Рішення

від 12.01.2022 по справі 922/4505/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4505/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гадірову Туралу Рафіг огли

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 34, оф. 12) про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 192316,95 грн. за участю

представників:

позивача - Дураченко Г.О., договір про надання правової допомоги №002 від 10.11.20;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія", згідно вимог якого позивача просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 34, оф. 12, код ЄДРПОУ 38957704) виконати умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 р., а саме - передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 41429568) пелети паливні з лушпиння соняшника у кількості 371,880 тон.;

- стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 34, оф. 12, код ЄДРПОУ 38957704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 41429568) пеню у розмірі 70406,55 грн. та штраф у розмірі 121910,40 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 17109,16 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.12.2021 об 11:00.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.12.2021 відкладено підготовче засідання на 21.12.2021 об 11:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2022 о 12:00.

Позивач у судове засідання 12.01.2022 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та просив суд задовольнити. При цьому, позивачем на вимогу суду надано для огляду оригінали документів, копії яких було додано до позовної заяви, які ретельно оглянуто судом в судовому засіданні.

Відповідач у судове засідання 12.01.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України на подання відзиву на позовну заяву у межах строку, встановленого частиною 1 статті 251 ГПК України не скористався. При цьому, суд зазначає, що копії ухвал господарського суду Харківської області від 18.11.2021, 24.11.2021, 09.12.2021, 21.12.2021, які було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись на адресу суду без вручення адресату з довідками відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в яких значиться причина повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с 78-82, 83-87, 92-95, 101-106).

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги вищевказане суд зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.

Разом з тим, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали господарського суду Харківської області від 18.11.2021, 24.11.2021, 09.12.2021, 21.12.2021 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

З огляду на наведене, судом дотримано вимоги законодавства в частині своєчасного оприлюднення в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень означених ухвал суду та направлено рекомендованими поштовими відправленням із повідомленням про вручення на належну адресу відповідача відповідні судові повістки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи, водночас судом вжито всі можливі процесуальні заходи для належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

З урахуванням наведеного, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 12.01.2022 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, господарський суд зазначає про наступне.

21.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (надалі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі-продажу №2104, відповідно до умов п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати в обумовлені строки другій стороні у власність, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити пелети паливні з лушпиння соняшника (надалі - товар) по договірним цінам, в асортименті і кількості, вказаних у специфікаціях та/або рахунках/накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін та які є невід`ємними частинами даного договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що продавець підтверджує, що товар належить йому на праві власності. В продавця є всі правомочності в достатньому об`ємі для розпорядження товаром, продавець засвідчує, що товар не заставлений іншими особами, не перебуває під арештом чи будь-якими іншими обмеженнями чи обтяженнями, і що відсутні будь-які права інших осіб на товар, який є предметом даного договору.

Умовами п. 1.3. договору визначено, що загальна вартість договору становить суму вартості всіх партій придбаного товару, що підтверджується видатковими накладними.

Відповідно до умов п. 2.1. договору продавець поставляє товар упакований в мішки біг-беги вагою 1 т (+/- 10%) кожний на умовах згідно договору та відповідних специфікацій.

Пунктом 3.1., 3.2. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється на умовах, передбачених у відповідних специфікаціях. Датою виконання грошових зобов`язань покупця по договору є дата зарахування в повному обсязі відповідної суми грошових коштів за кожну поставлену партію товару на банківський рахунок продавця.

Згідно з умовами п. 4.1., 4.2. договору передбачено, що передача (приймання) товару здійснюється в пункті поставки згідно специфікації. Товар передається продавцем і приймається покупцем відповідно до кількості, зазначеній в накладних на товар.

Умовами п. 4.3. договору передбачено, що товар вважається прийнятим, коли він фактично переданий покупцеві, про що покупець, або його представник, або представник перевізника, номінованого покупцем, повинен зробити відмітку про приймання та поставити підпис у відповідній товарно-транспортній накладній.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 між сторонами було підписано Додаткову угоду №1 від 21.04.2021 - Специфікація за умовами п. 1 якої, вартість партії товару становить: 2550000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 425000,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації сторони погодили, що поставка товару за даним договором здійснюється партіями по 22 т (+/- 10%) автомобільним транспортом на умовах FCA Зміївський р-н., с. Соколове, вул. О. Яроша, 47а, згідно Інкотермс 2010.

Умовами п. 3 Специфікації сторони дійшли згоди, що поставка товару здійснюється з 21 квітня по 14 червня 2021 р. включно відповідно до графіку поставки, узгодженому між сторонами.

Пунктом 4 та 5 Специфікації визначено, що розрахунок за товар здійснюється покупцем наступним чином: оплата 80% від вартості товару - по факту поставки кожної партії товару, або передплаті; оплата 20 % ПДВ від вартості товару - на протязі двох банківських днів після реєстрації продавцем податкової накладної. Інші умови оплати - згідно п. 3 чинного договору. Кількість товару, зазначеного в даній специфікації, рівно як і сума, може змінюватися в більшу або меншу сторону в межах 10% на вибір продавця.

Згідно з умовами статті А.4 Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) продавець зобов`язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.

Із обставин справи вбачається, що відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 586,800 тон на загальну вартість 1496340,00 грн. згідно наступних видаткових накладних:

- №ОЛ-000496 від 22.04.2021 у кількості 24,720 тн., вартістю 63036,00 грн.;

- №ОЛ-000497 від 22.04.2021 у кількості 24,340 тн., вартістю 62067,00 грн.;

- №ОЛ-000498 від 22.04.2021 у кількості 21,180 тн., вартістю 54009,00 грн.;

- №ОЛ-000500 від 23.04.2021 у кількості 21,080 тн., вартістю 53754,00 грн.;

- №ОЛ-000501 від 23.04.2021 у кількості 21,760 тн., вартістю 55488,00 грн.;

- №ОЛ-000508 від 24.04.2021 у кількості 21,560 тн., вартістю 54978,00 грн.;

- №ОЛ-000503 від 23.04.2021 у кількості 21,860 тн., вартістю 55743,00 грн.;

- №ОЛ-000504 від 23.04.2021 у кількості 21,600 тн., вартістю 55080,00 грн.;

- №ОЛ-000520 від 24.04.2021 у кількості 21,280 тн., вартістю 54264,00 грн.;

- №ОЛ-000505 від 23.04.2021 у кількості 21,200 тн., вартістю 54060,00 грн.;

- №ОЛ-000507 від 24.04.2021 у кількості 22,000 тн., вартістю 56100,00 грн.;

- №ОЛ-000511 від 26.04.2021 у кількості 21,940 тн., вартістю 55947,00 грн.;

- №ОЛ-000509 від 26.04.2021 у кількості 21,920 тн., вартістю 55896,00 грн.;

- №ОЛ-000512 від 27.04.2021 у кількості 21,400 тн., вартістю 54570,00 грн.;

- №ОЛ-000513 від 28.04.2021 у кількості 30,120 тн., вартістю 76806,00 грн.,

- №ОЛ-000515 від 29.04.2021 у кількості 36,780 тн., вартістю 93789,00 грн.;

- №ОЛ-000530 від 14.05.2021 у кількості 22,920 тн., вартістю 58446,00 грн.;

- №ОЛ-000532 від 15.05.2021 у кількості 21,220 тн., вартістю 54111,00 грн.;

- №ОЛ-000535 від 18.05.2021 у кількості 17,620 тн., вартістю 44931,00 грн.;

- №ОЛ-000553 від 10.06.2021 у кількості 32,300 тн., вартістю 82365,00 грн.;

- №ОЛ-000558 від 23.07.2021 у кількості 21,700 тн., вартістю 55335,00 грн.;

- №ОЛ-000559 від 26.07.2021 у кількості 21,020 тн., вартістю 53601,00 грн.;

- №ОЛ-000566 від 18.08.2021 у кількості 21,600 тн., вартістю 55080,00 грн.;

- №ОЛ-000586 від 27.08.2021 у кількості 31,460 тн., вартістю 80223,00 грн.;

- №ОЛ-000626 від 15.09.2021 у кількості 22,220 тн., вартістю 56661,00 грн.

Окрім того, із матеріалів справи слідує, що позивачем у визначені умовами п. 5 Специфікації строки сплачено товар у повному обсязі у розмірі 1501848,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №1730 від 22.04.2021 на суму 224400,00 грн., №1742 від 23.04.2021 на суму 408000,00 грн., №1751 від 26.04.2021 на суму 168300,00 грн.; №1788 від 29.04.2021 на суму 127500,00 грн.; №1850 від 14.05.2021 на суму 119850,00 грн.; №1889 від 18.05.2021 на суму 58650,00 грн.; №2004 від 29.06.2021 на суму 88740,00 грн.; №2081 від 23.07.2021 на суму 112200,00 грн.; №2149 від 27.08.2021 на суму 135558,00 грн. №2219 від 15.09.2021 на суму 58650,00 грн.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 15.09.2021 попередня оплата з боку позивача за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 на користь відповідача складає 5508,00 грн.

Умовами п. 7.1., 7.2. договору сторони погодили, що будь-які спори між сторонами вирішуються шляхом переговорів або у судовому порядку згідно територіальної підсудності визначеної Господарським процесуальним кодексом України. До судового порядку відноситься обмін листами, претензіями, складання протоколу про врегулювання та неврегулювання спору, актів звірки взаєморозрахунків.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача лист вих. №2110/1 від 21.10.2021, у якому викладено претензію у зв`язку із зупиненням відвантаження товару та запропоновано невідкладно повідомити дату початку відвантаження товару згідно Специфікації №1 від 21.04.2021 та надати графік поставки.

У відповідь на вищевказаний лист, листом вих. №2610/1 від 26.10.2021 відповідачем підтверджено наявність між сторонами договірних зобов`язань за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021, зазначено про виконання у більшій своїй частині взятих на себе зобов`язань за вказаним договором та вказано про поставку позивачу станом на 21.10.2021 товару у кількості 586,80 т. Крім того, відповідачем зазначено, що наприкінці травня 2021 р. на ринках олійних культур стався обвал цін, який викликав відсутність пропозицій соняшника та змусив багато олійнопереробних підприємств, у тому числі підприємство відповідача, зупинити переробку у зв`язку з відсутністю пропозиції сировини. У вересні 2021 року підприємство відновило роботу з початку збору нового врожаю, але на енергетичному ринку почалося дуже стрімке зростання цін, що викликало великий попит, а потім дефіцит паливної пелети та запропоновано позивачу переглянути ціну на залишок товару по поточних ринкових цінах. У зв`язку з наведеним, відповідачем запропоновану позивачу переглянути можливість перегляду цін на залишок об`єму товару за специфікацією №1 до договору №2104 від 21.04.2021 по поточних ринкових цінах.

Позивачем у позовній заяві та у судових засіданнях наголошено на тому, що позивачем своєчасно та в повному обсязі виконано умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021, сплачено вартість частини поставленого відповідачем товару у кількості 586,800 тон у розмірі 1496340,00 грн. із попередньою оплатою на користь відповідача 5508,00 грн. Втім, відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання та станом на дату звернення із позовом до суду кількість непоставленого відповідачем товару складає 413,200 тн. При цьому, вказано, що з урахуванням узгодженого сторонами у Специфікації толерансу +/- 10%, кількість непоставленого товару складає 371,880 тн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною першою статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Положеннями частини 1 статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

З наведеного вище слідує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Беручи до уваги встановлену статею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Судом встановлено та відповідачем у вказаному вище листі вих. №2610/1 від 26.10.2021 підтверджено поставку позивачу товару за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 лише у кількості 586,800 тон на загальну вартість 1496340,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії видаткових накладних, які підписано з боку позивача та відповідача без будь-яких претензій та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару, підписи яких скріплено відтисками печаток (а.с. 15-39).

В свою чергу, судом встановлено, що позивачем у визначені умовами п. 5 Специфікації строки сплачено товар у розмірі 1501848,00 грн., про що також свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень із відповідним призначенням платежу, що підтверджують сплату позивачем зазначеної суми (а.с. 40-45).

Окрім того, позивачем звернуто увагу суду, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 15.09.2021 попередня оплата з боку позивача за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 на користь відповідача складає 5508,00 грн.

З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаємних розрахунків за період з 21.04.2021 по 15.09.2021 судом вбачається, що станом на 15.09.2021 за відповідачем обліковується передплата з боку позивача у розмірі 5508,00 грн., який підписано позивачем та відповідачем, підписи яких скріплено відтисками печаток (а.с. 46).

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем своєчасно та в повному обсязі виконано умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021, сплачено частину поставленого відповідачем товару у кількості 586,800 тон на загальну вартість 1496340,00 грн. із попередньою оплатою на користь відповідача 5508,00 грн.

У той же час матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання за договором купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 та недопоставлено позивачу товар у кількості 413,200 тн., що з урахуванням погодженого між сторонами умов пункту 2 Специфікації толерансу +/- 10%, кількість недопоставленого товару складає 371,880 тн.

Як встановлено та зазначено вище, в обґрунтування неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 у листі вих. №2610/1 від 26.10.2021 за підписом директора юридичної особи відповідача зазначено, що наприкінці травня 2021 р. на ринках олійних культур стався обвал цін, який викликав відсутність пропозицій соняшника та змусив багато олійнопереробних підприємств, у тому числі підприємство відповідача, зупинити переробку у зв`язку з відсутністю пропозиції сировини. У вересні 2021 року підприємство відновило роботу з початку збору нового врожаю, але на енергетичному ринку почалося дуже стрімке зростання цін, що викликало великий попит, а потім дефіцит паливної пелети та запропоновано позивачу переглянути ціну на залишок товару по поточних ринкових цінах.

Однак суд критично ставиться до обставин, що наведені у вищевказаному листі, на які відповідач посилається як на підставу неналежного виконання умов договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 та фактично в односторонньому порядку відмовляється від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, про що зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Також, вимогами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім того, суд зауважує, що погіршення фінансового стану юридичної особи та неможливість своєчасно виконати взяті на себе договірні зобов`язання не корелюється із положеннями статті 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до вказаної правової норми, у разі здійснення підприємницької діяльності її суб`єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач і відповідач є самостійними суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики. Відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від виконання договірних зобов`язань може завдати істотної шкоди позивачу та суперечитиме як законним правам та інтересам позивача так і вимогам процесуального закону, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.

Щодо права позивача на звернення до суду за захистом свого порушеного права та обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що оскільки юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, то укладаючи спірний договір та погоджуючи всі його істотні умови, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк та поставити позивачу товар у кількості, що погоджена між сторонами договору.

Між тим, суд наголошує, що за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу відповідач свідомо узяв на себе договірні зобов`язання, всі істотні умови договору між сторонами погоджено, договір та специфікація до нього містять підписи позивача та відповідача, які скріплено відтисками печаток сторін.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" виконати умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 р. та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" пелети паливні з лушпиння соняшника у кількості 371,880 тон. за наведених обставин справи є ефективним способом захисту, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру правопорушення та свідчить про гарантію реального поновлення такого порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду.

Враховуючи наведене, позовна вимога про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" виконати умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 р. та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" пелети паливні з лушпиння соняшника у кількості 371,880 тон. у повній мірі підтверджена матеріалами справи, жодним чином не спростована відповідачем, а тому визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 70406,55 грн. та штрафу у розмірі 121910,40 грн., суд враховує наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами п. 5.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну або неповну поставку товару продавець зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення товару понад 30 календарних днів продавець додатково сплачує на користь покупця штраф у розмірі 10% від суми товару, що не було поставлено.

Відповідно до умов п. 3 Специфікації сторони дійшли згоди, що поставка товару здійснюється з 21 квітня по 14 червня 2021 р. включно відповідно до графіку поставки, узгодженому між сторонами.

Судом встановлено, що станом на 14 червня 2021 р. позивачу було поставлено товар у кількості 468,800 тн. Таким чином, товар у кількості 413,200 тн - 10% толеранс = 371,880 тн не поставлений станом на дату звернення з позовом до суду.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у розмірі 70406,55 грн., детальний розрахунок якої додано позивачем до позовної заяви суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору, обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 70406,55 грн., визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 121910,40 грн. суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, пунктом 3 Специфікації сторони дійшли згоди, що поставка товару здійснюється з 21 квітня по 14 червня 2021 р. включно відповідно до графіку поставки, узгодженому між сторонами.

Пунктом 5.2. договору сторони, зокрема, погодили, що у випадку прострочення товару понад 30 календарних днів продавець додатково сплачує на користь покупця штраф у розмірі 10% від суми товару, що не було поставлено.

Судом встановлено, що станом на 15 липня 2021 р. позивачу було поставлено товар у кількості 468,800 тн. Обсяг товару, простроченого більше ніж на 30 календарних днів складає 1000,000 тн - 468,800 = 531,200 тн. Враховуючи погоджений стронами толеранс у - 10% суд встановив, що обсяг простроченого товару 531,200 - 10% = 478,08 тн. Таким чином, вартість простроченого до поставки товару складає 121910,40 грн.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем штрафу у розмірі 121910,40 грн. суд встановив, що відповідне нарахування не суперечить умовам договору та обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення штрафу у розмірі 121910,40 грн., визнається судом обґрунтованою, документально підтвердженою та підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору, що сплачені позивачем згідно платіжного доручення №2603 від 11.11.2021 з урахуванням змісту позовних вимог та положень чинного законодавства, покладаються на відповідача у розмірі 17109,16 грн.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з витрат на правову допомогу в розмірі 8500,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн. відповідачем подано оригінали та належним чином засвідчені копії наступних документів, а саме:

- договір про надання правової допомоги №002 від 10.02.2020;

- додаткова угода №2 від 12.04.2020 до договору про надання правової допомоги №002 від 10.02.2020;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП№4498 від 04.10.2019 на ім`я Дураченко Ганни Олександрівни;

- довіреність №3 від 11.11.2021;

- акт виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 11.11.2021 до договору про надання правової допомоги №002 від 10.02.2020;

- платіжне доручення №2604 від 11.11.2021 на суму 8500,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Між тим, положення статті 16 ГПК України передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку із порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката Дураченко Ганни Олександрівни з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту прав та інтересів клієнта, про що було укладено відповідний договір про надання правової допомоги №002 від 10.02.2020.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Умовами п. 1.1. договору сторони погодили, що предметом договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами захисту правової допомоги клієнту у всіх правах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що адвокат має право вимагати сплати гонорару та компенсації фактичних витрат на надання правової допомоги в розмірі та в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п. 2.3. договору клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк, окремо погоджені між ними.

Умовами п. 5.1. договору сторони визначили, що детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою угодою до цього договору.

Додатковою угодою №2 до договору про надання правової допомоги №002 від 10.02.2020 сторони домовились, що адвокат зобов`язується надати клієнту послуги із визначеною їх вартістю.

Умовами п. 3 додаткової угоди сторони визначили строк оплати гонорару: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами Акту виконаних робіт (наданих послуг).

Із наявного в матеріалах справи Акту виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 11.11.2021 вбачається детальний перелік наданих послуг загальною вартістю 8500,00 грн., який підписано адвокатом та клієнтом без будь-яких зауважень щодо якості та обсягу наданих адвокатом послуг.

З платіжного доручення №2604 від 11.11.2021 вбачається, що позивачем сплачено на рахунок адвоката гонорар у розмірі 8500,00 грн. із відповідним призначенням платежу.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю виконаної адвокатом роботи та її обсягом.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім того, слід зазначити, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 ГПК України, суд зазначає, що під час вирішення питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

У системному зв`язку із вищевказаними правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді під час розгляду справи, керуючись принципами верховенства права, враховуючи критерій реальності, обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 8500,00 грн. є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 та частини 8 статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р., та п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов є цілком обґрунтованим, доведеним матеріалами справи та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

1. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 34, оф. 12, код ЄДРПОУ 38957704) виконати умови договору купівлі-продажу №2104 від 21.04.2021 р., а саме - передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 41429568) пелети паливні з лушпиння соняшника у кількості 371,880 тон.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 34, оф. 12, код ЄДРПОУ 38957704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс Плюс" (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 41429568) пеню у розмірі 70406,55 грн., штраф у розмірі 121910,40 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 17109,16 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "19" січня 2022 р.

Суддя Г.І. Сальнікова