Постанова

від 04.11.2021 по справі 914/2269/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2021 р. Справа №914/2269/19

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Малех І.Б.

секретар судового засідання Олійник Н.Б.

за участі: прокурор Майорчак В.М., представник Міністерства оборони України Гудима В.Д. (самопредставництво)

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Король М.Р.) від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України, в інтересах держави в особі позивача 1: Міністерства оборони України, позивача 2: Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до відповідача: Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Трускавецька міська рада та Міськрайонне управління у Дрогобицькому районі та м. Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання права користування земельною ділянкою та права на будівництво житлового будинку

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до Станильської ради Дрогобицького району Львівської області.

Прокурор просив суд:

визнати за Центром медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький право користування земельною ділянкою по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, що знаходиться за межами населеного пункту Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та позначена на схемі - додатку до акту від 30 травня 2019 року №1167, затвердженого начальником Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району);

визнати право Міністерства оборони України на будівництво 70 квартирного житлового будинку відповідно до рішення від 21 травня 1992 року №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти житлового будинку в мікрорайоні №4 на земельній ділянці по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, що знаходиться за межами населеного пункту Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та позначена на схемі - додатку до акту від 30 травня 2019 року №1167, затвердженого начальником Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький звернувся до Станильської сільської ради ( із заявою про погодження виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради, проте отримав від вказаної сільської ради відповідь, яка аргументована відсутністю у сільської ради відповідних повноважень. Прокурор вважає, що відповідь сільської ради є відмовою у погодженні виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради. Також, за Міністерством оборони України на спірній земельній ділянці обліковуються незавершені капітальні інвестиції на суму 46 282,00 грн. Оскільки законодавством не передбачено можливості визнати право власності на незавершене будівництво, тому прокурор звертається до суду з вимогою визнати право Міністерства оборони України на будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці.

Відповідач у відзиві зазначив, що не є розпорядником земель за межами населеного пункту і погодження виготовлення проекту землеустрою на землі за межами населеного пункту не входять до компетенції сільської ради.

Трускавецька міська рада зазначила, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної, а не комунальної власності, її розпорядником є Дрогобицька районна державна адміністрація. Крім того, Станильська сільська рада перебуває в стані припинення.

Господарський суд Львівської області рішенням від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 у позові відмовив повністю.

Суд наголосив, що особа має право на визнання за нею права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою лише після одержання документу, що посвідчує відповідне право та реєстрації вказаного права. Прокурор, позивачі не довели належними та допустимими доказами, в чому саме, на момент звернення, були права позивачів порушені, не визнані або оспорювані саме відповідачем, за захистом яких звернувся прокурор. Звертаючись до господарського суду із позовом прокурор не обгрунтував, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання прав позивачів сільською радою, якими доказами це підтверджується, з яких дій це вбачається. Також суд наголосив, що особа має право на визнання за нею права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою лише після одержання документу, що посвідчує відповідне право та реєстрації вказаного права.

В апеляційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника військового прокурора Західного регіону України у справі №914/2269/19 задовольнити повністю. Вважає оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Стверджує, що обрав належний спосіб захисту. Покликається на положення статей 92, 116, 117, 125, 141, 152 Земельного кодексу України, 15, 16, 334, 876 Цивільного кодексу України, 18 Закону України Про основи містобудування , 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17 травня 2021 року відкрив провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19.

Суд неодноразово призначав і відкладав розгляд справи. Востаннє розгляд справи призначено на 04 листопада 2021 року, про що повідомлено учасникам справи.

Згідно з статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав прокурора та представника Міністерства оборони України і вважає, що підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 немає з огляду на наступне.

Обставини справи.

21 травня 1992 року Виконавчий комітет Трускавецької міської ради ухвалив рішення №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4 , яким вирішив;

1. Виділити військовому санаторію земельну ділянку площею 0,4 га під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4.

2. Військовому санаторію отримати в управлінні архітектури і містобудування вихідні відомості на проектування житлового будинку, відповідно до п. 1 цього рішення.

У позовній заяві прокурор також стверджує, що 28 лютого 2019 року п. 1 рішення 51 сесії 7 скликання № 1242 Трускавецької міської ради Про надання згоди Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький на виготовлення проекту відведення земельної ділянки в 4-му житловому мікрорайоні м. Трускавця зазначений орган місцевого самоврядування не заперечив про виготовлення Центром проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га по вул. Стебницькій (в межах 4 житлового району м.Трускавця) для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель Станильської сільської ради.

Рішення Трускавецької міської ради № 1242 від 28 лютого 2019 року у матеріалах справи відсутнє.

30 травня 2019 року начальник Самбірської КЕЧ (району) затвердив складений комісією акт обстеження земельної ділянки за адресою м.Трускавець, вул.Стебницька Львівської області для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, до якого зокрема додано схему розміщення земельної ділянки, копію будівельного паспорта.

До завершення підготовчого провадження прокурор надав суду копії:

- листа (без номера і дати) Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до Станильської сільської ради, у якому заявник повідомляє про рішення Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 21 травня 1992 року №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4 . А оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель Станильської сільської ради, просить погодити виготовлення Центром медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га по вул. Стебницькій в межах 4 мікрорайону м.Трускавця для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області;

- листа Станильської сільської ради від 4 липня 2019 року, яким рада повідомила Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький про те, що вирішення питання, викладеного у зверненні не відноситься до компетенції ради;

- державного акта на право користування землею Б №059651, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за №131 виконавчого комітету Дрогобицької районної ради народних депутатів.

20 березня 2019 року за №260 Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький звернувся до прокуратури регіону з листом щодо сприяння у встановленні правового статусу спірної земельної ділянки, а також можливого відновлення проекту землеустрою на дану ділянку.

Предметом розгляду у цій справі є позов заступника військового прокурора Західного регіону України, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області з такими позовними вимогами:

1. Визнати за Центром медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький право користування земельною ділянкою по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, що знаходиться за межами населеного пункту Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та позначена на схемі - додатку до акту від 30 травня 2019 року №1167, затвердженого начальником Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району).

2. Визнати право Міністерства оборони України на будівництво 70 квартирного житлового будинку відповідно до рішення від 21 травня 1992 року №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти житлового будинку в мікрорайоні №4 на земельній ділянці по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, що знаходиться за межами населеного пункту Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та позначена на схемі - додатку до акту від 30 травня 2019 року №1167, затвердженого начальником Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району).

Статтею 14 Конституцією України установлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бейелер проти Італії " (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ ід 28.09.2004 у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII від13.03.1992, чинного на час прийняття названого рішення) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Відповідно до статті 10 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації; організація землеустрою; затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням.

Згідно з статтею 19 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII) міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

За текстом статті 22 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII ) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах

оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII ).

На час подання цього позову діяв Земельний Кодекс України

№ 2768-III, прийнятий 25 жовтня 2001 року, з наступними змінами і доповненнями.

Відповідно до статті 79 -1 Земельного Кодексу України № 2768-III (із змінами і доповненнями, чинними на час подання позову), формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру(ч.1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. (ч.2). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч.3). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.4). Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5). Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.9). Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.10).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та передачі земельних ділянок в оренду унормовано статтями 123, 124 Земельного Кодексу України (в редакції № 2768-III, чинній станом на час подання позову).

Відповідно до статей 125, 126 Земельного Кодексу України № 2768-III (із змінами і доповненнями, чинними на час подання позову) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Земельний кодекс (2768-III), прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку

(частина перша статті 92).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 вказала, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. (п.7.24). Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 . (п.7.29).

Отже, зважаючи на позовні вимоги, обставини справи і приписи закону прокурор та позивачі повинні були довести виникнення (набуття) у встановленому законом порядку позивачами права користування земельною ділянкою площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, не визнання цього права відповідачем.

Як зазначено у позовній заяві, станом на дату прийняття рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради народних депутатів від 21 травня 1992 року №165 існував Трускавецький військовий санаторій, який на підставі директиви Міністерства Оборони України від 9 грудня 1995 року перейменовано у Центральний військовий клінічний санаторій. Директивою Департаменту охорони здоров`я Міністерства Оборони України від 5 листопада 2007 року Центральний військовий клінічний санаторій з 1 грудня 2007 року реорганізовано у Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький . Прокурор вказує, що ця інформація підтверджена листом Центру від 30 серпня 2019 року №851, а Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький є структурним підрозділом Міністерства Оборони України та відноситься до спеціалізованих закладів, призначених для лікування та реабілітації захворювань.

Суду не надано доказів (названих директив, положень (статутів) тощо), які підтверджують правовий зв`язок між названими особами. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький код ЄДРПОУ 08371339, дата заснування 18.06.2001, засновник Міністерство Оборони України.

У матеріалах справи немає належних, допустимих доказів, що підтверджують виникнення у Міністерства оборони України, у Військового санаторію чи у Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький права користування земельною ділянкою площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області, а саме:

1. Відсутні проект відведення Військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4; докази виникнення у Військового санаторію права користування (постійного чи тимчасового) названою земельною ділянкою (встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право), як це передбачено Земельним кодексом України (у редакції Закону N2196-XII від13.03.1992 ).

При цьому у рішенні виконавчого комітету Трускавецької міської ради народних депутатів від 21 травня 1992 року №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти житлового будинку в мікрорайоні №4 не вказано, що ця земельна ділянка по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області надана Військовому санаторію на праві постійного користування.

З часу ухвалення названого рішення Військовий санаторій відповідно до норм законодавства не набув і не оформив право користування земельною ділянкою. Такі докази у справі відсутні. Відповідно, безпідставними є доводи прокурора, що право користування земельною ділянкою площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області може бути у подальшому оформлене за Центром медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький .

2. Відсутні докази формування означеної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, присвоєння їй кадастрового номера; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області; рішення органу місцевого самоврядування згідно з його повноваженнями про надання земельної ділянки площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області у користування Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький за проектом землеустрою щодо її відведення; державної реєстрації права Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький користування земельною ділянкою, як це передбачено Земельним Кодексом України № 2768-III (із змінами і доповненнями) .

Також, у матеріалах справи немає рішення Трускавецької міської ради від 28 лютого 2019 року №1242 Про надання згоди Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький на виготовлення проекту відведення земельної ділянки в 4-му житловому мікрорайоні м. Трускавця , яким обгрунтовано позовні вимоги.

3. Відсутні й докази, що підтверджують право Міністерства оборони України на будівництво 70 квартирного житлового будинку в мікрорайоні №4 на земельній ділянці по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області.

Зважаючи на названі вище положення Земельного Кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII ) та Земельного Кодексу України № 2768-III, додані до позовної заяви докази (акт обстеження земельної ділянки за адресою м. Трускавець, вул. Стебницька Львівської області для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, затверджений 30 травня 2019 року начальником Самбірської КЕЧ (району); схема розміщення земельної ділянки; копія будівельного паспорта земельної ділянки, видана Трускавецькому військовому санаторію у травні 1993 року; листи прокурора і позивачів про наявність на земельній ділянці незавершених капітальних інвестицій на суму 46 282,00 грн) не доводять виникнення права користування земельною ділянкою площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці Львівської області ні у Військового санаторію чи в Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький , ні у Міністерства оборони України.

Щодо державного акта на право користування землею Б №059651, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за №131 виконавчого комітету Дрогобицької районної ради народних депутатів (а.с.181-185).

Копію названого державного акта прокурор надав суду до завершення підготовчого провадження, суд прийняв додаткові докази, проте в оскарженому рішенні не надав оцінки, що, однак, не призвело до неправильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції констатує, що копія державного акта на право користування землею Б №059651 не містить відомостей про дату і номер рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної ради, на підставі якого виданий державний акт (про рішення Дрогобицької районної ради, як підставу надання земельної ділянки позивачам не вказано у позовній заяві, таке відсутнє у матеріалах справи); в акті не зазначено кому саме надана земельна ділянка площею 5,0 га в користування для забудови 4-го мікрорайону м.Трускавця.

Отже такий доказ є неналежним і недопустимим.

Також прокурор вказує на те, що відповідно до листа міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та м. Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 5 червня 2019 року №10-13-0.171-438/121-19 земельна ділянка орієнтовною площею 0,4 га поблизу вул. Стебницької у м. Трускавці (згідно долученої схеми) знаходиться на території Станильської сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту та згідно форми 6-зем станом на 1 січня 2016 року відноситься до земель інших адміністративно-територіальних одиниць - рядок 101, землі змішаного використання - графа 44.

Поряд з цим, в аспекті приписів статей 12, 116, 123 Земельного Кодексу України (зокрема про те, що розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування, а громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом), прокурор не обгрунтував і не пояснив у межах якої визначеної законом компетенції Трускавецька міська рада і її виконавчий комітет розпоряджалися земельною ділянкою, розташованою на території Станильської сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту.

Доказів звернення Міністерства оборони України і Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до Станильської сільської ради про надання земельної ділянки у порядку, визначеному статтею 123 Земельного Кодексу України №2768-III ( із змінами і доповненнями) прокурор, позивачі не назвали і не надали.

Отож немає жодних законних підстав трактувати відповідь Станильської сільської ради, як відмову чи заперечення права Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький отримати у користування земельну ділянку у користування, чи не визнання або оспорювання Станильською сільською радою права Міністерства оборони України і Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький користування земельною ділянкою площею 0,4 га по вул. Стебницькій у місті Трускавці для будівництва житлового будинку.

З урахуванням наведених обставин справи і приписів закону суд апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення, невизнання або оспорювання прав позивачів Станильською сільською радою та про неналежний спосіб захисту. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому законні підстави для задоволення апеляційної скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону відсутні.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у справі №914/2269/19 залишити без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 30 грудня 2021 року.

Головуючий суддя В.М. Гриців

Суддя О.В.Зварич

Суддя І.Б. Малех