Постанова

від 13.01.2022 по справі 917/1233/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року м. Харків Справа № 917/1233/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

від позивача - Щедров О.Р., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.08.2019 №001662) - на підставі ордеру від 25.10.2021 серії ВЕ № 1051918 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача - Єгоров С.А., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.07.2020 серії ПТ № 3531) - на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 08.12.2021 серії ВІ № 1069909;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікон ЛТД» , м. Херсон (вх. №3432 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 (дата складання рішення 04.10.2021, суддя Тимощенко О.М.) у справі №917/1233/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікон ЛТД» , м. Херсон,

до Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича, с.Кривуші, Кременчуцький район, Полтавська область,

про стягнення 169 378,05грн заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича про стягнення 169 378,05 грн заборгованості за договором поставки від 18.12.2018 №15, з яких: 156 020,08грн основного боргу, 7 746,20грн пені, 4031,01грн інфляційних втрат та 1 580,76грн 3% річних. Також позивач зазначав попередній розрахунок понесених судових витрат у сумі 5 390,67грн, який складається з 2 540,67грн судового збору та 2 850,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наступним:

- надані позивачем первинні бухгалтерські документи на підтвердження здійснення позивачем поставки відповідачу товару та платіжні доручення про часткову оплату відповідачем отриманого від позивача товару не містять жодних посилань на договір від 28.12.2018 №15, у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД не доведено наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 156 020,08 грн з оплати поставленого згідно видаткових накладних товару в межах дії договору №15 від 28.12.2018;

- недоведеність позивачем у межах даного спору правових підстав для стягнення заборгованості за договором поставки від 28.12.2018 №15 не позбавляє останнього права звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості після наведення ним інших належних підстав позову;

- оскільки суд відмовляє в задоволенні позовні вимог, то витрати Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича на правову допомогу на підставі ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача в сумі 3000,00 грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікон ЛТД» , з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного дослідження обставин справи, просить рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також позивач зазначив попередній розрахунок судових витрат, які очікує понести, у сумі 15 000,00грн, включаючи витрати у суді першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД зазначало наступне:

- місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а також порушив основоположний принцип jura novit curia (суд знає право), оскільки матеріалами справи, зокрема видатковими та товарно-транспортними накладними, актами звірок взаєморозрахунків, підписаними представниками сторін, доведена наявність заборгованості у відповідача перед позивачем зі сплати поставленого товару; суд першої інстанції не надав оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, об`єму та ціни поставок;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дія договору поставки товару від 18.12.2018 №15 припинилася та не може свідчити про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, оскільки навіть за умови закінчення строку дії договору сторони правочину продовжували виконувати його умови, зокрема - позивач здійснював поставку товару, а відповідач - його прийняття та часткову сплату;

- вважаючи, що позивачем було обрано неналежний чи неефективний спосіб захисту, місцевий господарський суд не був позбавлений права застосувати правильні правові норми, що як наслідок позбавить Товариство з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2021 для розгляду справи №917/1233/21 визначено колегію у складі: Медуниця О.Є. - головуючий суддя, судді: Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Медуниця О.Є. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.11.2021 визначено наступний склад суду для розгляду справи №917/1233/21: Гребенюк Н.В.- головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2021 у справі №917/1233/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікон ЛТД» (вх. №3432 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21; призначено справу до розгляду на 09.12.2021 об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі засідань № 117; встановлено відповідачу строк до 06.12.2021 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань, що пов`язані з розглядом апеляційної скарги з доказами надіслання їх копій іншим учасникам справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі №917/1233/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" (вх.№14148 від 06.12.2021) про участь його представника, Щедрова Олександра Ростиславовича, у судовому засіданні, призначеному на 09.12.2021 об 11год 30хв, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів особи, яка подала вказану заяву.

08.12.2021 від Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича до Східного апеляційного господарського суду засобами електронної пошти надійшла заява (від 08.12.2021 вх.№14300), в якій останній, посилаючись на неотримання копії апеляційної скарги з додатками, просив суд зобов`язати позивача спрямувати на поштову адресу відповідача копію апеляційної скарги, продовжити строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у справі №917/1233/21 заяву Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича (від 08.12.2021 №14300) в частині відкладення розгляду апеляційної скарги та в частині продовження строку на подання відзиву - задоволено; продовжено Фізичній особі-підприємцю Логвиновському Олегу Григоровичу процесуальний строк на подання відзиву до 20.12.2021; розгляд справи відкладено на 13.01.2022 о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

22.12.2021 від Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича до Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 - залишити без змін. Також відповідач просив стягнути з позивача на свою користь 6 000,00грн витрат понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції Фізична особа-підприємець Логвиновський Олег Григорович зазначав про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД не доведено обґрунтованості його позовних вимог, оскільки надані позивачем видаткові накладні не підписані належною особою та не містять посилань на спірний договір від 18.12.2018 №15, який при цьому припинив свою дію, що свідчить про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД на надано як належних та допустимих доказів виконання умов спірного договору, так і поставки позивачем відповідачеві спірного товару.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 у справі №917/1233/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" про участь його представника, Щедрова Олександра Ростиславовича, у судовому засіданні, призначеному на 13.01.2022 о 10год 30хв, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів особи, яка подала вказану заяву.

Представник позивача, який прийняв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити, рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити у їх задоволенні, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Логвиновським Олегом Григоровичем (покупець) укладений договір №15 з протоколом розбіжностей до договору №15 від 18.12.2018, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку і на умовах, визначених договором, передати у власність покупця кондитерські вироби та інші продукти харчування, а покупець переймає на себе зобов`язання в порядку і на умовах, визначених договором, прийняти і сплатити товар.

За умовами вказаного договору:

- найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, предмета постачанню за договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються в накладних підписаних обома сторонами (п. 1.2. договору);

- приймання товару здійснюється сторонами на підставі накладних (п.2.6 договору);

- ціна за одиницю товару, що поставляється за договором, визначається сторонами у накладній, підписаній обома сторонами (п.3.1 договору);

- покупець зобов`язаний оплатити товар у безготівковій формі в національній валюті України - гривня, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з моменту відвантаження товару постачальником. Датою відвантаження товару вважається датою прийняття товару покупцем (п.3.3 договору);

- у разі порушення зобов`язань, що виникають на підставі договору, сторона несе відповідальність, визначену договором та (або) чинним в Україні законодавством (п.4.1 договору);

- за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення (п.4.6 договору);

- сплата стороною визначених договором та (або) чинним законодавством України штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитків, завданих порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов`язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафних санкцій у повному обсязі; сплата стороною та (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням договору, не звільняє її від обов`язку виконати свої зобов`язання в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним законодавством України (п.п. 4.8, 4.9 договору).

Відповідно до п. 7.1. договору ( в редакції оригіналу договору наданого позивачем) договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення його печатками і діє до "__"

Відповідно до редакції оригіналу договору наданого відповідачем пункт 7.1. договору викладений так: "договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення його печатками і діє до "31" грудня 2020 року.

Наведене свідчить про те, що сторони не досягли згоди щодо строку дії договору.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору від 18.12.2018 №15 в продовж 2021 року здійснювалось постачання відповідачу товару на загальну суму 174 607,52 грн, що підтверджується видатковими накладними від 08.02.2021 №98, від 15.02.2021 №128, від 22.02.2021 №191, від 01.03.2021 №9, від 05.03.2021 №59, від 15.03.2021 №189, від 22.03.2021 №267, №343 від 29.03.2021 (а.с. 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30) та товарно-транспортними накладними від 08.02.2021 №98, від 15.02.2021 №128, від 22.02.2021 №191, від 01.03.2021 №9, від 05.03.2021 №59, №189 від 15.03.2021, №267 від 22.03.2021, №343 від 29.03.2021 (а.с. 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31). Видаткові та товаро-транспортні накладні підписані сторонами та містять відтиски печаток суб`єктів господарювання.

Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД посилається на те, що відповідач отримав поставлений товар, однак сплатив не у повному обсязі.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами, за період квітня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 231 020,08грн (а.с. 14).

Як зазначає позивач, відповідачем здійснювалась часткова сплата заборгованості, про що зокрема свідчать платіжні доручення від 02.04.2021 №473 на суму 30 000,00грн, від 09.04.2021 №509 на суму 30 000,00грн, від 12.04.2021 №511 на суму 30 000,00грн, від 13.04.2021 №524 на суму 20 000,00грн, від 22.04.2021 №579 на суму 15 000,00грн, від 05.05.2021 №624 на суму 20 000,00грн, від 27.05.2021 №743 на суму 10 000,00грн, від 04.06.2021 №803 на суму 10 000,00грн, від 25.06.2021 №925 на суму 10 000,00грн, від 06.07.2021 №975 на суму 10 000,00грн. від 22.07.2021 №1068 на суму 10 000,00грн, від 23.07.2021 №1082 на суму 5 000,00грн, наявні в матеріалах справи.

23.06.2021 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію за вих. №27 від 17.06.2021 про сплату заборгованості за договором №15 від 18.12.2018 (а.с. 40-43).

Факт направлення вказаної претензії, доданих видаткових та товаро-транспортних накладних, розрахунку пені підтверджується копією опису вкладення до рекомендованого листа та конверту, наявних в матеріалах справи.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Посилаючись на те, що Фізичною особою-підприємцем Логвиновським Олегом Григоровичем поставлений товар від Товариства з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД на умовах укладеного між сторонами договору від 18.12.2018 №15 було отримано, однак сплачено несвоєчасно та не у повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 169 378,05 грн заборгованості, яка складається з: 156 020,08грн основного боргу, 7 746,20грн пені, 4031,01грн інфляційних втрат та 1 580,76грн 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Положеннями ч. 1 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Укладений між сторонами спору договір від 18.12.2018 №15 є за своєю правовою природою договором поставки, виходячи з предмета договору, прав та обов`язків сторін.

Водночас, між сторонами у справі виник спір щодо дії договору.

Так, позивач вважає, що договір від 18.12.2018 №15, зважаючи на відсутність конкретно зазначеної дати закінчення строку дії договору, є довгостроковим, що підтверджується предметом та змістом договору, що, як наслідок, свідчить про поставку товару саме на виконання договору.

Натомість, відповідач, посилаючись на ч. 1 ст. 267 ГК України, вважає, що договір від 18.12.2018 №15 закінчив свою дію 30.12.2020, у зв`язку з чим поставка товару відбулась не на підставі договору, що свідчить про недоведення здійснення позивачем поставки на умовах вказаного правочину.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Приписами ч. 1 ст. 267 ГК України передбачено класифікацію договорів поставки в залежності від строку його дії, а саме: 1) договір поставки укладений на 1 рік; 2) договір поставки укладений на строк більше 1 року (довгостроковий договір); 3) договір поставки укладений на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

У даних правовідносинах пунктом 7.1 договору від 18.12.2018 №15 сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення його печатками, однак не зазначили конкретний визначений строк дії договору, чим не здійснили його погодження.

Зі змісту договору від 18.12.2018 №15, укладеного між сторонами спору, також не вбачається умов щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що сторонами спірних правовідносин не визначено строк дії договору від 18.12.2018 №15 в розумінні ст. 252 ЦК України, судова колегія виходить з прямої норми закону, якою передбачено, що якщо в договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік (ч. 1 ст. 267 ГК України), тому строк дії договору від 18.12.2018 №15, укладений між сторонами спору, 18.12.2019 закінчив свою дію в силу ч. 1 ст. 254 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт укладення між сторонами додаткових угод до договору в частині визначення строку дії договору, продовження строку його дії, у тому числі у період з 18.12.2019 по 18.12.2020 та надалі, або листування сторін щодо погодження продовження строку дії договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД посилалось на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 18.12.2018 №15, однак, як встановлено вище, дія зазначеного договору припинилася на час виникнення спірних правовідносин, з огляду на що судова колегія зазначає наступне.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання, який випливає, зокрема, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Саме на суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Як встановлено вище, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості з оплати вартості поставленого товару. Таким чином, обставинами, які суду слід дослідити у межах даного строку є доведення факту виникнення правовідносин з поставки товару, а також виконання сторонами правовідносин взятих на себе зобов`язань з поставки товару та його оплати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналіз наведених норм свідчить, що на підтвердження стороною укладення договору поставки у спрощений спосіб, остання повинна надати до господарського суду докази, на підставі яких суду можливо зробити висновок про погодження сторонами істотних умов правочину - у тому числі здійснення факту поставки товару, його кількості, вартості, адреси пункту доставки.

За змістом частин 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 156 020,08грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими, а також товаро-транспортними накладними, що свідчать про виконання позивачем господарських зобов`язань, які виникли зі спрощеної форми правочину (за наслідком фактичної поставки товару на підставі виставлених видаткових накладних).

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару на підставі усної домовленості шляхом підтвердження прийняття до виконання, відтак, в силу ст. 712 ЦК України, істотними умовами договору поставки є предмет та ціна, які узгоджені сторонами спору у видаткових накладних (найменування товару; кількість; ціна; місце поставки).

Доводи відповідача про те, що відсутність у видаткових та товаро-транспортних накладних зазначення реквізитів договору, відомостей про особу, яка прийняла поставлений товар із зазначенням її посади, а також відсутність доказів здійснення Фізичною особою-підприємцем Логвиновським Олегом Григоровичем заявок на поставку товару, в сукупності свідчить про нездійснення позивачем поставки відповідачеві товару та його неприйняття останнім та, як наслідок, про недоведеність належними та допустимими доказами обґрунтованості позовних вимог, судовою колегією відхиляються за необґрунтованістю, зважаючи на наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч. 3 вказаної статті неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.5 зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом абз. 3 п. 2.4 вказаного Положення неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Пунктом 2.5 Положення встановлено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

З огляду на наведене, а також беручи до уваги те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 08.02.2021 №98 на суму 15 420,11грн, від 15.02.2021 №128 на суму 26 453,30грн, від 22.02.2021 №191 на суму 14 238,90грн, від 01.03.2021 №9 на суму 17 275,92грн, від 05.03.2021 №59 на суму 19 203,38грн, від 15.03.2021 №189 на суму 25 321,17грн, від 22.03.2021 №267 на суму 17 608,50грн, від 29.03.2021 №343 на суму 20 498,80грн містять підписи та відтиски печатки Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича, інформацію про місце доставки, найменування та кількість поставленого товару, його ціну, судова колегія дійшла висновку про те, що відповідні первинні документи надають можливість ідентифікувати господарську операцію, вид та обсяг поставленого товару, його кількість, місце поставки та її дату, тобто зміст господарської операції.

Відповідні відомості також містять наявні в матеріалах справи товаро-транспортні накладні від 08.02.2021 №98, від 15.02.2021 №128, від 22.02.2021 №191, від 01.03.2021 №9, від 05.03.2021 №59, від 15.03.2021 №189, від 22.03.2021 №267, від 29.03.2021 №343, що підписані сторонами та містять відтиск печатки Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що питання про належність або неналежність особистого підпису певній особі може бути досліджено лише на підставі наданих відповідною стороною доказів, у тому числі, висновку експерта, наданого скаржником, або за результатами призначеної у встановленому законом порядку судової експертизи.

Водночас, відповідачем висновку експерта з вказаних питань до матеріалів справи не надавалось, а питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції не ставилось.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи, основними з яких є "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

У розумінні наведених положень, а також з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема - змагальності сторін, у відповідності до якого кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування неналежності особі підпису належними доказами у встановлений спосіб процесуальний закон покладає на відповідача. Вказані обставини повинні бути доведені стороною на підставі достовірних та отриманих у встановленому законом порядку доказів.

Як встановлено вище, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами та скріплений печатками юридичних осіб, за період квітня 2021 року.

Згідно усталеної судової практики акт звіряння може доводити обставини, зокрема, наявність заборгованості суб`єкта господарювання, її розмір, визнання боржником такої заборгованості, за умови що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами; акт містить підписи осіб, уповноважених сторонами на його підписання.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що у сукупності з наявністю особистого підпису особи, неналежність якого останній не спростована належними доказами, відтиск печатки суб`єкта господарювання може свідчити про визнання відповідних господарських операцій, оскільки відповідачем не зазначалося про те, що вказана печатка йому неналежить, вибула з його володіння, що у розумінні положень статті 73- 80 Господарського процесуального кодексу України потребує доведенню.

Враховуючи вищенаведене у сукупності та зважаючи на те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД поставки товару Фізичній особі-підприємцю Логвиновському Олегу Григоровичу, відсутність відомостей про сплату вартості отриманого товару, тобто наявності заборгованості відповідача перед позивачем, судова колегія, керуючись основними принципами господарського судочинства, верховенства права, а також необхідність дотримання принципу добросовісності виконання господарського зобов`язання, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 156 020,08грн.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД в частині стягнення 7 746,20грн пені, 4031,01грн інфляційних втрат та 1 580,76грн 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У ст. 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань (якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону). Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та виникнення у кредитора право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18).

У відповідності до умов п. 4.1 договору від 18.12.2018 №15, укладеного між сторонами спору, в разі порушення зобов`язань, що виникають на підставі договору, сторона несе відповідальність, визначену договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконанням або неналежним виконанням, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

Згідно з положеннями п. 4.6 вказаного договору за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка позивачем товару згідно видаткових накладних в 2021 році відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору).

Отже, прострочення виконання зобов`язання відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних, мало місце поза межами строку дії договору.

Враховуючи те, що сторони правовідносин відійшли від умов укладеного договору, не досягли домовленостей щодо усіх його істотних умов та положень щодо пролонгації, договір від 18.12.2018 №15, укладений між сторонами спору, припинив свою дію 18.12.2019, що свідчить про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД та Фізичною особою-підприємцем Логвиновським Олегом Григоровичем не були погоджені умови щодо наслідків неналежного виконання взятих на себе зобов`зань за наслідками виконання правочину поставки поза межами дії договору, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 7 746,20грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі № 924/532/19.

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати на загальну суму 4 031,01грн, а саме: за видатковою накладною від 08.02.2019 №98 за період з 08.02.2021 по 27.07.2021 у сумі 609,09грн, від 15.02.2021 №128 за період з 09.03.2021 по 27.07.2021 на суму 1 044,89грн, від 22.02.2021 №191 за період з 16.03.2021 по 27.07.2021 у сумі 314,66грн, від 01.03.2021 №9 за період з 23.03.2021 по 27.07.2021 на суму 381,78грн, від 05.03.2021 №59 за період з 27.03.2021 по 27.07.2021 на суму 424,39грн, від 15.03.2021 №189 за період з 06.04.2021 по 27.07.2021 на суму 559,59грн, від 22.03.2021 №267 за період з 22.03.2021 по 27.07.2021 на суму 389,14грн, від 29.03.2021 №343 за період з 20.04.2021 по 27.07.2021 на суму 307,47грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку: за видатковою накладною від 08.02.2019 №98 у строк до 09.02.2019, від 15.02.2021 №128 - до 16.02.2021, від 22.02.2021 №191 - до 23.02.2021, від 01.03.2021 - до 02.03.2021, від 05.03.2021 №59 - до 06.03.2021, від 15.03.2021 №189 до 16.03.2021, від 22.03.2021 №267 - до 23.03.2021, від 29.03.2021 №343 - до 30.03.2021.

Також позивачем нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму 1 580,76грн по кожній видатковій накладній окремо, а саме: за видатковою накладною від 08.02.2019 №98 за період з 08.02.2021 по 27.07.2021 у сумі 187,57грн, від 15.02.2021 №128 за період з 09.03.2021 по 27.07.2021 на суму 306,56грн, від 22.02.2021 №191 за період з 16.03.2021 по 27.07.2021 у сумі 156,81грн, від 01.03.2021 №9 за період з 23.03.2021 по 27.07.2021 на суму 180,32грн, від 05.03.2021 №59 за період з 27.03.2021 по 27.07.2021 на суму 194,13грн, від 15.03.2021 №189 за період з 06.04.2021 по 27.07.2021 на суму 235,17грн, від 22.03.2021 №267 за період з 22.03.2021 по 27.07.2021 на суму 153,41грн, від 29.03.2021 №343 за період з 20.04.2021 по 27.07.2021 на суму 166,79грн.

Зважаючи на межі позовних вимог, у тому числі період нарахування інфляційних втрат та відсотків річних, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивача та встановлено його арифметичну правильність, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД про стягнення 4 031,01грн інфляційних втрат та 1 580,76грн 3% річних.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД відповідачеві поставки товару, яка мала місце поза межами дії договору від 18.12.2018 №15, укладеного між сторонами спору, однак виникла на підставі правовідносин з поставки товару в спрощеній договірній формі, зважаючи на підтверджену матеріалами справи заборгованість відповідача з оплати поставленого товару, суд апеляційної інстанції, з урахуванням обов`язку суду самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, та дотримуючись принципів виконання господарських зобов`язань, а саме - добросовісності, належного та реального виконання, взаємного сприяння, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" в обсязі заборгованості у сумі 161 631,85грн, з яких - основна заборгованість у сумі 156 020,08грн, інфляційні втрати у сумі 4 031,01грн, 3% річних у сумі 1 580,76грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції оскаржуване рішення прийняте за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, їх неповного дослідження, що стало наслідком порушення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим зважаючи на положення пунктів 2, 4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Полтавської області від Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 слід скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" заборгованість у сумі 156 020,08грн, 4 031,01грн інфляційних втрат та 1 580,76грн 3% річних, в іншій частині позовних вимог - відмовити у повному обсязі.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, п.2 ч.1 ст. 275, п. п. 2, 4 ч.1 ст. 277, ст. ст. 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вікон ЛТД на рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 у справі №917/1233/21 скасувати повністю.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" (вул. Ушакова, 77, м. Херсон, 73000, ідентифікаційний код 23132170) заборгованість у сумі 161 631,85грн, з яких - основна заборгованість у сумі 156 020,08грн, інфляційні втрати у сумі 4 031,01грн, 3% річних у сумі 1 580,76грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Логвиновського Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікон ЛТД" (вул. Ушакова, 77, м. Херсон, 73000, ідентифікаційний код 23132170) судові витрати за подання позовної заяви у сумі 2 424,48грн та за подання апеляційної скарги у сумі 3 636,72грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок та строки оскарження до Верховного Суду встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.01.2022.

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін

Суддя І.А. Шутенко