Рішення

від 20.01.2022 по справі 227/299/21

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.01.2022 227/299/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Любчик В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Сафронової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26 лютого 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, предметом якого є грошові кошти у розмірі 20000,00 грн, що на дату укладення договору позики в еквіваленті до євро дорівнювало 2667 євро, які відповідач отримав від позивача у повному обсязі, що підтверджується розпискою, написаною власноручно відповідачем від 26 лютого 2009 року. Відповідно до розписки, грошові кошти ОСОБА_3 зобов`язався повернути в місячний строк після пред`явлення вимоги ОСОБА_1 , про повернення грошей. Вимога про повернення грошових коштів за розпискою від 26 лютого 2009 року на адресу ОСОБА_3 позивачем не відправлялась, про що свідчить наявний у позивача оригінал розписки. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2020 року, спадкова справа № 66/2020, зареєстрованого в реєстрі за № 524, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , 1957 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 5,3500 га, кадастровий номер 1422084400:01:000:0125, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення суми основного боргу за договором позики від 26 лютого 2009 року, яка на день перерахування на картковий рахунок позивача має становити 2667 євро, за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ, на день здійснення платежу. У вимозі позивача про повернення боргу від 16 грудня 2020 року було встановлено місячний строк для його повернення від дати отримання вимоги. Датою отримання відповідачем вимоги є 19 грудня 2020 року, отже, кінцевим строком для перерахування боргу є 18 січня 2021 року.

Оскільки зобов`язальні правовідносини виникли між сторонами, як між кредитором та спадкоємцем боржника, в позасудовому порядку не врегульовані, відповідач, будучи боржником в порядку ст. 1216 Цивільного кодексу України, зобов`язання не виконав, після спливу строку, зазначеного в розписці, кошти не повернув, ігнорує вимоги позивача, ухиляється від виконання зобов`язань щодо повернення позики, тому позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 лютого 2009 року в сумі 90870,29 грн, у повному обсязі.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2021 року відкрито загальне позовне провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Чумак І.М., надав до суду відзив, в якому просив відмовити у позові в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що дійсно відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 є власником земельної ділянки (паю), яку успадкував від ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказану земельну ділянку згідно договору оренди землі від 19 листопада 2008 року померлий ОСОБА_3 передав в оренду ТОВ Рута-Плюс строком на 49 років, власником товариства є ОСОБА_1 . Крім того, відповідач має сумніви щодо наданої розписки від 26 лютого 2009 року ОСОБА_3 про взяття у борг грошей в розмірі 20000,00 гривень та довести, що ця розписка написана саме померлим повинен позивач, оскільки це його обов`язок відповідно до норм ЦПК України. Стосовно позиції позивача щодо суми неповернутої позики у розмірі 2667 Євро, яка станом на 18 січня 2021 року за курсом НБУ складає 90870,29 гривень, відповідач не погоджується, оскільки у розписці зазначено саме певну грошову суму, це 20000,00 грн., а зі змісту розписки не випливає, що спадкоємець, тобто відповідач, зобов`язується повернути кошти в еквівалентному відношенні до Євро. На підставі викладеного відповідач просив відмовити у позовних вимогах.

Ухвалою суду від 03 березня 2021 року витребувано у приватного нотаріуса Добропільського нотаріального округу Молодняк О.В. копію спадкової справи №66/2020.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів.

Позивачем ОСОБА_1 суду надано відповідь на відзив, в якому він не погоджується з доводами відповідача, посилаючись на те, що отримання грошових коштів ОСОБА_3 та написання ним розписки відбувалось у присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . А наявність боргового документа у кредитора підтверджує невиконання боржником свого обов`язку. Щодо незгоди відповідача із розміром пред`явленої до стягнення суми в еквіваленті зобов`язання в іноземній валюті, то позивач послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, зазначив, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. В зв`язку з чим позивач вважає, що відповідачем у відзиві наведені пояснення, які не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України та судової практики та просив задовольнити його позов про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року призначено судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинене.

Ухвалою судді від 12 серпня 2021 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 19 листопада 2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 у судове засідання не з`явились, звернулись до суду із заявами про розгляд справи у їх відсутності. Позовну заяву підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Чумак І.М. у судове засідання не прибули, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності та без участі відповідача.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до положень частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 26 лютого 2009 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20000 гривень, що еквівалентно 2 667 Євро. Вказану суму зобов`язався повернути в місячний строк після вимоги ОСОБА_1 про повернення грошей. Вказана розписка підписана особисто ОСОБА_3 та в присутності свідків (а.с.10, 93).

ОСОБА_3 при житті борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал розписки (а.с. 93).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Отже, розписка від 26 лютого 2009 року містить дату укладення договору позики між позивачем та ОСОБА_3 , засвідчує отримання грошових коштів боржником у присутності свідків у національній валюті з визначенням грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також містить умови повернення грошових коштів.

Доводи представника відповідача Чумак І.М. , викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що почерк, яким написано розписку не належить ОСОБА_3 , не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідно до висновку експерта №2938 від 30.07.2021 року, рукописний текст розписки від імені ОСОБА_3 від 26.02.2009 року виконано ОСОБА_3 (а.с. 116-122).

Зі змісту статті 526 ЦК України вбачається, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів про повернення ОСОБА_3 боргу позивачу за розпискою від 26.02.2009 року.

Частиною другою статті 524 ЦК України та частиною третьою статті 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов`язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов`язань у іноземній валюті у випадках, встановлених законом.

Частиною другою статті 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №200/15256/15-ц.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити валютне застереження у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності валютного застереження , тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи, що ОСОБА_3 зобов`язався повернути позивачеві гроші в сумі, що в еквіваленті складає 2 667 євро, вимоги позивача про стягнення неповернутої позики у національній валюті за курсом НБУ станом на встановлений ним у вимозі день повернення позики - на 18 січня 2021 року, є обґрунтованими.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08 січня 2020 року Добропільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, актовий запис №2 від 08 січня 2020 року (а.с. 58).

З копії спадкової справи № 66/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , встановлено, що при житті ОСОБА_3 склав заповіт від 10 грудня 2019 року, яким заповідав все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, на день смерті, в тому числі належну йому земельну ділянку площею 5,30 га, розташовану на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області - відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 59, 100).

Відповідно до копії заяви дружина померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , 1956 року народження, відмовилась від спадщини за законом, зокрема від обов`язкової частки. (а.с. 57)

Відповідач ОСОБА_2 , спадкоємець після смерті ОСОБА_3 , звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с. 56).

Відомості про інших спадкоємців, які б звертались до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, матеріали спадкової справи не містять.

20 липня 2020 року приватним нотаріусом Молодняк О.В. відповідачу ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом як спадкоємцю до майна померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 5,3000 га, кадастровий номер 1422084400:01:000:0125, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ДН № 161450, виданого 20 листопада 2007 року Добропільською районною державною адміністрацією Донецької області від 18 березня 2005 року за № 81 та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1АА007251010717401137. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 195529,33 грн. (а.с.72).

02 вересня 2020 року приватним нотаріусом по Добропільському районному нотаріальному округу Донецької області Молодняк О.В. відповідачу ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме, на суму пенсії померлого у розмірі 1638 грн. (а.с. 75)

Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.ст. 1217-1218 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1281 Цивільного кодексу України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, правовідносини, що виникли між позивачем і боржником ОСОБА_3 (який помер), після його смерті трансформувалися в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцем боржника ОСОБА_2 й вирішуються в порядку положень ст.1282 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 17.12.2020 року на адресу відповідача було надіслано вимогу (в порядку ч. 2 ст. 1281 Цивільного кодексу України), якою позивач вимагав повернути суму основного боргу за договором позики від 26 лютого 2009 року, яка на день перерахування має бути еквівалентною 2667 євро за офіційним курсом євро на день платежу, на відповідний картковий рахунок в місячний строк від дати отримання цієї вимоги (а.с. 12-14).

Вимога про сплату боргу отримана відповідачем 19.12.2020 року (а.с.16).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач борг за розпискою позивачу у визначений строк не повернув.

За змістом ст. 1282 Цивільного кодексу України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 р. по справі № 191/405/15-ц зробив висновок про те, що у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

У вказаній постанові зроблено також висновок відносно обрання способу захисту та зазначено, що відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І Основні положення , у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 13 березня 2019 року по справі № 520/7281/15-ц, постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року по справі № 640/6274/16-ц, визначено, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 Цивільного кодексу України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 Цивільного кодексу України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що за життя ОСОБА_3 не повернув борг позивачу, відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_3 , оформив спадкові права на земельну ділянку, площею 5,30 га, кадастровий номер 1422084400:01:000:0125, нормативна грошова оцінка якої становить 195529, 33 грн. та суму пенсії в розмірі 1638,00 грн., на вимогу позивача, пред`явлену у межах строку, визначеного ст.1282 ЦК України відмовився повернути борг за розпискою, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах вартості спадкового майна.

Приймаючи до уваги те, що офіційний курс гривні щодо Євро за даними НБУ, станом на встановлений позивачем у вимогі день повернення позики - на 18 січня 2021 року, становить 34,01 гривня за 1 Євро (архів валютних курсів https://index.minfin.com.ua/exchange/archive/2021-01-18/), стягненню підлягає сума заборгованості у розмірі 90704, 67 грн.

З огляду на наявні у справі докази щодо вартості майна, що було успадковане відповідачем, вказана сума грошового зобов`язання за договором позики не перевищує вартості майна, одержаного ним у спадщину. Відтак у відповідності до ч. 1 ст. 1282 ЦК України відповідач як спадкоємець зобов`язаний задовольнити вимоги позивача повністю.

За викладених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, керуючись ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, та враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 907,04 гривні.

Витрати відповідача на проведення експертизи в розмірі 4290,25 грн. покладаються на останнього у відповідності до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 524, 533, 1046, 1047, 1049, 1216, 1218, 1281, 1282 Цивільного кодексу України, ст.ст. 81-83, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 26 лютого 2009 року в розмірі 90704 (дев`яносто тисяч сімсот чотири) гривні 67 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 907 (дев`ятсот сім) гривень 04 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В.М. Любчик

20.01.2022