Постанова

від 18.01.2022 по справі 915/1246/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1246/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Юніон Агро",

представник позивача - Чабанова В.В, адвокат (ордер від 06.12.2021 № 1108195)

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Еліт Агро",

представник відповідача - Степанюк О.А, адвокат (ордер від 11.06.2021 № 000032),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Еліт Агро"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.06.2021 (головуючий суддя Давченко Т.М.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 (головуючий Аленін О.Ю, судді: Лавриненко Л.В. і Мишкіна М.А.)

у справі № 915/1246/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніон Агро" (далі - Товариство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Еліт Агро" (далі - Підприємство)

про стягнення 2 249 835,86 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Підприємства про стягнення грошових коштів у розмірі 2 249 835,86 грн, з яких: 1 717 424,09 грн - основний борг; 515 227,23 грн - штраф; 8 587,12 грн - 3 % річних; 8 597,42 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством зобов`язань за укладеним з Товариством договором поставки від 20.03.2020 № 200320-1 (далі - Договір) щодо своєчасної та повної оплати поставленого Товариством товару.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.06.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021, відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про зупинення провадження у даній справі, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства грошові кошти у загальному розмірі 2 249 835,86 грн, з яких: 1 717 424,09 грн основного боргу; 515 227,23 грн штрафу; 8 587,12 грн 3 % річних; 8 597,42 грн інфляційних втрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Товариством на виконання взятих на себе за Договором зобов`язань було поставлено Підприємству товар згідно з видатковою накладною, яка підписана сторонами без зауважень, однак Підприємство на порушення умов Договору оплату поставленого товару не здійснило;

- безпідставним та необґрунтованим є посилання Підприємства на відсутність у нього обов`язку з оплати поставленого Товариством товару у зв`язку з його неякісністю, оскільки матеріали справи не містять ні доказів наявності у Підприємства на момент прийняття товару за видатковою накладною зауважень щодо його якості, ані доказів подальшого звернення Підприємства до Товариства з претензією щодо якості поставленого товару в порядку пункту 4.7 Договору (з поданням відповідного висновку сертифікованої лабораторії);

- умовами пунктів 4.8-4.10 Договору не передбачено права покупця (Підприємства) відмовитися від оплати поставленого товару неналежної якості; натомість, покупець має право відмовитися від неякісного товару та вимагати від постачальника (Товариства) заміни товару на якісний протягом 20-ти днів з моменту отримання письмової вимоги покупця. При цьому матеріали справи не містять доказів пред`явлення Підприємством Товариству такої вимоги;

- Підприємством не наведено доводів та не подано доказів, які можуть свідчити про об`єктивну неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 902/319/21, відсутність у матеріалах справи певних доказів, як і спільність предметів дослідження у справах № 915/1246/20 та № 902/319/21 не можуть свідчити про неможливість одночасного розгляду цих справ судами, оскільки подання доказів суду є правом обох сторін процесу, і Підприємство мало процесуальну можливість подавати докази та доводити певні обставини під час розгляду справи № 915/1246/20 так само, як і під час розгляду справи № 902/319/21.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/226/20, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 щодо застосування статей 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 632 ЦК України у подібних правовідносинах під час розмежування поняття підстав для зміни вартості (ціни) товару за договором (на підставі вказаної норми) із поняттям застосування господарської санкції у вигляді штрафу, що визначається у відсотковому співвідношенні від вартості товару.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.03.2020 Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) укладено Договір, за умовами якого, з урахуванням специфікації від 20.03.2020 № 1, постачальник зобов`язався поставити покупцю товар відповідно до цього договору, а покупець - прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну.

Відповідно до пунктів 1.2-1.4 Договору товаром за цим договором є посівний матеріал (насіння).

Найменування, загальна кількість та одиниця виміру товару, ціна за одиницю товару, загальна ціна (вартість) товару, строк оплати, строки та умови поставки товару узгоджуються сторонами та визначаються в окремій специфікації, що є невід`ємним додатком до цього договору.

Товар постачається однією або декількома партіями протягом терміну дії цього договору.

Згідно з пунктами 3.1-3.4, 3.6, 3.7 Договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за базовими умовами поставки відповідно до правил Інкотермс у редакції 2010 року, що зазначені у специфікації.

Постачальник разом з товаром направляє покупцю такі документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну.

Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Сторони погоджують, що відвантаження товару за цим договором здійснюється постачальником покупцю або його уповноваженим особам, на яких покупцем виписана довіреність на отримання товару за цим договором.

У випадку якщо поставка товару була проведена без дотримання зазначених у специфікації даних про обсяг, дату поставки та інше, однак сторонами були підписані видаткові накладні на товар, поставка товару вважається погодженою між сторонами і такою, що відповідає умовам цього договору.

У випадку зазначення в специфікації інших умов поставки, ніж визначені в договорі, застосовуються умови, які визначені у специфікації для конкретної партії товару.

Пунктами 4.1-4.5, 4.7-4.10 Договору передбачено, що приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його передачі від постачальника згідно з видатковими накладними. Кількість товару повинна відповідати кількості, зазначеній у видатковій накладній, якість товару повинна відповідати паспорту/сертифікату якості товару, який надається покупцю постачальником товару та вимогам, зазначеним у специфікації.

У момент передачі товару покупець повинен перевірити відсутність пошкоджень упаковки товару, а при їх виявленні терміново повідомити про це постачальника. У разі виявлення покупцем можливих недоліків покупець має скласти відповідний акт та негайно повідомити про це постачальника.

Якщо покупець виявить неякісний товар або товар з іншими недоліками, покупець зобов`язаний не пізніше 24-х годин з моменту виявлення вищевказаних обставин викликати представника постачальника письмовим повідомленням для складання відповідного двостороннього акта, а уповноважений представник постачальника зобов`язаний з`явитися за адресою, вказаною покупцем, протягом 2-х робочих днів з моменту отримання повідомлення покупця.

Приймання покупцем товару за кількістю в повному обсязі, без зауважень та без відповідних майнових/немайнових вимог до постачальника підтверджується підписанням покупцем (його уповноваженим представником) видаткової накладної.

Приймання товару за якістю проводиться покупцем у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (з наступними змінами та доповненнями).

Претензії покупця по кількості приймаються постачальником протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки.

Для пред`явлення претензії з якості товару покупець повинен за власний рахунок провести аналіз з якості в сертифікованій лабораторії, яка має ліцензію на проведення такого аналізу, висновок якої буде належним доказом для постачальника факту неналежної якості поставленого товару.

У випадку обґрунтованості претензії (рекламації) покупця постачальник зобов`язується власними силами і за власний рахунок здійснити заміну товару неналежної якості на товар належної якості протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання претензії покупця та/або здійснити додаткову поставку товару у випадку виявлення нестачі товару протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання претензії покупця.

У випадку поставки неякісного товару покупець має право відмовитися від нього та вимагати від постачальника заміни товару на якісний протягом 20-ти днів з моменту отримання письмової вимоги від покупця.

Товар належної якості обміну та поверненню не підлягає.

Відповідно до пунктів 2.1-2.6 Договору сума цього договору визначається кількістю оплаченого та отриманого покупцем товару протягом всього строку дії договору. Ціна за одиницю товару визначається сторонами в специфікаціях та видаткових накладних, що складені на підставі таких специфікацій.

Підставою для оплати є рахунок-фактура, який надається покупцю постачальником.

Покупець зобов`язаний здійснити оплату товару у розмірі та у строки, встановлені в специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування в безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на рахунок постачальника.

На вимогу постачальника покупець повинен протягом 2-х календарних днів з моменту отримання акта звірки взаєморозрахунків його підписати. Відмова покупця від проведення звірки взаєморозрахунків без обґрунтованих підстав дає право постачальнику скласти такий акт в односторонньому порядку, у такому випадку цей акт має однакову юридичну силу для обох сторін.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору у випадках невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених цим договором, винна сторона компенсує іншій стороні понесені збитки.

У випадку прострочення строків оплати за товар покупець несе відповідальність, яка встановлена у пункті 6 специфікації.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.4 Договору передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін.

Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 цього договору, та закінчується 20.03.2021, але до повного виконання зобов`язань сторонами відповідно до цього договору. У випадку, якщо жодна зі сторін за двадцять днів до закінчення строку дії цього договору не заявить письмово про намір його розірвати, він вважається продовженим на наступний календарний рік на таких самих умовах.

Будь-які зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформляються додатковою угодою до цього договору.

До договору сторонами укладено специфікацію від 20.03.2020 № 1, в якій погоджено поставку насіння соняшника та кукурудзи різних артикулів загальною вартістю 1 717 424,09 грн з ПДВ.

У пунктах 4-6 специфікації визначено, що постачання товару покупцеві здійснюється постачальником на умовах поставки на склад покупця (Вінницька обл., Піщанський р-н, с.Болган) згідно з Інкотермс у редакції 2010 року; покупець здійснює оплату товару до 01.05.2020; строк поставки товару - до 31.03.2020.

Відповідно до пункту 7 специфікації № 1 у разі прострочення строків оплати за товар, який вказаний у пункті 5 цієї специфікації, неоплачена вартість товару збільшується на 30 %.

Згідно з пунктами 8, 9 специфікації № 1 в усьому іншому, що не передбачено цією специфікацією, сторони керуються положеннями Договору; ця специфікація набирає сили з дати її підписання сторонами і є невід`ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору Товариством поставлено Підприємству обумовлений у специфікації № 1 товар згідно з видатковою накладною від 25.03.2020 № РН-0000473 на суму 1 717 424,09 грн з ПДВ, яка підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень.

Товариством виставлено Підприємству рахунок-фактуру від 25.03.2020 № СФ-000092 на суму 1 717 424,09 грн з ПДВ.

Підприємство свій обов`язок щодо оплати поставленого Товариством товару у строки, передбачені умовами Договору, не виконало.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, виходили з того, що відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530, 610-612 ЦК України, зокрема, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з частинами першою, шостою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Враховуючи невиконання Підприємством зобов`язань щодо здійснення оплати вартості поставленого йому товару, суди дійшли висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що ж до заявлених до стягнення штрафу, 3 % річних та інфляційних, то судами встановлено, що сторонами у пункті 7 специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору, погоджено, що у разі прострочення строків оплати за товар, який вказаний у пункті 5 цієї специфікації, неоплачена вартість товару збільшується на 30 %.

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З урахуванням встановлених судами обставин щодо невиконання Підприємством взятих на себе обов`язків за Договором у частині своєчасної оплати за поставлений товар суди дійшли висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з Підприємства на користь Товариства 515 227,23 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені Товариством розрахунки 3 % річних за період прострочення 01.05-30.06.2020 у сумі 8 587,12 грн та інфляційних втрат за період прострочення травень-червень 2020 року в сумі 8 597,42 грн, суди встановили, що вони є арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, судами визнано помилковими твердження Підприємства про те, що збільшення вартості товару є зміною ціни за Договором та потребує врегулювання шляхом укладення додаткової угоди, оскільки сторони на власний розсуд визначили у специфікації вид відповідальності за прострочення строків оплати за товар.

Також судами були відхилені доводи Підприємства про відсутність у нього обов`язку з оплати поставленого Товариством товару у зв`язку з його неякісністю, оскільки наявні матеріали справи не містять, а Підприємством не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних тверджень про поставку Товариством товару неналежної якості.

Навпаки, як свідчать наявні матеріали справи та не заперечувалось Підприємством, постачальником було надано сертифікати якості на поставлений товар.

Твердження Підприємства про те, що замість гібридного насіння у поставлених мішках було запаковано товарне зерно, мішки з товаром мають ознаки підробки тощо є лише власними припущеннями Підприємства, які не підтверджуються наявними матеріалами справи.

На порушення умов Договору, зокрема пункту 4.3, Підприємство не повідомило Товариство про виявлені недоліки щодо якості товару та не викликало представника постачальника письмовим повідомленням для складання відповідного двостороннього акта.

За вказаних обставин суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/226/20, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 щодо застосування статей 549 ЦК України, 230, 231 ГК України у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи безпідставними та необґрунтованими, оскільки, проаналізувавши зміст судових рішень у справах № 902/417/18, № 922/4294/19, № 922/226/20, встановила, що Верховний Суд у вказаних справах залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволені позовні вимоги про стягнення коштів та штрафних санкцій. Водночас у вказаних справах суди, зменшуючи розмір штрафних санкцій, скористались своїм правом на застосування статті 233 ГК України та 551 ЦК України.

При цьому у даній справі № 915/1246/20 судами ухвалені рішення про задоволення позовних вимог. Тобто за результатом розгляду вказаних справ судами були ухвалені ідентичні рішення про задоволення позовних вимог, що, у свою чергу, не свідчить про неоднакове застосування судами статей 549 ЦК України, 230, 231 ГК України при розгляді таких справ або неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Що ж до посилань на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 щодо застосування статей 549 ЦК України, 230, 231 ГК України, то колегія суддів зазначає, що у вказаній справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований судами при розгляді даної справи. Крім того, направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу як такі, що наведені скаржником лише для візуальної наявності у касаційній скарзі посилань на відповідну норму процесуального законодавства, якою визначені підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Також Підприємство у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 632 ЦК України у подібних правовідносинах під час розмежування поняття підстав для зміни вартості (ціни) товару за договором (на підставі вказаної норми) із поняттям застосування господарської санкції у вигляді штрафу, що визначається у відсотковому співвідношенні від вартості товару.

При цьому Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, оскільки фактично скаржник просить зробити висновок щодо витлумачення умов Договору та специфікації до нього в частині встановлення відповідальності Підприємства за порушення умов Договору в частині оплати отриманого товару, а саме констатувати, що такі умови договору є зміною вартості (ціни) товару за Договором, а не штрафними санкціями за порушення відповідних умов Договору, а не висновок щодо застосування норм права.

Водночас при розгляді справи судами встановлено, що відповідно до пункту 7 специфікації № 1 у разі прострочення строків оплати за товар, який вказаний у пункті 5 цієї специфікації, неоплачена вартість товару збільшується на 30 %; згідно з пунктами 8, 9 специфікації № 1 в усьому іншому, що не передбачено цією специфікацією, сторони керуються положеннями Договору; ця специфікація набирає сили з дати її підписання сторонами і є невід`ємною частиною Договору; на виконання умов Договору Товариством поставлено Підприємству обумовлений у специфікації № 1 товар згідно з видатковою накладною від 25.03.2020 № РН-0000473 на суму 1 717 424,09 грн з ПДВ, яка підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень; Товариством виставлено Підприємству рахунок-фактуру від 25.03.2020 № СФ-000092 на суму 1 717 424,09 грн з ПДВ. Підприємство свій обов`язок щодо оплати поставленого Товариством товару у строки передбачені умовами Договору не виконало.

У той же час касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Еліт Агро" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 09.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 915/1246/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко