Рішення

від 14.01.2022 по справі 910/16645/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2022Справа № 910/16645/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фауст

про стягнення заборгованості в розмірі 119 037,60 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Фауст про стягнення заборгованості у розмірі 119 037,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-04-1/159 від 01.04.2012 (в редакції Додаткової угоди № 4 від 31.12.2014), в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

09.11.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що як мешканцями, так і співробітниками житлово-експлуатаційних організацій та позивачем чиняться перешкоди у доступі до об`єктів, діяльність в яких погоджена діючим Договором. Відповідач зазначає, що 30.06.2020 надіслав позивачу чергову Претензію (вх. № 3171 від 01.07.2020) у якій: з огляду на систематичне невиконання умов Договору зі сторони ДРТМ КЖСЕ ; повним ігноруванням чисельних звернень і претензій; набранням чинності 04.06.2017 Законом України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж ; прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва , повідомив позивача про розірвання Договору про встановлення сервітуту № ТМ-04-1/159 від 01.04.2012.

22.11.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що нормами Закону України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж не передбачено автоматичного припинення чинних станом на дату набрання чинності вказаним законом договорів, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, а відтак враховуючи відсутність доказів виконання пунктів 4.1.9, 9.2, 9.3 Договору, а також оформлених актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, останній є обов`язковим до виконання сторонами. Позивач зазначає, що посилання відповідачем у відзиві на конфлікту ситуацію, яка склалась між відповідачем, мешканцями будинку № 44 на бул. Шевченка, на даху якого розміщено телекомунікаційне обладнання відповідача та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва не стосується предмета спору.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2012 року між Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація (далі - підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фауст (далі - сервітуарій, відповідач) укладено Договір встановлення сервітуту № 04-С/159 (далі - Договір), який згідно Додаткової угоди № 4 від 31.12.2014 викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1, 2. Договору, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (далі - об`єкт розміщення).

Об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводних, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (далі - обладнання).

За даним Договором об`єкт розміщення надається лише для фактичного розміщення обладнання та даний Договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання (п. 1.3. Договору).

Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. Договору встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору.

Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору.

У відповідності до п. 3.1. та п. 3.2. Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.04.2016) щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця.

Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договору.

На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 6 613,20 грн., в тому числі ПДВ 1 102,20 грн.

Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

За умовами п. 3.4. Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

Пунктом 3.5. Договору узгоджено, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору.

Згідно з п. 4.1.1. Договору сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим Договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Сервітуарій має право на безперешкодний доступ до об`єкту розміщення, з урахуванням правил внутрішнього розпорядку балансоутримувача будинку, а також самостійно організовувати автоматичну охорону об`єкта розміщення (п. 4.2.3. Договору).

Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 (п. 9.1. Договору).

Відповідно до п. 9.2. Договору у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.

Пунктом 9.3. Договору узгоджено, що припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до даного Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками підприємства і сервітуарія та скріплений печатками сторін.

Додатком № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.04.2016) сторонами викладено адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Додатком № 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.04.2016) сторонами викладено Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 від 01.04.2016, відповідно до якого, на виконання умов Договору на підставі взаємної згоди сторін, підприємство надає сервітуарію обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

Згідно Вимог про сплату заборгованості № 062/15/19-1725 від 13.08.2019, № 062/18/19-2758 від 20.11.2019, № 062/15/19-417 від 14.02.2020, № 062/15/19-870 від 21.04.2020 позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості.

Відповідач, в свою чергу, з огляду на систематичне невиконання умов Договору зі сторони ДРТМ КЖСЕ ; повним ігноруванням чисельних звернень і претензій; набранням чинності 04.06.2017 Законом України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж ; прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва , звернувся до позивача із Претензією вих. № 55/06 від 30.06.2020, у якій повідомив позивача про розірвання Договору.

Листом № 062/15/19-1396 від 17.07.2020, у відповідь на Лист відповідача № 55/06 від 30.06.2020 щодо розірвання Договору, позивач повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Листом вих. № 61/08 від 12.08.2020 відповідач повторно повідомив позивача про розірвання Договору.

Листом № 062/15/19-1809 від 31.08.2020, у відповідь на Лист відповідача № 61/08 від 12.08.2020 щодо розірвання Договору, позивач повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Листом вих. № 82/09 від 16.09.2020 відповідач повідомив позивача про невідповідність Договору про встановлення сервітуту нормам чинного законодавства України

Як зазначає позивач, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за Договором щодо здійснення своєчасної оплати, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за період з травня 2019 року по січень 2021 року включно, яка станом на 01.02.2021 становить 119 037,60 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Відповідно до пункту 2.2. Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов Договору, 01.04.2016, як додаток № 2 було підписано та скріплено печатками сторін акт розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 до Договору про встановлення сервітуту №ТМ-04-С/159 від 01.04.2016.

Отже, на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ТОВ "Фауст" обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 Договору.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Додатковою угодою № 6 до Договору про встановлення сервітуту від 01.04.2021 № ТМ-04-С/159 від 01.04.2016 сторони погодили, що на момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 6 613,20 грн., в тому числі ПДВ 1 102,20 грн.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з травня 2019 року по січень 2021 позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об`єктами розміщення у загальному розмірі 138 877,20 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: № 1797 від 01.05.2019, № 2145 від 01.06.2019, № 2559 від 01.07.2019, № 2929 від 01.08.2019, № 3325 від 01.09.2019, № 3712 від 01.10.2019, № 4086 від 01.11.2019, № 4489 від 01.12.2019, № 168 від 01.01.2020, № 545 від 01.02.2020, № 917 від 01.03.2020, № 1279 від 01.04.2020, № 1616 від 01.05.2020, № 2012 від 01.06.2020, № 2336 від 01.07.2020, № 2745 від 01.08.2020, № 3086 від 01.09.2020, № 3484 від 01.10.2020, № 3843 від 01.11.2020, № 4210 від 01.12.2020, № 142 від 01.01.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих ф. 103 та фіскальними чеками, та які отримані відповідачем згідно наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Окрім цього позивачем в односторонньому порядку були складені та підписані акти надання послуг за період травень 2019 - січень 2021, а саме: Акти наданих послуг № 1972 від 31.05.2019, № 2366 від 30.06.2019, № 2758 від 31.07.2019, № 3148 від 31.08.2019, № 3526 від 30.09.2019, № 3901 від 31.10.2019, № 4276 від 30.11.2019, № 4649 від 31.12.2019, № 349 від 31.01.2020, № 721 від 29.02.2020, № 1091 від 31.03.2020, № 1457 від 30.04.2020, № 1821 від 31.05.2020, № 1973 від 30.06.2020, № 2555 від 31.07.2020, № 2921 від 31.08.2020, № 3285 від 30.09.2020, № 3647 від 31.10.2020, № 4010 від 30.11.2020, № 4156 від 31.12.2020, № 336 від 31.01.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих ф. 103 та фіскальними чеками, та які отримані відповідачем згідно наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до пунктів 3.1. та 4.1.1. Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Згідно пункту 3.3. Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі.

Відповідно до пункту 3.4. Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства

Пунктом 3.5. Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зокрема, як зазначив позивач ТОВ Фауст за період травень 2019 - січень 2021 було здійснено оплати за використання об`єкту розміщення на загальну суму 19 839,60 грн., що відповідачем не заперечувалося.

Отже, з урахуванням здійснених оплат залишок боргу сервітуарія за Договором за користування об`єктом розміщення складає 119 037,60 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти наявності у нього обов`язку зі здійснення оплати за користування об`єктами для розміщення телекомунікаційних мереж зазначає, що 30.06.2020 надіслав позивачу чергову Претензію (вх. № 3171 від 01.07.2020) у якій з огляду на систематичне невиконання умов Договору зі сторони ДРТМ КЖСЕ ; повним ігноруванням чисельних звернень і претензій; набранням чинності 04.06.2017 Законом України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж ; прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва , повідомив про розірвання Договору.

Позивач в свою чергу, Листом № 062/15/19-1396 від 17.07.2020, у відповідь на Лист відповідача № 55/06 від 30.06.2020 щодо розірвання Договору повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Відповідач Листом вих. № 61/08 від 12.08.2020 повторно повідомив позивача про розірвання Договорів, у відповідь на який, позивач Листом № 062/15/19-1809 від 31.08.2020 повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв`язку з цим наявності (відсутності) у ТОВ "Фауст" заборгованості за користування наданим правом у період з травня 2019 по січень 2021.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Термін дії спірного Договору згідно з п. 9.1 останнього сторонами визначено з моменту його укладення і до 31.12.2015.

При цьому відповідно до п. 9.2 Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.

Як встановлено судом, сервітуарій (відповідач), листом вих. № 55/06 від 30.06.2020, посилаючись на систематичне невиконання умов Договору зі сторони ДРТМ КЖСЕ ; повним ігноруванням чисельних звернень і претензій; набранням чинності 04.06.2017 Законом України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж ; прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва , повідомив позивача про дострокове розірвання договору сервітуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Водночас, умовами укладеного між сторонами Договору, зокрема, п. п. 3.5, 4.1.9, узгоджено, що нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору; сервітуарій зобов`язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору.

Крім того, пунктом 9.3. Договору передбачено, що припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до даного Договору).

Судом встановлено, що направивши позивачу повідомлення про розірвання договору, відповідач обладнання, яке йому належить не демонтував, Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не підписав та не направив його позивачу, що на переконання суду свідчить про відсутність волі відповідача на реальне припинення договірних відносин між сторонами.

Отже, судом встановлено, що відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.

При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено, таких правових підстав не наведено і відповідачем.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 910/16077/20.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк дії Договору про встановлення сервітуту №ТМ-04-С/159 від 01.04.2012 на час вирішення спору не є припиненим.

Крім того, суд вважає неспроможними твердження відповідача, що договір припинився з 04.06.2017 у зв`язку з набуттям чинності Законом України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж , оскільки відповідно до п. 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

Отже, нормами Закону України Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж не передбачено автоматичного припинення чинних станом на дату набрання чинності вказаним законом договорів, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, та необхідність укладення нових відповідних договорів.

Не заслуговують на увагу також твердження відповідача, що відповідно до рішення Київської міської ради Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва N 236/8406 від 12 березня 2020 року позивач не є балансоутримувачем об`єктів, визначених сторонами у Додатку № 1 до Договору, оскільки відповідач не надав доказів укладення відповідних договорів із особами, за якими об`єкти закріплені на праві господарського відання чи оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, як і не надав доказів сплати іншим особам плати за таке користування, натомість продовжує користування чужим майном з метою здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідного прибутку, без внесення плати за таке користування.

При цьому, рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій", яким уповноважено Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" зокрема, укладати договори на розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання на об`єктах є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавалося. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, оскільки пунктом 3.5 Договору сторонами чітко узгоджено, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору, заперечення відповідача як щодо припинення Договору, так і щодо наявності конфліктних ситуацій з мешканцями, жодним чином не впливають на обов`язок відповідача здійснювати розрахунки за Договором до моменту підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, оскільки саме з підписанням такого Акту пов`язується припинення зобов`язань відповідача зі здійснення розрахунків за об`єкти, якими відповідач фактично користується.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості у розмірі 119 037,60 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення орендної плати в сумі 119 037,60 грн.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фауст (03035, м. Київ, вул. Стадіонна, буд. 16/6, кв. 102; ідентифікаційний код: 23381789) на користь Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код: 03366500) заборгованість у розмірі 119 037 (сто дев`ятнадцять тисяч тридцять сім) грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 14.01.2022

Суддя О.А. Грєхова