Постанова

від 18.01.2022 по справі 915/982/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

справа № 915/982/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники сторін в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020

у справі № 915/982/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОТОРГ ПЛЮС 1"

до Миколаївської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" (далі - ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Міськрада), в якому просило визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі укладеною в редакції викладеній у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Міськрадою та ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" 31.03.2014 було укладено договір оренди землі для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску до 04.08.2014. В подальшому сторони уклали договір про зміни, яким продовжили строк дії договору до 04.08.2017.

У строк встановлений договором ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" подало через Центр надання адміністративних послуг заяву про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки разом з проектом додаткової угоди, однак Міськрада відповіді на вказану заяву не надала.

Крім цього, ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" зазначав, що він продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення договору оренди та виконує умови цього договору, у тому числі щодо орендної плати.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 (суддя - Адаховська В.С.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 (судді Головей В.М. - головуючий, Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) позов задоволено повністю.

Судами встановлено, що між ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" (Орендар) та Міськрадою (Орендодавець) 31.03.2014 укладено договір оренди землі № 10172 (далі - Договір), зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, за умовами якого Міськрада на підставі рішення від 04.02.2014 № 37/41 передала, а ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" прийняло в оренду земельну ділянку по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску. В оренду ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" передано земельну ділянку загальною площею 12 кв.м. (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810137200:10:016:0012). На земельній ділянці знаходиться торговий кіоск, який належить ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1". Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка (п.п. 1.1, 2.1-2.3 Договору).

Договір діє до 04.08.2014. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за три місяці до спливу строку договору оренди землі, підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця (п. 3.1 Договору).

Між ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" та Міськрадою 11.11.2014 укладено договір № 265-14 про зміни до договору оренди (далі - Договір про зміни), за умовами якого, Міськрада на підставі свого рішення від 16.09.2014 № 43/37 продовжила ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" оренду земельної ділянки до 04.08.2017. При цьому сторонами вирішено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору.

ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 13.02.2017 звернулось до Міськради із заявою (реєстраційний № 000086) про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк для обслуговування торгового кіоску.

Разом із вищевказаною заявою, ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" надало проект додаткової угоди про поновлення спірного договору, що підтверджується листом Управління земельних ресурсів від 15.07.2020, №11.02-06/1036, однак, Міськрада проект додаткової угоди не підписала та залишила без відповіді та реагування вищевказану заяву ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1".

У подальшому після закінчення строку дії договору оренди ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" повторно звернулося до Міськради з листом від 01.07.2020 б/н, про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах; до заяви, згідно опису додатків до неї, ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" додано відповідний проект додаткової угоди у двох примірниках.

Вказаний лист Міськрадою, також, залишено без реагування, а запропонований ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" проект додаткової угоди не підписано.

Також судами встановлено, що ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою та сплачує орендну плату після закінчення строку дії Договору, про що свідчить лист Управління земельних ресурсів від 15.07.2020, №11.02-06/1036, що не заперечується відповідачем.

Судами зауважено, що в матеріалах справи відсутні будь - які скарги або зауваження до ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" з боку Міськради, повідомлень від останньої щодо відмови в поновленні договору або претензій щодо неналежного виконання ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" умов договору.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав додаткову угоду до договору оренди землі від 31.03.2014 № 10172, укладеного між ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" та Міськрадою укладеною в редакції, викладеній у позовній заяві.

Водночас судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №594/376/17-ц, № 159/5756/18, № 313/350/16-ц, № 903/1030/19 мотивоване тим, що позивач до закінчення строку дії договору звертався до відповідача з метою поновлення договору оренди, долучивши проект додаткової угоди, а отже виконав свій обов`язок повідомлення орендодавця про намір поновити договір, проте відповіді від відповідача на своє звернення не отримав. У той же час позивач продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, сплачував орендну плату та протягом одного місяця як після звернення позивача, так і після закінчення строку дії договору від відповідача не надходило заперечень у поновленні договору та ним не прийнято рішення про відмову в поновленні договору, внаслідок чого в силу приписів ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) договір вважається поновленим на новий строк.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про недотримання позивачем встановленого договором шестимісячного строку для повідомлення орендодавця, вказавши про те, що таке порушення (звернення із повідомленням 13.02.2017, коли повинен був звернутись 04.02.2017, що є незначним пропуском строку відповідно до умов договору) не є суттєвим та не вплинуло на можливість орендодавця заперечити проти поновлення договору, оскільки орендар не порушив місячний строк для звернення, встановлений ч. 2 ст. 33 Закону.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті за неправильного застосування ч. 6 ст. ст. 33 Закону. Також заявник вказує на те, що оскільки ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" звернулось до Міськради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки 13.02.2017, тобто з порушенням строку, передбаченого умовами договору (повинен був звернутись до 04.02.2017), а тому ТОВ "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" не має права на продовження строку дії договору на підставі ч. 6. ст. 33 Закону. При цьому, як стверджує скаржник, ні Законом, ні практикою Верховного Суду не передбачено можливість поновлення строку дії договору у разі незначного пропуску строку орендарем для звернення до орендодавця з повідомленням про намір поновити договір.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 від 04.11.2020 у справі № 915/1795/19 щодо застосування ч. 6 ст. 33 Закону.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.01.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 27.12.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.12.2021 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу (поданий до Суду 24.12.2021), в якому представник просить закрити касаційне провадження з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки скаржником не надано достатніх обґрунтувань, які підтверджують застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом. Водночас позивач зазначає, що якщо Суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження, то касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Дослідивши доводи, викладені в касаційній скарзі та заперечення проти них, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі №2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 від 04.11.2020 у справі № 915/1795/19.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постові від 04.11.2020 у справі № 915/1795/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини у вказаній справі є відмінними до тих, що склалися у справі № 915/982/20, оскільки у справі № 915/1795/19 орендар не надсилав орендодавцеві у строки, встановлені ч. 2 ст. 33 Закону повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі разом з проектом додаткової угоди, тоді як у справі, що розглядається орендар звернувся до орендодавця з повідомленням про намір поновити договір, однак пропустив строк на таке звернення, передбачений договором оренди земельної ділянки, а тому вказані справи є відмінними за встановленими їх фактичними обставинами, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Так у справі № 915/982/20 заперечення скаржника проти висновків судів про наявність підстав для поновлення договору оренди узагальнено зводяться до того, що орендар не дотримався встановленого договором оренди строку для повідомлення орендодавця про намір поновити договір.

Верховний Суд погоджується з Міськрадою щодо суті спірного питання у даній справі про недотримання позивачем процедури поновлення оренди землі, передбаченої ст. 33 Закону та договором оренди в частині строку звернення до орендодавця та щодо того, що таке порушення є істотним, тобто таким, що виключає можливість поновлення договору оренди.

Верховний Суд наголошує, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону, можлива лише за умови дотримання обома сторонами договору оренди встановленої цією нормою процедури і строків.

Так, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше ч. 2 ст. 33 Закону).

Отже, ст. 33 Закону прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у ч. 2 цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі. Орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь - кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачає право оренди та ризикує отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Отже, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, маючи намір реалізувати переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин, зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст.33 Закону або договором оренди) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону).

Важливість дотримання як строку звернення орендаря до орендодавця, так і відповіді орендодавця на таке звернення неодноразово підкреслювалось Верховним Судом, при цьому дотримання строку входить до п`яти обов`язкових юридичних фактів, наявність яких необхідна для поновлення договору оренди з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону: (1) орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; (2) він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; (3) до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; (4) продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; (5) орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (відповідний висновок викладено Верховним судом в постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18).

Щодо визначення конкретного строку, якого мають дотримуватись сторони договору оренди, ст. 33 Закону передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та не закріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Таким чином, користуючись свободою договору, сторони мають можливість врегулювати строк звернення на власний розсуд, і у такому разі він має перевагу стосовно строку, зазначеного у ст. 33 Закону (відповідний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, від 21.12.2021 у справі № 910/3499/19).

За обставинами даної справи строк договору оренди сплив 04.08.2017. Відповідно до Договору, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, Орендар має за інших рівних умов переважне право на продовження строку оренди (поновлення Договору). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це Орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди.

Отже, умови Договору передбачали обов`язок орендаря за шість місяців до закінчення строку договору звернутися до Орендодавця з пропозицією підписати додаткову угоду, який Орендарем було порушено, оскільки він звернувся до Орендодавця 13.02.2017, а не 04.02.2017 як було передбачено договором, тобто з пропуском відповідного строку.

Верховний Суд зауважує, що дана обставина визнається самим позивачем.

Таке порушення Верховним Судом визнається істотним і таким, що унеможливлює поновлення договору оренди, виходячи із загальновстановлених цивільним законодавством принципів виконання договірних зобов`язань, зокрема, наведених нижче.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно положень ст. 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Як вже зазначалося, позивач усупереч вимогам ч. 2 ст. 33 Закону і п. 3.1 Договору (з урахуванням змін) надіслав відповідачу повідомлення про намір його поновити 13.02.2017, тоді як мав надіслати до 04.02.2017. Тобто, відсутність звернення позивача до відповідача за шість місяці до спливу строку договору оренди з повідомленням про поновлення такого договору означає, що позивач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив у такий спосіб продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору.

Верховний Суд повторно наголошує, що для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору, визначених ст. 33 Закону строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що під час касаційного провадження знайшли своє підтвердження посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц щодо застосування ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

У зв`язку з тим, що несвоєчасне повідомлення орендаря про намір поновлення договору є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні заявленого позову, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення та постанови з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Згідно з положеннями ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували, неправильно застосували норми матеріального права і відповідно винесли рішення, які згідно приписів ст. 311 ГПК України підлягають скасуванню, а у справі має бути прийняте нове рішення про відмову у позові з вище наведених мотивів.

З огляду на те, що у позові за результатами розгляду справи відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати скаржника на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг підлягають стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 у справі № 915/982/20 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" (54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 16/1; ідентифікаційний код юридичної особи 37206698) на користь Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код юридичної особи 26565573) 3 153 грн (три тисячі сто п`ятдесят три гривні) судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОТОРГ ПЛЮС 1" (54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 16/1; ідентифікаційний код юридичної особи 37206698) на користь Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код юридичної особи 26565573) 4 204 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні) судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.