Постанова

від 17.01.2022 по справі 910/3252/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2022 р. Справа№ 910/3252/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Яковлєва М.Л.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 (головуючий суддя Борисенко І.І.)

та апеляційні скарги Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021

у справі №910/3252/21 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 8 096,76 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 8 096,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно по накопичувальній картці № 07120720 від 07.12.2020 нараховано збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку здійснено самовільне списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі, заявленому до стягнення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ компані задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ компані 8 096 грн безпідставно списаних грошових коштів, 2 270 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач у спірному випадку безпідставно нарахував позивачу плату за зберігання вантажу та стягнув з позивача збір у розмірі 8 096,76 грн, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Також суд зазначив, що обраний позивачем у даній справі спосіб захисту порушених прав позивача є ефективним, а порушені відповідачем права позивача будуть відновлені та захищені.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ компані 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані про розподіл судових витрат суд дійшов висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 3 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого суду, Акціонерне товариство Українська залізниця звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- апелянт наполягає, що всі платежі та збори було нараховано відповідачем правомірно, а позивач необґрунтовано відмовляється від їх сплати;

- також апелянт зазначає, що позивач мав звернутись до відповідача з відповідною вимогою про відновлення суми списаних коштів на своєму особовому рахунку;

- позивач за твердженням скаржника не довів суду наявності порушення, оспорювання чи невизнання свого права з боку відповідача, а обраний ним спосіб захисту є неналежним та відповідно до умов договору має полягати у примушенні відповідача вчинити дії, про які сторони домовились у ньому, тобто виконати обов`язок в натурі.

02.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Кропивна Л.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21, розгляд якої ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, Акціонерне товариство Українська залізниця звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що стягнена сума витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, є необґрунтованою та непропорційною з ціною позову.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 09.08.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Шаптали Є.Ю., суддів: Хрипуна О.О., Кропивної Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21.

Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

Також, не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 скасувати у частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 5 000,00 грн., у решті додаткове рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, є реальними, розумними та співмірними, а відповідачем не подано обґрунтованого клопотання про зменшення їх розміру, у той час як судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір заявлених до стягнення витрат.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 11.08.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Шаптали Є.Ю., суддів: Хрипуна О.О., Кропивної Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані для спільного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 та на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21.

Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/5028/21 від 12.10.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Кропивна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 та апеляційні скарги Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

25.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21, яку позивач вважає безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, зазначаючи наступне:

- безакцептне списання коштів відповідачем вказаних коштів з особового рахунку позивача є протиправним та безпідставним, а також суперечить встановленому законодавством порядку;

- позивач наполягає, що ним обрано належний спосіб захисту своїх прав, а зазначений відповідачем спосіб захисту є неефективним, оскільки жодними порядками, правилами та процедурами не визначено порядку виконання такого рішення щодо зобов`язання залізниці відобразити на особовому рахунку позивача певну суму штрафу.

10.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21, яку позивач вважає безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, зазначаючи, що посилання відповідача на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності не є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатами роботами не підтверджені жодними доказами, а обґрунтованого заперечення щодо їх розміру відповідачем не було подано.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення не скористався.

Враховуючи надходження до суду апеляційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21, а також надходження апеляційних скарг Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21, колегія суддів зазначає про доцільність спільного розгляду вказаних апеляційних скарг в одному провадженні у зв`язку з тим, що апеляційні скарги подані в межах даної судової справи, зокрема на одне й те саме додаткове рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.03.2020 між Акціонерним товариством Українська залізниця (відповідач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані (позивач, вантажовідправник, вантажоодержувач, вантажовласник, платник, замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-42717192/2020-001 шляхом прийняття пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору.

Предметом вказаного договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародних сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п.п. 1.6., 9.4. договору, договір, зміни та доповнення до нього оприлюднюються перевізником на веб-сайті http://uz-cargo.com/.

31.05.2020 відповідач оприлюднив нову редакцію договору, яка введена в дію з 01.07.2020.

Сторони домовилися про використання електронного документообігу (п. 8.1. договору), а з п. 8.7. вбачається, що у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.

Умовами пункту 1.4 основного договору погоджено, що надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

На виконання пункту 2.3.3 договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 8136777 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача №1823.

Пунктом 2.3.2 договору встановлено, що перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору.

Згідно з п. 2.1.4 основного договору замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Умовами пункту 2.1.5 основного договору визначено, що замовник зобов`язаний відшкодовувати перевізнику витрати пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, через: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірку вантажів перевізником (маси вантажу), митними чи іншими державними органами контролю; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини, що не залежать від перевізника, а також нести відповідальність за затримки вантажів на підходах до станції призначення та здійснювати оплату платежів, пов`язаних з цими затримками. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Розділом 3 основного договору сторони погодили вартість послуг.

Відповідно до пункту 3.1 основного договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов збірника тарифів.

Пунктом 3.2 основного договору сторони погодили, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.

Відповідно до пунктів 4.1.-4.4 основного договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця (далі - філія ЄРЦ ). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок (вказаний в пункті 14.2 Розділу 14 Договору) із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначеної в накладній; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плата за використання власних вагонів перевізника за межами України, що формується на підставі інформаційних повідомлень; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені.

Згідно з пп. 12.1 договір діє з дня укладення, але не раніше дати ведення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення.

10.12.2020 відповідачем сформовано та направлено позивачеві перелік № 20201209 від 09.12.2020, згідно якого з особового рахунку позивача на підставі накопичувальної картки № 071200720 відповідачем в односторонньому порядку списано грошові кошти у сумі 8 096,76 грн. як збір за зберігання вантажів.

На вказаній накопичувальній картці було викладено заперечення позивача у зв`язку із затримкою вагонів з вини залізниці.

За твердження позивача, відповідачем безпідставно та протиправно по накопичувальній картці № 071200720 від 07.12.2020 було нараховано збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти в розмірі 8 096,76 грн, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані щодо стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 8 096,76 грн, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

За змістом статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, а приписами частини 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

За приписами частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 №457 (далі - Статут).

Відповідно до п. 2 Статуту, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).

Згідно з п. 22 Статуту, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до пункту 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезень вантажів.

Пунктом 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Матеріалами справи підтверджується, що представниками станції Дубно Львівської залізниці був складений акт загальної форми № 2538 від 26.11.2020, який складений у присутності комерційного агента та представників залізниці, однак не підписані від позивача. Вказаними актами засвідчено, що вагони відставлені на колію загального користування до закінчення навантаження маршрутної відправки.

Відповідно до пам`ятки про збирання вагонів № 216 вагони забрано з місць загального користування 27.11.2020 о 15:45 год.

У період очікування оформлення перевізного документу маршрутом здійснювалось зберігання вантажу у вагонах на колії загального користування, у зв`язку з чим відповідачем було нараховано збір за зберігання вантажу та списано кошти з особового рахунку позивача.

Однак, як встановлено судом, між позивачем та відповідачем шляхом приєднання (акцепту) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-42717192/2020-001.

Розділом 3 договору сторони погодили вартість послуг.

Відповідно до п. 3.1 договору розміри провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги та коефіцієнти, що застосовуються до тарифів збірника тарифів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 317 від 26.03.2009.

Розділом 3 договору, а також збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом не передбачено додаткових платежів та/або зборів, в т.ч. і збору за зберігання вантажу, саме під час накопичення маршрутного поїзду до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що посилання відповідача на п. 2.1.5 договору, що позивач, як замовник зобов`язаний відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України є безпідставними, оскільки відповідачем не доведено суду, що затримка вагонів сталася з причин, що не залежать від перевізника.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного вбачається, що відповідач у спірному випадку безпідставно нарахував позивачу плату за зберігання вантажу та стягнув з позивача збір у розмірі 8 096,76 грн.

Разом з цим, судом враховано доводи скаржника про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та відповідно до умов договору має полягати у примушенні відповідача вчинити дії, про які сторони домовились у ньому, тобто виконати обов`язок в натурі, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом; оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла до переконання, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення безпідставно списаних грошових коштів є ефективним способом відновлення прав та інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення безпідставно вписаних залізницею грошових коштів викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані щодо стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 8 096,76 грн.

Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі скаржник не наводить обґрунтованих доводів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно та всебічно досліджено обставини справи, дано їм належну правову оцінку, а висновки суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21.

09.07.2021 р. до суду надійшла заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зважаючи на те, що рішення у даній справі було прийнято 30.06.2021, вказана заява подана 05.07.2021 (відповідно до поштового конверту), тобто в межах строків, визначених в ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Суд першої інстанції, розглянувши заяву про розподіл судових витрат, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню, з чим також погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу в матеріалах справи наявні наступні докази:

- копія договору про надання правової допомоги № 21-01 від 13.01.2021;

- рахунки на оплату №№ 21-01/03 від 09.02.2021, 21-01/06 від 05.07.2021;

- акти виконаних робіт (наданих послуг) №№ 21-01/03 від 09.02.2021, 21-01/06 від 05.07.2021;

- платіжні доручення №№ 7 від 09.02.2021, 23 від 05.07.2021 про сплату послуг правничої допомоги.

Дослідивши надані докази, суд визнає вказані документи належними та допустимими доказами для підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 3 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа Гімайдуліна і інші проти України від 10.12.2009, справа Баришевський проти України від 26.02.2015).

Разом з цим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

Колегією суддів перевірено матеріали справи та встановлено, що відповідачем було подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомоги, яке було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного додаткового рішення.

Суд першої інстанції, розподіляючи витрати за послуги адвоката вказав, що наявні в матеріалах справи договір, рахунки, акти виконаних робіт та платіжні доручення, а також встановлені в договорі ставки розрахунків наданих адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відтак, колегія суддів, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшла до переконання, що розмір гонорару, визначений позивачем, є завищеним щодо відповідача та неспіврозмірним, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання обґрунтованою суми витрат на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн та покладення її на підставі ст. 129 ГПК України на відповідача.

Щодо доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно доводів апеляційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця про те, що стягнена сума витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, є необґрунтованою та непропорційною з ціною позову судова колегія наголошує, що належних доказів або обґрунтувань на підтвердження таких доводів відповідачем не надано, що у свою чергу свідчить про недоведення неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19).

Товариство з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані у своїй апеляційній скарзі зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, є реальними, розумними та співмірними, а відповідачем не подано обґрунтованого клопотання про зменшення їх розміру, у той час як судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір заявлених до стягнення витрат.

Як було зазначено вище колегією суддів, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, однак як правильно зазначив суд першої інстанції, заявлені витрати на послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, а тому доводи позивача про безпідставність зменшення судом розміру заявлених до стягнення витрат судом відхиляються.

Отже, дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для їх скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21, а також апеляційні скарги Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення суду у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 та апеляційні скарги Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Компані на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/3252/21 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 у справі №910/3252/21 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Матеріали справи № 910/3252/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Л.В. Кропивна

М.Л. Яковлєв