Постанова

від 16.12.2022 по справі 910/16645/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2022 р. Справа№ 910/16645/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Козир Т.П.

Станіка С.Р.

без виклику учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 (повний текст рішення складено 14.01.2022)

у справі № 910/16645/21 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст»

про стягнення заборгованості в розмірі 119 037,60 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» про стягнення заборгованості у розмірі 119 037,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-04-1/159 від 01.04.2012 (в редакції Додаткової угоди № 4 від 31.12.2014), в частині здійснення розрахунків.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що як мешканцями, так і співробітниками житлово-експлуатаційних організацій та позивачем чиняться перешкоди у доступі до об`єктів, діяльність в яких погоджена діючим Договором. Відповідач зазначає, що 30.06.2020 надіслав позивачу чергову Претензію (вх. № 3171 від 01.07.2020) у якій: з огляду на систематичне невиконання умов Договору зі сторони «ДРТМ КЖСЕ»; повним ігноруванням чисельних звернень і претензій; набранням чинності 04.06.2017 Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж»; прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва», повідомив позивача про розірвання Договору про встановлення сервітуту № ТМ-04-1/159 від 01.04.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» заборгованість у розмірі 119037,60 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами був укладений Договір встановлення сервітуту № 04-С/159 від 01.04.2012, зі змінами, внесеними додатковими угодами. Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв`язку з цим наявності у ТОВ "Фауст" заборгованості за користування наданим правом у період з травня 2019 по січень 2021.

Судом встановлено, що відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк дії Договору про встановлення сервітуту №ТМ-04-С/159 від 01.04.2012 на час вирішення спору не є припиненим. Також, договір не припинив свою дію з 04.06.2017 у зв`язку з набуттям чинності Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», оскільки відповідно до п. 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

А тому, так як саме з підписанням Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту пов`язується припинення зобов`язань відповідача зі здійснення розрахунків за об`єкти, якими відповідач фактично користується, у останнього наявний обов`язок зі сплати заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Фауст» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 у справі №910/16645/21 та ухвалили нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що припинення спірного договору обумовлено було додатковими угодами та визначено певною датою, а саме 31.12.2016, а тому відсутні підстави для стягнення спірних коштів. Крім того, позивач не є балансоутримувачем об`єкту доступу комунальної власності м. Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/16645/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Козир Т.П., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16645/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 у справі №910/16645/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 р. № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб., тобто до 21 листопада 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Відповідно до п. 2 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 «Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 № 10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» визнано таким, що втратили чинність, зокрема, пункт 1 наказу Голови суду від 03.03.2022 №10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану».

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/16645/21 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відзив не подав.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.04.2012 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі - підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фауст» (далі - сервітуарій, відповідач) укладено Договір встановлення сервітуту № 04-С/159 (далі - Договір), який згідно Додаткової угоди № 4 від 31.12.2014 викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1, 2. Договору, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (далі - об`єкт розміщення).

Об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводних, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (далі - обладнання).

За даним Договором об`єкт розміщення надається лише для фактичного розміщення обладнання та даний Договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання (п. 1.3. Договору).

Згідно з п.п. 2.1. та 2.2. Договору встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору.

Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору.

У відповідності до п. 3.1. та п. 3.2. Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору.

Згідно з п. 3.3. Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі.

На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 6 613,20 грн., в тому числі ПДВ 1 102,20 грн.

Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

Відповідно до п. 3.4. Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства

Пунктом 3.5. Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.

Згідно з п. 4.1.1. Договору сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим Договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Сервітуарій має право на безперешкодний доступ до об`єкту розміщення, з урахуванням правил внутрішнього розпорядку балансоутримувача будинку, а також самостійно організовувати автоматичну охорону об`єкта розміщення (п. 4.2.3. Договору).

Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 (п. 9.1. Договору).

Відповідно до п. 9.2. Договору у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.

Пунктом 9.3. Договору узгоджено, що припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до даного Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками підприємства і сервітуарія та скріплений печатками сторін.

Додатком № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.04.2016) сторонами викладено адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Додатком № 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.04.2016) сторонами викладено Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 від 01.04.2016, відповідно до якого, на виконання умов Договору на підставі взаємної згоди сторін, підприємство надає сервітуарію обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

Згідно Вимог про сплату заборгованості № 062/15/19-1725 від 13.08.2019, № 062/18/19-2758 від 20.11.2019, № 062/15/19-417 від 14.02.2020, № 062/15/19-870 від 21.04.2020 позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості.

Відповідач, в свою чергу, звернувся до позивача із Претензією вих. № 55/06 від 30.06.2020, у якій повідомив позивача про розірвання Договору.

Листом № 062/15/19-1396 від 17.07.2020, у відповідь на Лист відповідача №55/06 від 30.06.2020 щодо розірвання Договору, позивач повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Листом вих. № 61/08 від 12.08.2020 відповідач повторно повідомив позивача про розірвання Договору.

Листом № 062/15/19-1809 від 31.08.2020, у відповідь на Лист відповідача №61/08 від 12.08.2020 щодо розірвання Договору, позивач повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Листом вих. № 82/09 від 16.09.2020 відповідач повідомив позивача про невідповідність Договору про встановлення сервітуту нормам чинного законодавства України

Як зазначає позивач, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за Договором щодо здійснення своєчасної оплати, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за період з травня 2019 року по січень 2021 року включно, яка станом на 01.02.2021 становить 119037,60 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 ст. 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Так, відповідно до п. 2.2. Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору.

На виконання умов Договору, 01.04.2016, як додаток № 2 до договору, сторонами було підписано та скріплено печатками акт розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 до Договору про встановлення сервітуту №ТМ-04-С/159 від 01.04.2016.

Отже, як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ТОВ "Фауст" обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 Договору.

Додатковою угодою № 6 до Договору про встановлення сервітуту від 01.04.2021 №ТМ-04-С/159 від 01.04.2016 сторони погодили, що на момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 6613,20 грн., в тому числі ПДВ 1102,20 грн.

Відповідно до умов договору за період з травня 2019 року по січень 2021 позивачем було нараховано відповідачу плату за користування об`єктами розміщення у загальному розмірі 138877,20 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період. Також, позивачем були складені та підписані акти надання послуг за період травень 2019 - січень 2021, які були направлені відповідачеві, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих ф. 103 та фіскальними чеками, та які отримані відповідачем.

Відповідачем за період травень 2019 - січень 2021 було здійснено оплати за використання об`єкту розміщення на загальну суму 19839,60 грн., відтак з урахуванням здійснених оплат залишок боргу сервітуарія за Договором за користування об`єктом розміщення складає 119037,60 грн.

Водночас, Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти наявності у нього обов`язку зі здійснення оплати за користування об`єктами для розміщення телекомунікаційних мереж, обгрунтовуючи це систематичним невиконанням умов Договору зі сторони «ДРТМ КЖСЕ», повним ігноруванням чисельних звернень і претензій, набранням чинності 04.06.2017 Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 № 236/8406 «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва», внаслідок чого він неодноразово направляв позивачеві листи про розірвання Договору.

Позивач, в свою чергу, листом № 062/15/19-1396 від 17.07.2020 у відповідь на лист відповідача № 55/06 від 30.06.2020 щодо розірвання Договору, а також листом №062/15/19-1809 від 31.08.2020 у відповідь на вих. № 61/08 від 12.08.2020 повідомив, що Договір буде розірвано після демонтажу наявного обладнання в місцях розміщення вказаних в Додатку № 1 до Договору.

Отже, спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв`язку з цим наявності (відсутності) у ТОВ "Фауст" заборгованості за користування наданим правом у період з травня 2019 по січень 2021.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Термін дії спірного Договору згідно з п. 9.1 останнього сторонами визначено з моменту його укладення і до 31.12.2015. При цьому, відповідно до п. 9.2 Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до даного Договору).

Водночас, умовами укладеного між сторонами Договору, зокрема, п. п. 3.5, 4.1.9, узгоджено, що нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору; сервітуарій зобов`язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, направивши позивачу повідомлення про розірвання договору, відповідач обладнання, яке йому належить, не демонтував, Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не підписав та не направив його позивачу.

Отже, місцевим судом вірно встановлено, що відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.

Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строк дії Договору про встановлення сервітуту №ТМ-04-С/159 від 01.04.2012 на час вирішення спору не є припиненим.

Також місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено твердження відповідача, що договір припинився з 04.06.2017 у зв`язку з набуттям чинності Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», оскільки відповідно до п. 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами. Тобто, нормами Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» не передбачено автоматичного припинення чинних станом на дату набрання чинності вказаним законом договорів, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, та необхідність укладення нових відповідних договорів.

Крім того, колегією суддів також відхиляється посилання скаржника на рішення Київської міської ради «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва» №236/8406 від 12.03.2020, так як відповідачем не надано доказів укладення відповідних договорів із особами, за якими об`єкти закріплені на праві господарського відання чи оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, як і не надав доказів сплати іншим особам плати за таке користування, натомість продовжує користування чужим майном з метою здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідного прибутку, без внесення плати за таке користування. А рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій", яке передбачає повноваження Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання на об`єктах є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавалося.

Отже, доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості у розмірі 119037,60 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено належними та допустимими доказами припинення або розірвання договору №04-С/159 про встановлення сервітуту від 01.04.2012 та відсутності обов`язку щодо проведення оплат, передбачених зазначених договором за розміщення відповідного обладнання на об`єктах розміщення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022, прийнято після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022- залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 у справі №910/16645/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 у справі №910/16645/21 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фауст».

4. Матеріали справи №910/16645/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяО.В. Тищенко

СуддіТ.П. Козир

С.Р. Станік