Ухвала

від 12.01.2022 по справі 909/1093/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/1093/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Мануляк Є.Й.,

відповідача - Гречко Х.М.,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Мирутенко О.Л., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2021 (суддя Фанда О.М.)

за позовом Громадської організації "Івано-Франківське обласне об`єднання ветеранів "Самопоміч"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне геофізичне підприємство "Укргеофізика", в особі Івано-Франківської експедиції з геофізичних досліджень в свердловинах Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика"

про визнання незаконною відмову у приватизації шляхом викупу держаного нерухомого майна, визнання права на приватизацію та визнання незаконними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація "Івано-Франківське обласне об`єднання ветеранів "Самопоміч" (далі - Організація, Позивач) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - Фонд, Відповідач) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державне геофізичне підприємство "Укргеофізика", в особі Івано-Франківської експедиції з геофізичних досліджень в свердловинах Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" (далі - ДГП "Укргеофізика", Третя особа) про визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 19.05.2020 № 1126 "Про утворення аукціонної комісії з продажу нежитлових приміщень А загальною площею 434,2 кв.м за адресою: м. Івано-Франківськ, бул. Південний, 41", визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 01.06.2020 № 124 "Про затвердження умов продажу об`єкту на аукціоні", визнання незаконною відмови Фонду у приватизації шляхом викупу держаного нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 418,1 кв.м, які вбудовані в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, бул. Південний, 41 наданої в листі від 28.09.2020 № 17-03-0761, визнання за Організацією права на приватизацію державного майна - нежитлові приміщення загальною площею 418,1 кв.м, які вбудовані в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, бул. Південний, 41 шляхом викупу.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2021 позовні вимоги задоволено. Визнано незаконними та скасовано накази Фонду від 19.05.2020 №112 "Про утворення аукціонної комісії з продажу нежитлових приміщень А загальною площею 434,2 кв.м за адресою: м. Івано-Франківськ, бульвар Південний, 41" та від 01.06.2020 № 124 "Про затвердження умов продажу об`єкту на аукціоні".

Визнано незаконною відмову Фонду у приватизації шляхом викупу держаного нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 418,1 кв.м, які вбудовані в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, бульвар Південний, 41 наданої в листі від 28.09.2020 № 17-03-0761. Визнано за Організацією право на приватизацію державного майна шляхом викупу.

Місцевий господарський суд виходив з того, що дії Відповідача щодо реалізації орендованого Позивачем державного майна шляхом виставлення його на аукціон та одночасне надання згоди на здійснення реконструкції не відповідають положенням чинного законодавства та порушують саме суб`єктивні права Позивача на приватизацію спірного приміщення шляхом викупу, а отже накази, виконання яких спрямовано на приватизацію орендованого приміщення шляхом проведення аукціону є незаконним.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 скасовано рішення місцевого господарського суду в частині визнання незаконною відмову Фонду у приватизації шляхом викупу держаного нерухомого майна наданої в листі від 28.09.2020 №17-03-0761. Провадження у справі у цій частині закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційна інстанція дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконною відмови, викладеної у листі Фонду, оскільки останній не містить притаманних нормативно-правовому акту ознак - не породжує жодних правових наслідків, а лише носить інформаційних характер та ґрунтується на посиланні щодо неможливості прийняття відповідного рішення.

У касаційній скарзі Фонд просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 906/967/19 та постановах Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 922/1015/20 та від 21.01.2021 у справі № 922/2963/20.

Також у якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та частини шостої статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними . А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 906/967/19 розглядались позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення міської ради прийнято за відсутності належного документального підтвердження здійснення поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, у розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, що відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є обов`язковою умовою набуття орендарем права на викуп орендованого майна.

При цьому, у вказаній справі викладено правову позицію, відповідно до якої надання орендодавцем згоди орендарю уже після здійснення останнім невід`ємних поліпшень орендованого майна свідчить про подальше схвалення міською радою невід`ємних поліпшень і не суперечить положенням Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та Порядку № 686.

Водночас у справі, яка переглядається (№ 909/1093/20) підставою для звернення до суду стала відмова Відповідача у включенні приміщення за пропозицією Позивача до об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій встановили доведеність дотримання Позивачем вимог статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та дійшли висновку про виконання її вимог у повному обсязі та, як наслідок, наявність у орендаря права на приватизацію шляхом викупу орендованого приміщення.

В такий спосіб підстави позову та фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин у зазначеній скаржником справі та справі, що розглядається є різними, що виключає подібність спірних правовідносин, а доводи скаржника спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Що стосується посилання скаржника на висновки Східного апеляційного господарського суду, викладені у постановах від 01.10.2020 у справі № 922/1015/20 та від 21.01.2021 у справі № 922/2963/20, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язкове врахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не постановах апеляційної інстанції, на які помилково посилається скаржник.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Що стосується підстави подання касаційної скарги передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутність на думку заявника висновку Верховного Суду щодо частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та частини шостої статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації.

У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 911/1843/20 касаційна інстанція вказала на те, що частина друга статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" встановлює умови, за наявності яких виникає право на приватизацію державного або комунального майна шляхом його викупу.

У свою чергу, відповідно до частини шостої статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень є: отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу; прийняття балансоутримувачем майна рішення, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Тобто, положення частини шостої статті 21 зазначеного Закону не містять розширеного тлумачення підстав, за якими орендодавець приймає рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 916/634/21.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що наведені правові норми містять лише перелік умов, дотримання яких є обов`язковими для досягнення певної мети, а відтак, вказані законодавчі положення не викликають труднощів у їх правозастосуванні та не потребують формування відповідного правового висновку, оскільки, враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, їх застосування перебуває у прямій залежності від виконання сторонами таких вимог, тобто від конкретних фактичних обставин справи, що підлягають встановленню судами при оцінці доказів.

В такий спосіб, доводи Фонду про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктів 4, 5 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2021 у справі № 909/1093/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2021 у справі № 909/1093/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко