Постанова

від 21.01.2022 по справі 726/566/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2022 року м. Чернівці

справа № 726/566/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.,

секретар Петранюк Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 листопада 2021 року (головуючий у 1-й інстанції Байцар Л.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 року за №246824297 ОСОБА_1 , 05 квітня 2018 року набув право власності на єдиний майновий комплекс, який складається з лабораторного корпусу загальною площею 1030,9 кв.м., головного корпусу загальною площею 3825,1 кв. м., складу інвентаря загальною площею 488, 1 кв.м., котельні загальною площею 345, 7 кв. м., пожежного резервуару 35 кв.м., вбиральні, пожежного резервуару, автозаправочної станції, каналізаційної станції, складу склотари, складу матеріалу, складу солі та бетонної огорожі. Зазначений комплекс розташований на АДРЕСА_1 , зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 7310136900:65:001:0006 є сформованою.

У зв`язку із не оформленням ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою на правах оренди, що потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання, виконавчим органом Чернівецької міської ради було спрямовано

Провадження 22ц/822/72/22

землекористувачу листа від 30.09.2020 року за №04/01-08/3-07/2250 з пропозицією сплати коштів за користування землею.

У період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 рік відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 орендну плату за землю в установленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберіг за рахунок Чернівецької міської ради як користувач земельної ділянки, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Згідно з п.289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,9602 га за кадастровим номером 7310136900:65:001:0006 складає 23 369 299 гривень.

Згідно розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю та податку до нього, які здійснені департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, недоотримана Чернівецькою міською радою сума орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою за період 0 05.04.2018 року по 15.03.2021 року становить 2005440,41 гривню.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь Чернівецької міської ради 2 005 440 41 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку та судовий збір у розмірі 30 081, 61 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 листопада 2021 року позовні вимоги Чернівецької міської ради - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 2 005 440, 41 (два мільйона п`ять тисяч чотириста сорок гривень) гривень 41 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:65:001:0006 та судовий збір у розмірі 30 081, 61 грн

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції неправомірним, таким що порушує норми матеріального та процесуального права, має місце неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а висновки суду не відповідають їх фактичним обставинам, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що з мотивувальної частини рішення вбачається, що судом встановлені фактичні обставини справи на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2021 року та ухвали суду від 23.03.2021 року, за результатами розгляду яких витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТзОВ Аква-Стандарт Захід нерухоме майно - комплекс, який знаходиться за адресою м. Чернівці, вулиця Заводська,44, однак вказані ухвали, на які посилається суд першої інстанції не надавалися до суду жодною із сторін по справі на жодній із стадій судового процесу, вказані ухвали не досліджувалися на стадії дослідження доказів та були долучені судом вже після постановлення рішення по справі від 01.11.2021 року, адже на сторінках матеріалів справи з 193-205 вверху зліва зазначено дату роздрукування цих ухвал саме 09.11.2021 року, тому він був позбавлений можливості надати свої заперечення, аргументи, а відтак суд допустив необ`єктивність та упередженість стосовно відповідача.

Посилається на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, порушено процедуру збирання і подання доказів. Всупереч процесуальним вимогам суддя суду першої інстанції з власної ініціативи зібрала докази у справі та долучила їх після дати, яка вказана в рішенні як дата ухвалення рішення, що свідчить про обмеження прав відповідача по справі щодо надання обґрунтувань своїх заперечень, тобто допустила істотні порушення вимог процесуального закону. Просив суд апеляційної інстанції не брати до уваги вказані докази, оскільки такі одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Зазначає, що позивачем на обґрунтування своєї позиції не було надано жодних доказів звернення ТОВ Аква-Стандарт Захід з вимогами до нього про усунення перешкод у користуванні майновим комплексом чи звернення Чернівецької міської ради до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в т.ч. на підставі ст.391 ЦК України. Вважає, що ТОВ Аква-Стандарт Захід звернулося до суду з віндикаційним позовом щоб скасувати запис в державному реєстрі про право власності за ним, оскільки рішенням суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрації за ТОВ Аква-Стандарт Захід права власності на нерухоме майно.

Вказує, що позивачем та судом поспішно зроблено висновки про те, що він є користувачем земельної ділянки за кадастровим номером №7310136900:65:001:0006, оскільки інформаційна довідка, на яку посилається суд, не є доказом факту використання земельної ділянки.

Разом з тим, зазначає, що як встановлено висновком судово-почеркознавчої експертизи проведеної в рамках кримінального провадження №12018040650000899 від 12.04.2018 року, у досліджених документах зокрема у договорі купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, що розташований за адресою АДРЕСА_1 від 05 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Петріков Транс підписи та рукописні записи тексту виготовлені не ОСОБА_2 отже, якщо договір однієї із сторін не було підписано, він є неукладеним тому права та обов`язки за таким договором особою не набуті правовідносини за ним не виникли, а відтак він жодного майна про яке йдеться у позові не набув та не зберіг.

Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, що саме з дати реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 05.04.2018 року він набув права власності на об`єкти нерухомого майна, оскільки реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Він не користувався належним йому майном у зв`язку із накладенням арешту на майновий комплекс, обтяження припинено лише 14.01.2021 року.

Також судом першої інстанції не встановлено який розмір земельної ділянки призначений для розміщення і обслуговування нерухомого майна, як це передбачено п.6.44 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року по справі №689/26/17. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №686/1411/19 від 13.10.2021 року.

Зазначає, що у постанові Верховного Суду по справі №686/1411/19 від 13.10.2021 року, яка аналогічна спірним правовідносинам, вказана правова позиція, згідно якої у правовідносинах, які виникли між сторонами, предметом позову є стягнення з відповідачки безпідставно збережених нею сум орендної плати, яку вона мала б сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, тому площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум. Отже, має значення площа, яку фактично використовує відповідач у таких позовах і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу. Згідно висновку експерта №29/21 площа земельних ділянок в межах земельної ділянки за кадастровим номером №7310136900:65:001:0006 та під фактично наявними будівлями та спорудами, необхідна для обслуговування її конструктивних елементів становить 0,8469 га. Розрахунок суми орендної плати складений невірно.

Крім того вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази (в тому числі акт) обстеження Чернівецькою міською радою вказаної земельної ділянки на предмет фактичного її використання відповідачем, а також в порушення вимог закону розрахунок складено Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради а не комісією, як того вимагає закон.

Просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01.11.2021 року та постановити нове судове рішення яким відмовити Чернівецькій міській раді у задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, на спростування доводів апеляційної скарги Чернівецька міська рада посилається на те, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, тому саме з дати реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 05.04.2018 року відповідач набув права власності на об`єкти нерухомого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, попереднім власникам об`єктів нерухомого майна, для їх обслуговування надавалась земельна ділянка площею 2,9602 га за кадастровим номером 7310136900:65:001:0006, тому користувачем вказаної земельної ділянки, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16, в період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 року є саме ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна.

Також необґрунтований є висновок апелянта про недійсність правочину за яким до відповідача перейшло право власності на об`єкти нерухомого майна, оскільки не підтверджені жодними належними доказами.

З огляду на ч.1,2 статті 216 та ч.1 статті319 ЦК України, враховуючи те, що реєстрація права власності за відповідачем означає право користування майновим комплексом, що не може відмінитись шляхом визнання недійсним правочину, відтак дана обставина тягне за собою і користування земельною ділянкою.

Разом із цим, у випадку надання відповідачем відповідних доказів стороною у справі про визнання недійсним, неукладеним правочину чи скасування реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав, дана обставина заслуговуватиме на увагу виключно лише якщо дата скасування державної реєстрації права власності припаде на період, за який нараховано кошти за використання землі, що є неможливим, оскільки даний період вже в минулому.

Крім того, зазначають, що міська рада не є стороною правочину - договору купівлі-продажу від 05.04.2018 року і у даному спорі розглядається питання щодо стягнення коштів за фактичне використання земельної ділянки. Жодних доказів про невикористання земельної ділянки відповідачем не надано. ОСОБА_1 сплатив кошти після укладення договору, зареєстрував його згідно чинного законодавства, тобто вчинив всі дії для набуття права власності на нерухоме майно та був власником майнового комплексу на АДРЕСА_1 в період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 року.

Щодо не встановлення позивачем площі фактичного користування земельною ділянкою, зазначає, що площа яка зазначена у розрахунку співпадає із площею земельної ділянки , яка перебувала в попереднього власника на умовах оренди. Також не може братися до уваги висновок експерта №29/21 від 02.09.2021 року, оскільки право на використання площі 2,9602 га обґрунтовується статтями 120 ЗК України та ст.377 ЦК України, і вказане експертне дослідження здійснювалось поза межами періоду нарахування коштів за використання землі.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Рішення суду першої інстанції зазначеним нормам відповідає в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача доведено порушення прав позивача щодо безоплатного користування ОСОБА_1 без укладення договору оренди землі, без оформлення права на землю, використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів для обслуговування нерухомого майна, плату за користування даною земельною ділянкою не здійснював. Внаслідок цього, в межах строку позовної давності, територіальна громада міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради була позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду в період з 05.04.2018 до 15.03.2021 року.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності тощо.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 Земельного кодексу України (далі ЗК України), є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Відповідно до ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції з 05.04.2018 року ОСОБА_1 був власником єдиного майнового комплексу, до 15.03.2021 року (дати, що передувала винесенню ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2021 року про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 ), який складається з лабораторного корпусу загальною площею 1030,9 кв.м., головного корпусу загальною площею 3825,1 кв. м., складу інвентаря загальною площею 488,1 кв.м., котельні загальною площею 345,7 кв. м., пожежного резервуару 35 кв.м., вбиральні, пожежного резервуару, автозаправочної станції, каналізаційної станції, складу склотари, складу матеріалу, складу солі та бетонної огорожі.

Право власності відповідача на зазначене майно виникло на підставі договору купівлі-продажу укладеного 05.04.2018 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №246824297 від 03.03.2021 р. (а.с.15-16 т.1).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.06.2020 року №НВ-7305546122020 вищевказане майно знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 7310136900:65:001:0006, яка є сформованою. (а.с.12-14 т.1).

13.12.2018 року на адресу відповідача ОСОБА_1 . Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР було направлено листа з пропозицією звернутись протягом 1 місяця із заявою до ЦНАП щодо надання в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.9,10 т.1).

30.09.2020 року на адресу відповідача ОСОБА_1 . Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР було направлено листа з пропозицією сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю у період з 5.04.2018 року по 28.09.2020 рік у сумі 1683245,37 грн. (а.с.7,8 т.1).

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 448 від 03.06.2020 р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,9602 га, що розташована по АДРЕСА_1 складає 23 369 299 грн. (а.с.11 т.1).

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до статті 39 ЗК України та Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним та зареєстрованим відповідно до закону.

ОСОБА_1 будучи власником єдиного майнового комплексу з 05.04.2018 року до 15.03.2021 року договору оренди землі не укладав, права на землю не оформив, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів для обслуговування нерухомого майна, плату за користування даною земельною ділянкою не здійснював.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, тобто існує принцип єдності та цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Таким чином, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку.

Водночас, реєстрація права власності на об`єкт нерухомості не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку, тобто договорів оренди.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Щодо посилань в апеляційній скарзі що наявність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно за апелянтом не свідчить про використання ним земельної ділянки, то колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації, і в даному випадку саме з дати реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 набув права власності на об`єкти нерухомості.

Таке твердження узгоджується із правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 року по справі №910/18560/16, яким чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідач володів лише об`єктом нерухомого майна єдиного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1 , проте, правовстановлюючих документів на земельну ділянку не отримував, жодних прав щодо вказаної земельної ділянки не реєстрував.

В матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права оренди земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .

Відповідно до пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 14.1.136 п.14.1 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Відповідно до п.286.1. ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Чернівецька міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 2005440,41 грн, вказувала, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст.1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У зв`язку із цим, відповідно до розрахунку, затвердженого Директором департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР А.Тимофійчуком від 15.03.2021 року з 05.04.2018 року по 15.03.2021 року загальна сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю становить 2005440, 41 грн. (а.с.4).

На підставі вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Чернівецької міської ради.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції після постановлення рішення по справі самостійно залучено копії ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2021року та 23.03.2021 року, оскільки як вбачається із матеріалів справи такі документи там відсутні, а посилання на них в мотивувальній частині рішення не є такими що порушують норми матеріального чи процесуального права, так як перебувають у вільному доступі в ЄДРСР, яким суд вправі користуватися для підтвердження чи спростування певних доводів, вимог чи заперечень.

На спростування доводів апеляційної скарги про недійсність договору купівлі-продажу від 05.04.2018 року, за яким до ОСОБА_1 перейшло право власності на об`єкти нерухомого майна, тому права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли, то колегія суддів зазначає, що наявність судового рішення про визнання неукладеним договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, що розташований за адресою АДРЕСА_1 від 05 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Петрікор Транс , та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, законної сили не набрало, та не свідчить що скасування державної реєстрації права власності відбулося з моменту наявності запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 сплатив кошти після укладення договору купівлі-продажу, зареєстрував його згідно вимог чинного законодавства, тобто вчинив всі дії, які необхідні для набуття права власності на нерухоме майно, і згідно Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та норм ЦК України був власником майнового комплексу на АДРЕСА_1 в період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 рік.

Крім того колегія суддів зазначає, що даний спір стосується стягнення коштів за фактичне використання земельної ділянки за період з 05.04.2018 року по 15.03.2021 року і матеріали справи не містять будь-яких доказів, на підставі яких можна дійти висновку про невикористання відповідачем земельної ділянки.

Щодо обґрунтувань апеляційної скарги про не можливість користування вказаною земельною ділянкою, через накладення арешту на нерухоме майно - майновий комплекс на АДРЕСА_1 та прийняття рішення про передачу вказаного майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, то такі не спростовують заявлених позовних вимог, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на нерухоме майно на АДРЕСА_1 , однак така заборона не стосується права користування майном, яке передбачене статтею 377 ЦК України, в якій зазначено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, та свідчить про можливість апелянта користуватися вказаним майном. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вказана ухвала не була направлена на виконання, оскільки такі висновки спростовуються записом в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.10.2021 року, однак не дають суду підстав вважати про відсутність у апелянта можливості користування арештованим майном, так як ухвалою суду було накладено обмеження щодо відчуження та розпорядження майном.

Що стосується посилання апелянта на те, що судом першої інстанції помилково застосовано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16 в частині, що стосується принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди при переході права власності на них та спростування такого висновку іншими постановами Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №689/26/17, то колегія суддів зазначає, що у відповідності до вимог статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України при набутті права власності на майновий комплекс згідно договору купівлі-продажу від 05.04.2018 року, ОСОБА_1 набув і права користування земельною ділянкою, яка була у попереднього власника комплексу загальною площею 2,9602 га.

У зазначеній апелянтом постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №689/26/17, у п.6.25 судом надано висновок по застосуванні норм статті 120 Земельного кодексу в редакції 2002 року, яка відмінні від редакції, яка діяла станом на день переходу права на майновий комплекс.

Разом з тим, не заслуговують на увагу суду обґрунтування апеляційної скарги, із посиланням на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду по справі №686/1411/19 від 13.10.2021 року, що судом першої інстанції не встановлено, який розмір земельної ділянки використовувався відповідачем, що є визначальним у нарахуванні плати за користування фактично використовуваною площею земельної ділянки, а не загальної площі, яка перебувала користуванні.

Колегія суддів зазначає, що даний висновок суду не може братися до уваги так як є відмінним від спору у даній справі.

У вищевказаній постанові зазначено, що судами попередніх інстанції не перевірено доводів відповідачки про те, що вона на підставі двох договорів дарування нежитлових приміщень від 03 серпня 2016 року набула право власності лише на приміщення металевих складів ОКСу, загальною площею 111,4 кв.м., та адміністративно-побутове приміщення, загальною площею 448,7 кв.м., унаслідок чого нею використовувалося лише земельна ділянка, на якій було розташовано належне їй нерухоме майно. У даній справі ОСОБА_1 набув права власності на весь майновий комплекс, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а не на його частину, тому і земельна ділянка на якій даний комплекс розміщений перебувала у користуванні відповідача.

Вищенаведеним спростовується і висновок експерта №29/21 від 02.09.2021 року, який судом не приймається до уваги, оскільки право на використання земельної ділянки площею 2,9602 га. обґрунтовується статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт не використання апелянтом вказаної земельної ділянки чи факт часткового використання земельної ділянки, на якій розміщений майновий комплекс.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На спростування інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що перехід до особи права власності на нерухоме майно надає останньому право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Таким чином, із часу укладення договору купівлі-продажу від 05.04.2018 року у ОСОБА_1 виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні. Цього обов`язку відповідач не виконав, отже, без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1ст. 1212 Цивільного кодексу України.

ОСОБА_1 не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Відповідно до ст. 288.5 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а Чернівецька міська рада (потерпілий) втратила належне їй майно (кошти від орендної плати) у розмірі 2005440,41 грн.

Розрахунок зазначеної у позові суми здійснено шляхом множення вартості 1-го кв. м. земельної ділянки, зазначеного у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен рік використання з подальшим застосуванням найнижчої орендної ставки 3% та з визначенням орендної плати в рік та в місяць використання земельної ділянки. Згідно рішення дев`ятнадцятої сесії міської ради №64 від 29.08.2012 року Про впорядкування орендної плати за землю та втрату чинності рішень сесії міської ради затверджено орендні ставки, а саме відсотки від нормативної грошової оцінки, що враховується для розрахунку річної плати за землю. Даним рішенням затверджено 3 % - найнижчу орендну ставку, яка відповідає ЦК України та яка і використовувалась при обрахуванні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновок, що позивач належним чином обґрунтував свої вимоги, які спрямовані на отримання компенсації від відповідача у зв`язку із користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без внесення плати, а позиція відповідача зводиться до заперечення позову з метою уникнення сплати коштів .

Колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав Чернівецької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Мотиви апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи.

З огляду на це апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 січня 2022 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: І.М. Литвинюк

І.Н. Лисак