Дата документу 18.01.2022 Справа № 335/14283/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №335/14283/19 Головуючий у 1 інстанції: Апаллонова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/248/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто , третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто Бойко Олександр Анатолійович, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги за яким неодноразово збільшував, до ТОВ Юністар-Авто , третя особа: директор ТОВ Юністар-Авто Бойко О.А., про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 18 січня 2018 року працевлаштувався до ТОВ Юністар-Авто водієм автотранспортних засобів категорії Д на підставі наказу №4-к від 17 січня 2018 року.
За період роботи він заробітну плату не отримував, у відпустці не перебував, мав конфлікт з директором ОСОБА_2 через невиплату заробітної плати.
У період з 08 вересня 2018 року по 28 вересня 2018 року перебував на лікуванні в інфекційній лікарні, повне одужання відбулось приблизно через місяць після виписки з лікарні, йому було виписано 2 лікарняних листа, які після одужання були передані на підприємство відповідача. Також у квітні 2019 року він знову був госпіталізований до 6-ї міської клінічної лікарні, де перебував з 03 квітня 2019 року по 15 квітня 2019 року, лікарняний лист № 274776, передані до бухгалтерії підприємства. Лікарняні листи не були оплачені.
02 грудня 2019 року ним було подано заяву про звільнення на підставі за ч. 3 ст. 38 КЗпП України із датою звільнення 02 грудня 2019 року.
Після отримання 03 грудня 2019 року трудової книжки дізнався, що його звільнення було проведено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з формулюванням звільнення за прогул за наказом №119-к від 02 грудня 2019 року.
Вважав, що звільнення було здійснено з грубим порушенням встановленого законом порядку, наказ про звільнення є незаконним та підлягає скасуванню. Йому не пропонували надати письмові пояснення з приводу прогулу за відсутності такої події, про звільнення за прогул він дізнався з трудової книжки.
При звільненні він отримав лише 5150 грн., розмір невиплаченої заробітної плати за період з 18 січня 2018 року по 02 грудня 2019 року становить 82 862,03 грн.
У зв`язку зі звільненням з грубим порушення трудового законодавства вважав, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив: визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто від 02 грудня 2019 року № 119-к про його звільнення за прогул (ст. 40 п. 4 КЗпП України), поновити його на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у ТОВ Юністар-Авто , стягнути з ТОВ Юністар-Авто заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82 862,03 грн.: стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, сума якого буде розрахована на час ухвалення рішення ( за вирахуванням податків та обов`язкових платежів), допустити негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, в порядку ст. 430 ЦПК України.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2020 року позов задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року заочне рішення скасовано, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Юністар-Авто , третя особа директор ТОВ Юністар-Авто Бойко О.А., про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі залишено без розгляду. В іншій частини позовних вимог продовжено судовий розгляд.
26.01.2020 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в який просив: стягнути ТОВ Юністар-Авто на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 18 січня 2018 року до 01 грудня 2019 року в сумі нарахованого доходу 81 786,60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03 грудня 2019 року до 16 серпня 2021 року в розмірі 85 595,00 грн., суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18 січня 2018 року до 02 грудня 2019 року станом на 16.08.2021 року в розмірі 10 908,94 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 81 786,60 грн.
Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 03.12.2019 року до 16.08.2021 року, що в сумі 85 595,00 грн.( без утримання податків та інших обов`язкових платежів).
Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року станом на 16.08.2021 року, що в сумі складає 10 908,94 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь держави судовий збір у розмірі 1816,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ Юністар-Авто подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність заборгованості із заробітної плати, не звернення позивача до товариства з вимогою про виплату сум, що належать йому при звільненні, пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що товариством не було надано оригінали відомостей про виплату заробітної плати, нарахована та виплачені суми податків не є доказом виплати та отримання заробітної плати, роботодавець повинен був провести розрахунок 02 грудня 2019 року без додаткового звернення працівника, він звернувся до суду з вимогою про стягнення невиплаченої йому заробітної плати 26 грудня 2019 року, судом було встановлено факт невиплати заробітної плати, а тому є підстави для стягнення компенсації втрати частини доходів.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За приписами частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Матеріалами справи, зокрема, копією трудової книжки підтверджується, що з 18.01.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто водієм автотранспортних засобів категорії Д (т.1, а.с.13).
Судом першої інстанції встановлено, що 03.09.2018 року ОСОБА_1 захворів, після чого лікувався в КП Обласна інфекційна лікарня з 08.09.2018 року по 28.09.2018 року. Крім того, у період 03.04.2019 року по 15.04.2019 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КП 6-а міська клінічна лікарня (т.1, а.с.15-16).
Відповідно до наказу № 114/2-п від 25.11.2019 року у зв`язку з відсутністю транспортного засобу, закріпленого за водієм ОСОБА_1 , та відсутністю інших транспортних засобів на підставі ст.ст.34,113 КЗпП України встановлено початок простою з 25.11.2019 року по 20.12.2019 року для працівника ОСОБА_1 (т.1, а.с.88).
Згідно наказу №119-п від 02.12.2019 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України через відсутність на роботі протягом п`яти днів з 25.11.2019 року по 29.11.2019 року без поважних причин (т.1, а.с.83).
Заочним рішенням від 11.06.2020 року у цій справі визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ Юністар-Авто від 02 грудня 2019 року № 119-п про звільнення за прогул ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у Товаристві з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто . Стягнуто з ТОВ Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82 862,03 грн. Стягнуто з ТОВ ЮНІСТАР-АВТО на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в розмірі 10 442,64 грн. (за вирахуванням податків та обов`язкових платежів). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в порядку ст.430 ЦПК України (т.1, а.с.249-250).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року заочне рішення скасовано, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
Наказом ТОВ Юністар-Авто № 40-п від 20.07.2020 року наказ № 119-4 від 02.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 скасовано, позивача поновлено на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у Товаристві з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто .
24.07.2020 року ОСОБА_1 звільнився з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, про що відповідачем було видано наказ № 34-к від 24.07.2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум .
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами, що при звільненні 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав виплату в розмірі 5150,00 грн., але вимогу про надання письмового розрахунку про всі суми, належні при звільненні, не було задоволено.
До суду з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся 26 грудня 2019 року, до якого долучив клопотання про витребування, зокрема, розгорнутого розрахунку про нараховані суми, належні працівникові при звільненні (т.1, а.с.1-8).
Під час судового розгляду відповідачем не спростовані пояснення позивача, допитаного в якості свідка, про те, що за період роботи він не отримував заробітну плату і у зарплатних відомостях не розписувався. Третьою особою також не спростовано, що на протязі всього часу роботи на підприємстві ОСОБА_1 мав конфлікт з директором і головними причинами конфліктів були невиплата заробітної плати та вимагання грошових коштів на оплату податків за себе.
На виконання ухвали суду від 30 квітня 2021 року відповідачем не було надано: оригінали та належним чином оформлені копії табелю обліку робочого часу, за яким працював ОСОБА_1 за період з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року, а також оригінали та належним чином завірені копії відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати.
Під час судового розгляду позивачем було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи його підпису у відомостях на виплату заробітної плати за період роботи з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року, однак у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналів відомостей про виплату ОСОБА_1 заробітної плати, зазначене клопотання не було підтримано позивачем.
На підтвердження обставин, на які послався відповідач, обґрунтовуючи неможливість виконання ухвали суду від 30 квітня 2021 року про витребування оригіналів відомостей про отримання заробітної плати, а саме: вилучення зазначених документів правоохоронними органами перевірок у зв`язку із скоєнням дорожньо-транспортної пригоди 01.02.2021 р., відповідачем не надано належних доказів, як то протокол тимчасового доступу до речей і документів з описом вилучених документів.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідач не надав суду оригінали відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати, що в свою чергу унеможливило призначення та проведення почеркознавчої експертизи.
Відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України Про оплату праці обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника).
З огляду на ті обставини, що судом встановлено факт ухилення відповідача від подання доказів, які мають суттєве значення для встановлення обставин - підписання відомостей про отримання заробітної плати саме позивачем, на підставі ч. 10 ст. 84 ЦПК України суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеними обставини, на які ОСОБА_1 посилався в позовній заяві - не розписувався у відомостях про отримання заробітної плати.
Згідно положень ст. ст. 115 , 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до п.2 ч. 3 ст. 21 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування частина персональної електронної облікової картки застрахованої особи, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат, повинна містити, зокрема: рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць; суму сплачених страхових внесків за відповідний місяць; страховий стаж; суму заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Згідно з п.2 розділу ІV Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування , затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 року , до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме, зокрема: відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону , здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
З врахуванням вказаних вимог законодавства, надана позивачем довідка форми ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу з січня 2018 по листопад 2019 року, в якій відображена сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці та позначка про сплату страхових внесків відповідачем, є підтвердженням суми заробітної плати, нарахованої позивачу за цей період .
Зі змісту довідки форми ОК-5 вбачається, що загальна сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за вказаний період становить 88 012,03 грн. (2018 рік: 40 056,60 грн., 2019 рік - 47 955,43 грн.) без урахування податків.
Відповідно до ст. 30 Закону України Про оплату праці при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Оскільки при звільненні ОСОБА_1 отримав 5150,00 грн., що не відповідає загальному розміру нарахованого доходу за період роботи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто на користь позивача несплаченої заробітної плати в розмірі 81 786,60 грн. (88 012,03 грн. (сума нарахованої заробітної плати за період роботи з 18.01.2018 - 02.12.2019 року) - 6225,43 грн. (сума доходів, сплачена позивачу при звільненні).
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд в своїй постанові від 01.04.2020 року у справі N 761/16407/15-ц, про стягнення ненарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначив:
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас колегія суддів враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд в своїй постанові від 15.07.2020 року у справі N 263/14209/17 про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати зазначив: Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що відсутність факту розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення та на день розгляду справи судом свідчить про відсутність підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення невиплаченої йому заробітної плати 26.12.2019 року, в той час коли дата його звільнення 02.12.2019 року. Тобто позивач намагався отримати належну йому суму заробітної плати при звільненні з самого початку порушення його прав.
Враховуючи той факт, що роботодавцем при звільненні не було проведено повний розрахунок з ОСОБА_1 , працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, враховуючи що існує така заборгованість, а тому відсутня підстава для застосування положень статті 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2020 року відповідачем сплачено стягнутий на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в розмірі 10 442,64 грн.
За приписами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Комунарського відділу ДВС у м. Запоріжжі відкрито виконавче провадження №62393710 від 24.06.2020 року на виконання виконавчого листа за заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2020 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у Товаристві з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто (т.2, а.с.6).
На вимогу державного виконавця наказом № 40-п від 20.07.2020 року наказ № 119-4 від 02.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 скасовано, позивача поновлено на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у Товаристві з обмеженою відповідальністю ЮНІСТАР-АВТО , що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 21 липня 2020 року у зв`язку з повним виконанням (т.2, а.с.8).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2021 року про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Юністар-Авто , третя особа директор ТОВ Юністар-Авто Бойко О.А. про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, яка постановлена судом саме на підставі відповідної заяви позивача , сторонами не оскаржена (т.3, а.с.88-89).
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення компенсації суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати та безпідставного стягнення на користь позивача середнього заробітку в сумі 85 595, 00 грн. за час затримки при звільненні колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За приписами ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог на підставі ст.117 КЗпП України, суд першої інстанцій не врахував висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року № 925/186/19 щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог та заборони під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
За змістом статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовної якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Статтею 49 ЦПК України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частин третьої-четвертої статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Вчинення вказаних дій при новому розгляді справи допускається лише у виключному випадку.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Позовні вимоги у збільшеній його частині пов`язані як з предметом, так і з підставами позову в первісній редакції.
Звертаючись до суду з позовом та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто від 02 грудня 2019 року № 119-к про його звільнення за прогул (ст. 40 п. 4 КЗпП України);
- поновити його на посаді водія автотранспортних засобів категорії Д у ТОВ Юністар-Авто ;
- стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 18 січня 2018 року до 01 грудня 2019 року в сумі нарахованого доходу 82 862,03 грн.;
- стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в сумі 10442, 64 грн.
Після скасування заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2020 року, при повторному розгляді справи позивач подав уточнену позовну заяву від 02.03.2021 року, в який просив:
- стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 18 січня 2018 року до 01 грудня 2019 року в сумі нарахованого доходу 82 862,03 грн.,
- стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18 січня 2018 року до 02 грудня 2019 року в розмірі 7856,47 гри. (без утримання податків та інших обов`язкових платежів),
- стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні , починаючи з 03 грудня 2019 року до 25 березня 2021 року в розмірі 65 724,64 грн.,
- в іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду, оскільки рішення в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, вже виконано відповідачем в примусовому порядку.
Отже, позовна заява, з якою позивач звертався до суду в грудні 2019 року, а також уточнена позовна заява від 17 лютого 2020 року (т.1, а.с.43-45) не містили позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивач, обґрунтовуючи незаконність звільнення, просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу . Позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18 січня 2018 року до 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 також не заявляв та не посилався на положення Закону України Про компенсацію громадянам.
Уточнена заява від 26 січня 2021 року (т.2, а.с.116-123), яка подана позивачем ОСОБА_1 після скасування заочного рішення суду є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач був поновлений на посаді водія відповідно до заочного рішення Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя від 11 червня 2020 року, а отже механізм захисту порушеного права у цьому випадку визначений статтею 235 КЗпП України, яка передбачає, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації, на підставі якого позивач просив суд стягнути з ТОВ Юністар-Авто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 724,64 грн., застосовується у разі, якщо працівник був звільнений з посади та не заявляв позовних вимог про поновлення його на роботе.
За вказаних обставин, позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18 січня 2018 року до 02 грудня 2019 року в розмірі 7856,47 гри. (без утримання податків та інших обов`язкових платежів), та позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , починаючи з 03 грудня 2019 року до 25 березня 2021 року, в розмірі 65 724,64 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення .
Враховуючи викладене, рішення суду відповідно до п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто , третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто Бойко Олександр Анатолійович, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, та прийняття в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову. Рішення суду у частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі підлягає залишенню без змін.
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Таким чином, ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.
За подання позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 908 грн.
ТОВ Юністар-Авто за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір в розмірі 2674,35 грн.
Оскільки в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційним судом відмовлено, компенсація судового збору за подання позову на користь ОСОБА_1 не стягується, а ТОВ Юністар-Авто має право на компенсацію ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги в цій частині, що була задоволена, в розмірі 1 283,92 грн.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в частині вимоги стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, компенсація ТОВ Юністар-Авто судового збору за подання апеляційної скарги в цій частині, що була задоволена, в розмірі 163,63 грн. підлягає стягненню з держави на користь відповідача.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ Юністар-Авто підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1283,92 грн., судовий збір в розмірі 163,63 грн. підлягає компенсуванні ТОВ Юністар-Авто за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року у цій справі скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати та судового збору та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто , третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто Бойко Олександр Анатолійович, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, відмовити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року у цій справі у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто , третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто Бойко Олександр Анатолійович, про стягнення заборгованості по заробітній платі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто судовий збір в розмірі 1283 (тисяча двісті вісімдесят три) гривні 92 копійки.
Судовий збір в розмірі 163 (сто шістдесят три) гривні 63 копійки компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю Юністар-Авто за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 січня 2022 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова
Суд | Запорізький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.01.2022 |
Оприлюднено | 31.01.2022 |
Номер документу | 102808686 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Запорізький апеляційний суд
Дашковська А. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні