Постанова

від 23.05.2022 по справі 130/3455/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/3455/21

Провадження № 22-ц/801/751/2022

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 рокуСправа № 130/3455/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Ковальчука О. В.,

суддів : Шемети Т. М., Якименко М.М.,

за участю секретаря Білошицької О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особівиробничого підрозділу«Вінницький будівельно-монтажнийпоїзд» філії«Енергоремтранс» Акціонерноготовариства «Українськазалізниця» нарішення Жмеринськогоміськрайонного судуВінницької області, ухвалене у цій справі 25 січня 2022 року суддею цього суду Шепелем К.А., дата складення його повного тексту невідома,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особівиробничого підрозділу«Вінницький будівельно-монтажнийпоїзд» філії«Енергоремтранс» Акціонерноготовариства «Українськазалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця») про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, мотивуючи його тим, що 09 грудня 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVІD-19.

Крім того, цим наказом йому було призупинено виплату заробітної плати.

Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом було порушено його конституційні права на працю з боку відповідача та посилаючись на положення Конституції України, Загальної декларації прав людини, Європейської соціальної хартії, вважає відсторонення незаконним. Зазначає, що наказ про відсторонення є незаконним, оскільки Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями. Звертає увагу, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Однак вказаним законом щеплення від COVID-19 не встановлено, а тому відсторонення є незаконним та безпідставним.

Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ №228/ос від 08 грудня 2021 року, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період відсторонення від роботи; допустити рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць до негайного виконання.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2022 року позову задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця» від 8 грудня 2021 року № 228/ос « Про відсторонення від роботи». Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» в особі ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Енергоремтранс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з необов`язковості щеплення від COVID-19 за діючим законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

Із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працює у АТ «Укрзалізниця» в особі ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця» на посаді сторожа цеху по ремонту мотоколійного та автотранспорту з 4 червня 2011 року по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с 11-14).

З довідки про доходи №74 від 08 грудня 2021 року видно, що ОСОБА_1 працює на посаді сторожа та з червня 2021 року по листопад 2021 року йому нараховано 49188,32 грн заробітної плати (а. с. 21).

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 написав заяву директору ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» Задачіну А.С., в якій вказав, що отримав розпорядження про обов`язкове профілактичне щеплення від Ковід-19 та надання документу, який підтверджує у нього наявність такого щеплення, а в разі ненадання такого документу його буде відсторонено від роботи. Однак, зазначає, що має право не розголошувати інформацію про стан свого здоров`я та просив не нехтувати його правом на працю. Зауважив, що відсторонення його від роботи є протиправним та позбавляє його сім`ю на достатній рівень життя (а. с. 10).

08 грудня 2021 року, наказом директора ВП «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця» Задачіна А.С. № 228 /ос «Про відсторонення від роботи», відсторонено ОСОБА_1 , сторожа цеху по ремонту мотоколійного та автотранспорту від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до усунення причин відсторонення. Підставою видання зазначеного наказу вказано акт №2 від 8 грудня 2021 року. З таким наказом позивач був ознайомлений 8 грудня 2021 року, про що свідчить його підпис (а. с. 7).

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, до яких належить, зокрема АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді сторожа по ремонту мотоколійного та автотранспорту у ВП «Вінницькийбудівельно-монтажнийпоїзд» філії«Енергоремтранс» АТ«Укрзалізниця» та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як слідує зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, ОСОБА_1 щеплення не має, від його проведення відмовився та суду не надано доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Отже в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Статтею 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенцією.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх працівників підприємства, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про скасування наказу №228/ос від 08 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення.

Також не підлягають задоволенню вимоги про поновлення на роботі, через те, що вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.

Оскільки суд визнає законним та відмовляє у скасуванні наказу, то відповідно не підлягають задоволенню вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно дочастин 1та 2цієї жстатті,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у цій справі, то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України їх слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.141, 367,374,376,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Вінницький будівельно-монтажний поїзд» філії «Енергоремтранс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити,рішення Жмеринськогоміськрайонного судуВінницької області від 25 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначеного позову.

Судові витрати за подання позову віднести за рахунок держави.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» в розмірі 1362 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Жмеринським РВ УМВС України у Вінницькій області 07 червня 1996 року, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ -150, 03680.

Філія «Енергоремтранс» Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 41264153, вул. станція Вінниця, 10, Вінницької області, 21034.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

М. М. Якименко