Постанова

від 19.01.2022 по справі 759/23368/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/23368/19 Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О.

Номер провадження № 22-ц/824/1843/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Житлово-будівельний кооператив Жовтень - 2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та складається з трьох кімнат, жилою площею 40,90 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 26 січня 1980 року між сторонами було укладено шлюб. У період шлюбних відносин, а саме 30 серпня 1985 року позивачем та відповідачем була повністю сплачена сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 у загальному розмірі 5715 карбованців.

Позивач вказувала, що 23 листопада 1985 року виконавчим комітетом КМР народних депутатів був виданий ордер № 10086, відповідно до якого ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали право проживати у вказаній квартирі.

Згодом, 31 березня 2004 року видано свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_3 . Сума пайового внеску за зазначену квартиру у загальному розмірі 5 717 карбованців сплачена ОСОБА_1 та відповідачем за час шлюбу.

ОСОБА_1 зазначала, що з 1980 року (з дати укладення шлюбу) вона була єдиною годувальницею. На той час працювала збірником електроприладів на Київському заводі Точелектроприлад. Відповідач постійного місця роботи не мав, про матеріальне забезпечення сім`ї не дбав. Фактично паєнакопичення за спірну квартиру, сплачено за рахунок її коштів.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що квартира належить їй та відповідачу на праві власності по Ѕ частині квартири, а тому змушена звернутись до суду з позовом про її поділ.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Апелянт вважає, що судом не було повно та всебічно досліджено обставини справи та не встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження відповідних обставин. Зокрема, вказує, що в матеріалах справи взагалі не міститься жодних оригіналів та/або належним чином засвідчених копій письмових доказів, які б підтверджували, що оплата за квартиру здійснювалась саме матір`ю відповідача у загальному розмірі 5 715 карбованців у період з другого кварталу 1970 року по 4 квартал 1985 року.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що оплата пайового внеску у розмірі 5715карбованців була зроблена матір`ю відповідача виключно на підставі пояснень третьої особи, що не є належним доказом, а належних доказів відповідачем надано не було.

Крім того, судом не було повно та всебічно досліджено той факт, що у довідці ЖБК Жовтень-2 від 05 березня 2004 року (а.с.18), яка видана на ім`я ОСОБА_3 (а не на ім`я його матері) зазначено, що пайовий внесок був сплачений 30 серпня 1985 року, у період шлюбу з позивачем.

Тобто в поясненнях третьої особи, які суд взяв за основу для прийняття оскаржуваного рішення, містяться відомості, які суперечать іншим письмовим доказам, а саме довідці ЖБК Жовтень від 05 березня 2004 року (а.с.18).

Також апелянт вважає, що судом помилкового при прийнятті рішення були враховані письмові пояснення ЖБК Жовтень-2 від 30 серпня 2021 року №08/03/02, у яких зазначено, що матір відповідача являлась власницею квартири з 2-го кварталу 1970 року по 4-й квартал 1985 року. Проте, жодного письмового доказу, який би підтверджував, що спірна квартира належала матері відповідача на праві власності у вказаний період до матеріалів справи ані відповідачем, ані третьою особою надано не було.

Крім того, апелянт наголошує, що судом не було враховано, що громадяни на той час мали виключно право безстрокового користування будинками. Про це свідчить стаття 7 Основ житлового законодавства Союзу PCP и Союзних Республік, згідно якої жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, а також у будинках житлово-будівельних кооперативів надаються громадянам у безстрокове користування.

Натомість, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що судом не було надано належної оцінки довідці третьої особи - ЖБК Жовтень-2 від 05 березня 2004 року (а.с.18), яка була видана на ім`я відповідача ОСОБА_3 та згідно якої сума пайового внеску за квартиру у розмірі 5 715 карбованців була сплачена 30 серпня 1985 року - у період шлюбу між сторонами.

Отже, з огляду на те, що саме у період шлюбу був сплачений пайовий внесок, а саме 30 серпня 1985 року у розмірі 5715 карбованців, підтвердженням чого є довідка ЖБК Жовтень-2 (а.с.18), свідоцтво про право власності було отримано також у період шлюбних відносин, що не суперечить законодавству, яке діяло на дату сплати пайових внесків та закріплювало презумпцію спільної сумісної власності подружжя, з чого слідує, що спірна квартира є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

Апелянт вказує, що судом у рішенні хибно зазначено про відсутність підстав для застосування строку позовної давності з огляду на відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка дізналась про наявність спору щодо спільної власності на квартиру тільки у 2019 році, а строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Тому вважає, що суд першої інстанції мав надати належну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи та відмовити у задоволенні заяви про застосування позовної давності з огляду на її необґрунтованість.

З урахуванням викладеного, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційний суд скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме у порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та складається з трьох кімнат, жилою площею 40,90 кв.м, загальною площею 59,30 кв.м.

На адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - адвоката Завірюхи Н.С., відповідно до якого вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а вимоги, викладені в ній такими, які не відповідають чинному законодавству та обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, представник відповідача вказує на помилковість твердження апелянта про відсутність в матеріалах справи письмових доказів сплати матір`ю відповідача пайових внесків, окрім пояснень ЖБК Жовтень-2 , оскільки доказами у справі можуть бути будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Тому належними доказами у даній справі є не тільки вказані пояснення, а й листи та довідки, посвідчені підписами та печатками кооперативу.

Вказує, що відповідно до довідки ЖБК Жовтень-2 №09/06/2021 від 09 червня 2021 року при переоформленні спірної кооперативної квартири за заявою матері відповідача ОСОБА_5 , остання передала належні їй пайові кошти по квартирі своєму сину - ОСОБА_3 в сумі 5 715 карбованців, що є повною її вартістю. Зазначені докази позивачкою не спростовані.

Вважає, що таким чином ним доведено, що спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя, а тому просить апеляційний суд відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

При апеляційному розгляді справи представник відповідача у справі ОСОБА_3 , адвокат Завірюха Н.С. просила суд апеляційної інстанції залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки при розгляді справи судом було встановлено, що пайовий внесок за спірну квартиру був сплачений матір`ю відповідача у справі, про що неодноразово в довідках та письмових поясненнях зазначав голова правління ЖБК Жовтень-2 і зазначені обставини позивачкою не спростовані. Належних доказів того, що саме в період перебування сторін у вказаній справі у шлюбі були здійснено пайові внески до суду не подавалися і тому обставин, які викладені у довідках ЖБК Жовтень-2 не спростовано.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гнєзділова Н.В., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи ( а.с.231,233), до суду апеляційної інстанції не з`явилися і заяв про відкладення розгляду справи із причин, які б вважалися поважними до суду апеляційної інстанції не подали. Тому суд з врахуванням положень передбачених ст. 372 ч.2 ЦПК України розглянув вказану справу і їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що26 січня 1980 року між сторонами у вказаній справі був зареєстрований шлюб (а.с.17).

05 березня 2004 року ОСОБА_3 видана довідка ЖБК Жовтень -2 в якій зазначено, що він є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску за квартиру в розмірі 5715 карбованців сплачена 30 серпня 1985 року у повному обсязі (а.с.18).

Відповідно до ордеру № 10086 від 23 листопада 1985 року ОСОБА_3 з дружиною та донькою надано право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 (а.с.19).

31 березня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчим органом Київської міської ради на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 19 березня 2004 року № 510-С видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3 (а.с.21).

04 серпня 2004 року шлюб сторін було розірвано (а.с.13,86).

Згідно листа голови правління ЖБК Жовтень-2 № 10/19/01 від 12 жовтня 2020 року встановлено, що первинним членом ЖБК зазначеної квартири була мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . Перший внесок за квартиру у розмірі 2286 карбованців було зроблено у ІІ кварталі 1970 року. В період з IV кварталу 1970 року по І квартал 1980 року за квартиру було внесено платежі у сумі 2103 карбованці. В період з І кварталу 1980 року по ІV квартал 1985 року було внесено залишок суми у розмірі 1 326 карбованців.

У даній квартирі зареєстровано 5 осіб, фактично проживає 1 особа. Зареєстровані, але не мешкають з травня 2004 року наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Ордер № 10086 від 23 листопада 1985 року був виданий ОСОБА_3 у зв`язку з виїздом із зазначеної квартири батьків відповідача та переїздом їх в іншу квартиру (а.с.122-123).

Згідно до довідки ЖБК Жовтень -2 №08/30/02 від 30 серпня 2-021 року ОСОБА_5 дійсно проживала у квартирі АДРЕСА_1 з 2 го кварталу 1970 року по 4 квартал 1985 року та оплачувала її у повному обсязі (а.с.150).

Відповідно до довідки КК Центр комунального сервісу м. Києва від 09 листопада 2016 року ОСОБА_5 була дійсно зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_2 з 20 грудня 1985 року до дня смерті. Знята з реєстрації 21 жовтня 2016 року (а.с.170).

З витягу рішення Виконкому Жовтневої райради народних депутатів м. Києва № 905 від 26 грудня 1983 року на підставі рішення виконкому переоформлено особовий рахунок на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 з ОСОБА_9 на ОСОБА_1 з правом проживання у цій квартирі двом особам.

З довідки наданої ЖБК Жовтень-2 № 09/06/2021 від 06 вересня 2021 року встановлено, що при переоформленні кооперативної квартири АДРЕСА_1 за заявою власниці квартири ОСОБА_5 , члена кооперативу Жовтень-2 , належні їй кошти (вартість квартири) в сумі 5715 карбованців, були зараховані на ім`я її сина ОСОБА_3 , як нового власника вказаної квартири і члена кооперативу ЖБК Жовтень-2 . Будь-яких інших коштів по вартості квартири ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 в період з ІІ-го кварталу 1970 р. по IV квартал 1985 р. не вносили (а.с.146).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що пайові внески в сумі 5 715 карбованців були сплачені за квартиру саме ОСОБА_5 (матір`ю відповідача), яка в свою чергу, згодом, вказані кошти зарахувала на ім`я свого сина - ОСОБА_3 , як члена кооперативу Жовтень -2 . Позивач у справі, оспорюючи своє право на Ѕ частину спірної квартири не надала доказів, які б спростовували довідки, видані ЖБК Жовтень -2 №10/19/01 від 12 жовтня 2020 року та №09/06/2021 від 06 вересня 2021 року, підтверджували б факти внесення нею чи їх із відповідачем родиною спільних коштів, як подружжя, за пай у вказаній квартирі на адресу ЖБК, а тому визнав вимоги недоведеними по суті та відмовив у їх задоволенні. Також суд визнав такою, що не підлягає задоволенню і заява відповідача щодо застосування до вказаних вимог позивачки строку позовної давності, оскільки позов по суті є не доведеним.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (втратив чинність з 01 січня 2004 року, діяв під час сплати вартості спірної квартири у 1984-1992 роки) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У свою чергу частиною першою статті 28 КпШС України визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону України Про власність (який набрав чинності 15 квітня 1991 року) визначено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 24 КпШС України, чинного на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18) вказано, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі .

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 701/1390/19 (провадження № 61-18388св20) зазначено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК Української РСР, статтею 15 Закону України Про власність , пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому внесений одним з подружжя до вступу в шлюб (після розірвання шлюбу) пай є його особистим майном. Відповідно до пункту 43 Примірного статуту ЖБК з часу набрання законної сили рішенням суду про поділ квартири колишній з подружжя визнається членом кооперативу. Тому суд не повинен покладати обов`язок на ЖБК на прийом цього подружжя до кооперативу. Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів .

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді вказаної справи із пояснень голови правління ЖБК Жовтень -2 житловий будинок АДРЕСА_4 було здано в експлуатацію 26 червня 1970 року. Вартість квартири АДРЕСА_5 у момент придбання у 1970 році складала 5715 карбованців. Первинним членом ЖБК на вказану квартиру була мати відповідача у справі ОСОБА_5 , яка сплатила у ІІ кварталі 1970 року перший внесок за квартиру у розмірі 2286 карбованців. В період з IV кварталу 1970 року по І квартал 1980 року нею за вказану квартиру було внесено другий платіж у розмірі 2103 крб., а в період з 1980 року IVквартал 1985 року було внесено залишок суми у розмірі 1326 крб (а.с.122)

Відповідно до підпункту 11 пункту 64 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (далі - Примірний статут), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, правління ЖБК контролює надходження від членів кооперативу вступних внесків, пайових внесків, внесків на капітальний ремонт жилого будинку (будинків), на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання придомової території, плати за комунальні послуги та інших платежів.

Також п. 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (далі - Примірний статут), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186 передбачено, що член житлово-будівельного кооперативу має право за згодою загальних зборів членів кооперативу передати свій пай будь-кому з постійно проживаючих з ним членів сім`ї, які досягли вісімнадцятирічного віку або одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку. Пай, який є спільною власністю подружжя, може бути переданий тільки при наявності згоди іншого з подружжя.

Із довідки, виданої головою правління ЖБК Жовтень -2 №09/06/01 від 06 вересня 2021 року вбачається, що повністю сплачений ОСОБА_5 пай на квартиру АДРЕСА_1 за згодою загальних зборів ЖБК був переведений на члена її сім`ї - сина ОСОБА_3 , як нового власника квартири та члена кооперативу ЖБК Жовтень-2 ( а.с.149).

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи від 18 вересня 1987 року № 9 роз`яснено, що до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Суд першої інстанції, посилаючись на наведені обставини та норми закону, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, встановивши, що пайові внески за вказану квартиру сплачено матір`ю відповідача - ОСОБА_5 в повному обсязі, та в подальшому передані нею відповідачу у справі - ОСОБА_3 , дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Подібний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 703/3090/17.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час шлюбу сторони придбали спірну квартиру, сплативши відповідно пайові внески за неї є безпідставними та спростовуються довідками, виданими ЖБК Жовтень - 2 та які не були спростовані позивачкою.

Доводи апелянта з посилання на довідку, видану головою правління ЖБК Жовтень - 2 №16 від 03 березня 2004 року не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена довідка є узагальнюючою та не надавалася в контексті спору між сторонами по вказаній справі, була видана ОСОБА_3 для оформлення права власності на вказану квартиру. Більш того, відомості викладені у вказаній довідці в подальшому були повністю розтлумачені головою правління ЖБК Жовтень -2 у його поясненнях, наданих суду і по вказаній справі (а.с.122, 149).

Інші доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до незгоди із висновком суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 21 січня 2022 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв