Рішення

від 24.03.2021 по справі 914/2269/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2021 справа № 914/2269/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р. , за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України,

в інтересах держави в особі

позивача 1: Міністерства оборони України

позивача 2: Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький

до відповідача: Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області

за участі третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Трускавецької міської ради

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та м. Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

про: визнання права користування земельною ділянкою та права на будівництво житлового будинку,

Представники

прокурора: Рапіта О.В.;

позивача 1 : Шведа О.Б.

позивача 2: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

третьої особи 1: не з`явився;

третьої особи 2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

06.11.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький до Станильської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права користування земельною ділянкою та права на будівництво житлового будинку.

11.11.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.12.2019р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

25.11.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№49147/19.

У підготовче засідання 02.12.2019р. з`явилися прокурор та представник позивача 1. Позивач 2 та відповідач участь повноважних представників у підготовчому засіданні 02.12.2019р. не забезпечили.

Ухвалою від 02.12.2019р. провадження у справі №914/2269/19 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

03.06.2020р. та 27.07.2020р. на адресу суду від прокурора надійшли клопотання про поновлення провадження у справі, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19018/20 та вх.№22654/20.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчилися 07.08.2020р.

10.08.2020р., враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 20.07.2020р. по 07.08.2020р., а також те, що 08.08.2020р. та 09.08.2020р. - вихідні дні, розглянувши клопотання прокурора, Господарський суд Львівської області ухвалив: поновити провадження у справі №914/2269/19; підготовче засідання призначити на 26.08.2020р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 26.08.2020р. з`явилися прокурор та представник позивача 1. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

Протокольною ухвалою від 26.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 16.09.2020р.

Крім того, ухвалами від 27.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав позивача 2 та відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Враховуючи те, що у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р. відкладене на 16.09.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 15.10.2020р.

У підготовче засідання 15.10.2020р. з`явилися прокурор та представники позивачів. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

Протокольною ухвалою від 15.10.2020р. продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 16.11.2020р.

Крім того, ухвалою від 15.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 16.11.2020р. з`явилися прокурор та представники позивачів. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

Разом з тим, 16.11.2020р. прокурором подано до суду клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2948/20 та вх.№2950/20.

16.11.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: клопотання прокурора про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (вх.№2948/20 та вх.№2950/20 від 16.11.2020р.) задовольнити; залучити до участі у справі Трускавецьку міську раду в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; залучити до участі у справі Міськрайонне управління у Дрогобицькому районі та м. Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; відкласти підготовче засідання на 02.12.2020р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

17.11.2020р. прокурором подано до суду клопотання про долучення доказів надіслання залученим третім особам матеріалів позовної заяви, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№33108/20.

У підготовче засідання 02.12.2020р. з`явилися прокурор та представник позивача 1. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

У підготовчому засіданні 02.12.2020р. оголошено перерву до 16.12.2020р.

Крім того, ухвалами від 07.12.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив учасників справи, які не забезпечили участь у вищевказаному підготовчому засіданні, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

03.12.2020р. на адресу суду від третьої особи 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№34654/20.

11.12.2020р. на адресу суду від третьої особи 1 надійшло письмове пояснення до позову, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35540/20.

Крім того, 11.12.2020р. на адресу суду від третьої особи 2 надійшло письмове пояснення, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35546/20.

16.12.2020р., у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Король М.Р., підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи викладене, 24.12.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив: підготовче засідання призначити на 20.01.2021р.; викликати представників учасників у підготовче засідання; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 20.01.2021р. з`явилися прокурор та представники позивача 1 та третьої особи 1. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

У підготовчому засіданні 20.01.2021р. оголошено перерву до 17.02.2021р.

Крім того, ухвалами від 21.01.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив учасників справи, які не забезпечили участь у вищевказаному підготовчому засіданні, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

16.02.2021р. на електронну адресу суду від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення до позовної заяви та клопотання про проведення підготовчого засідання без участі її представника, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3654/21 та вх.№3659/21.

У підготовче засідання 17.02.2021р. з`явилися прокурор та представник позивача 2. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

При цьому, 17.02.2021р. прокурором подано до суду клопотання про поновлення строку для подання доказів та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3743/21.

У підготовчому засіданні 17.02.2021р. оголошено перерву до 11год. 20хв. 17.02.2021р.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання 17.02.2021р. з`явилися прокурор та представник позивача 2. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 17.02.2021р. суд поновив прокурору строк для подання доказів та долучив до матеріалів справи додані до клопотання (вх.№3743/21 від 17.02.2021р.) докази, постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 03.03.2021р

У судовому засіданні 03.03.2021р. оголошено перерву до 11год. 00хв. 17.03.2021р.

Крім того, ухвалами від 03.03.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив учасників справи, які не забезпечили участь у вищевказаному судовому засіданні, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

У судовому засіданні 17.03.2021р. оголошено перерву до 12год. 15хв. 24.03.2021р.

Крім того, ухвалами від 17.03.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив учасників справи, які не забезпечили участь у вищевказаному судовому засіданні, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у цій справі

Позиції сторін у справі:

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Центр медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький (надалі- позивач-2) звернувся до Станильської сільської ради (надалі - відповідач) із заявою про погодження виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради, проте отримав від вказаної сільської ради відповідь, яка аргументована відсутністю у сільської ради відповідних повноважень.

Прокурор вважає, що відповідь сільської ради є відмовою у погодженні виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради.

Відповідач у відзиві зазначив, що не є розпорядником земель за межами населеного пункту і погодження виготовлення проекту землеустрою на землі за межами населеного пункту не входять до компетенції сільської ради.

Третя особа-1 в наданих поясненнях зазначила, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної, а не комунальної власності, її розпорядником є Дрогобицька районна державна адміністрація. Крім того, вказано на те, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Станильська сільська рада перебуває в стані припинення.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

21 травня 1992 року Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради прийнято рішення №165 Про виділення військовому санаторію земельної ділянки площею 0,4 га під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4 .

Відповідно до п. 1 зазначеного рішення військовому санаторію (правонаступник позивач-2) виділено земельну ділянку площею 0,4 га під будівництво 70-ти квартирного житлового будинку в мікрорайоні № 4 (м. Трускавець, вул. Стебницька).

Пунктом 2 рішення передбачено, що військовому санаторію необхідно отримати в управлінні архітектури і містобудування вихідні відомості на проектування житлового будинку, відповідно до п. 1 рішення.

Як стверджує прокурор в позовній заяві, 28 лютого 2019 року п. 1 рішення 51 сесії 7 скликання № 1242 Трускавецької міської ради Про надання згоди Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Трускавецький на виготовлення проекту відведення земельної ділянки в 4-му житловому мікрорайоні м. Трускавця зазначений орган місцевого самоврядування не заперечив про виготовлення Центром проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га по вул. Стебницькій (в межах 4 житлового району м.Трускавця) для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель Станильської сільської ради.

Відповідач-2, направив на адресу вказаної ради звернення щодо погодження виготовлення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради.

4 липня 2019 року листом за вих.№ 111 Станильська сільська рада повідомила відповідача-2 про те, що вирішення питання, викладеного у вищевказаному зверненні не відноситься до компетенції ради.

Відповідно до листа міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та м. Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 5 червня 2019 року № 10-13-0.171-438/121-19 земельна ділянка орієнтовною площею 0,4 га поблизу вул. Стебницької у м. Трускавці (згідно долученої схеми) знаходиться на території Станильської сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту та згідно форми 6-зем станом на 1 січня 2016 року відноситься до земель інших адміністративно-територіальних одиниць - рядок 101, землі змішаного використання - графа 44.

Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки в Національній кадастровій системі відсутні.

Позивач-2 є структурним підрозділом Міністерства оборони України та відноситься до спеціалізованих закладів, призначених для лікування та реабілітації захворювань.

Функції замовника будівництва на спірній земельній ділянці виконує за довіреністю Міністерства оборони України Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

20 березня 2019 року за №260, позивач-2, частково описавши про обставини, викладені у позовній заяві, звернувся до прокуратури регіону з листом щодо сприяння у встановленні правового статусу спірної земельної ділянки, а також можливого відновлення проекту землеустрою на дану ділянку.

Оцінюючи подані прокурором докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 45 ГПК України ).

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно абзацу 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України ).

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених закон: заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 3 частини другої статті статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно з частиною другою статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обов`язковим елементом, який входить до предмета доказування та підлягає доведенню позивачем в суді, є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права відповідачем.

Комплексне тлумачення зазначених норм дає підстави дійти висновку, що для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів позивач має довести, що діями відповідача таке право, законний інтерес порушено, не визнано або піддано оспорюванню.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи, ускладнення реалізації її права, обмеження такого права у протиправний спосіб.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи - є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення, ускладнення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що позивач-2 звернувся до Станильської сільської ради із заявою про погодження виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради, проте отримав від вказаної сільської ради відповідь, яка аргументована відсутністю у сільської ради відповідних повноважень.

Відтак, прокурор вважає, що відповідь сільської ради є відмовою у погодженні виготовлення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради на звернення позивача-2.

Разом з тим, із встановлених судом обставин справи не вбачається, що відповідач будь-яким чином порушує права позивачів, за захистом яких звернувся з позовом прокурор.

4 липня 2019 року листом за вих.№111 Станильська сільська рада повідомила позивача-2 про те, що вирішення питання, викладеного у зверненні щодо погодження виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель ради не відноситься до компетенції ради, однак вказану відповідь ради не можна трактувати, як відмову по суті звернення позивача-2 чи заперечення права позивача-2 на отримання земельної ділянки у користування, а також відповідно, як не визнання або оспорювання прав позивачів сільською радою.

Відповідно, прокурор, звертаючись до господарського суду із даним позовом, не обгрунтував, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання прав позивачів сільською радою, якими доказами це підтверджується, з яких дій це вбачається.

Слід вказати, що захисту підлягає лише конкретне (а не абстрактне) право та/або законний інтерес, яке порушено, не визнано або піддано оспорюванню станом на момент звернення до суду (а не на майбутнє).

Беручи до уваги викладене, прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, не довів належними та допустимими доказами, в чому саме, на момент звернення, були права позивачів порушені, не визнані або оспорювані саме відповідачем.

У висновку Верховного Суду України, викладених у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.

Відповідно ж до ст. ст. 12 , 116 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування (сільській раді), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу приписів статей 55 , 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України , відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Зокрема, у випадку ухилення чи зволікання відповідного органу від вирішення питання, віднесеного до його компетенції, належним способом захисту є визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України , держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Визнання прав на землю, як спосіб захисту застосовується тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб`єктивного права, суб`єктивне право оспорюється, заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права користування земельною ділянкою через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку. Невизначеність суб`єктивного права на землю призводить до неможливості його використання або перешкоджає такому використанню.

Таким чином, особа має право на визнання за нею права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою лише після одержання документу, що посвідчує відповідне право та реєстрації вказаного права.

Відповідно до ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент прийняття рішення №165 від 21.05.1992 р. Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради народних депутатів), право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступити до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

В той же час позивачем-2 не оформлено право користування земельною ділянкою і відповідні документи, що посвідчують таке право відсутні, державна реєстрація відповідного права користування земельною ділянкою не здійснювалася.

За таких обставин, підстави для визнання за позивачем права на користування спірною земельною ділянкою, а відповідно і права на будівництво житлового будинку відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, суд зазначає, що набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень і чинним законодавством не передбачено можливість набуття права користування земельною ділянкою за рішенням суду, шляхом встановлення факту, що має юридичне значення - факту визнання права на користування земельною ділянкою, що в свою чергу узгоджується та відповідає приписам підпунктів 2.14, 2.15 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" , відповідно до яких, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування з питань, пов`язаних з наданням земельних ділянок у власність чи у користування.

Усі інші твердження та доводи не спростовують вищевикладених висновків суду.

Зважаючи на викладене підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на прокурора.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2021 р.

Суддя М.Р. Король