Постанова

від 21.01.2022 по справі 601/1880/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 січня 202 2 року

м. Київ

справа № 601/1880/15-ц

провадження № 61-19330св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач -релігійна громада Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії Української Православної Церкви, відповідачі: релігійна організація Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії Православної Церкви України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Тернопільська обласна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року в складі судді Коротич І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2015 року релігійна громада Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії Української Православної Церкви звернулась до суду із позовом до релігійної організації Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії Православної Церкви України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Тернопільської обласної державної адміністрації про: визнання недійсним (протиправним) та скасування протоколу загальних зборів віруючих (учасників) релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова с. Колосова Кременецького району Тернопільської області від 26 квітня 2015 року; скасування статуту релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату, прийнятого загальними зборами віруючих (учасників) згідно із протоколом № 1 від 26 квітня 2015 року; визнання дискримінаційним та скасування розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Тернопільська ОДА) від 28 серпня 2015 року № 536-од Про статут релігійної громади УПЦ КП села Колосова Кременецького району у новій редакції

Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підписано протокол № 1 загальних зборів віруючих (учасників) релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова Української Православної Церкви, яким незаконно постановлено перейти з Української Православної Церкви до Української Православної Церкви (далі - УПЦ Київського Патріархату (далі - КП) та незаконно прийнято статут УПЦ КП, який порушує права релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова с. Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії УПЦ.

Позивач вважає, що рішення загальних зборів жителів села не може впливати на діяльність їх релігійної громади, як відокремленої юридичної особи, яка відповідно до закону управляється передбаченими статутом органами. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали права проводити збори, оскільки не є членами релігійної громади. Рішення загальних зборів приймалося особами, які не входять до складу парафії, члени парафії не приймали участі в загальних зборах 26 квітня 2015 року та згоди на перехід до КП не давали, отже рішення щодо їх парафії прийняте сторонніми особами, що є наслідком втручання в її діяльність. Підписантами вказаного вище протоколу є жителі села Колосова, які не мають відношення до парафії, оскільки не визнають статут парафії, не відвідують богослужіння та не перебувають у канонічному послухові настоятелю. Головою Колосівської сільської ради засвідчено лише підписи голови та секретаря, що ж до інших 185 осіб, які брали участь у голосуванні, не проводилося засвідчення підписів. Тому неможливо ідентифікувати чи дійсно врахована воля усіх присутніх на зборах. Про проведення загальних зборів, настоятеля не повідомлялося, участі у загальних зборах настоятель парафії не брав, протокол не підписував, що суперечить пунктам 8, 9, 12, 14 розділу VIII Статуту про управління УПЦ.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року закрито провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснено позивачу право на звернення до суду для вирішення цього спору в порядку господарського судочинства.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії УПЦ залишено без задоволення, а ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року - без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленого протоколом загальних зборів, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.Крім того, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які підписали протокол загальних зборів релігійної громади діяли як члени релігійної громади. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 листопада 2021 року представник релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії УПЦ - Захарчук А. П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії УПЦ на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на предмет позову, зокрема на те, що позивач крім оскарження рішення зборів та статуту в новій редакції просить суд визнати дискримінаційним розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації, а така вимога повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Позивач вже оскаржував розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 28 серпня 2015 року № 536-од Про статут релігійної громади УПЦ КП села Колосова Кременецького району у новій редакції" до адміністративного суду, однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року закрито провадження у цій справі з тих підстав, що спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Позиції інших учасників

11 січня 2022 року Тернопільська обласна державна адміністрація надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів; просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

У серпні 2015 року релігійна громада Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської області єпархії УПЦ звернулась до суду із позовом до релігійної організації Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії ПЦУ, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Тернопільської обласної державної адміністрації про: визнання недійсним (протиправним) та скасування протоколу загальних зборів віруючих (учасників) релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова с. Колосова Кременецького району Тернопільської області від 26 квітня 2015 року; скасування статуту релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоана Богослова села Колосова єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату, прийнятого загальними зборами віруючих (учасників) згідно із протоколом № 1 від 26 квітня 2015 року; визнання дискримінаційним та скасування розпорядження голови Тернопільської ОДА від 28 серпня 2015 року № 536-од Про статут релігійної громади УПЦ КП села Колосова Кременецького району у новій редакції

Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підписано протокол № 1 загальних зборів віруючих (учасників) релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова Української Православної Церкви, яким незаконно постановлено перейти з Української Православної Церкви до Української Православної Церкви (далі - УПЦ Київського Патріархату (далі - КП) та незаконно прийнято статут УПЦ КП, який порушує права релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова с. Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії УПЦ.

Позивач вважає, що рішення загальних зборів жителів села не може впливати на діяльність їх релігійної громади, як відокремленої юридичної особи, яка відповідно до закону управляється передбаченими статутом органами. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали права проводити збори, оскільки не є членами релігійної громади. Рішення загальних зборів приймалося особами, які не входять до складу парафії, члени парафії не приймали участі в загальних зборах 26 квітня 2015 року та згоди на перехід до КП не давали, отже рішення щодо їх парафії прийняте сторонніми особами, що є наслідком втручання в її діяльність. Підписантами вказаного вище протоколу є жителі села Колосова, які не мають відношення до парафії, оскільки не визнають статут парафії, не відвідують богослужіння та не перебувають у канонічному послухові настоятелю. Головою Колосівської сільської ради засвідчено лише підписи голови та секретаря, що ж до інших 185 осіб, які брали участь у голосуванні, не проводилося засвідчення підписів. Тому неможливо ідентифікувати чи дійсно врахована воля усіх присутніх на зборах. Про проведення загальних зборів, настоятеля не повідомлялося, участі у загальних зборах настоятель парафії не брав, протокол не підписував, що суперечить пунктам 8, 9, 12, 14 розділу VIII Статуту про управління УПЦ.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині другій статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зазначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку ЦПК України. Спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій , оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються відповідні правовідносини .

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 19 ЦПК України зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Відповідно до статті 13 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (далі - Закон України № 987-ХІІ), релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону України № 987-ХІІ релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

За частиною другою статті 8 Закону № 987-ХІІ членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади.

Як установлено судами, фактично підставами та предметом позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом загальних зборів та його скасування, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які підписали протокол загальних зборів релігійної громади діяли як фізичні особи - члени релігійної громади.

Таким чином, позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а має розглядатися у порядку господарського судочинства, правильно застосувавши до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач крім оскарження рішення зборів та статуту в новій редакції просить суд визнати дискримінаційним розпорядження голови Тернопільської ОДА, а така вимога повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, колегією суддів оцінюється критично, оскільки фактичним предметом спору є оскарження відповідного рішення загальних зборів членів релігійної організації, оформленим протоколом загальних зборів та оскарження затвердженого цим рішенням статуту релігійної організації, а також і розпорядженням голови Тернопільської ОДА, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції на підставі оскаржуваного рішення загальних зборів. Тобто, позовна вимога стосовно визнання дискримінаційним відповідного розпорядження є похідною від основної вимоги щодо оспорювання рішення загальних зборів, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому в такому випадку спір в цілому має бути розглянутий за правилами господарського судочинства.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, та при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа Пономарьов проти України (CASE PONOMARYOV v. UKRAINE ), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено відповідні обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу релігійної громади Парафія Святого Апостола Іоанна Богослова села Колосова Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

Ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук