Рішення

від 11.01.2022 по справі 920/1212/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.01.2022м. СумиСправа № 920/1212/21 Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1212/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Електротепломаш (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 23А, ідентифікаційний код 34589431),

до відповідача: Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, буд. 41, ідентифікаційний код 14314452),

про стягнення 192 263,74 грн .

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 192 263,74 грн за договором від 01.07.2021 № 212/021-11/П, з них: основний борг у сумі 187 096,80 грн, 3 % річних у сумі 830,40 грн, інфляційні втрати у сумі 2 245,16 грн та пеню у сумі 2 091,38 грн, а також позивач просить суд органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нарахувати відповідачеві пеню за період з 04.11.2021 до моменту виконання рішення суду за формулою: пеня=Сх2УСДхД:100, де С- сума заборгованості за період, 2УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення; судові витрати покласти на відповідача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору від 01.07.2021 № 212/021-11/П щодо оплати поставленого товару.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, який складається із судового збору в сумі 2 883,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Також у позовній заяві позивач посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 15.11.2021 у справі № 920/1212/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1212/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 11.01.2022, 10:30 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 24.12.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 27.12.2021.

30.11.2021 представником позивача через систему Електронний суд подано до суду заяву від 30.11.2021 б/н (вх. № 4265 від 30.11.2021) про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої представник позивача просить суд прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Електротепломаш (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 23А, ідентифікаційний код 34589431) від частини позовних вимог у розмірі 187 096,80 грн основної заборгованості за договором від 01.07.2021 № 212/021-11/П від 01.07.2021 у зв`язку із задоволення вимог в цій частині відповідачем шляхом сплати позивачу 187 096,80 грн на підставі платіжного доручення від 11.11.2021 № 5253 та закрити провадження у справі в цій частині; у відповідності до частини третьої статті 130 ГПК України стягнути з відповідача судові витрати у повному обсязі.

Також представником позивача у цій заяві зазначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повністю відповідає складності справи та об`єму часу, витраченого на виконання робіт з надання правової допомоги та обсягом наданих адвокатом послуг, а докази таких витрат будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду.

14.12.2021 відповідачем надіслано до суду відзив від 08.12.2021 № 11-17а/4/21/486 (вх. № 10162/21), де відповідач зазначає, що позовні вимоги визнаються ним частково. Відповідно до платіжного доручення від 11.11.2021 № 5253 відповідачем сплачено на користь позивача суму основного боргу у розмірі 187 096,80 грн. Відповідно до наведеного відповідачем контррозрахунку сума 3 % річних за період з 28.09.2021 по 03.11.2021 складає 568,98 грн, сума інфляційного збільшення заборгованості за період з 28.09.2021 по 03.11.2021 складає 1 683,87 грн, сума пені за період з 28.09.2021 по 11.11.2021 складає 1 307,11 грн.

У відзиві відповідач зазначає, що позивач невірно розрахував періоди стягнення штрафних санкцій у зв`язку з тим, що у відповідності до положень інструкції П-7, відповідач прийняв товар по якості та комплектності 13.08.2021 та із зазначеної дати розпочався строк оплати за поставлений товар.

Також відповідач у відзиві не погоджується із заявленими позивачем судовими витратами, вважає їх завищеними, а також зазначає, що відповідач планує понести судові витрати у розмірі: 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 441,98 грн судового збору.

Крім наведеного відповідач посилаючись на режим роботи підприємства та карантинні обмеження, просить суд поновити строк на подачу відзиву до суду.

Згідно пункту 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частинами першою, другою статті 161 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Статтею 169 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених Господарським процесуальним кодексом України, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. У випадках, коли Господарським процесуальним кодексом України такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Згідно статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Початок та закінчення процесуальних строків визначено статтею 116 Господарського процесуального кодексу України.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

За приписами частин першої - четвертої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Приймаючи до уваги те, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 22.11.2021 то відповідач повинен був подати суду відзив 07.12.2021, проте фактично відповідачем надіслано до суду відзив 09.12.2021, а також враховуючи обставини, на які посилається відповідач, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача, яке викладено останнім у відзиві на позов, про поновлення строку на подання до суду відзиву, долучивши його до матеріалів цієї справи.

23.12.2021 представником позивача через систему Електронний суд надіслано відповідь на відзив від 23.12.2021 б/н (вх. № 10517/21), де представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що акти приймання в експлуатацію нового обладнання не можуть підтверджувати приймання по якості та комплектності товару, а підтверджують лише прийняття поставленого позивачем товару до експлуатації та виконання пуско-налагоджувальних робіт, які не можуть бути частиною вхідного контролю, а здійснюються вже після проходження обладнанням вхідного контролю. Акт від 13.08.2021 № 10 складено в односторонньому порядку та у повній зоні контролю відповідача, позивач до складення цього акту не запрошувався. Тому позивач вважає, що поставлений ним товар пройшов вхідний контроль відповідача, оскільки останнім підписано видаткову та товарно-транспортну накладні, а також без зауважень прийнято сертифікат (паспорт, акт) якості та рахунок на оплату.

Щодо судових витрат представник позивача зазначає, що у відповідності до частини третьої статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, позивач відмовився від частини позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, сплаченої відповідачем після пред`явлення позивачем позову, то у відповідності до наведеної правової норми, понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі, з урахуванням того, що позивачем зроблено відповідну заяву.

Стосовно посилань відповідача на простоту справи, представник позивача зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повністю відповідає складності справи та об`єму часу, витраченого на виконання робіт з надання правової допомоги та обсягом наданих адвокатом послуг, а докази таких витрат будуть подані протягом 5 днів з дня отримання рішення суду.

13.01.2022 відповідачем надіслано до суду письмові заперечення від 06.01.2022 № 11-17а/4/21/8 (вх. № 258/22), де відповідач підтримує свою позицію, викладену у відзиві на позов та просить суд відмовити позивачу у стягненні 187 096,80 грн основного боргу, 261,42 грн - 3 % річних, 561,29 грн інфляційного збільшення суми боргу, 1 481,40 грн пені та судових витрат.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.07.2021 між сторонами укладено договір № 212/021-11/П (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов`язується передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити електропарогенератор АВПЄ 210/270 з помповою станцією (PQ300) (код ДК 02162015 452160000-8) (далі - товар) (код УКТЗЕД 8402120000) в кількості 1 шт.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що позивач (постачальник) зобов`язується поставити товар на умовах DDP м Шостка (склад відповідача (покупця), відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що загальна сума договору складає 187 096,80 грн (сто вісімдесят сім тисяч дев`яносто шість грн 80 коп.), в т.ч. ПДВ 20 %.

Відповідно до пункту 5.2 договору оплата здійснюється по факту поставки товару та проходження вхідного контролю впродовж 45 календарних днів.

Пунктом 5.3 договору визначено, що оплата відповідачем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка).

Відповідно до пункту 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 8.4 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Пунктом 8.10 договору передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Пунктом 8.11 договору передбачено, що сплата неустойки (штрафу, пені), відсотків за користування коштами, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності виконання зобов`язань за договором.

Відповідно пункту 10.1 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, а пунктом 10.2 договору визначено, що договір діє з моменту, визначеного у пункті 10.1 договору, до 31.12.2021, але в будь якому разі до повного виконання зобов`язань по договору.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору ним поставлено відповідачу електропарогенератор АВПЕ 210/270 з помповою станцією PQ300 в кількості 1 (одна) штука.

Факт передачі позивачем відповідачу агрегату водогрійного парогенеруючого електричного АВПЕ 210/270 Стандарт (електропарогенератор) з насосною станцією PQ300 підтверджується видатковою накладною № 143 від 26 липня 2021 року. Зі змісту видаткової накладної вбачається, що вартість поставленого товару складає 187 096,80 грн (з яких: 155 914,00 грн вартість товару без ПДВ та 31 182,80 грн сума ПДВ).

Таким чином, позивачем в повному обсязі виконано власні договірні зобов`язання за договором, оскільки позивачем було поставлено та передано у власність відповідача товар, передбачений договором.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач прийняв без жодних зауважень товар за кількістю, комплектністю та якістю, а сам товар пройшов вхідний контроль, оскільки відповідач підписав видаткову накладну № 143 від 26 липня 2021 року.

У зв`язку з виконанням позивачем в повному обсязі договірних зобов`язань, ним було виписано рахунок на оплату № 150 від 26 липня 2021 року, відповідно до якого, ціна агрегату водогрійного парогенеруючого електричного АВПЕ 210/270 Стандарт (електропарогенератор) з насосною станцією PQ300 без ПДВ склала 155 914,00 грн, а сума з урахуванням ПДВ становить 187 096,80 грн, що повністю відповідає умовам договору.

Таким чином, у відповідності до пункту 5.2 договору, відповідач мав сплатити 187 096,80 грн протягом 45 календарних днів від 27 липня 2021 року - тобто в строк до 10 вересня 2021 року.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги визнаються ним частково, оскільки відповідно до платіжного доручення від 11.11.2021 № 5253 відповідачем сплачено на користь позивача суму основного боргу у розмірі 187 096,80 грн. Також відповідач зазначає, що позивачем невірно розраховані періоди стягнення штрафних санкцій у зв`язку з тим, що у відповідності до положень інструкції П-7, відповідач прийняв товар по якості та комплектності 13.08.2021 (акт від 13.08.2021 № 10) та із зазначеної дати розпочався строк оплати за поставлений товар. Відповідно до наведеного відповідачем контррозрахунку сума 3 % річних за період з 28.09.2021 по 03.11.2021 складає 568,98 грн, сума інфляційного збільшення заборгованості за період з 28.09.2021 по 03.11.2021 складає 1 683,87 грн, сума пені за період з 28.09.2021 по 11.11.2021 складає 1 307,11 грн.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт передачі позивачем відповідачу агрегату водогрійного парогенеруючого електричного АВПЕ 210/270 Стандарт (електропарогенератор) з насосною станцією PQ300 підтверджується видатковою накладною № 143 від 26 липня 2021 року. Зі змісту видаткової накладної вбачається, що вартість поставленого товару складає 187 096,80 грн (з яких: 155 914,00 грн вартість товару без ПДВ та 31 182,80 грн сума ПДВ).

30.11.2021 представником позивача через систему Електронний суд подано до суду заяву від 30.11.2021 б/н (вх. № 4265 від 30.11.2021) про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої представник позивача просить суд прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Електротепломаш (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 23А, ідентифікаційний код 34589431) від частини позовних вимог у розмірі 187 096,80 грн основної заборгованості за договором від 01.07.2021 № 212/021-11/П від 01.07.2021 у зв`язку із задоволення вимог в цій частині відповідачем шляхом сплати позивачу 187 096,80 грн на підставі платіжного доручення від 11.11.2021 № 5253 та закрити провадження у справі в цій частині; у відповідності до частини третьої статті 130 ГПК України стягнути з відповідача судові витрати у повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Судом встановлено, що відповідно до поштового штемпеля на конверті позов здано позивачем на пошту 05.11.2021, якій надійшов до суду 10.11.2021, про що свідчить штемпель реєстрації вхідної кореспонденції суду.

Згідно даних опису вкладення у цінний лист позовна заява з додатками також направлена позивачем відповідачу 05.11.2021.

Як встановлено судом, відповідно до платіжного доручення від 11.11.2021 № 5253 відповідачем здійснено оплату основного боргу в сумі 187 096,80 грн. зазначений факт сторонами не спростовується.

Ухвалою господарського суду Сумської області відкрито провадження за даним позовом 15.11.2021, тобто фактично основна заборгованість погашена відповідачем після пред`явлення до нього позову, але до відкриття провадження у справі. За таких обставин суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Враховуючи викладене, суд приймає відмову позивача від частини вимог, а саме щодо основного боргу в сумі 187 096,80 грн. та закриває ровадження у справі в частині погашеної заборгованості відповідно до пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 830,40 грн, інфляційних втрат у сумі 2 245,16 грн та пені у сумі 2 0911,38 грн (за загальний період з 11.09.2021 по 03.11.2021) суд зазначає наступне.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 8.4 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Пунктом 8.10 договору передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку суми пені, позивачем нараховано відповідачеві пеню у відповідності до пункту 8.4 договору в сумі 2 091,38 грн за загальний період з 11.10.2021 по 03.11.2021.

Суд, дослідивши додані позивачем до позовної заяви матеріали, встановив, що позивачем невірно розраховано періоди стягнення штрафних санкцій у зв`язку з тим, що у відповідності до положень інструкції П-7, відповідач прийняв товар по якості та комплектності 13.08.2021, про що відповідачем складено акт від 13.08.2021 № 10 по прийому в експлуатацію нового обладнання, та відповідно із зазначеної дати розпочався строк оплати за поставлений товар.

Відповідно до пункту 4.6 договору приймання товару повинне проводитися відповідно до умов даного договору та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 П-6 (далі інструкція П-6 ) та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 П-7 (далі інструкція П-7).

Умовами договору, а саме пунктом 4.5 договору передбачено, що приймання товару проводиться за кількістю та комплектністю на підставі видаткової накладної та товарно-транспортної накладної; по якості на складі покупця на підставі сертифіката (паспорта, акта) якості.

Тобто на підставі видаткової накладної та товарно-транспортної накладної звіряється кількість та комплектація товару, що прибув із замовленим за договором товаром, а якість перевіряється згідно якісних та технічних характеристик викладених у сертифікаті, паспорті або акті якості. У свою чергу порядок, механізм та строки приймання товару викладені у вищезазначених інструкціях П-6 та П-7, що не суперечить умовам договору та чинному законодавству.

Твердження позивача про те, що акт № 10 від 13.08.2021 не може підтверджувати приймання по якості та комплектності товару суд вважає необгрутованим, оскільки зазначений акт встановлює у який строк був прийнятий товар та відсутність зауважень з боку відповідача до поставленого товару. Пуско-налагоджувальні роботи виконання яких вказано у акті № 10 від 13.08.2021 є частиною вхідного контролю, оскільки неможливо встановити чи якісно працює обладнання без тестового запуску цього обладнання.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що відповідно до інструкцій П-6 та П-7 виклик іншої сторони обов`язковий лише у разі виявлення недоліків, а так як недоліків виявлено не було то і необхідності викликати представників позивача у відповідача не виникло.

Відповідно до положень п. 5.2 Договору оплата здійснюється по факту поставки Товару та проходження вхідного контролю впродовж 45 календарних днів.

Оскільки нарахування пені здійснено позивачем без урахування дати здійснення відповідачем вхідного контролю товару (13.08.2021), то позивачем невірно визначено період нарахування штрафних санкцій.

Судом здійснено розрахунок пені за період з 28.10.2021 (з врахуванням положень п. 8.4. Договору щодо нарахування пені у випадку порушення більш ніж на 30 днів строку оплати Товару) по 03.11.2021, відповідно до якого сума пені за зазначений період складає 609,98 грн, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 609,98 грн пені за загальний період з 28.10.2021 по 03.11.2021 підлягають задоволенню, а в іншій частині пені суд відмовляє за безпідставністю нарахування.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 830,40 грн та інфляційні втрати в сумі 2 245,16 грн за загальний період з 11.09.2021 по 03.11.2021.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що нарахування річних та інфляційних позивачем також здійснено без урахування дати здійснення відповідачем вхідного контролю товару (13.08.2021) (позивачем визначено помилково період нарахування). Суд погоджується із здійсненим відповідачем контррозрахуноком річних та інфляційних, та вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 568,98 грн та інфляційних втрат в сумі 1 683,87 грн за період з 28.09.2021 по 03.11.2021 підлягають задоволенню на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат суд відмовляє за безпідставністю нарахування.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 130 ГПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи те, що у даній справі позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд при розподілі судових витрат судовий збір в сумі 2 849,39 грн покладає на відповідача, враховуючи суму основної заборгованості, в частині стягнення якої провадження у справі закрито, та пропорційно розміру інших задоволених позовних вимог: 187 096,80 грн + 568,98 грн + 1683,87 грн + 609,98 грн) * 1,5 % = 2 849,39 грн, відповідно до вимог статті 129 та 130 Господарського процесуального кодексу України

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивачем зазначено, що розмір суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу адвоката складає 15 000,00 грн.

У відповіді на відзив від 23.12.2021 б/н (вх. № 10517/21) представник позивача зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повністю відповідає складності справи та об`єму часу, витраченого на виконання робіт з надання правової допомоги та обсягом наданих адвокатом послуг, а докази таких витрат будуть подані протягом 5 днів з дня отримання рішення суду.

Враховуючи вищевказану заяву позивача, суд не вирішує при ухваленні даного рішення питання розподілу витрат на правову допомогу, що не позбавляє його права на подання у встановлений чинним законодавством строк відповідної заяви про ухвалення додаткового рішення та доказів на підтвердження відповідних витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Електротепломаш (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 23А, ідентифікаційний код 34589431) від 30.11.2021 б/н (вх. № 4265 від 30.11.2021) про відмову від частини позовних вимог - задовольнити, прийнявши її.

2. Провадження № 920/1212/21 в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 187 096,80 грн закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, буд. 41, ідентифікаційний код 14314452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Електротепломаш (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 23А, ідентифікаційний код 34589431) 3 % річних в сумі 568,98 грн (п`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто вісім копійок), інфляційні втрати в сумі 1 683,87 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят три гривні вісімдесят сім копійок), пеню в сумі 609,98 грн (шістсот дев`ять гривень дев`яносто вісім копійок) та відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 849,39 грн (дві тисячі вісімсот сорок дев`ять гривень тридцять дев`ять копійок).

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено суддею 17 січня 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа