Рішення

від 25.01.2022 по справі 130/3455/21

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/328/2022

130/3455/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2022 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шепеля К.А.,

за участю секретаря судового засідання Буга Р.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Українська залізниця про скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допущення до роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, -

приходить до такого.

Позиція позивача

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 9 грудня 2021 року, в якому просить скасувати наказ Акціонерного товариства Укрзалізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Укрзалізниця від 8 грудня № 228/ос про відсторонення його від роботи сторожа цеху по ремонту мотоколійного та автотранспорту, поновити його на посаді та стягнути з відповідача заробітну плату за період відсторонення від роботи (а.с. 1-3).

Позов обґрунтовано тим, що він працює у Акціонерному товаристві Укрзалізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Укрзалізниця на посаді сторожа цеху по ремонту мотоколійного та автотранспорту. В грудні 2021 року зіштовхнувся із грубим порушенням його конституційних прав зі сторони відповідача, коли останнім постійно вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2 та обмеженням права щодо повноцінної роботи.

8 грудня 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 228/ос з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. Однак, ні в його трудовому контракті, ні в її посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, підписаному сторонами, зобов`язання про здійснення такого щеплення немає. Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу позивача позбавлено права на працю, а тому з огляду на вищевикладене такий наказ є незаконним.

На обґрунтування своїх вимог надав копію оспорюваного наказу від 8 грудня 2021 року № 228 /ос, заяву, копію трудової книжки та довідку про доходи.

Позивач ОСОБА_1 у поданій відповіді на відзив зазначив, що із самого початку кампанії вакцинації проти COVID-19 передбачалося, що вона буде добровільною для всіх. Саме так було зазначено в Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках. Вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Позиція відповідача

Представник відповідача правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв чи клопотань до суду не надав.

Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 ЦПК України. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати в строк п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу строк п`ять днів для подання відповіді на відзив, відповідачу - строк п`ять днів для надання заперечень (а.с.24).

Копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачам за адресами, що вказані в позові (а.с. 25). Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлення представники відповідача особисто отримали надіслані їм судом документи 28 грудня 2021 року та 29 грудня (а.с.28-29).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 установлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно працює у Акціонерному товаристві Укрзалізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Укрзалізниця на посаді сторожа цеху по ремонту мотоколійного та автотранспорту з 4 червня 2011 року по теперішній час (а.с 11-14).

Згідно з довідкою про доходи, ОСОБА_1 працює на посаді сторожа та отримує заробітну плату, та з червня 2021 року по листопад 2021 року йому нараховано 49188,32 грн (а.с. 21).

Позивач 23 листопада 2021 року надав директору ВП Вінницького БМП Задачіну А.С. заяву, в якій вказав, що має право не розголошувати інформацію про стан свого здоров`я та просив не нехтувати його правом на працю. Зауважив, що відсторонення його від роботи є протиправним та позбавляє його сім`ю на достатній рівень життя (а.с. 10).

Відповідно до копії наказу директора ВП Вінницький БМП Задачіна А.С. від 8 грудня 2021 року № 228 /ос, виданого на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказу МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236, позивача відсторонено від роботи з 9 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу визначено акт від 8 грудня 2021 року № 2. З таким наказом позивач був ознайомлений 8 грудня 2021 року, про що свідчить його підпис (а.с. 7).

Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Юридична кваліфікація встановлених обставин

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України. Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Як визначено в статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до статті 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

Обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Відповідно до пункту 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами, згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 08 листопада 2021 є незаконним. Сама й по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з частинами першою та другою статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі статтею 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто, вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

Положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 8 грудня 2021 року № 228/ос про відсторонення його від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену пунктом 5 частини першої статті Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , оскільки дана Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. А відтак пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку, з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування, Кабінет Міністрів України в даній постанові мав би зазначити про це.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 року і в подальшому жодних постанов Кабінет Міністрів України, яким би встановлювався карантин на інший період, не приймалось. Внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 є неприйнятним з точки зору закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі відповідно до вимог частини першої статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії, не наділений.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в частині першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 9 грудня 2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, йому було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 8 грудня 2021 року № 228 / ос про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Висновки суду

З урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про визнання незаконним наказу, зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позивач при подачі позову, в силу пункту першого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" був звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви, а тому витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави в сумі 908 грн.

Відповідно до положень статті 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Українська залізниця про скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допущення до роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Українська залізниця від 8 грудня 2021 року № 228/ос Про відсторонення від роботи .

Зобов`язати Акціонерне товариство Українська залізниця в особі виробничого підрозділу Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Українська залізниця виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн на користь держави.

Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його винесення.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша та друга статті 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин(частина третя статті 354 ЦПК України).

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Українська залізниця , ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ -150, 03680.

Виробничий підрозділ Вінницький будівельно-монтажний поїзд філії Енергоремтранс Акціонерного товариства Українська залізниця , ЄДРПОУ 41264153, вул. Станція Вінниця, 10, Вінницької області, 21034.

Головуючий суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ