Постанова

від 03.10.2007 по справі 4/73-пд-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/73-ПД-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 жовтня 2007 р.                                                                                   № 4/73-ПД-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Рогач Л.І.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргизакритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання "Синта", м. Херсон

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2007р.

у справігосподарського суду Херсонської області

за позовомзакритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання "Синта", м. Херсон

до1)    приватного підприємства "Барс-Херсон", м. Херсон2) товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер Трейдінг", м. Київ

провизнання недійсним правочину

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

         ЗАТ науково-виробниче об'єднання "Синта" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним договору поставки №13/09 від 13.09.2006 року в частині найменування покупця – ЗАТ НВО "Синта", визнання названого договору дійсним в частині найменування покупця – Приватне підприємство "Барс-Херсон", стягнення з нього 37502, 00 грн. збитків за порушення умов договору та спонукання виконати умови договору поставки.

         Рішенням господарського суду Херсонської області від 30.03.2007 р.,  залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. у справі № 4/73-пд-07, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ПП "Барс-Херсон" на користь ЗАТ НВО "Синта" 37500,00 грн. основного боргу та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

         Судові рішення щодо стягнення з ПП "Барс-Херсон" 37500, 00 грн. мотивовані наявністю у останнього зобов'язання по поверненню сплачених позивачем коштів за товар за договором поставки, з посиланням на ст. 193 ГК України, ст. 525, 526, 530 ЦК України.

        В частині відмови в задоволенні позову про визнання договору дійсним суди посилаються на відсутність умов, передбачених ст. 220 ЦК України щодо визнання правочину дійсним в судовому порядку.         

        Не погоджуючись із вказаним рішенням та постановою у даній справі, ЗАТ НВО "Синта" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій просить їх скасувати в  частині відмови в позові та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 203, 215, 1000 ЦК України.

          Сторони не скористались своїм процесуальним правом на участь у  судовому засіданні господарського суду касаційної інстанції.

        Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.        

         Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2006 року між ПП "Барс-Херсон" (довіритель) і ЗАТ НВО "Синта" (повірений) укладено договір №01/09-06 з додатковими угодами (додатками №1, №2, №3), згідно з яким повірений зобов'язався від імені та за рахунок довірителя провести роботу з ТОВ "Полімер Трейдінг" щодо узгодження умов поставки та укладенню договору на поставку в період з 01.09.2006 р. по 30.09.2006 р. поліетилену (в гранулах) та іншого, зазначеного в договорі товару, надати послуги по отриманню товару для Довірителя та по оплаті отриманого товару за рахунок Довірителя.

         13.09.2006 року між ТОВ "Полімер Трейдінг" (продавець) та ЗАТ НВО "Синта" (покупець) підписано договір поставки №13/09, за умовами якого продавець прийняв на себе обов'язки в обумовлені строки передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.

         В результаті аналізу змісту та умов зазначених договорів, та  враховуючи приписи ч. 7 ст. 179 ГК України, ч.1 ст. 202, ч. 1-3, 5-6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли  висновку, щодо відсутності у матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність у сторін за спірним договором поставки, в тому числі у позивача, вільного волевиявлення при його укладенні.

         Як вірно встановлено попередніми судами, вказані договір поставки від 13.09.2006 року №13/09 та договір доручення від 01.09.2006 року №01/09-06 є самостійними договорами, вчинені різними сторонами. Ними визначені різні за правовою природою відносини, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами. Договір поставки створює права та обов'язки саме для позивача та відповідача-2, а не для відповідача-1, що підтверджується тим, що договір від 13.09.2006 року позивач визнавав і частково виконав. Саме ним узгоджені істотні умови договору поставки і підписані з відповідачем-2 специфікації, якими узгоджено найменування, обсяги, ціна товару та строки його поставки. Він видав довіреності своїм уповноваженим особам, якими отримано у відповідача-2 узгоджені обсяги товару.

         Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

         За таких обставин господарські суди дійшли до обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним в частині найменування покупця договору поставки №13/09 від 13.09.2006 року.

         Правильними  визнає  колегія  і  висновки  господарського  суду першої та апеляційної інстанції щодо відсутності правової підстави для визнання дійсним в судовому порядку спірного договору поставки, оскільки  зазначений договір не є тією угодою, яка підлягає нотаріальному посвідченню, що є обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує можливість застосування норми закону про визнання договору дійсним (ст.220 ЦК України).

         Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Як встановлено судами попередніх інстанцій, додатковими угодами від 12 вересня, 14 вересня та 17 вересня 2006 року до вказаного договору від 01.09.2006р. №01/09-06, який за своєю правовою природою є договором доручення, позивач та відповідач-1 узгодили найменування, обсяги та вартість товару. При цьому пунктами 4, 5 додаткових угод відповідач-1 прийняв на себе обов'язки перерахувати вартість товару на рахунок поставщика на протязі 10 банківських днів після отримання від позивача підтвердження поставки товару. Отриманий за договором поставки товар позивач зобов'язаний був передати відповідачу-1 на протязі 2 днів після здійснення оплати його вартості відповідачем-1 поставщику.

         Листами від 14.09.2006року, 19.09.2006 року, 21.09.2006 року, 23.09.2006 року позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про оплату отриманого ним поліпропілену на розрахунковий рахунок відповідача-2, надання доказів його оплати та пропонував отримати товар, який знаходиться на складі позивача.

        Листом від 17.09.2006 року відповідач-1 звернувся до позивача з проханням здійснити за нього оплату вартості поліпропілену та зобов'язався відшкодувати понесені позивачем витрати в повному обсязі, посилаючись на скрутне фінансове становище. Зазначений лист підписаний керівником відповідача-1 та прийнятий до виконання позивачем.

         Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі листа відповідача-1 від 17.09.2006 року, здійснив оплату отриманого для відповідача-1 поліпропілену на суму 37 500 грн. 00 коп., що не суперечить вимогам закону та умовам договору.

         Відповідно до статті 530 ЦК України позивач 26.12.2006 року надіслав відповідачу-1 вимогу сплатити 37 502 грн. 00 коп. та копію виписки із розрахункового рахунку на підтвердження оплати в сумі 37 500, 00 грн. Однак зазначена вимога відповідачем-1 в передбачений законом 7-денний строк не виконана, про, що свідчить відсутність доказів оплати в матеріалах справи.

         За таких обставин висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача 37 500,00 грн., колегія суддів також визнає правильним.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Таким чином, місцевим господарським судом та апеляційним  господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються  певними доказами, яким попередні суди дали належну оцінку, правом  переоцінки яких касаційна інстанція не наділена.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають  положенням ст.ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. "Про  судове рішення", а  отже і  підстави для їх скасування відсутні.

      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                        ПОСТАНОВИВ:

         В задоволенні касаційної скарги відмовити.

         Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. у справі № 4/73-пд-07 залишити без змін.  

Головуючий суддя          :                                                     В.С. Божок          

                  Судді:                                                          Л.І Рогач    

                                                                                       Г.П. Коробенко