Рішення

від 27.01.2022 по справі 541/2084/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2084/21

2/530/53/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

27.01.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Зіньків справу за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження: м. Миргород, вул. Гоголя, 165, Полтавської області про зняття арешту з нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження: м. Миргород, вул. Гоголя, 165, Полтавської області про зняття арешту з нерухомого майна.

З позову вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Миргородський міжрайонний відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (37602, Полтавська область, м. Миргород, вулиця Гоголя,165, код ЄДРПОУ: 34264469) зняти арешт з її нерухомого майна, а саме: з Ѕ земельної ділянки з кадастровим номером: 5323286000:00:001:0210, площею 3,0929 га від 31.10.2018 року серія та номер 371 та земельної ділянки з кадастровим номером: 5321310100:00:011:0015, площею 2,8054 га належної їй на підставі свідоцтва про спадщину за законом, серія та номер: НОМЕР_1 виданий 09.08.2017 року, який було накладено в межах виконавчого провадження Миргородським міськрайонним відділом державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Суми) від 15.09.2010 року.

У судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ковердяєва Л.В. не з`явилися, надіслали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали та просили його задовільнити, представник відповідача Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не з"явився, належним чином повідомлений.

Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 , рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 16.03.2020 року рекомендовано громадянам та іншим учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їх відсутності за наявними в справі матеріалами.

Суд, зачитавши заяву позивача, та її представника адвоката Ковердяєвої Л.В., які підтримали позовні вимоги, дослідивши письмові докази по справі і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження: м. Миргород, вул. Гоголя, 165, Полтавської області про зняття арешту з нерухомого майна, підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону Про судоустрій і статус суддів визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону Про судоустрій і статус суддів судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 є власником Ѕ земельної ділянки з кадастровим номером: 5323286000:00:001:0210, площею 3,0929 га від 31.10.2018 року серія та номер 371 та земельної ділянки з кадастровим номером: 5321310100:00:011:0015, площею 2,8054 га належної їй на підставі свідоцтва про спадщину за законом, серія та номер: НОМЕР_1 виданий 09.08.2017 року (а.с.11,13).

Маючи намір продати свою частину земельної ділянки їй стало відомо, що на все її нерухоме майно накладено арешт.

Згідно інформації з єдиного реєстру заборон відчуження об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 10251909 арешт на нерухоме майно було зроблено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ 505167 від 15.09.2010 року накладеного ВДВС Миргородського МРУЮ( а.с.15-19).

Стосовно зазначеного вище арешту нерухомого майна їй нічого не відомо, крім того, власником земельних ділянок вона стала у 2017 та 2018 році, вже після спливу більше семи років після винесення постанови ВДВС Миргородського МРУЮ від 15.09.2010 року.

09.08.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) із заявою щодо отримання інформації про накладення арешту на все її нерухоме майно, а саме з метою отримання додаткової інформації щодо підстав накладення арешту та дійсності їх на теперішній час.

09.08.2021 року отримала відповідь від Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) № 18677 з якої вбачалося, що згідно перевірки здавальних описів завершальних виконавчих проваджень за 2011-2021 роки реєстрів завершальних виконавчих проваджень за 2008-2021 роки, актів про вилучення виконавчих проваджень для знищення та відомостей з автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 09.08.2021 року відкриті/незавершені виконавчі провадження про стягнення заборгованості (боргів, штрафів, аліментів, та ін.) з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою АДРЕСА_2 - відсутня (а.с.20).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що на теперішній час не має жодних обтяжень відносно нерухомого майна ОСОБА_1 , номер інформаційної довідки 269802861.

Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України , позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Частиною першої статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.56 ЗУ Про виконавче провадження , арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до п.6 ч.4 ст.59 ЗУ Про виконавче провадження , підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Арешт нерухомого майна є перешкодою у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

З повідомлення державного архіву Полтавської області від 12.01.2022 року вбачається, що у документах головного управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України за 2010-2012 роки, які надійшли на зберігання до державного архіву, відомостей про накладення арешту на майно боржника за постановою про арешт майна від 15.09.2010 № АЕ№ 505167 ВДВС Миргородського МРУЮ не виявлено. Документи Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно- Східного управління міністерства юстиції України на зберігання до державного архіву не надходили.

Виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженні та на підставі п. 4 ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження

Виходячи з вищевикладеного суд з`ясував , що на час звернення до суду ніяких виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 не існує, відповідач по справі Миргородський міжрайонний відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не надало заперечень стосовно даного позову, з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта на теперішній час не має жодних обтяжень відносно нерухомого майна ОСОБА_1 , а тому наявний арешт порушує право ОСОБА_1 на розпорядження своїм майном, за таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

На підставі викладеного та керуючись ЗУ Про виконавче провадження ,ст.ст. 319,321,391 ЦК України, ст. ст. 2 , 4 , 10 , 13 , 80 , 81 , 263-265 , 354 ЦПК України , суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Миргородського міжрайонного відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження: м. Миргород, вул. Гоголя, 165, Полтавської області про зняття арешту з нерухомого майна- задоволити .

Зобов`язати Миргородський міжрайонний відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (37602,Полтавська область, м. Миргород, вулиця Гоголя, 165,код ЄДРПОУ: 34264469) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , а саме: з Ѕ земельної ділянки з кадастровим номером: 5323286000:00:001:0210, площею 3,0929 га від 31.10.2018 року серія та номер 371 та земельної ділянки з кадастровим номером: 5321310100:00:011:0015, площею 2,8054 га належної ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину за законом ,серія та номер: НОМЕР_1 виданий 09.08.2017 року, який було накладено в межах виконавчого провадження Миргородським міськрайонним відділом державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 15.09.2010 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко