Постанова

від 18.01.2022 по справі 910/15883/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/15883/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Станицький О. Б.,

відповідачів - Пилипчук І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ямкового А. С.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 (суддя Літвінова М. Є.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Ямкового А. С.

до фізичної особи-підприємця Набедрика О. М. та Київської міської ради

про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2019 року фізична особа-підприємець Ямковий А. С. (далі - ФОП Ямковий А. С.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Набедрика О. М. (далі - ФОП Набедрик О. М.) та Київської міської ради про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, укладеної між відповідачами, посвідченої 25.12.2015 за № 469 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. (далі - спірна угода; спірний договір).

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 15, 16, 203, 321, 328 Цивільного кодексу України та статей 1, 13, 14, 19, 31, 33 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі № 826/3951/16 встановлено, що рішення Київської міської ради від 23.07.2015 № 904/1768 "Про поновлення Фізичній особі-підприємцю Набедрик О.М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10-Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього" прийнято із порушенням визначеної законодавством процедури, та визнано зазначене рішення міської ради протиправним і скасовано.

Отже, позивач зазначає, що укладена на підставі цього рішення угода між відповідачами про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25.12.2015 відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є недійсною.

Позивач зазначав, що на земельних ділянках, які надані ФОП Набедрику О. М. у користування за спірним договором, розміщені тимчасові споруди, які належать позивачеві на праві власності.

1.3. У відзиві на позовну заяву Київська міська рада просила відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного права.

Відповідач зазначає, що спірною угодою визначено об`єкт оренди - земельна ділянка на вул. Симиренка, 10-Б, у той час як договори пайової участі із позивачем укладалися стосовно розташування тимчасових споруд на вул. Симиренка, 10 та 12.

Матеріали справи не містять доказів того, що майно позивача знаходиться на земельних ділянках, наданих ФОП Набедрику О. М.

Київська міська рада звертала увагу на те, що оскільки рішення міської ради від 23.07.2015 № 904/1768 було реалізовано через укладення спірного договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, воно є таким, що вичерпало свою дію, у той час як угода про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25.12.2015 та державна реєстрація іншого речового права (право оренди земельних ділянок) від 25.12.2015 є чинними.

Щодо доводів позивача про те, що у 2009 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-К" (далі - ТОВ "Тандем-К") надало дозволи № 08/0429, № 08/0429/1, № 08/0429/2 на розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 12, Київська міська рада зазначала, що жодна земельна ділянка не обліковувалася за ТОВ "Тандем-К" відповідно до інвентаризації земель комунальної власності та відомостей з бази даних Державного земельного кадастру. Зазначене, у свою чергу, свідчить про використання земель комунальної власності ТОВ "Тандем-К", а в подальшому і ФОП Ямковим А. С. без правовстановлюючих документів.

Київська міська рада також посилалася на пропуск позивачем позовної давності, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

1.4. ФОП Набедрик О. М. просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що з 2009 року позивачем незаконно встановлено тимчасові споруди, у тому числі і на земельній ділянці, переданій згідно з рішенням Київської міської ради від 06.10.2005 (договір оренди землі від 31.03.2006) ФОП Набедрику О. М. При цьому правовстановлюючих документів на розміщення нерухомого майна позивачем не надано.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав укладенням між відповідачами оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок.

Щодо заяви Київської міської ради про пропуск позивачем позовної давності та застосування наслідків такого спливу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї заяви у зв`язку із встановленням обставин стосовно необґрунтованості позовних вимог.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 скасоване та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував, що матеріалами справи доведено розташування на спірній земельній ділянці тимчасових споруд, які належать позивачу на праві власності, і позивач має всі необхідні документи, видані уповноваженим органом, для розміщення цих тимчасових споруд на відповідній земельній ділянці.

2.3. Постановою Верховного Суду від 27.01.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.4. Під час нового розгляду оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції з посиланням, зокрема, на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16, зазначив, що для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності згідно зі статтею 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок розміщення тимчасових споруд), не передбачено рішення про надання земельної ділянки та укладення договору оренди земельної ділянки чи договору суперфіцію, оскільки в даному випадку не йдеться про забудову земельної ділянки. Норми чинного законодавства не встановлюють для позивача (як суб`єкта господарювання) обов`язкового попереднього або наступного набуття будь-яких прав на земельні ділянки, на яких ним встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду стосовно того, що позивач не довів порушення його прав укладенням між відповідачами оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених судом обставин щодо відсутності порушеного права, на захист якого пред`явлено позов у цій справі, вимоги позивача задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, ФОП Ямковий А. С. у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що суди не в повному обсязі з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно дослідили докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також невірно застосували норми матеріального та процесуального права.

Так, скаржник, посилаючись, зокрема, на положення статей 15, 16, 215, 216 321, 328 Цивільного кодексу України та правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 18.07.2018 у справі № 750/2728/16-ц та постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, зазначає, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час розгляду справи судом не мала права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

ФОП Ямковий А. С. зазначає, що на обґрунтування порушення своїх прав та інтересів, він правомірно посилався на той факт, що ФОП Набедрик О. М. подав до господарського суду позов про зобов`язання ФОП Ямкового А. С. усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом демонтажу самочинно розміщених тимчасових споруд (справа № 910/12151/19).

Отже, скаржник вважає, що не лише твердження про розміщення на земельних ділянках, які надані ФОП Набедрику О. М. у користування за спірним договором, тимчасових споруд, які належать ФОП Ямковому А. С., а й вчинення ФОП Набедриком О. М. дій шляхом подання позову до суду, доводять порушення/невизнання/оспорювання ФОП Набедриком О. М. прав ФОП Ямкового А. С. на розміщення на спірних земельних ділянках тимчасових споруд.

Невизнання оспорюваної у цій справі угоди недійсною може стати причиною задоволення позовних вимог ФОП Набедрика О. М. у справі № 91012151/19, що унеможливить здійснення позивачем господарської діяльності та порушить право власності ФОП Ямкового А. С.

Заявник касаційної скарги вважає, що фактично Київська міська рада заново передала в оренду ФОП Набедрику О. М. земельні ділянки, на яких з 2009 року з дозволу Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації (далі - ГУ містобудування та архітектури КМДА) було розміщено майно ФОП Ямкового А. С. за наявності всіх дозвільних документів.

Рішення Київської міської ради від 23.07.2015 про поновлення ФОП Набедрику О. М. договору оренди землі та внесення до нього змін скасоване згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі № 826/3951/16, а тому угода про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок є недійсною відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає, що при повторному розгляді справи суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази та не надав оцінки нормам права, на підставі яких позивач розмістив тимчасові споруди на земельних ділянках, та не встановив реальну ситуацію у місті Києві з приводу дозвільної документації на розміщення тимчасових споруд.

При цьому скаржник звернув увагу на те, що у нього наявні паспорти прив`язки, на підставі яких укладено договори пайової участі та видано інформаційні талони (паспорти прив`язки тимчасових споруд від 21.09.2009 по 20.09.2014 № 08-0429, № 08-0429/1, № 08-0429/2), а також зазначив, що його твердження про наявність повного пакета документів для розміщення тимчасових споруд підтверджується відповіддю Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації (далі - Департамент містобудування КМДА).

3.2. Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП Ямкового А. С. в частині підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 25.12.2015 на підставі рішення Київської міської ради від 23.07.2015 № 904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрик О. М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10-Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього" між Київською міською радою (орендодавець) та ФОП Набедриком О. М. (орендар) укладено угоду про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка 25.12.2015 посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. та зареєстрована в реєстрі за № 469.

За змістом пунктів 1, 2 спірної угоди поновлено на 5 років договір оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та ФОП Набедриком О. М., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 31.03.2006 за реєстровим № 141 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУ земельних ресурсів КМДА) від 06.04.2006 за № 75-6-00276, внесено зміни до договору оренди землі, у зв`язку з чим викладено його в редакції, передбаченій спірною угодою, а саме:

"Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 06.10.2005 № 169/3633 та від 23.07.2015 № 904/1768 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цим договором. Земельні ділянки, які є об`єктами оренди, належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Реєстрація права власності на об`єкти оренди здійснюється згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням" одночасно з державною реєстрацією права оренди (пункт 1.1).

Об`єктами оренди відповідно до цього договору є земельні ділянки з такими характеристиками: місце розташування: вул. Симиренка, 10-Б в Святошинському районі м. Києва; розмір земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:318:0043 - 0,0043 га; розмір земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:318:0045 - 0,0232 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу; кадастрові номери - 8000000000:75:318:0043, 8000000000:75:318:0045 (пункт 2.1 договору).

Договір укладено на 5 років (пункт 3.1 договору).

Право оренди земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації цього права (пункт 6.2 договору).

Поновлення договору: після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (п.11.7)."

Згідно з пунктом 3 спірного договору він є невід`ємною частиною договору оренди земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 31.03.2006 за реєстровим № 141 та зареєстрованого ГУ земельних ресурсів КМДА від 06.04.2006 за № 75-6-00276, і набуває чинності з дня її нотаріального посвідчення в установленому порядку.

Матеріали справи свідчать про те, що стосовно об`єктів нерухомого майна - земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:318:0043 площею 0,0043 га, 8000000000:75:318:0045 площею 0,0232 га, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна внесені відомості про їх передачу в оренду ФОП Набедрику О. М. на строк до 25.12.2020 з правом передачі у піднайм (суборенду), про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. внесено відповідні записи № 12753872, № 12754950 (інформаційні довідки від 16.12.2019 № 193154179 та № 193154337).

4.4. Суди попередніх інстанцій також установили, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі № 826/3951/16 за позовом ФОП Ямкового А. С. до Київської міської ради, третя особа - ФОП Набедрик О. М. визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 23.07.2015 № 904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрику О. М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10-Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього".

4.5. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога ФОП Ямкового А. С. про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, укладеної між Київською міською радою та ФОП Набедриком О. М., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. 25.12.2015 № 469, з посиланням на положення статей 15, 16, 203, 321, 328 Цивільного кодексу України та статей 1, 13, 14, 19, 31, 33 Закону України "Про оренду землі", з огляду на скасування адміністративним судом у справі № 826/3951/16 рішення Київської міської ради про поновлення та внесення змін до договору оренди землі, укладеного із ФОП Набедриком О. М., а також у зв`язку із розташуванням на переданих ФОП Набедрику О. М. земельних ділянках тимчасових споруд, належних позивачеві.

4.6. У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1- 3, 5 і 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

4.7. Як вже зазначалося, ФОП Ямковий А. С., обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що на земельних ділянках, переданих відповідачеві за оспорюваним договором, розташовані тимчасові споруди, належні позивачеві, за наявності всіх необхідних дозвільних документів.

4.8. Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 (пункти 23, 24) у справі, що розглядається, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив таке:

"23. Водночас, встановивши наявність у Позивача договорів щодо пайової участі в утримання об`єктів благоустрою та інформаційних талонів, що, на думку суду другої інстанції, свідчить про достатність підстав для розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці, слід було врахувати, що частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

23.1. На виконання повноважень, установлених законодавством, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом № 244 від 21.10.2011 затвердило зазначений вище Порядок і механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності регулюється вказаним Порядком.

23.2. За змістом цього Порядку замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди (пункт 2.2); підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункти 2.1, 2.7); паспорт прив`язки тимчасової споруди це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою території (пункт 1.4).

Відповідно до пунктів 2.10, 2.12, 2.24, 2.25 Порядку паспорт прив`язки тимчасової споруди оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив`язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних тимчасових споруд). Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

За нормами пунктів 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним.

23.3. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

23.4. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/1552/16.

24. Отже, окрім наявності належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, підставою для встановлення тимчасової споруди, відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку, є також паспорт прив`язки тимчасової споруди.

24.1. Крім того, згідно з пунктом 2.17 Порядку паспорт прив`язки тимчасової споруди видається на обмежений строк".

Так, Верховний Суд у пункті 24.2 постанови від 27.01.2021, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним нормам права та не дослідив зібрані у справі докази щодо наявності у Позивача всіх необхідних документів у відповідності до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку для встановлення на спірній земельній ділянці тимчасових споруд (з урахуванням адреси земельної ділянки, визначеної в оспорюваній угоді, адреси розміщення тимчасових споруд, придбаних Позивачем за договором купівлі-продажу від 06.09.2011, строку, на який позивач має право на розміщення тимчасових споруд), залишивши поза увагою відповідні доводи відповідача-2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а тому дійшов передчасного висновку, що договори щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою та інформаційні талони є вичерпним переліком документів, які необхідні для розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці.

4.9. Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

4.10. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду установив, що за договором купівлі-продажу майна, укладеним 06.09.2011 між ТОВ "Тандем-К" (продавець) та ФОП Ямковим А. С., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук К. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 246, ФОП Ямковий А. С. набув право власності, зокрема, на торговельні ряди та павільйони (ринок) за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 12.

Згідно з договорами щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою від 27.06.2019 № 08116-19/13, № 08111-19/13, № 08122-19/13, № 08118-19/13 № 08120-19/13, від 21.06.2019 № 06783-19/12, № 06796-19/12, № 06794-19/12, які укладені між ФОП Ямковим А. С. та Департаментом містобудування та архітектури КМДА, ФОП Ямковий А. С. зобов`язався оплатити пайову участь в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: м. Київ, вул. Симиренка, 10 та вул. Симиренка, 12 у Святошинському районі м. Києва, на території яких розташовані тимчасові споруди (павільйони).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до встановлених обставин справи, які не заперечуються сторонами, та підтверджуються матеріалами справи, у тому числі наявністю спору, що розглядається в межах судової справи № 910/12151/19 за зверненням ФОП Набедрика О. М. з позовом до ФОП Ямкового А. С. про зобов`язання останнього усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом демонтажу самочинно незаконно розміщених тимчасових споруд на земельних ділянках площами 0,0043 га та 0,0232 га (кадастрові номери 8000000000:75:318:0043 та 8000000000:75:318:0045), на вул. Симиренка, 10-Б розташоване майно (тимчасові споруди), яке належить ФОП Ямковому А. С., і таке майно розміщене у 2009 році з дозволу ГУ містобудування та архітектури КМДА.

Тимчасові споруди, як зазначає позивач, розміщені на вільній земельній ділянці з повним пакетом необхідних дозвільних документів, а саме на підставі договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою та інформаційних талонів і внесені в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд м. Києва.

4.11. Відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції на час виникнення спору між сторонами) розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в Порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Так, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, за змістом пунктів 2.1, 2.7 якого підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Отже, статтею 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком передбачено, що окрім наявності належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, підставою для встановлення тимчасової споруди є також паспорт прив`язки тимчасової споруди, який згідно з пунктом 2.17 цього Порядку розміщення тимчасових споруд видається на обмежений строк.

Суд апеляційної інстанції установив, що в акті приймання-передачі від 06.09.2011, складеному ТОВ "Тандем-К" (продавець) та ФОП Ямковим А. С. (покупець) до договору купівлі-продажу майна від 06.09.2011 щодо торговельних рядів (ринок), розміщених за адресою: вул. Симиренка 12 у Святошинському районі міста Києва містяться посилання на паспорти прив`язки тимчасових споруд від 21.09.2009 № 08-0429, № 08-0429/1, № 08-0429/2.

Однак зазначені паспорти прив`язки тимчасових споруд до матеріалів справи не надані, що відповідно унеможливлює встановлення строку їх дії.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано (у тому числі і після скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції у цій справі саме з цих підстав) чинних паспортів прив`язки тимчасових споруд ФОП Ямкового А. С. до місця їх розташування.

При цьому згідно з договором купівлі-продажу майна від 06.09.2011, укладеним між ТОВ "Тандем-К" (продавець) та ФОП Ямковим А. С. (покупець), договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою та інформаційних талонів, місце розташування тимчасових споруд позивача зазначено на вул. Симиренка 10 та Симиренка 12 у Святошинському районі міста Київ, тоді як орендована ФОП Набедриком О. М. земельна ділянка за договором оренди (у редакції спірної угоди) знаходиться на вул. Симиренка 10-Б у Святошинському районі м. Києва.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок розміщення тимчасових споруд, а також правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16, зазначив, що чинним законодавством не передбачено рішення про надання земельної ділянки та укладення договору оренди земельної ділянки чи договору суперфіцію, оскільки в даному випадку не йдеться про забудову земельної ділянки, норми законодавства не встановлюють для позивача (як суб`єкта господарювання) обов`язкового попереднього або наступного набуття будь-яких прав на земельні ділянки, на яких ним встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, у зв`язку з чим дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав укладенням між відповідачами оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок.

4.12. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині 1 статті 16 зазначеного Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування щодо необхідності його захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.13. Як уже зазначалося, ФОП Ямковий А. С. оскаржив судові рішення у справі про відмову у позові до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову про визнання недійсною угоди, укладеної між відповідачами, зареєстрованої 25.12.2015, про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок.

Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано, зокрема на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, щодо чого суд касаційної інстанції зазначає таке.

4.14. За змістом частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин .

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

4.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, за позовом ОСОБА_1 до реєстраційної служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області, ОСОБА_2 , Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Артеменко О. А., ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення сесії сільської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності зазначено, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 Цивільного кодексу України). З огляду на зазначені приписи правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У зазначеній справі суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції та постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018, керувався тим, що на час прийняття селищною радою спірного рішення про продаж земельної ділянки, щодо якої виник спір, на ній знаходилося нерухоме майно (водозабірна свердловина, водонапірна башта та насосна станція), власниками якого в рівних частинах були ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до яких право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна перейшло внаслідок купівлі вказаного майна.

Отже, у справі № 439/212/14-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, спір стосувався земельної ділянки, на якій розміщено нерухоме майно.

Водночас за змістом статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Як вже зазначалося, у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок розміщення тимчасових споруд не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, зважаючи на викладене, беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та конкретні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/15883/19, що розглядається Верховним Судом, та у наведеній скаржником справі № 439/212/14-ц, висновки в якій є аналогічними висновкам, викладеним у справі № 750/2728/16-ц та постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, колегія суддів зазначає, що правовідносини в них не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Ямкового А. С. на судові рішення у справі № 910/15883/19.

4.16. Щодо оскарження ФОП Ямковим А. С. судових рішень у справі з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що суди не дослідили належним чином наявні в матеріалах справи докази у справі.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

З огляду на зазначене наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних у справі судових рішень з цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства, оскаржені у справі судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Ямкового А. С. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у справі № 910/15883/19, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ямкового А. С. залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у справі № 910/15883/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак