Рішення

від 08.11.2021 по справі 761/2148/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/2148/19

Провадження № 2/761/480/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Колодяжний В.Є.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача-1 ОСОБА_2

представник відповідача-2 ОСОБА_6.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 2), відповідно до якого просила стягнути на свою користь з відповідачів солідарно: суму боргу за договором позики у розмірі 170 000, 00 доларів США в гривневому еквівалентів за середнім курсом продажу комерційних банків станом на день ухвалення рішення; проценти за користування позикою у розмірі 74 800, 00 доларів США в гривневому еквівалентів за середнім курсом продажу комерційних банків станом на день ухвалення рішення; штраф за порушення умов договору позики у розмірі 52 360, 00 доларів США в гривневому еквівалентів за середнім курсом продажу комерційних банків станом на день ухвалення рішення та суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2015 між позивачкою та відповідачем 1 укладено Договір позики, відповідно до умов якого позивачка передала відповідачу 1 грошові кошти у сумі 100 000, 00 доларів США, а відповідач 1 зобов`язався повернути позивачці грошові кошти до 25.02.2016 та сплатити відсотки у розмірі 24 % річних за кожен місяць користування позикою. Також між сторонами було укладено ряд додаткових угод щодо зміни строку та суми позики, а також угод про звірку та погашення заборгованості. З урахуванням змін, внесених сторонами до Договору позики відповідач 1 мав повернути грошові кошти у розмірі 170 000, 00 доларів США (збільшений розмір позики) та 61 200, 00 доларів США (відсотки) у строк до 10.08.2018. Крім того, Договором позики також було передбачено штраф за порушення умов Договором, із розрахунку 0, 2 % від суми позики за кожен день прострочки.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики між позивачкою та відповідачем 2 було укладено Договір поруки, згідно з яким відповідач нести солідарну відповідальність в разі невиконання відповідачем 1 своїх зобов`язань за Договором позики.

Проте відповідач 1 свої зобов`язання за Договором позики не виконав, суму позики та нараховані відсотки у визначений сторонами строк не повернув. Позивачка направляла відповідачу 1 та відповідачу 2 претензії з вимогою про погашення боргу, однак вказані претензії були залишені відповідачами поза увагою. У зв`язку з наведеним, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

У спільному відзиві відповідачів останні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні. Відповідач 1 не заперечує факт укладення Договору позики. Разом з тим, окрім додаткової угоди від 01.03.2016 між відповідачем 1 та позивачкою інших додаткових угод укладено не було, відтак кінцевим терміном повернення позики відповідач 1 вважає 01.03.2017. За таких обставин, строк виконання Договору позики настав 01.03.2017, то право позивачки на нарахування відсотків після спливу зазначеного строку припинилось.

Також вказав, що безпосередньо позивачкою претензія відповідачу 1 не направлялась, а направлялась адвокатом Проніним Є.І. без надання відповідних повноважень останнього як представника позивача. Оскільки вказана особа не є стороною Договору позики, вказана претензія не може бути взята до уваги як претензія про погашення боргу.

Зазначив також, що вимога про стягнення штрафу з відповідача 1 на користь позивачки у розмірі 52 360, 00 доларів США задоволенню не підлягає у зв`язку з пропуском спеціального строку позовної давності.

Щодо вимог до відповідача 2, то представник вказує про пропуск позивачкою строку позовної давності для звернення з вимогою про погашення боргу відповідачем 2, оскільки строк дії Договору визначений до 01.03.2017, жодних інших додаткових угод з відповідачем 2 укладено не було, кредитор, починаючи з 01.03.2017, не пред`являв вимоги до відповідача 2 про погашення боргу, а тому зобов`язання за договором поруки є припиненими.

Крім того, представник відповідачів зазначив, що угоди про звірку та погашення заборгованості від 12.07.2017 та 11.12.2017 за своєю правовою природою не є додатковими угодами про зміну строку та порядку заборгованості.

Представник також стверджує, що відповідачем 1 частково було повернуто позику у розмірі 70 900, 00 доларів США.

Також відповідач 1 просив застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення штрафу та частково до вимог щодо стягнення відсотків за користування позикою.

04.03.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. по справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання.

22.03.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

15.04.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

17.05.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

04.06.2019 від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву.

30.09.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

13.07.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. визнано заявлений представником відповідача 2 відвід головуючому судді Мальцеву Д.О. необґрунтованим, справу передано для вирішення у порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

14.07.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А. відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача 2 про відвід головуючому судді Мальцеву Д.О.

24.03.2021 від представника відповідача 2 надійшли письмові пояснення.

24.03.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. залишено без задоволення клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з подачею апеляційної скарги.

24.03.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. залишено без задоволення клопотання представника відповідача 2 про зупинення провадження по справі.

26.08.2021 від представника відповідача 1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.

26.08.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, а також застосувати строки позовної давності для штрафів.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов до такого висновку.

Так кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У судовому засіданні встановлено, що 01.03.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Договір позики (далі по тексту - Договір позики), згідно умов якого позивачка передала відповідачу 1 у позику 100 000,00 доларів США з терміном повернення до 25.02.2016. Сторонами встановлено процентний характер договору з виплатою 30 % річних процентів щомісячно (п. 2 Договору позики).

У забезпечення виконання зобов`язання відповідача 1 за Договором позики, 01.03.2015 між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено Договір поруки (далі по тексту - Договір поруки), на умовах якого ОСОБА_5 зобов`язався нести солідарну відповідальність за невиконання ОСОБА_4 умов договору позики на суму 100 000,00 доларів США, строком повернення до 25.02.2016.

01.03.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору позики від 01.03.2015, якою змінили п. 3 договору та виклали його у наступній редакції повернення позики здійснюється готівкою в доларах США до 01.03.2017 у сумі 170 000,00 доларів США .

Також 01.03.2016 між відповідачем 2, позивачкою та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду до договору поруки, на умовах якої поручитель зобов`язався перед позиковдавцем нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання (або часткове невиконання) позичальником умов договору позики від 01.03.2015 та додаткової угоди від 01.03.2016 р. та інших додаткових угод на суму, що відповідає еквівалентові суми в розмірі 170 000,00 доларів США зі строком повернення боргу до 01.03.2017 включно.

У подальшому сторонами підписувалися угоди про звірку та погашення заборгованості від 12.07.2017 та від 11.12.2017.

Позивачка вказує, що свої зобов`язання виконала у повному обсязі, грошові кошти надала. Однак ані відповідач 1, ані відповідач 2 взяті на себе зобов`язання не виконали, внаслідок чого у відповідача 1 утворилась заборгованість у розмірі 170 000, 00 доларів США основного боргу, 74 800, 00 доларів США - проценти за користування позикою, 52360, 00 доларів США - штраф за порушення умов договору позики.

26.12.2018 представник позивачки направив боржнику та поручителю претензії про сплату боргу, однак вказані претензії були залишені відповідачами поза увагою.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 8 Договору позики, зі змінами, які вносилися додатковою угодою від 01.03.2016 року, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві готівкою в повному обсязі суми в розмірі 170 000,00 доларів США.

Відповідачем 1 не надано суду належних та допустимих доказів виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачкою за Договором та повернення суми позики у розмірі 170 000,00 доларів США.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вказане, ключовим у застосуванні вказаних вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов`язання. До цього моменту можливим є нарахування процентів у якості плати, зокрема, згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України, після цього моменту - нараховуються відсотки річні відповідно до частини 2 ст.625 ЦК України.

Такий висновок про застосування норм матеріального права міститься і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до п. 2 Договору позики сторони домовилися про те, що строк дії цього договору може бути продовжений шляхом підписання договору про внесення змін та доповнень до нього.

Згідно Додаткової угоди від 01.03.2016 до Договору позики сторони погодили, що строк повернення боргу закінчується 01.03.2017.

Будь-яких інших договорів про внесення змін та доповнень до договору позики в поряду п. 2 договору сторонами не укладалось.

Водночас, згідно розрахунку позивачки, остання просить суд стягнути з відповідачів проценти за договором позики за період з 01.06.2016 до 01.01.2019, тобто поза межами строку дії договору позики.

Відповідно до п. 4 Договору позики про сплату процентів позикодавець на вимоги позичальника робить відмітку на розписці або видає розписку в одержанні грошей.

Суд бере до уваги той факт, що за період з 13.05.2015 по 09.02.2017 відповідачем 1 сплачувались позивачу щомісячні проценти за договором позики включно по грудень 2016 року на загальну суму 70 900 доларів США, що підтверджується обліком отримання процентів за користування позикою. Згідно обліку отримання процентів за користування позикою позивачу не сплачено проценти за договором позики лише за січень та лютий 2017 року на загальну суму 6 800,00 доларів США (170 000,00*24% річних=3400,00 дол. США/1 місяць).

Із вимогою про стягнення з відповідачів 3 % річних за статтею 625 ЦК України позивач не звертався.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 9 Договору позики передбачено, що якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу і штраф у розмірі 0, 2 % за кожен день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення дати повернення.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 по справі № 536/1841/15-ц зазначила, що стягнути неустойку можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 727/9352/17.

Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сторонами погоджено повернення основного зобов`язання до 01.03.2017 включно, а з позовними вимогами до суду позивач звернувся 11.01.2019, тобто, поза межами строку спеціальної позовної давності для стягнення неустойки.

Відтак вимоги в частині стягнення з відповідачів штрафу у розмірі 52 360, 00 доларів США задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском позивачкою строку, в межах якого позивача мала право звернутись з такими вимогами.

Щодо солідарного обов`язку поручителя виконати зобов`язання боржника за договором позики, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 Договору поруки, поручитель зобов`язується виконати за позичальника його зобов`язання перед позикодавцем в термін дії договору позики.

Відповідно до ст. 11 Договору поруки строк дії цього договору відповідає строку дії договору позики.

Судом встановлено, що відповідно до умов Договору поруки, відповідач 1 зобов`язався нести солідарну відповідальність перед позивачкою за невиконання чи неналежне виконання відповідачем 1 свого грошового зобов`язання по Договору позики від 01.03.2015 та додаткової угоди від 01.03.2016 року у сумі 170 000,00 доларів США зі строком повернення до 01.03.2017.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, закон встановлює преклюзивний (присічний) строк припинення поруки, тривалістю шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у випадку не пред`явлення вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 367/8904/15-ц зроблено висновок про те, що застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, як умови чинності поруки, слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц (п.п.46-52), яка відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постановах: від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662, згідно яких строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов`язання поруки. Право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються, а тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред`явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.

Сторонами встановлено, що основне зобов`язання мало бути виконано до 01.03.2017 включно. Тому, за відсутності вимоги до поручителя в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 559 ЦКУ, порука вважається припиненою з 02.09.2017.

Доводи позивача про те, що строк виконання основного зобов`язання продовжено 04.06.2018 до 10.08.2018 не приймається судом до уваги.

Крім того, у рамках розгляду цивільної справи № 761/36764/19 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2021, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, судом встановлено, що документ від 04.06.2018 та від 06.03.2018 не містить найменування сторін, реквізити договору, до якого вносяться зміни, з огляду на що суд не може вважати доведеним те, що строк виконання основного зобов`язання за договором позики від 01.03.2015 було змінено.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно висновків ВП ВС від 26.01.2021 по справі № 522/1528/15-ц наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, вимоги до відповідача 2 в частині солідарного стягнення боргу за Договором позики задоволенню також не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача 1 на користь позивачки судовий збір у розмірі 5715, 00 грн.

Керуючись ст. 261, 509, 525-526, 530, 533, 536, 549, 559, 610-612, 629, 1046-1049 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 200, 206, 258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , і.п.н. НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 01.03.2015 року у розмірі 170 000,00 доларів США, а також проценти у розмірі 6 800,00 доларів США., а всього стягнути 176800 (сто сімдесят шість тисяч вісімсот ) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , і.п.н. НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 5715 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту рішення суду - 02.12.2021.

Суддя: