Постанова

від 19.01.2022 по справі 316/1127/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.01.2022 Справа № 316/1127/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №316/1127/18 Головуючий у 1 інстанції Бульба О.М.

Провадження № 22-ц/807/145/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Полякова О.З.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство Альфа-Банк , приватний нотаріус Енергодарського міського нотаріального округу Кошкіна Валентина Василівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: АТ Альфа-Банк , приватний нотаріус Енергодарського міського нотаріального округу Кошкіна В.В., про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме: об`єкту незавершеного будівництва кафе, реєстраційний номер 1979094 процент готовності незавершеного будівництва складає 78%, площа забудови 334,7 кв.м., що розташоване на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер: 2312500000:15:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач свою власність нікому не відчужував, тоді як 05.09.2017 року йому стало відомо що 03.08.2017 року без його відома право власності на об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 25.06.2018 року.

Як стало відомо позивачу відчуження об`єкту нерухомості відбулося на підставі постановленого 27.09.2016 року Енергодарським міським судом Запорізької області заочного рішення по цивільній справі №316/850/16-ц, яким суд задовольнив позов ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу об`єкта незавершеного будівництва ПАТ Укрсоцбанк від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.38 Закону України Про іпотеку за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни за цей вид майна.

Заочне рішення від 27.09.2016 року було скасовано.

Таким чином майно вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано.

Просив суд витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва кафе, реєстраційний номер 1979094 процент готовності незавершеного будівництва складає 78%, площа забудови 334,7 кв.м., що розташоване на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер: 2312500000:15:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8810,00 грн.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

АТ Альфа-Банк надано пояснення на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що витребування майна з чужого незаконного володіння не може бути застосовано як спосіб захисту в даному разі, оскільки майно було придбано відповідачем за відплатним договором купівлі-продажу і жодна з підстав обов`язково витребування передбачена ст. 388 ЦК України в даному разі застосована бути не може, тому рішення суду є законним та скасуванню не підлягає.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витребування майна з чужого незаконного володіння не може бути застосовано як спосіб захисту в даному разі, оскільки майно було придбано ОСОБА_3 за відплатним договором купівлі-продажу і жодна з підстав обов`язкового витребування передбачена ст. 388 ЦК України в даному разі застосована не може бути.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.04.2017 року між орендодавцем - Енергодарською міською радою в особі міського голови Енергодарської міської ради Музики П.О. з однієї сторони та орендарем - ОСОБА_5 , яка діє від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 уклали додатковий договір до договору оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Кошкіною В.В. 25.05.2004 року за реєстровим №4336 (том №1 а.с.8-9).

Згідно технічного паспорту на громадський будинок кафе, АДРЕСА_1 , виготовленогостаном на 30.07.2007 року Енергодаським бюро технічної інвентаризації Енергодарської міської ради, інвентаризаційна справа №866, реєстровий №59 р. №9, власником зазначений ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , розмір частки 1 (ціла) (Том1 а.с.5).

З метою документального підтвердження права власності ОСОБА_1 до матеріалів справи представником позивача була долучена завірена належним чином реєстраційна справа №040727000052 ПП ОСОБА_1 , розпочата у 2007 році та закінчена у 2010 році (Том 1 а.с.237-250).

З метою документального підтвердження права власності ОСОБА_3 , до матеріалів справи долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2019 року об`єкту нерухомого майна: будівля, гостьовий дім, загальна площа 858.9 кв.м., житлова площа 531.3 кв.м., опис: А-2, А-3 - реконструкція будівлі під готьовий дім (на 17 кімнат), підвал, мс - мансарда, а - ганок, а1 - тераса, а2, а3 - вхід у підвал, №1,2 - підпірна стінка, I- замощення, адреса: АДРЕСА_2 , де власником зазначений ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47770981 від 15.07.2019 року, форма власності приватна, частка 1/1 (Том 2 а.с.7).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з моменту звернення позивача до суду та до розгляду справи, ОСОБА_3 завершив будівництво об`єкта нерухомого спірного майна.

Положеннями статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами статей 41 Конституції України та 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положеннями частини другої статті 388 ЦК України визначено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З наданих пояснень АТ Альфа-Банк судом першої інстанції встановлено, що 26.08.2008 року між АКБ Уксоцбанк та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 103/08/1і, відповідно до умов якого в рамках забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту останнім було надано в іпотеку наступне нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва кафе, процент готовності 78%, площа забудови 334,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Том 1 а.с.33-46).

Згідно ч.3 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 27.09.2016 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: об`єкт незавершеного будівництва кафе, процент готовності незавершеного будівництва складає 67%, площа забудови 334,7 кв. м., що розташований на земельній ділянці площею 0,0400 га, кадастровий номер: 2312500000:15:011:0002, що знаходиться за адресою: м. Енергодар, Запорізька обл., на перехрестя вул.Козацької та вул.Комсомольської, з метою погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ Укрсоцбанк за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 072 від 07.09.2007року у розмірі 611 828,93 грн., шляхом продажу вищевказаної нерухомості ПАТ Укрсоцбанк від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі поговору купівлі-продажу порядку, встановленому ст. 38 Закону України Про іпотеку за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни за цей вид майна.

ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення, в результаті чого ухвалою від 14.05.2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено.

ОСОБА_1 вважає, що майно вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 24.01.2020 року позовну заяву ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено частково та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва кафе, процент готовності незавершеного будівництва складає 78%, площа забудови 334,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,0400 га, кадастровий номер: 2312500000:15:011:0002, що знаходиться за адресою: Запорізька область місто Енергодар, на перехрестя вулиці Козацької та вулиці Комсомольської, з метою погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Альфа-Банк за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №072 від 07.09.2007 р. у розмірі 611828 (шістсот одинадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 93 копійки - шляхом продажу вищевказаної нерухомості АТ Альфа-Банк від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу порядку, встановленому ст.38 Закону України Про іпотеку за ціною встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни за цей вид майна. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27.01.2021 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 24.01.2020 року в частині задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Відповідно до ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно висновку викладеному у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Частиною першої статті 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що АТ Альфа-Банк мав право відчужувати спірне майно, а відповідач ОСОБА_3 придбав вказаний об`єкт нерухомості на законних підставах.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного майна, придбаного за відплатним договором, а тому витребування майна з чужого незаконного володіння не може бути застосовано як спосіб захисту в даному разі, оскільки майно було придбано ОСОБА_3 за відплатним договором купівлі-продажу і жодна з підстав обов`язкового витребування передбачена ст. 388 ЦК України в даному разі застосована не може бути.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на невірне розуміння судом першої інстанції обставин цивільної справи №316/850/16-ц в контексті наявності у AT Альфа-Банк права на відчуження спірного майна.

Колегією суддів встановлено, що заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 27.09.2016 року, на підставі якого було звернуто стягнення на предмет іпотеки, набуло законної сили 08.10.2016 року.

Таким чином, на момент реєстрації права власності на спірний об`єкт ОСОБА_3 були наявні всі законні підстави, а тому останній є добросовісним набувачем вказаного майна.

А тому вказані доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до незгоди скаржника із судовим рішенням у цивільній справі №316/850/16-ц.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлені всі обставини, що мають значення для справи.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2022 року.

Головуючий

Судді: