Рішення

від 12.01.2022 по справі 914/2684/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2022 справа № 914/2684/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства Волиньторф , село Прилісне, Маневицький район, Волинська область

до відповідача Приватного підприємства Новодім , місто Львів

про стягнення 582 268,27 грн.

За участю представників:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства Волиньторф до Приватного підприємства Новодім про стягнення 582 268,27 грн заборгованості, з яких 554 740,66 грн основний борг, 27 527,61 грн три проценти річних.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.

Ухвалою від 13.12.2021 суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.01.2022 р. о 15:30 год.

Позивач явки уповноваженого представника в судове засідання 12.01.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженого представника - Величко Г.В. у розписці про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті на 12.01.2022 на 15:30 год. Заяви, клопотання від позивача станом на дату та час проведення судового засідання 12.01.2022 не надходили. Явка представника позивача в судове засідання 12.01.2022 не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання 12.01.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив. Заяви, клопотання від відповідача станом на дату та час проведення судового засідання до суду не надходили. Явка представника відповідача в судове засідання 12.01.2022 не визнавалась судом обов`язковою.

Ухвала від 13.12.2021 про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.01.2022 р. о 15:30 год., надсилалась відповідачу на адресу вказану позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, а саме: 79053, місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 16.

Як вбачається з інформації, що знаходиться на веб-сайті акціонерного товариства Укрпошта поштове відправлення 17.12.2021 прийняте та 19.12.2021 прямує до точки видачі/доставки (місце виконання операції - місто Львів, індекс - 79053). 20.12.2021 року поштове відправлення за номером 7901414342879 вручене особисто адресату - відповідачу.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи належне повідомлення сторін про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, а також враховуючи, що явка представників в засідання обов`язковою не визнавалась, не вважає відсутність представників позивача та відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 12.01.2022 прийнято рішення у справі.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що в період з 23 грудня 2019 року по 03 січня 2020 року ним було продано відповідачу товар (брикети торфові) на загальну суму 629 694,00 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару повністю не виконав, внаслідок чого згідно розрахунків позивача станом на момент подання позовної заяви у відповідача існує заборгованість в сумі 554 740,66 грн по оплаті основного боргу.

У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачу нараховано три проценти річних в розмірі 27 527,61 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача становить 582 268,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, покликається на положення статей 526, 527, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей 181, 193 Господарського кодексу України, статей 2, 4, 11, 20, 162-164, 171 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема зазначив, що на видаткових накладних, які долучені позивачем до позовної заяви, відсутні як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку покупця, так і особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, відповідач зазначив, що на копіях видаткових накладних у графі Отримав стоять різні підписи, які аж ніяк не дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідач зазначив, що особою, відповідальною за здійснення господарських операцій та правильність їх оформлення від ПП Новодім є директор Книш Т.М., проте, як стверджує відповідач, на копіях видаткових накладних стоять підписи невідомих осіб. На думку відповідача, видаткові накладні не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому не є належними доказами передачі товару від ДП Волиньтрф та прийняття його ПП Новодім .

Крім того, відповідач зазначив, що твердження ДП Волиньторф про неодноразові звернення до ПП Новодім з вимогами здійснити оплату ніби-то поставленого товару є необґрунтованими та безпідставними, оскільки до матеріалів справи позивачем не додано жодного доказу направлення претензій (№ 5 вих.№1174 від 15.07.2020 та № 2 вих.1134 від 17.05.2021) на юридичну адресу ПП Новодім .

Також, відповідач зазначив, що акт звірки розрахунків, який ДП Волиньторф додає до позовної заяви, не підписаний зі сторони ПП Новодім .

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

В період з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно позивач продав, а відповідач прийняв товар (брикети торфові) на загальну суму 629 694,00 грн, згідно видаткових накладних, а саме:

- № 5328 від 23.12.2019 року на суму 34 639,38 грн, (оплачено);

- № 5333 від 23.12.2019 року на суму 40 700,34 грн, (не оплачено 386,38 грн);

- № 5335 від 23.12.2019 року на суму 45 829,80 грн;

- № 5356 від 24.12.2019 року на суму 44 103,42 грн;

- № 5357 від 24.12.2019 року на суму 38 762,82 грн;

- № 5376 від 26.12.2019 року на суму 45 183,96 грн;

- № 5411 від 28.12.2019 року на суму 43 470,00 грн;

- № 5412 від 28.12.2019 року на суму 42 973,20 грн;

- № 5413 від 28.12.2019 року на суму 41 979,60 грн;

- № 15 від 02.01.2020 року на суму 43 345,80 грн;

- № 17 від 02.01.2020 року на суму 43 780,50 грн;

- № 19 від 02.01.2020 року на суму 35 496,36 грн;

- № 34 від 03.01.2020 року на суму 35 608,14 грн;

- № 35 від 03.01.2020 року на суму 48 438,00 грн;

- № 37 від 03.01.2020 року на суму 45 382,68 грн.

На підтвердження факту поставки товару (брикети торфові) позивач надав товарно-транспортні накладні форми №1-ТН за період з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно та податкові накладні за цей же період.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період: січень 2020 - листопад 2020, підписаний між ДП Волиньторф та ПП Новодім .

Відповідач оплату за поставлений товар (брикети торфові) повністю не провів, відтак станом на момент прийняття рішення (12.01.2022) борг з оплати за поставлений товар (брикети торфові) складає 554 740,66 грн.

Позивач звертався до відповідача із претензіями №5 за вих.№1174 від 15.07.2020 та №2 за вих.№1134 від 17.05.2021, які залишені останнім без відповіді та задоволення.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати за поставлений товар (брикети торфові), позивач просить стягнути з відповідача 582 268,27 грн заборгованості, з яких 554 740,66 грн основний борг, 27 527,61 грн три проценти річних.

Висновки суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Враховуючи положення статті 205 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів.

До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поставка товару була здійснена без попередньої оплати, отже застосуванню підлягає порядок оплати визначений частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Факт продажу та поставки позивачем відповідачу товару (брикети торфові) за період з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно на загальну суму 629 694,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за вказаний період.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

З приводу твердження відповідача про те, що видаткові накладні не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому не є належними доказами передачі товару від ДП Волиньтрф та прийняття його ПП Новодім , суд зазначає наступне.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на накладних та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на накладні, суд має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Водночас матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачем в порядку частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені відповідача на накладних, у тому числі не доведено факт звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вказаного.

Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17.

Згідно із положеннями статей 1 та 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні згідно яких виник борг, містять відомості про їх номер та дату складання, інформацію про сторони господарських операцій, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю товару, загальну вартість відпущеного товару без ПДВ, суму ПДВ та вартість товару з ПДВ.

На підтвердження факту поставки позивачем також надано товарно-транспортні накладні форми №1-ТН за період з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно.

Дані товарно-транспортні накладні містять інформацію: пункт навантаження товару (брикети торфові) - ДП Волиньторф ; підпис уповноваженого представника та відтиск печатки вантажовідправника - приватного підприємства Новодім ; дані перевізника, який здійснював перевезення вантажу, що є предметом продажу по наведених вище видаткових, найменування товару, кількість товару, а також наявна інформація державний номер автомобіля, яким організовувалося перевезення товару зазначений у конкретній видатковій накладній.

Позивач також надав податкові накладні за період з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно, які відображають господарські операції зі спірних поставок товару (брикети торфові) протягом періоду з 23.12.2019 по 03.01.2020 включно на підставі видаткових накладних за вказаний період в податковому обліку постачальника (продавця) - позивача та отримувача (покупця) - відповідача.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період: січень 2020 - листопад 2020, підписаний між сторонами.

Заперечуючи підписи на накладних, відповідач не надав доказів того, що вказані підписи не належать директору, не надав доказів того, що виключно директор мав право підписувати накладні, не скористався правом на подання висновку експерта, складеного на його замовлення на підставі частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Отже відповідач порушив свої зобов`язання, оплату за поставлений йому товар (брикети торфові) в повному обсязі не провів. Відтак станом на дату прийняття судом рішення у відповідача існує борг за поставлений товар на загальну суму 554 740,66 грн.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач звертався до відповідача із претензіями №5 за вих.№1174 від 15.07.2020 та №2 за вих.№1134 від 17.05.2021, в яких просив сплатити позивачу суму основного боргу. Факт надсилання відповідачу претензії №2 за вих.№1134 від 17.05.2021 підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 18.05.2021 року (штрихкодовий ідентифікатор відправлення №4461400126099).

Проте, відповідач залишив дані претензії без відповіді та задоволення.

Надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт поставки та наявність заборгованості у відповідача.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення боргу в сумі 554 740,66 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем 3 процентів річних суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та встановив, що позивач три проценти річних в сумі 27 527,61 грн нарахував правильно, отже вони підлягають стягненню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 8 734,02 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №3498 від 09.07.2021 на суму 8 698,73 грн та №3768 від 26.08.2021 на суму 35,29 грн.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 734,02 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Новодім (79053, місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи 35227737) на користь Державного підприємства Волиньторф (44614, Волинська область, Маневицький район, село Прилісне, вулиця Сойне, будинок 15; ідентифікаційний код юридичної особи 00426302) 554 740,66 грн основного боргу, 27 527,61 грн три проценти річних та 8 734,02 грн судового збору.

3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складений та підписаний 21.01.2022

Суддя Сухович Ю.О.