Постанова

від 18.01.2022 по справі 927/649/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2022 р. Справа№ 927/649/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Разіної Т.І.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021

у справі №927/649/21 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт

до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

про стягнення 48 094,04 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (далі, відповідач або ФОП Колісник Д.С.) про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 39 836,72 грн, 3 964,29 грн пені, 924,29 грн 3% річних та 3 368,76 грн інфляційних нарахувань.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами Договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт 39 836,72 грн боргу, 924,29 грн 3% річних, 3 368,76 грн інфляційних нарахувань, 2 487,96 грн пені, 2 200,32 грн судового збору та 5 000, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами доведений, а відповідачем не спростований факт наявності у відповідача основної заборгованості за Договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 у сумі 39 836,72 грн. При цьому, суд відхилив посилання відповідача на платіжне доручення №750 від 07.10.2020 як на доказ погашення заборгованості за спірним договором, оскільки відповідачем у останньому, за наявності укладених між сторонами 66 однакових договорів суборенди від однієї дати, не конкретизовано, за яким саме договором здійснено платіж (не вказано ні первісного орендодавця, на кадастровий номер земельної ділянки, ні площі, тощо), у свою чергу, позивач надав суду підписаний з його сторони акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020-червень 2021 року, у якому навів порядок, в якому були розподілені кошти в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати.

Водночас, суд встановив, що наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені не відповідає вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 487,96 грн пені.

Поруч із цим, суд, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України, визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 924,29 грн та 3 368,76 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 18.06.2021 за порушення виконання грошового зобов`язання.

Щодо судових витрат на правничу допомогу суд встановив, що у доданому до позовної заяви описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, міститься перелік виконаних адвокатом робіт, на що було витрачено 11 годин. Водночас, враховуючи малозначність справи, а також те, що судові засідання у справі не проводились, відтак, безпосереднє представництво інтересів позивача у Господарському суді Чернігівської області адвокатом не здійснювалось, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (їх необхідності), а також критерію розумності, суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 17.09.2021 (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті) Фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про існування станом на момент пред`явлення даного позову до суду заборгованості відповідача перед позивачем за Договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421489600:04:000:5400 від 24.04.2020. Факт погашення спірної заборгованості підтверджується платіжним дорученням №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн;

- місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, оскільки помилково прийняв до уваги посилання позивача на наявність між сторонами договірних відносин по інших договорах, оскільки такі договори не стосуються предмета спору в даній справі;

- позивачем ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив не було вказано, у якій послідовності були укладені 66 договорів суборенди, будь-яку хронологію зарахування коштів (орендної плати) сторонами у договорі, який є предметом спору в даній справі, встановити неможливо внаслідок відсутності відповідних доказів;

- акти звіряння за квітень 2020 року - червень 2021 року не підписані зі сторони відповідача, а тому відсутні підстави вважати, що останні мають юридичну силу документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості та погоджує зазначені проплати.

У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом та повідомленням сторін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

03.12.2021 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У відзиві позивач наголосив на тому, що в апеляційній скарзі відповідач безпідставно стверджує про погашення ним заборгованості відповідно до платіжного доручення №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн, оскільки, не маючи від відповідача детальної інформації щодо призначення сплачених коштів, позивач закрив цими коштами заборгованість відповідача за договорами суборенди від 24.04.2020, а саме:

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421481200:04:000:0176, площею 5,0955 га, власником якої є ОСОБА_1 , в сумі 11 848,32 грн (інша частина заборгованості по цій земельній ділянці була закрита платіжним дорученням №702 від 30.07.2020);

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421481200:04:000:0177, площею 5,6965 га, власником якої є ОСОБА_2 , в сумі 31 900,40 грн;

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421481200:04:000:0169, площею 4,3504 га, власником якої є ОСОБА_3 , в сумі 24 362,24 грн;

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421410000:05:000:3462, площею 0,9946 га, власником якої є ОСОБА_4 , в сумі 5 569,76 грн;

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421481200:04:000:0170. площею 1,4401 га, власником якої є ОСОБА_5 , в сумі 8 064,56 грн;

- по земельній ділянці з кадастровим номером 7421481200:04:000:0635, площею 4,3204 га, власником якої є ОСОБА_6 , в сумі 18 254,72 грн (інша частина заборгованості по цій земельній ділянці була закрита платіжним дорученням №762 від 12.10.2020).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича у справі №927/649/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 залишено без руху. Роз`яснено Фізичній особі-підприємцю Коліснику Дмитру Сидоровичу, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн.

09.11.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник апелянта подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано квитанцію №74695 від 06.11.2021 на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн.

У зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 01.11.2021 на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/5862/21 від 15.11.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 справу №927/649/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 поновлено Фізичній особі-підприємцю Коліснику Дмитру Сидоровичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Разіна Т.І., розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 48 094,04 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (орендар, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі, Договір) (том 1, а.с. 18-20).

Відповідно до пункту 1.1. - 1.4. Договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 23.04.2018 між орендарем і орендодавцем Концевим Г.О., надалі договір оренди, у якому передбачено право суборенди (пункт 3 додаткової угоди від 01.07.2019). Зазначена земельна ділянка розташована за межами с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 7,1137 га, у тому числі ріллі - 7,1137 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5400.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктом 3.1. Договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5 600,00 грн включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10% від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40% від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше ніж у третій день збирання врожаю із земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до пунктів 4.1., 5.1. Договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та договором.

Відповідно до пункту 9.2. Договору у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до пункту 3.1. договору останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (пункт 11.1. Договору).

15.05.2020 договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 36541611, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру (том 1, а.с. 21).

Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договором не виконав, у зв`язку з чим відповідно до пункту 3.1. договору за останнім утворилась перед позивачем заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 3 983,67 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 15 934,68 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 19 918,35 грн (решта суми - 50 %).

30.11.2020 ТОВ Етнопродукт за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 було складено для Фізичної особи - підприємця Колісника Д.С. рахунок на оплату №113 на суму 39 836,72 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:5400; площа 7,1137; ціна 5 600,00 грн (том 1, а.с. 23).

31.12.2020 ТОВ Етнопродукт складено податкову накладну №35 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021 (том 1, а.с. 24-25).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем рахунок №113 на суму 39 836,72 грн не сплачено. Доказів оплати заборгованості по договору суборенди земельної ділянки кадастровий номер 7421489600:04:000:5400 від 24.04.2020 відповідачем не надано.

Водночас, із посиланням на пункт 9.2. Договору позивачем за період прострочення сплати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 нараховано до стягнення із відповідача пеню на суму 3 964,29 грн.

Також на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення сплати суборендних платежів з 16.05.2020 до 18.06.2021 на суму 924,29 грн та інфляційних нарахувань за період з червня 2020 року по травень 2021 року на суму 3 368,76 грн.

Відповідач, заперечуючи існування у нього заборгованості за Договором суборенди, надав суду копію платіжного доручення №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу За суборенду земельної ділянки згідно договору від 24 квітня 2020 року .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Згідно частини 1-3 та 5 статті 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Статтею 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку площею 7,1137 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5400, за оренду якої відповідач відповідно до пункту 3.1. Договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5 600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 ще 40% від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50%, не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Тобто, загальна сума Договору складає 39 836,72 грн (5 600,00 грн х 7,1137 га) і розрахунки мали бути проведені наступним чином: до 15.05.2020 - 3 983,67 грн (39 836,72 грн х 10%); до 15.07.2020 - 15 934,68 грн (39 836,72 грн х 40%); до 15.11.2020 - 19 918,36 грн (39 836,72 грн х 50%).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати згідно умов Договору, внаслідок чого за ним утворилась основана заборгованість у сумі 39 836,72 грн, строк сплати якої станом на дату подання позову настав.

У свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі заперечує існування заборгованості, у підтвердження чого надав копію платіжного доручення №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу За суборенду земельної ділянки згідно договору від 24 квітня 2020 року .

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, відхилив як доказ на підтвердження сплати спірної заборгованості назване платіжне доручення, з чим колегія суддів повністю погоджується, враховуючи наступне.

Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням принципу змагальності саме на відповідача, який стверджує обставину належного виконання обов`язку зі здійснення оплати за договором, покладено обов`язок доведення цієї обставини належними та допустимими доказами.

При цьому, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Оцінюючи надане відповідачем платіжне доручення №750 від 07.10.2020 як доказ у справі, суд зазначає наступне.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі, Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.7. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: Призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах та повноту інформації згідно вказаних норм належить виключно платнику (відповідачу).

Слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований статтею 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.

У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8. Інструкції та пункті 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Як зазначає позивач та не заперечено відповідачем, окрім Договору, стягнення заборгованості за яким є предметом спору в даній справі, між сторонами було укладено ще 65 аналогічних договорів суборенди земельних ділянок від тієї ж дати (24.04.2020), але з різними кадастровими номерами земельних ділянок.

Водночас, як вбачається з платіжного доручення №750 від 07.10.2020, на яке посилається відповідач в якості доказу сплати заборгованості за Договором у даній справі, у призначенні платежу не конкретизовано, за користування якою саме земельною ділянкою (кадастровий номер) сплачуються кошти, хоча останній мав достатню можливість ідентифікувати договір за кадастровим номером та площею земельної ділянки, а також вказати період, за який проводиться платіж, з огляду на умови укладеного сторонами договору, яким передбачалась поетапна сплата коштів за суборенду.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на ту обставину, що відповідач не скористався правом звернення до банківської установи (до моменту зарахування коштів) або ж до позивача (після зарахування коштів на рахунок позивача) з листом щодо уточнення, зміни реквізитів призначення платежу за платіжним дорученням №750 від 07.10.2020, жодним чином не ініціював зі своєї сторони пропозиції позивачеві щодо проведення звірки взаєморозрахунків з цього питання.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача саме за спірним Договором, позивач додав до відповіді на відзив акти звіряння за договором суборенди земельної ділянки за період квітень 2020 року - червень 2021 року, та загальний акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди. Вказані акти відповідачем не підписано, однак у вказаних актах міститься перелік всіх договорів суборенди із відповідачем б/н від 24.04.2020 та сумою в 100 000,00 грн, вказаною відповідачем у платіжному дорученні №750 від 07.10.2020, яка самостійно розподілена позивачем в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати (11 848,32 грн позивачем зараховано в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0176; 31 900,40 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0177; 24 362,24 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0169; 5 569,76 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421410000:05:000:3462; 8 064,56 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0170; 18 254,72 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0635).

На противагу наведеному, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні разом із апеляційною скаргою не надано суду ґрунтовних заперечень щодо визначеної позивачем черговості зарахування оплати по договорам, визначених у актах, мотивованих заперечень щодо підпису наданих позивачем актів звіряння, тощо.

Виходячи з наведеного, оскільки право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику , а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не давав змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір з укладених 66-ти від 24.04.2020, за який здійснювався платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастровий номер земельної ділянки, ні площі такої ділянки, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає, що оплата за спірним договором скоріше не була здійснена відповідачем (не мала місце), аніж була, тобто з точки зору процесуальної вірогідності доказів позивачем правомірно враховано оплату за платіжним дорученням №750 від 07.10.2020, на яке посилається відповідач, по іншим договорам суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за Договором, які підтверджують здійснення ним повної оплати орендної плати, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за суборенду земельної ділянки кадастровий номер 7421489600:04:000:5400 є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 836,72 грн заборгованості за суборенду земельної ділянки згідно Договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Так, позивачем за прострочення здійснення оплати орендних платежів у позові заявлені до стягнення із відповідача пеня в сумі 3 964,29 грн, 924,29 грн 3% річних та 3 368,76 грн інфляційних нарахувань.

Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає наступне.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до пункту 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Із посиланням на вказаний вище пункт Договору позивачем за період прострочення сплати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 нараховано пеню у розмірі 3 964,29 грн.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені не відповідає вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (нарахування пені на визначені позивачем згідно Договору суми оплат здійснено більше, ніж за 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені у відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, колегія суддів встановила, що обґрунтованим є її розмір, який становить 2 487,96 грн, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обгрунтованими.

У частині стягнення 1 476,33 грн (3 964,29 грн - 2 487,96 грн) пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.05.2020 по 18.06.2021, погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що такі є арифметично вірними, відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 924,29 грн та 3 368,76 грн інфляційних нарахувань за порушення виконання грошових зобов`язань за договором.

Зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також суд першої інстанції присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги адвоката. Апеляційна скарга відповідача не містить мотивів незгоди скаржника із цією частиною судового рішення, а тому останнє судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, в цій частині не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/649/21 залишити без змін.

Матеріали справи №927/649/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

Т.І. Разіна