приватного підприємства Агрофірма Славутич (далі - Агрофірма Славутич ) від 02 січня 2018 року та редакцію статуту, затверджену цими рішеннями; визнати недійсними рішення загальних зборів Агрофірми Славутич від 19 травня 2018 року та редакцію статуту, затверджену цими рішеннями; визнати нікчемним договір № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Агрофірми Славутич від 10 квітня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

2. Позовні вимоги позивачки мотивували тим, що після смерті ОСОБА_5 вони стали спадкоємцями належної йому частки в статутному капіталі Агрофірми Славутич , а згодом її учасниками, водночас спірні загальні збори Агрофірми Славутич були проведені без їх повідомлення, за відсутності кворуму. Спірний договір є нікчемним через відсутність його нотаріального посвідчення та спрямованість на незаконне позбавлення позивачок права власності на належні їм частки в статутному капіталі Агрофірми Славутич .

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами

3. 24 лютого 1998 року трьома засновниками була створена Агрофірма Славутич . Станом на 10 червня 2001 року учасниками Агрофірми Славутич були: ОСОБА_5 з часткою у статутному фонді 60 % та ОСОБА_3 з часткою у статутному фонді 40 %.

4. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (дочка) та ОСОБА_6 (дочка) є спадкоємцями по 1/3 частки статутного капіталу Агрофірми Славутич .

5. Рішеннями загальних зборів Агрофірми Славутич від 10 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вирішено розподілити частку померлого ОСОБА_5 між спадкоємцями по 1/3 частині, включити їх до складу учасників Агрофірми Славутич із часткою 20 % у кожного та затвердити статут Агрофірми у новій редакції.

6. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними указаних рішень загальних зборів. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01 березня 2019 року у справі № 917/1887/17, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06 червня 2019 року та постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, позивачу було відмовлено у задоволенні зазначених вимог з тих підстав, що оспорювані рішення прийняті не загальними зборами учасників Агрофірми Славутич , а спадкоємцями учасника, яким було відмовлено у вступі до складу учасників, отже, останні не набули статусу учасників. Відтак збори, проведені спадкоємцями померлого ОСОБА_5 , не є загальними зборами учасників Агрофірми Славутич .

7. При цьому іншими рішеннями зборів засновників Агрофірми Славутич від 10 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_3 вирішено відмовити спадкоємцям померлого ОСОБА_5 у прийнятті їх до складу учасників Агрофірми Славутич та виплатити їм у зв`язку з цим кошти в сумі 7 212 300,00 грн протягом трьох років, а саме до 10 жовтня 2020 року.

8. Рішеннями загальних зборів Агрофірми Славутич від 02 січня 2018 року за участю ОСОБА_3 вирішено: виключити зі складу учасників Агрофірми ОСОБА_5 у зв?язку з його смертю; відмовити спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників зі здійсненням з ними розрахунку; провести перерозподіл часток у статутному фонді підприємства таким чином, що 100 % статутного капіталу Агрофірми Славутич належить ОСОБА_3 .

9. 10 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Агрофірми Славутич , за умовами якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 частку у статутному капіталі Агрофірми Славутич у розмірі 100 % статутного капіталу.

10. Рішеннями загальних зборів Агрофірми Славутич від 19 травня 2018 року за участю ОСОБА_3 вирішено включити до складу учасників ОСОБА_4 із часткою у статутному фонді 100 % та виключити зі складу учасників ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

11. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що оскаржувані рішення загальних зборів Агрофірми Славутич та договір купівлі-продажу частки не порушують прав позивачок, оскільки вони не стали учасниками Агрофірми Славутич . При цьому суди послалися на судові рішення, в тому числі Верховного Суду, у справі № 917/1887/17, у яких суди дійшли висновків, що позивачки не стали учасниками Агрофірми Славутич , тому проведені ними 10 жовтня 2017 року збори не є загальними зборами учасників Агрофірми Славутич .

12. 12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Касаційні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є учасниками Агрофірми Славутич , оскільки набули право участі у підприємстві як спадкоємці ОСОБА_5 .

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

13. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів від 02 січня та 19 травня 2018 року скасовані. У цій частині ухвалено нове рішення, яким указані позовні вимоги задоволені, визнані недійсними рішення загальних зборів Агрофірми Славутич від 02 січня та 19 травня 2018 року. У частині відмови у задоволенні вимог про визнання нікчемним спірного договору та визнання недійсними статутів Агрофірми Славутич судові рішення змінені у мотивувальній частині з викладенням їх у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі № 917/1338/18 залишено без змін.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, на підставі яких була прийнята постанова

14 . Встановлені судами попередніх інстанцій положення установчого договору про розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків вказують на те, що Агрофірма Славутич не є акціонерним товариством, товариством з додатковою відповідальністю, повним або командитним товариством. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Агрофірма Славутич створювалася як товариство з обмеженою відповідальністю (пункт 51 постанови).

15. За загальним правилом після набуття права на частку в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникало переважне право на вступ до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України Про господарські товариства , але не йшлося про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 (пункти 31-35) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17) (пункт 70 постанови).

16. Згідно зі статтею 64 Закону України Про господарські товариства учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону. Отже, статтю 55 Закону України Про господарські товариства щодо можливості товариства відмовити у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) слід застосовувати у системному зв`язку з приписами статті 64 цього Закону (пункти 71, 72 постанови).

17. Оскільки парламент визначив аналогічні юридичні наслідки для виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю та для відмови такого товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця), Велика Палата Верховного Суду вважає, що за відсутності іншого правового регулювання, передбачені статтею 64 Закону України Про господарські товариства вичерпні підстави для відмови у включенні учасника до складу товариства є також підставами для відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця). Рішення про відмову у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який був реорганізований чи помер, хоча такий учасник (його представник) у голосуванні не бере участі (пункт 73 постанови) .

18. З огляду на те, що за змістом наведених вище норм товариство могло відмовити у прийнятті спадкоємця (правонаступника) до складу учасників, проте це право не було абсолютним і обмежувалося переліком підстав, наведених вище, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду першої інстанції та доводами, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що Агрофірма Славутич могла відмовити у прийнятті спадкоємців до складу учасників, і чинне законодавство не обмежувало підприємство у такому праві (пункт 75 постанови) .

19. Тобто за змістом сформульованих судами попередніх інстанцій висновків учасник, який володіє меншою часткою у статутному капіталі, з метою недопущення спадкоємця учасника, який помер, до управління товариством, не позбавлений можливості скликати загальні збори безвідносно до кількості голосів, якою він фактично володіє, та відмовити спадкоємцю у вступі до товариства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що таке тлумачення призводить до завідомо несправедливих і нерозумних наслідків для спадкоємців більшої частки у статутному капіталі, позбавляючи їх права участі у товаристві (пункт 79 постанови).

20. Оскільки ОСОБА_3 володів 40 % статутного фонду, а кількість голосів, яка припадала на частку ОСОБА_5 , становила 60 %, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, а також відповідними доводами ОСОБА_3 та Агрофірми Славутич про те, що позивачки не набули статусу учасників цього підприємства. За відсутності у ОСОБА_3 достатньої кількості голосів він не міг одноособово скликати загальні збори Агрофірми Славутич та відмовити спадкоємцям у праві вступу до складу учасників цього підприємства (пункт 81 постанови) .

21. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому (пункт 91 постанови) .

22. Враховуючи те, що ОСОБА_3 , маючи частку у розмірі 40 % статутного капіталу, не міг скликати загальні збори та відмовити позивачкам у вступі до складу учасників Агрофірми Славутич , прийняті ним на зборах від 02 січня 2018 року рішення слід визнати недійсними (пункт 100 постанови).

23. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що, приймаючи рішення з питань порядку денного зборів засновників від 19 травня 2018 року, ОСОБА_3 вважав, що є власником 100 % статутного капіталу Агрофірми Славутич , хоча позивачки не реалізували набуте в порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 право на частку в статутному капіталі підприємства. Це на судовому засіданні підтвердив представник Агрофірми Славутич і ОСОБА_4 . Велика Палата Верховного Суду вважає, що дії ОСОБА_3 з привласнення частки ОСОБА_5 у статутному капіталі Агрофірми Славутич , а також подальше відчуження цієї частки на користь ОСОБА_4 без урахування майнових інтересів позивачок є недобросовісними. Тому рішення від 02 січня та 19 травня 2018 року слід визнати недійсними через порушення порядку проведення зборів учасників Агрофірми Славутич (розпорядження одним із учасників підприємства часткою в статутному капіталі, що йому не належала, та проведення зборів за відсутності кворуму) (пункти 102, 103 постанови) .

24. Оскільки договір купівлі-продажу укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого ОСОБА_5 , спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі Агрофірми Славутич , цей договір в частині умов про розпорядження ОСОБА_3 часткою у статутному капіталі підприємства, яку успадкували зокрема позивачки (60% статутного капіталу), згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним. ОСОБА_4 не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_3 , в якого придбав 100 % статутного капіталу Агрофірми Славутич , замість можливих 40 %. Визнання ОСОБА_3 позовної вимоги про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу не впливає на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду (пункт 124 постанови).

Підстави непогодження з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду

1. Щодо порушення принципу правової визначеності

1.1. Внаслідок зміни сталої судової практики тлумачення та застосування норм статті 55 Закону України Про господарські товариства

25. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із проявів якого є принцип правової визначеності, що забезпечує стабільність правового становища людини в суспільстві, розуміння нею своїх прав та обов'язків, способів і практики їх реалізації, виконання та захисту.

26. Для досягнення цього суспільство пред`являє певні вимоги до організації правового регулювання та діяльності державних органів, які становлять зміст принципу правової визначеності. Однією з таких вимог є визначеність судової практики та судових рішень, яка полягає в тому, що судова практика має бути стабільною та не повинна змінюватись без важливих причин, судові рішення мають відповідати цій практиці, бути передбачуваними та мотивованими.

27. У 1991 році був прийнятий Закон України Про господарські товариства , який врегулював відносини створення та діяльності в Україні господарських товариств. Вже тоді постало питання участі у господарських товариствах спадкоємців померлих учасників. Законодавець врегулював ці відносини таким чином.

28. Відповідно до статті 55 Закону України Про господарські товариства при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

29. У подальшому при прийнятті ЦК України законодавець додатково врегулював, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (частина перша статті 1219 ЦК України). А частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (частина п'ята статті 147 ЦК України).

30. З наведених норм убачається, що спадкоємці отримують право на частку померлого учасника товариства, якщо статутом не передбачена згода на це інших учасників товариства. При цьому право на участь у товаристві спадкоємцями померлого учасника не успадковується, проте вони мають переважне право на вступ до цього товариства за рішенням інших його учасників. У разі відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємців їм видається у грошовій або натуральній формі частка у майні товариства, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника.

31. Указані норми без суттєвих змін діяли до 2018 року, до прийняття Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , дія норм якого на спірні відносини у цій справі не поширюється за часом.

32. Відповідно до зазначеного правового регулювання за 17 років його дії виникла стала судова практика застосування статей 147, 1219 ЦК України та статті 55 Закону України Про господарські товариства , яка полягала в такому.

33. Згідно з пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів прийняття рішення про вступ спадкоємця учасника до товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції загальних зборів учасників товариства.Відповідно до частини п`ятої статті 147 ЦК України аналогічно визначається вартість частини майна товариства з обмеженою відповідальністю, яка підлягає видачі або виплаті спадкоємцю фізичної особи-учасника у випадку відмови спадкоємця від вступу до товариства або відмови у прийнятті до товариства. Її вартість визначається на день смерті учасника (стаття 55 Закону України Про господарські товариства).

34. Відповідно до пункту 2.30 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року № 4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин з огляду на положення частини п`ятої статті 53 Закону України Про господарські товариства та статті 8 ЦК України (аналогія закону) до вирішення питання про вступ (прийняття) спадкоємців (правонаступників) померлого (ліквідованого) учасника правомочність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому (ліквідованому) учаснику. Отже, у такому разі під час встановлення правомочності загальних зборів учасників слід враховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого (ліквідованого) учасника, становлять у сукупності 100 % голосів, що мають враховуватися під час визначення кворуму.

35. Згідно з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17, після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України Про господарські товариства , проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. Прийняття рішення про вступ спадкоємця до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю позитивного рішення спадкоємець частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує товариство з обмеженою відповідальністю у такому праві. У разі відмови правонаступника від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, вартість якої визначається на день смерті учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню (пункти 31-33 постанови).

36. З наведеної сталої судової практики Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, яка в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду, щодо тлумачення та застосування статті 55 Закону України Про господарські товариства вбачається, що, успадкувавши частку в статутному капіталі товариства, спадкоємець не стає його учасником; рішення про прийняття або відмову у прийнятті такого спадкоємця має прийняти товариство, яке може відмовити у прийнятті спадкоємця до складу учасників; чинне законодавство не обмежує товариство у такому праві; уповноваженим органом товариства на прийняття такого рішення є загальні збори учасників, до складу яких мають входити учасники, що залишились у товаристві; у разі відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, вартість якої визначається на день його смерті.

37. Разом з тим у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20 ), щодо якої висловлюємо окрему думку, Велика Палата Верховного Судусформувала зовсім інший висновок про те, що статтю 55 Закону України Про господарські товариства слід застосовувати у системному зв`язку зі статтею 64 цього Закону таким чином, що товариство може відмовити спадкоємцю у прийнятті до складу учасників лише в разі наявності підстав, визначених частиною першою статті 64 Закону України Про господарські товариства , а саме якщо учасник систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства (пункти 72, 73 постанови).

38. Очевидно, що для такої суттєвої зміни багаторічної судової практики тлумачення та застосування статті 55 Закону України Про господарські товариства мали бути вельми вагомі причини, проте Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові таких причин не зазначила, чим порушила принцип правової визначеності в частині визначеності судової практики та передбачуваності судового рішення .

1.2. Унаслідок піддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання

39. Принцип правової визначеності, як складова верховенства права в державі, також полягає в тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву. На цьому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

40. Так у рішенні від 22 листопада 2010 року у справі Ющенко та інші проти України ЄСПЛ зазначив таке. Право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі Брумареску проти Румунії [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Суд зазначає, що 18 лютого 1999 року під час розгляду цивільної справи суд встановив, що перший заявник забрав фотокопіювальний пристрій та що немає доказів на підтвердження твердження ОСОБА_7 про те, що перший заявник забрав папір і туби з порошком. Зокрема, свідок Б. не зміг уточнити, скільки пачок паперу і туб з порошком забрав перший заявник, а свідок К. взагалі не бачив цього. Отже, суд, забезпечуючи дискусію (a forum) для вирішення спору між двома особами, відхилив як необґрунтовані позовні вимоги ОСОБА_7 стосовно паперу і туб. У рішенні від 12 січня 2004 року, винесеному у кримінальній справі при вирішенні питання про винуватість заявника у заволодінні майном ОСОБА_7 шляхом обману, суд посилався на численні очні ставки між першим заявником, ОСОБА_7 та свідками та визнав, що заявник забрав фотокопіювальний пристрій, папір і туби з порошком. Розглянувши поданий в кримінальній справі цивільний позов, суд постановив відшкодувати ОСОБА_7 вартість незаконно привласнених речей. Суд зазначає, що за результатами першого провадження національний суд відхилив позовні вимоги ОСОБА_7 до першого заявника про повернення паперу і туб з порошком, хоча згодом визнав, що перший заявник та його син забрали ці речі. Суд визнає, що у ході провадження у кримінальній справі заявника вирішувалися питання кримінального законодавства, які відокремлені від тих, що вже були вирішені в ході провадження у цивільній справі. Хоча може видатися, що в обох провадженнях суди розглядали ту саму фактичну ситуацію і дійшли різних висновків, Суд зазначає, що в цивільній справі суд не встановлював, що перший заявник не забирав папір і туби з порошком. Однак цивільний аспект кримінальної справи стосувався того самого питання, що й цивільне провадження, що відбулося раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності за заволодіння фотокопіювальним пристроєм і пов`язаних з ним матеріалів, а також їхньої вартості. За відсутності будь-яких ознак того, що в цивільному провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 60-65 зазначеного рішення).

41. Суди встановили, що між Агрофірмою Славутич , її учасником ОСОБА_3 та спадкоємцями померлого ОСОБА_5 виникло декілька спорів щодо оскарження рішень загальних зборів учасників Агрофірми Славутич .

42. Так, у справі № 917/1887/17 суди розглянули позов ОСОБА_3 до Агрофірми Славутич про визнання недійсними рішень загальних зборів Агрофірми Славутич від 10 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , якими було вирішено розподілити частку померлого ОСОБА_5 між спадкоємцями по 1/3 частині, включити їх до складу учасників Агрофірми Славутич із часткою 20 % у кожного та затвердити статут Агрофірми у новій редакції. Підставою цього позову було те, що спадкоємці померлого ОСОБА_5 не стали учасниками Агрофірми Славутич , тому не могли проводити загальні збори учасників цього товариства.

43. У цій справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20), щодо якої висловлюємо окрему думку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Агрофірми Славутич та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів Агрофірми Славутич від 02 січня 2018 року за участю ОСОБА_3 , якими було вирішено відмовити спадкоємцям ОСОБА_5 у прийнятті їх до складу учасників зі здійсненням з ними розрахунку, провести перерозподіл часток у статутному фонді таким чином, що 100 % статутного капіталу Агрофірми Славутич належить ОСОБА_3 . Підставою цього позову було те, що спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є учасниками Агрофірми Славутич , тому ОСОБА_3 не мав права проводити загальні збори без їх повідомлення та участі.

44. Отже, основне питання, яке підлягало вирішенню у справі № 917/1887/17 та справі № 917/1338/18 та від якого залежало вирішення спорів у цих справах, полягало в тому, чи набули спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 статусу учасників Агрофірми Славутич .

45. Вирішуючи зазначене питання, місцевий та апеляційний суди у справі № 917/1887/17 встановили, що спадкоємцям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було відмовлено у вступі до складу учасників, тому вони не набули статусу учасників Агрофірми Славутич , відповідно прийняті ними рішення не є рішеннями загальних зборів цього товариства, і саме на цій підставі відмовили ОСОБА_3 у задоволенні позову. Верховний Суд у своїй постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 917/1887/17 погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, що спадкоємці, вступивши у спадщину, набули лише право власності на частку у статутному капіталі, при цьому для набуття ними права участі у товаристві необхідно, щоб учасники загальних зборів товариства погодили своїм рішенням їх бажання на вступ до товариства. Прийняття рішення про вступ належить до компетенції загальних зборів учасників товариства, які в свою чергу, можуть як прийняти спадкоємців, так і відмовити у їх прийнятті до складу учасників (пункт 4.13 постанови).

46. Разом із тим у цій справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20 ), щодо якої висловлюємо окрему думку, Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не набули статусу учасників Агрофірми Славутич , оскільки за відсутності у ОСОБА_3 достатньої кількості голосів він не міг одноособово скликати загальні збори Агрофірми Славутич та відмовити спадкоємцям у праві вступу до складу учасників цього підприємства (пункт 81 постанови) . При цьому Велика Палата Верховного Суду не робила висновків про допущені вади або суперечності у висновках судів у справі № 917/1887/17.

47. Таким чином, Велика Палата Верховного Судуу цій справі № 917/1338/18 по-новому вирішила те саме ключове питання, яке вже було вирішено в остаточних судових рішеннях у справі № 917/1887/17, що (за відсутності будь-яких ознак того, що в цьому провадженні мали місце якісь вади), звело нанівець закінчене раніше провадження та не сумісне з принципом правової визначеності.

1.3. Внаслідок створення невизначеності у застосуванні статті 55 Закону України Про господарські товариства

48. У пункті 70 постанови у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після набуття права на частку в статутному капіталі у спадкоємців виникало переважне право на вступ до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України Про господарські товариства , але не йшлося про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві.

49. Натомість у пунктах 71-73, 91 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що товариство може відмовити спадкоємцю у прийнятті до складу учасників лише в разі, якщо учасник систематично не виконує, або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, і таке рішення приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча такий учасник у голосуванні не бере участі. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.

50. Зазначені два висновки Великої Палати Верховного Суду суперечать один одному та вносять невизначеність у застосування статті 55 Закону України Про господарські товариства , оскільки якщо спадкоємці автоматично не набувають права участі в товаристві (пункт 70 постанови), а товариство не може прийняти або відмовити у прийнятті їх до складу учасників через відсутність в учасників, що залишились у товаристві, 50 відсотків загальної кількості голосів (пункти 71-73, 91 цієї ж постанови), то невідомо, яким чином і з якої дати ці спадкоємці стають учасниками товариства.

51. Також якщо товариство може відмовити спадкоємцю у прийнятті до складу учасників лише у разі наявності підстав, визначених частиною першою статті 64 Закону України Про господарські товариства , коли учасник систематично не виконує, або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства (пункти 72, 73 постанови), то не зрозуміло, чи це стосується неналежної поведінки померлого учасника чи його спадкоємця. Якщо цей висновок стосується неналежної поведінки померлого учасника, то на якій підставі відмовляти його спадкоємцю, який відповідних дій/бездіяльності не вчиняв. А якщо це стосується неналежної поведінки спадкоємця, то як він може систематично не виконувати або неналежним чином виконувати обов`язки учасника товариства, яким він не є.

52. Постанова Великої Палати Верховного Суду не містить відповідей на зазначені питання, проте вносить суперечності у відносини тлумачення, реалізації та застосування статті 55 Закону України Про господарські товариства , що суперечить дотриманню принципу правової визначеності щодо ясності та чіткості правового регулювання.

2. Щодо тлумачення статті 55 Закону України Про господарські товариства

53. Велика Палата Верховного Суду здійснила тлумачення змісту статті 55 Закону України Про господарські товариства у системному зв`язку з нормами статті 64 цього Закону виходячи з однаковості юридичних наслідків виключення учасника з товариства та відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця.

54. Згідно з цим тлумаченням товариство може відмовити спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників товариства лише з підстав, указаних у статті 64 Закону України Про господарські товариства , а саме коли учасник систематично не виконує, або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. Рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємців приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча такий учасник у голосуванні не бере участі (пункти 70-73 постанови).

55. Правовій науці не відомі випадки тлумачення змісту однієї норми права виходячи зі змісту іншої норми права лише тому, що наслідки дії обох норм подібні, тому доцільно більш детально розглянути цей випадок.

56. Згідно зі статтею 55 Закону України Про господарські товариства при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

57. Відповідно до статті 64 Закону України Про господарські товариства учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

58. Як відомо, структура норми права зазвичай складається з гіпотези та диспозиції (регулятивна норма) або гіпотези та санкції (охоронна норма). Гіпотеза містить обставини, за наявності яких реалізується норма права, диспозиція містить правило поведінки, права або обов'язки особи у цих обставинах.

59. Норма статті 55 Закону України Про господарські товариства є регулятивною та передбачає, що за обставин смерті учасника товариства (гіпотеза норми) його спадкоємці мають переважне право вступити або відмовитись від вступу до товариства, а товариство має право прийняти або відмовити у прийнятті спадкоємця до складу учасників (альтернативна диспозиція норми).

60. Норма статті 64 Закону України Про господарські товариства є охоронною та передбачає, що за обставин систематичного невиконання, або неналежного виконання учасником своїх обов`язків, або перешкоджання учасником своїми діями досягненню цілей товариства (гіпотеза норми), такого учасника може бути виключено з товариства (санкція норми).

61. Отже, норми статті 55 та 64 Закону України Про господарські товариства мають зовсім різний характер регулювання (відповідно регулятивний та охоронний), зовсім різні гіпотези (смерть учасника та невиконання обов`язків чи шкідлива поведінка учасника) та зовсім різні диспозицію і санкцію (прийняття чи відмова у прийнятті спадкоємця та виключення учасника). Жодного системного зв'язку між цими нормами не існує.

62. Посилання Великої Палати Верховного Суду на однаковість юридичних наслідків виключення учасника з товариства та відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця є помилковими. Визначені у статтях 55 та 64 Закону України Про господарські товариства наслідки виключення учасника з товариства та відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця становлять зміст двох окремих норм, де виключення учасника з товариства та відмова товариства у прийнятті до нього спадкоємця є гіпотезами, а обов'язок товариства виплатити виключеному учаснику та спадкоємцю вартість частини майна товариства, пропорційної їх часткам у статутному капіталі товариства, є диспозиціями цих норм. Диспозиції цих норм дійсно схожі, але ці норми регулюють зовсім інші відносини, а саме відносини виплати виключеному учаснику або неприйнятому спадкоємцю вартості частини майна товариства, а не відносини виключення учасника з товариства або неприйняття спадкоємця до товариства.

63. Не можна встановлювати системний зв`язок між двома різними за характером регулювання (відповідно регулятивний та охоронний), різними за гіпотезами (смерть учасника та невиконання обов`язків чи шкідлива поведінка учасника) та різними за диспозицією і санкцією (прийняття чи відмова у прийнятті спадкоємця та виключення учасника) нормами права на підставі подібності диспозицій у зовсім інших двох норм права, які регулюють інші відносини.

64. Намагання Великої Палати Верховного Суду додати гіпотезу норми статті 64 Закону України Про господарські товариства до гіпотези норми статті 55 цього Закону є фактично створенням нової норми та її довільним пристосуванням під спірні відносини.

65. Помилковість застосування Великою Палатою Верховного Суду системного способу тлумачення замість мовного та логічного способів при тлумаченні статті 55 Закону України Про господарські товариства простежується також у висновку, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємців приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча такий учасник у голосуванні не бере участі (пункти 73, 91 постанови).

66. Відповідно до частин першої, четвертої статті 58 Закону України Про господарські товариства вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

67. Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону України Про господарські товариства до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, у тому числі, виключення учасника з товариства. При вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

68. Згідно із частиною першою статті 60 Закону України Про господарські товариства загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

69. Відповідно до частини першої статті 64 Закону України Про господарські товариства учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

70. З наведених норм убачається, що рішення про виключення учасника приймають загальні збори учасників, вони складаються з учасників товариства, ці учасники мають кількість голосів, яка відповідає розміру (у відсотках) їх часток у статутному капіталі товариства. Рішення про виключення учасника вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, які в сукупності володіють більш як 50 відсотками від загальної кількості голосів учасників товариства . Очевидно, що загальна кількість голосів учасників товариства означає голоси всіх учасників, які є в товаристві на час проведення загальних зборів.

71. Наприклад, у товаристві є три учасники з частками 20, 35 та 45 відсотків, що разом складає 100 відсотків. Щоб виключити учасника з часткою 45 відсотків, на загальних зборах мають бути присутніми учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів від загальної кількості голосів учасників (100 відсотків), та за таке рішення мають проголосувати обидва учасники (з 20 та 35 відсотками), щоб кількість їхніх голосів була більшою як 50 відсотків від загальної кількості голосів учасників (100 відсотків).

72. Інша ситуація, коли один з учасників помер і товариство має вирішити, чи приймати спадкоємців до складу учасників або відмовити їм у прийнятті. У цьому випадку рішення приймають загальні збори учасників, які складаються з учасників, які залишились у товаристві, ці учасники мають кількість голосів, яка відповідає розміру (у відсотках) їх частки у статутному капіталі товариства. Рішення про прийняття або відмову у прийнятті спадкоємців померлого учасника приймається простою більшістю голосів (частина четверта статті 59 Закону України Про господарські товариства ) учасників, присутніх на зборах.

73. Наприклад, у товаристві було три учасники з частками 20, 35 та 45 відсотків, що разом складає 100 відсотків. Учасник, який володіє часткою 45 відсотків, помирає. У товаристві залишаються два учасники з частками 20 та 35 відсотків, що разом складає 55 відсотків. Щоб прийняти або відмовити у прийнятті спадкоємців померлого учасника, на загальних зборах мають бути присутніми учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів від загальної кількості голосів учасників (55 відсотків) та за відповідне рішення має проголосувати учасник з часткою 35 відсотків, оскільки кількість його голосів становить просту більшість голосів учасників, присутніх на зборах (55 відсотків).

74. Голоси, які припадають на частку учасника, який помер,не можуть ураховуватись при визначенні повноважності загальних зборів учасників та результатів голосування, оскільки згідно з наведеними нормами права такі голоси рахуються від загальної кількості голосів учасників, які є в товаристві або присутні на зборах, а учасник, який помер, уже не є учасником цього товариства, відповідно не має голосів у цьому товаристві.

75. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємців приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер (пункт 73, 91 постанови), призводить до абсурдного твердження, що мертва людина продовжує бути учасником товариства.

76. Якщо і використовувати системне тлумачення для розуміння змісту статті 55 Закону України Про господарські товариства (хоча для цього цілком достатньо мовного та логічного способів тлумачення), то системний зв`язок простежується з нормою частини п`ятої статті 53 цього Закону, яка передбачає, що коли товариство придбає частку в своєму статутному капіталі у свого учасника, голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

3. Щодо відчуження ОСОБА_3 своєї частки у статутному капіталі Агрофірми Славутич

77. У постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що ОСОБА_3 привласнив частку ОСОБА_5 у статутному капіталі Агрофірми Славутич та в подальшому недобросовісно відчужив її на користь ОСОБА_4 без урахування майнових інтересів позивачок. Договір купівлі-продажу, укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого ОСОБА_5 , спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі Агрофірми Славутич , тому цей договірє нікчемним (пункти 102, 103, 124 постанови).

78. З цими висновками неможливо погодитись, оскільки вони свідчать про нерозуміння правової природи частки та статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.

79. Згідно зі статтею 1 Закону України Про господарські товариства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

80. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України Про господарські товариства товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

81. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України Про господарські товариства вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

82. У частині першій статті 50 Закону України Про господарські товариства вказано, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

83. З наведених норм права вбачається, що статутний капітал формується учасниками товариства з певного належного їм майна (гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права). Це майно передається у власність товариства. На момент створення товариства вартість його статутного капіталу дорівнює вартості всього майна товариства.

84. У подальшому за результатами господарської діяльності товариства розмір належного йому майна може збільшуватись за рахунок доходів від господарської діяльності, додаткових внесків учасників, придбаного товариством майна, майнових прав та інших активів. У цьому разі статутний капітал товариства може бути збільшений. Проте якщо діяльність товариства є збитковою, товариство втратило майно, набуло майнові зобов`язання або інші пасиви, то розмір належного йому майна може стати меншим, ніж розмір статутного капіталу цього товариства, тоді статутний капітал може бути зменшений.

85. Отже, статутний капітал товариства безпосередньо пов`язаний з розміром майна товариства, а саме розміром його чистих активів, які дорівнюють активам товариства (майно, майнові та інші права) за вирахуванням пасивів (майнові та інші зобов`язання) такого товариства. Це підтверджується також тим, що учасник товариства, маючи частку у статутному капіталі товариства, при виході, виключенні з нього або ліквідації товариства отримує вартість частини всього майна (чистих активів) товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі (статті 54, 55 Закону України Про господарські товариства ).

86. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю поділений на частки, які належать учасникам товариства. Частка учасника у статутному капіталі одночасно має вартісний та відсотковий вимір. Вартісний вимір частки (певна грошова сума) використовується, наприклад, для визначення розміру грошей або вартості майна, які учаснику необхідно внести до статутного капіталу товариства.

87. Відсотковий вимір частки використовується для визначення, наприклад, кількості голосів учасника на загальних зборах товариства, частини майна товариства, вартість якого має право отримати учасник при виході з товариства, тощо.

88. За своєю правовою природою частка є сукупністю майнових та корпоративних прав, які отримує учасник товариства. Коли учасник вступає в товариство та вносить гроші, майно або майнові права до його статутного капіталу, взамін він отримує частку у статутному капіталі цього товариства. Отже, у такого учасника припиняється право власності на гроші, майно або майнові права, які він передає у власність товариства до його статутного капіталу, проте виникає право власності на частку. Коли ж учасник виходить з товариства або його виключають з товариства, він отримує вартість частини майна, належного товариству. У такому разі в учасника припиняється право власності на частку в статутному капіталі товариства, проте виникає право власності на гроші або інше майно, які він отримує від товариства як вартість частини майна цього товариства. До фактичного отримання грошей або іншого майна, як вартості частини майна товариства, такий учасник має майнове право вимоги цих грошей або майна, а товариство відповідно має невиконані майнові зобов'язання перед таким учасником. На розмір цих грошей, майна або майнових зобов'язань зменшується вартість чистих активів (майна) товариства та відповідно розмір його статутного капіталу.

89. Відповідно до статті 55 Закону України Про господарські товариства при відмові спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

90. Отже, якщо загальні збори відмовляють спадкоємцю померлого учасника товариства прийняти його до складу учасників, у товариства в силу закону виникає майнове зобов`язання виплатити спадкоємцю частину вартості майна (чистих активів) товариства, пропорційну успадкованій частці у статутному капіталі. При цьому у спадкоємця припиняється успадковане право власності на частку, проте виникає майнове право вимоги виконання зобов'язання щодо передачі грошей або майна від товариства. У свою чергу статутний капітал підлягає зменшенню, оскільки зменшується вартість чистих активів (майна) товариства на розмір виплачених коштів, переданого майна або майнових зобов`язань товариства перед спадкоємцем.

91. При цьому частки учасників, що залишились у товаристві, у вартісному вимірі не змінюються, проте у відсотковому вимірі збільшуються за рахунок перерозподілу. Наприклад, у товаристві було три учасники з частками 20, 35 та 45 відсотків, що разом складає 100 відсотків. Вартість чистих активів (майна) товариства становила 100 000 гривень. Якщо б учасники вирішили ліквідувати товариство, то вони б отримали 20 000 грн, 35 000 грн та 45 000 відповідно. Отже, у вартісному вимірі їхні частки дорівнюють 20 000 грн, 35 000 грн та 45 000 грн відповідно. Учасник, який володіє часткою 45 відсотків, помирає. На момент його смерті вартість чистих активів (майна) товариства становила також 100 000 грн. У разі відмови товариства прийняти спадкоємця цього учасника до складу учасників товариства в останнього виникає майнове зобов`язання виплатити спадкоємцю частину вартості майна (чистих активів) товариства, пропорційну успадкованій частці, що становить 45 000 грн. Одночасно у спадкоємця припиняється успадковане право власності на частку, проте виникає майнове право вимоги до товариства виплатити зазначені 45 000 грн. На цю ж суму (суму зобов'язання товариства) зменшується вартість чистих активів товариства, яка вже становить не 100 000 грн, а 55 000 грн. Відповідно у вартісному вимірі частки двох учасників, що залишились у товаристві, дорівнюють, як і раніше, 20 000 грн та 35 000 грн. Проте у відсотковому вимірі розмір їхніх часток збільшився внаслідок перерозподілу, оскільки вони залишились удвох у товаристві, тому раніше належні їм 55 відсотків у статутному капіталі товариства тепер становлять 100 відсотків цього статутного капіталу. Відповідно, частки цих учасників у відсотковому вимірі становлять 36,4 та 63,6 відсотка.

92. Подібна ситуація відбулась в Агрофірмі Славутич . Коли учасник ОСОБА_5 , який володів часткою 60 відсотків, помер, а Агрофірма Славутич відмовила його спадкоємцям у прийнятті до складу учасників, у цього товариства виникло майнове зобов`язання виплатити вказаним спадкоємцям частину вартості майна (чистих активів) Агрофірми Славутич , пропорційну успадкованій ними частці. Відповідно у спадкоємців припинилось успадковане право власності на частку, проте виникло майнове право вимоги до товариства виплатити їм зазначену частину вартості майна (чистих активів) Агрофірми Славутич . На цю ж суму зменшилась вартість чистих активів Агрофірми Славутич . Відповідно, у вартісному вимірі розмір частки учасника ОСОБА_3 , що залишився в товаристві, не змінився, проте у відсотковому вимірі розмір його частки збільшився внаслідок перерозподілу, оскільки він залишився один у товаристві, відповідно раніше належна йому частка 40 відсотків у статутному капіталі товариства тепер становила 100 відсотків цього статутного капіталу.

93. Отже, коли ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 частку у статутному капіталі Агрофірми Славутич у розмірі 100 відсотків, він не привласнював та не відчужував частку ОСОБА_5 , як помилково вирішила Велика Палата Верховного Суду (пункти 102, 103, 124 постанови), а відчужив належну йому частку у статутному капіталі Агрофірми Славутич , розмір якої у вартісному вимірі залишився таким самим, проте у відсотковому вимірі збільшився та з 40 відсотків став дорівнювати 100 відсоткам статутного капіталу товариства, оскільки ОСОБА_3 залишився єдиним його учасником. А право власності спадкоємців на частку померлого ОСОБА_5 припинилось внаслідок відмови їм у прийнятті до складу учасників товариства та виникнення у них майнового права вимоги до товариства виплатити належну їм частину вартості майна (чистих активів) Агрофірми Славутич .

4. Щодо несправедливості та нерозумності для спадкоємців наслідків відмови їм у прийнятті до складу учасників

94. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що тлумачення статті 55 Закону України Про господарські товариства таким чином, що учасник, який володіє меншою часткою у статутному капіталі, з метою недопущення спадкоємця учасника, який помер, до управління товариством, не позбавлений можливості скликати загальні збори безвідносно до кількості голосів, якою він фактично володіє, та відмовити спадкоємцю у вступі до товариства, призводить до завідомо несправедливих і нерозумних наслідків для спадкоємців більшої частки у статутному капіталі, позбавляючи їх права участі у товаристві (пункт 79 постанови).

95. На жаль, Велика Палата Верховного Суду не обґрунтувала, чому передбачена нормами статті 55 Закону України Про господарські товариства відмова товариства прийняти спадкоємця до складу учасників товариства є завідомо несправедливою і нерозумною, тому це питання підлягає більш ретельному аналізу.

96. Відповідно до частини першої статті 100 ЦК України (чинної на час виникнення спірних відносин) право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

97. Згідно із частиною п`ятою статті 147 ЦК України (чинної на час виникнення спірних відносин) частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

98. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

99. Відповідно до статті 55 Закону України Про господарські товариства у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, спадкоємці мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

100. Наведеними нормами ЦК України та Закону України Про господарські товариства було запроваджено правове регулювання відносин між товариством та спадкоємцями померлого учасника, згідно з яким спадкоємці отримують право на частку померлого учасника товариства, якщо статутом не передбачена згода на це інших учасників товариства. При цьому право на участь у товаристві спадкоємцями померлого учасника не успадковується, проте вони мають переважне право на вступ до цього товариства за рішенням інших його учасників. У разі відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємців їм видається у грошовій або натуральній формі частка у майні товариства, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника.

101. Чи можна вважати вищенаведене тлумачення правових норм завідомо несправедливим і нерозумним?

102. У сучасному суспільстві кожна людина може задовольнити свої потреби за рахунок підприємницької діяльності. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42 Конституції України). Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

103. Зазвичай для початку підприємницької діяльності людині потрібне певне майно, наприклад, приміщення, засоби виробництва, обладнання, сировина, кошти тощо. Часто людина не має всього необхідного для початку самостійної підприємницької діяльності. У такому випадку вона об`єднує належне їй майно з майном іншої людини для спільного зайняття підприємницькою діяльністю.

104. Для врегулювання відносин об`єднання майна для спільної підприємницької діяльності в суспільстві були запроваджені певні правові механізми та організаційно-правові форми. Однією з таких форм є підприємницьке товариство як організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві (частина друга статті 83 ЦК України).

105. Оскільки відносини, зв`язки між учасниками, їх участь у підприємницькій діяльності, відповідальність за її наслідки різнились, законодавцем залежно від ступеня цих зв`язків були запроваджені підприємницькі товариства різних видів, а саме: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство, виробничі кооперативи (стаття 84 ЦК України).

106. Так, публічне акціонерне товариство передбачало найменший ступінь зв'язків між учасниками та товариством. Акціонером такого товариства могла стати будь-яка особа, яка при створенні товариства придбала за кошти його акції, акціонери публічного акціонерного товариства часто не були знайомі один з одним, склад учасників (акціонерів) цього товариства вільно змінювався, акціонери могли вільно відчужувати належні їм акції (частки) та несли відповідальність за діяльність товариства лише в межах належних їм акцій (частина друга статті 3 та частина перша статті 7 Закону України Про акціонерні товариства ).

107. Ступінь зв`язків між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю був значно вищим. При створенні товариства учасники підписували установчі документи, визначали вид та розмір вкладу, учасник мав переважне право купівлі частки іншого учасника у разі її відчуження, склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю не міг вільно змінюватись без згоди інших учасників (частини друга, третя статті 53 Закону України Про господарські товариства ).

108. Отже, товариство з обмеженою відповідальністю зазвичай створювали особи, які планували спільно займатись підприємницькою діяльністю, а не лише вкласти (інвестувати) кошти з метою отримання дивідендів, як в акціонерних товариствах. Вільна зміна складу учасників у товаристві з обмеженою відповідальністю могла призвести до руйнації його підприємницької діяльності, яка зазвичай була заснована на спільній праці та особистих зв`язках учасників товариства.

109. У зв`язку із цим законодавець запровадив певні обмеження як щодо відчуження учасником належної йому частки третім особам, так і щодо вступу спадкоємців померлого учасника до складу учасників незалежно від розміру їхньої частки (статті 53, 55 Закону України Про господарські товариства ). Ці обмеження дозволяли іншим учасникам товариства не допустити до складу учасників осіб, з якими у них були неприязні стосунки або різне бачення спільної підприємницької діяльності, майбутнього товариства, з метою збереження підприємства, в розвиток якого вони вклали чимало зусиль.

110. Ці обмеження характеризували правову природу товариства з обмеженою відповідальністю та входили до числа його суттєвих ознак, які відрізняли цей вид товариства від інших видів товариств, тому вони є справедливими та розумними.

111. Коли учасники створювали Агрофірму Славутич у формі товариства з обмеженою відповідальністю, вони не могли не розуміти цих суттєвих ознак та, створивши таке товариство, свідомо погодились на передбачені законодавством обмеження щодо відчуження учасником належної йому частки третім особам та щодо вступу їх спадкоємців до складу учасників.

112. Зазвичай товариству не вигідно відмовляти спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників, оскільки в цьому разі товариство зобов`язане виплатити спадкоємцям у грошовій або натуральній формі частку у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника. Така виплата зменшує оборотні засоби товариства, а якщо частка є значною, може поставити товариства у скрутне фінансове становище.

113. Отже, зазвичай товариство відмовляє спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників лише за наявності між учасниками, що залишились, та спадкоємцями суттєвих неприязних стосунків, глибоких суперечностей щодо ведення спільної підприємницької діяльності товариства.

114. Так само сталось в Агрофірмі Слувутич . Тривалий час ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були учасниками цього товариства та спільно здійснювали підприємницьку діяльність. Проте після смерті ОСОБА_5 між його спадкоємцями та учасником ОСОБА_3 виникли неприязні стосунки, внаслідок яких Агрофірма Слувутич , єдиним учасником якої залишився ОСОБА_3 , відмовила спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників.

115. При цьому слід врахувати, що спадкоємці померлого ОСОБА_5 успадкували лише право на частку, яке дорівнює вартості частки ОСОБА_5 у майні Агрофірми Славутич на день його смерті. Жодних інших прав спадкоємці померлого ОСОБА_5 не успадкували.Прийняття їх до складу учасників за їхньою заявою та згодою товариства надає їм додатково корпоративні права, а товариство звільняє від обов`язку виплатити їм вартість частки, що за своєю правовою природою є правочином, який у даному випадку його сторонами укладений не був.

116. Приймаючи висновок про завідомо несправедливе і нерозумне тлумачення норми права, наведеної у статті 55 Закону України Про господарські товариства , Велика Палата Верховного Суду не врахувала правової природи та суттєвих ознак товариства з обмеженою відповідальністю, а також правового статусу спадкоємців учасника товариства з обмеженою відповідальністю та обсягу належних їм прав, тому дійшла помилкових висновків.

5. Щодо суті спору

117. Враховуючи все вищевикладене, вважаємо, що рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанова Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року містили правильне вирішення цього судового спору, проте підлягали зміні в мотивувальній частині.

118. Підстав для відступлення від висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 і від 08 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17, не було.

Судді Ю. Л. Власов

В. В. Британчук

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

Л. І. Рогач

І. В. Ткач