Постанова

від 20.01.2022 по справі 922/2765/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року м. Харків Справа № 922/2765/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№3482 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021, ухвалене суддею Лавровою Л.С у приміщенні Господарського суду Харківської області 19.10.2021 об 11:30 год. (повне рішення складено 21.10.2021) у справі №922/2765/20

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", м. Харків,

про стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 9,1414 га, кадастровий номер 6310138500:12:004:0023, на вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові з 01.01.2020 по 31.07.2020 у сумі 2271071,92 грн.

Господарський суд Харківської області рішенням від 17.11.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021, позов задовольнив повністю.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 касаційну скаргу ТОВ "Завод "Будінвест", на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2765/20 задоволено, скасовано вказані судові рішення та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування вказаного рішення суд першої інстанції зазначив, що твердження позивача про існування протягом спірного періоду з 01.01.2020 по 31.07.2020 земельної ділянки площею 8,776 га, яка є частиною (96%) земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 площею 9,1414 га на вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові, як об`єкту цивільних прав, не відповідає дійсності, а тому, відповідач не міг безпідставно зберегти кошти у вигляді орендної плати за землю, якої не існувало як об`єкта цивільних прав; крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами правильність здійсненого Харківською міською радою розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати. Зокрема, як вказав місцевий господарський суд, наданий позивачем розрахунок площі земельної ділянки, яку нібито використовує відповідач, здійснюється останнім виходячи з загальної площі нерухомого майна, яке належать відповідачу, що в даному випадку суперечить положенням викладеним п.287.8 ст. 287 ПК України, оскільки власник нежилого приміщення (його частини) повинен сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами), з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто, при застосуванні пропорційного підходу для визначення площі нерухомого майна слід виходити не з загальної площі нерухомого майна зареєстрованого за особою, а із площі під будівлями, які належать відповідачу.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 19.10.2021 в даній справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради до ТОВ "Завод "Будінвест" задовольнити у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні декількох осіб (ТОВ "Завод "Будінвест" та ОСОБА_1 ), тому для розрахунку суми позовних вимог необхідно встановити долю вищезазначеної земельної ділянки, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав, що використовується кожним із них; шляхом пропорційного розрахунку встановлено, що доля земельної ділянки, яку відповідач використовує для експлуатації та обслуговування своїх нежитлових будівель, складає 96 % (87762,79 кв.м.); безпідставно збережені кошти міська рада просить стягнути за використання відповідачем частини земельної ділянки площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові; земельна ділянка площею 87762,79 кв.м. не є окремою земельною ділянкою, яка є сформована як об`єкт цивільних прав, і не є земельною ділянкою, за яку Харківська міська рада просить стягнути кошти, а лише арифметично вирахувана доля вже існуючої земельної ділянки. За таких обставин, на думку апелянта, відсутня необхідність в доведенні факту сформованості земельної ділянки площею 87762,79 кв.м. як об`єкта цивільних прав та отримання відповідного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку такої земельної ділянки. В обґрунтування вказаного висновку заявник посилається на постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20. Також апелянт зазначає, що в матеріалах справи № 922/2765/20 містяться наступні належні та допустимі докази, подані разом із позовною заявою: копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.01.2020 № НВ-0004418132020 (підтверджує сформованість земельної ділянки площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові протягом періоду позовних вимог міської ради), копія витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.03.2020 № 2348/0/45-20 (саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові, що покладено в основу розрахунку). Тому заявник вважає, що міська рада належними та допустимими доказами довела сформованість земельної ділянки площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові, за користування якою просить стягнути безпідставно збережені кошти, та обґрунтованість здійснення такого розрахунку на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.03.2020 № 2348/0/45-20.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.) відкрито провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 14.12.2021, встановлено учасникам справи строк до 10.12.2021 для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо.

01.12.2021, тобто в межах установленого судом строку, відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наводить наступні доводи: оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить різним особам на праві приватної власності і не перебуває у спільній власності відповідача та Фільчакової О.С., то в даному випадку пропорційний підхід не може бути застосований ані для визначення площі земельної ділянки, яку використовує відповідач, ані для визначення розміру безпідставно збережених останнім коштів; посилання апелянта на використання відповідачем всієї площі земельної ділянки, на думку відповідача, ґрунтуються на припущеннях; загальна площа земельної ділянки, яка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, складає 3,4140 га (в обґрунтування вказаного твердження відповідач посилається на наданий ним до суду першої інстанції висновок №25 від 28.07.2021, виготовлений ТОВ "Машбудторг" із залученням кваліфікованого експерта - інженера з інвентаризації нерухомого майна, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат та свідоцтво про підвищення кваліфікації, т.3, а.с.28 - 35); акт обстеження земельної ділянки, за твердженням відповідача, не є належним доказом на підтвердження площі земельної ділянки. Відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

13.12.2021 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

У судовому засіданні 14.12.2021, в яке позивач (повідомлений належним чином про час та місце вказаного засідання) не направив свого представника, а представник відповідача просив відкласти розгляд справи в межах установленого законом строку для надання позивачеві можливості забезпечити участь представника в судовому розгляді справи - розгляд справи було відкладено на 20.01.2022.

19.01.2022 у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.

Присутні в судовому засіданні 20.01.2022 представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

30.01.2008 між Харківською міськрадою (орендодавець) та ТОВ «Завод «Будінвест» (орендар) було укладено договір оренди землі (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення 11 сесії Харківської міськради 5 скликання від 21.02.2007 № 21/07 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення земель промисловості, яка знаходиться: м. Харків, вул. Велозаводська, 1 (пункт 1 договору оренди). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 9,1414 га, у тому числі: під забудовою 1,8756 га, інших угідь 7,336 га. Договір укладено строком до 01.02.2012.

На підставі акта приймання-передачі земельної ділянки (кадастровий номер 6310138500:12:004:0023) від 21.11.2017 № 173/17 ТОВ «Завод «Будінвест» передало до земель запасу міста земельну ділянку, яка була в користуванні згідно з договором оренди. Тобто з відповідного періоду орендні правовідносини між сторонами припинено; доказів укладення нового договору оренди матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на вказаній земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, буд. 1, знаходиться кілька об`єктів нерухомості - нежитлових будівель, які належать ТОВ «Завод «Будінвест» на праві приватної власності загальною площею 15087,8 кв.м (т.1, а.с. 22 - 28):

- літ. 3/1-1 загальною площею 49,5 кв. м; літ. Е/1-1 загальною площею 52,0 кв. м; літ. Я-2 загальною площею 41,5 кв. м; літ. Ю-1 загальною площею 236,5 кв. м; літ. Д-2 загальною площею 35,3 кв. м; літ. Ж-1 загальною площею 47,7 кв. м; літ. Еп загальною площею 126,0 кв. м; літ. С-1 загальною площею 13,6 кв. м; літ. Щ-2 загальною площею 162,6 кв. м; літ. Э-1 загальною площею 28,6 кв. м на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1-404, виданий 21.01.1993, видавник: Шоста харківська державна нотаріальна контора;

- літ. М-1 загальною площею 118,4 кв. м; літ. Г-1 загальною площею 171,3 кв. м; літ. П-1 загальною площею 54,8 кв. м; літ. Ц-1 загальною площею 44,8 кв. м; літ. В-1 загальною площею 300,9 кв. м; літ. Х-1 загальною площею 115,5 кв. м; літ. Р-1 загальною площею 66,8 кв. м; літ. Н-1 загальною площею 12,0 кв. м на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1-404, виданий 21.01.1993, видавник: Шоста харківська державна нотаріальна контора;

- літ. Т-1 загальною площею 379,8 кв. м на підставі рішення суду, серія та номер: 29/212-08, видане 19.05.2008, видавник: Господарський суд Харківської області;

- літ. Ш-1 загальною площею 388,5 кв. м; літ. Л-1 загальною площею 881,5 кв. м; літ. О-1 загальною площею 338,7 кв. м; літ. А/1-2 загальною площею 1.675,9 кв. м; літ. И-6 загальною площею 639 кв. м; літ. К-1 загальною площею 45,1 кв. м; літ. З-2 загальною площею 1,160,5 кв. м; літ. А-3 загальною площею 1.283,3 кв. м на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1-404, виданий 21.01.1993, видавник: Шоста харківська державна нотаріальна контора;

- літ. Ф-1 загальною площею 449,5 кв. м; літ. Д/1-1 загальною площею 49,3 кв. м; літ. Б/1-1 загальною площею 689,9 кв. м; літ. Б-2 загальною площею 3.813,1 кв. м на підставі рішення суду, серія та номер: 29/212-08, видане 19.05.2008, видавник: Господарський суд Харківської області;

- літ. У-2 загальною площею 1.606,9 кв. м на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 95, видане 01.06.1994, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області; договір купівлі-продажу, серія та номер: 1-404, виданий 21.01.1993, видавник: Шоста харківська державна нотаріальна контора.

Також, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля літ. «Ч-1» загальною площею 627,7 кв.м, право власності на яку зареєстровано за Фільчаковою О.С. на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер: 3849, виданий: 23.08.2017, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лучнікова Ю.В.

Доказів наявності у відповідача в даній справі, ТОВ «Завод «Будінвест» , та у ФОП Фільчакової О.С. права спільної власності на нежитлові будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці, а також доказів спільного використання відповідних будівель вказаними власниками матеріали справи не містять.

28.08.2020 Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Завод «Будінвест» про стягнення 2271071,92 грн безпідставно збережених коштів, у якому зазначала, що в період з 01.01.2020 по 31.07.2020 право користування (оренди) чи інші речові права ТОВ «Завод «Будінвест» на земельну ділянку, кадастровий номер 6310138500:12:004:0023, площею 9,1414 га на вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові, на якій розташовані нежитлові будівлі ТОВ «Завод «Будінвест» загальною площею 15087,8 кв. м, не були зареєстровані за відповідачем; договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:12:004:0023, на вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові між позивачем та відповідачем у період з 01.01.2020 по 31.07.2020 не було укладено, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача не сплачувалася.

На підтвердження факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою позивач надав до суду акт обстеження земельної ділянки від 30.07.2020 (т.1, а.с.44).

Суму позовних вимог позивачем визначено із застосуванням пропорційного розрахунку.

А саме: виходячи із інформації, зазначеної у витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.03.2020 (т.1, а.с. 42), згідно з якою така оцінка становить 118284995,00 грн, позивач надав розрахунок (т.1, а.с.43), у відповідності до якого загальний розмір орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою з 01.01.2020 по 31.07.2020 становить 2365699,92 грн.

З огляду на ті обставини, що, як уже зазначалося, загальна площа нежитлових будівель, належних ТОВ «Завод «Будінвест» , становить 15087,8 кв.м., а ФОП Фільчаковій О.С. - 627,7 кв.м, позивач визначив загальну площу нерухомості, що знаходиться на спірній земельній ділянці як 15715,5 кв.м. (15087,8 + 627,7). Далі, шляхом множення загальної площі земельної ділянки (91414 кв.м.) на загальну площу нерухомості відповідача (15087,8 кв.м.) та ділення на загальну площу нерухомості, належної відповідачеві та ФОП Фільчаковій О.С. (15715,5 кв.м.), позивачем отримано значення 87762,79 кв.м. - що становить 96 % від загальної площі земельної ділянки 91414 кв.м.

Із посиланням на вищенаведений розрахунок, Харківська міська рада в позові зазначила, що ТОВ «Завод «Будінвест» фактично використовує 96% площі земельної ділянки, а відтак, на думку позивача, стягненню підлягає 2271071,92 грн - тобто 96% від загального розміру орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою з 01.01.2020 по 31.07.2020, який становить 2365699,92 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.11.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021, позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові з 01.01.2020 по 31.07.2020 у сумі 2271071,92 грн. та витрати зі сплати судового збору 34066,08 грн.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2765/20 задоволено, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

В постанові Касаційного господарського суду зазначається, що, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій погодились із застосованою позивачем пропорцією щодо розрахунку площі спірної земельної ділянки та відповідно визначеним розміром безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, однак не врахували доводів ТОВ «Завод «Будінвест» щодо сплаченого ним земельного податку, не надали оцінки податковим деклараціям з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (т.1, а.с. 95 - 102), в яких ТОВ «Завод «Будінвест» вказана площа земельної ділянки 3,4140 га та податкова адреса: вул. Велозаводська, 1, м. Харків, яка співпадає із місцезнаходженням спірної земельної ділянки. Колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначала, що зі складеного позивачем акта обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1, кадастровий номер 6310138500:12:004:0023, неможливо встановити, яка площа земельної ділянки фактично використовується відповідачем; водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором оренди від 30.01.2008 Харківською міськрадою в оренду ТОВ «Завод «Будінвест» передавалася земельна ділянка несільськогосподарського призначення землі промисловості, яка знаходиться: м. Харків, вул. Велозаводська, 1, загальною площею 9,1414 га, у тому числі: під забудовою 1,8756 га.

В ході нового розгляду справи позивач звернувся до господарського суду із заявою про зменшення позовних вимог (т.3, а.с.59), в якій зазначає, що відповідачем за період з 01.01.2020 по 31.07.2020 було сплачено 269348,52 грн земельного податку.

У заяві позивач вказує на те, що вищенаведену суму сплачено відповідачем за користування земельною ділянкою площею 3,4140 га, яка згідно з висновком ТОВ «Машбудторг» (що, як було встановлено вище, виготовлений вказаним товариством із залученням кваліфікованого експерта - інженера з інвентаризації нерухомого майна, т.3, а.с.28 - 35) використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, однак відповідні об`єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1, загальною площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023.

За таких обставин, позивач наполягає на правильності розрахунку суми 2271071,92 грн (визначеної згідно з наведеною у позові формулою як 96% від розміру орендної плати за користування всією спірною земельною ділянкою за період з 01.01.2020 по 31.07.2020), яку, на його думку, слід зменшити на суму сплаченого за спірний період земельного податку.

Із посиланням на викладені обставини, позивач у заяві про зменшення позовних вимог, яку було прийнято господарським судом, просив стягнути з відповідача 2001723,40 грн (2271071,92 - 269348,52).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено (з наведених вище підстав).

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з огляду на наступне.

Як уже зазначалося, предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в порядку ст.1212 ЦК України у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У разі якщо фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об`єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 922/3524/19 тощо).

Отже, для правильного вирішення цього спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, об`єктом цивільних прав та чи обґрунтованими є порядок та підстави здійснення нарахування суми позовних вимог (у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за визначений позивачем період).

Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як установлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Щодо розміру орендної плати, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що основою для її визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постановах від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 15.09.2021 у справі №922/3111/20.

Також, у відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, визначаючи розмір заборгованості відповідача, судам необхідно встановити розмір земельної ділянки, яка використовується останнім.

В апеляційній скарзі позивач із посиланням на ч.1 ст.181 ЦК України зазначає, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Також, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, апелянт вказує на те, що серед кола обов`язків власника земельної ділянки (міськради) відсутній як його обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до формування земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, так і обов`язок із самостійного (за власною ініціативою) формування земельної ділянки без подання землекористувачем відповідної заяви.

Погоджуючись із вказаними доводами, колегія суддів водночас зазначає, що вищенаведене не звільняє Харківську міську раду від виконання вимог ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема, як уже зазначалося, у відповідності до змісту чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та практики його застосування Верховним Судом, при зверненні з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів в порядку ст.1212 ЦК України у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності позивач має довести розмір земельної ділянки, що фактично використовується відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові від 30.06.2021 у даній справі № 922/2765/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, зазначив, що зі складеного позивачем акта обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1, кадастровий номер 6310138500:12:004:0023, неможливо встановити, яка площа земельної ділянки фактично використовується відповідачем.

Під час нового розгляду справи місцевим господарським судом було встановлено, що, як вбачається з акту обстеження земельної ділянки від 30.07.2020 за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1, з кадастровим № 6310138500:12:004:0023, під час обстеження спірної земельної ділянки не проводились будь-які заміри, не визначалися межі та координати точки, площа та конфігурація обстежуваної земельної ділянки, також спеціаліст в акті обстеження не вказав, яку саме фактичну площу земельної ділянки займає будівля, яка не належить відповідачу, не конкретизовано яка саме за площею частина вказаних будівель знаходиться на спірній ділянці. Обстеження земельної ділянки відбувалось 30.07.2020, проте нарахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по вул. Велозаводській, 1 у місті Харкові, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, здійснюється з 01.01.2020 без надання доказів правомірності такого нарахування. Доказів здійснення будь-яких обстежень в період з 01.01.2020 по 31.07.2020 до позовної заяви не надається, а розрахунки, додані до позовної заяви, виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 30.07.2020.

Вищевказаних висновків суду першої інстанції апелянтом не спростовано.

Під час нового розгляду справи Харківська міська рада в заяві про зменшення позовних вимог посилалася на висновок №25 від 28.07.2021, виготовлений ТОВ "Машбудторг" із залученням кваліфікованого експерта - інженера з інвентаризації нерухомого майна, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат та свідоцтво про підвищення кваліфікації (т.3, а.с.28 - 35), згідно з яким відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель за адресою м. Харків, вул. Велозаводська, 1, використовується земельна ділянка площею 3,4140 га. Але водночас, вказуючи, що відповідні об`єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці загальною площею 9,1414 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0023 (за вищезазначеною адресою), наполягала на тому, що розрахунку позовних вимог слід виходити саме з розміру земельної ділянки 9,1414 га - із застосуванням пропорційного розрахунку, наведеного вище.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, визначення площі земельної ділянки для розрахунку суми позову, як при першому розгляді справи, так і в ході нового розгляду, було здійснено позивачем виходячи не з фактичних відомостей про таку площу, а виключно на підставі пропорційного розрахунку.

Надаючи оцінку вказаному розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 288.2, 288.5 ст.288 Податкового кодексу України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 286.6 ст.288 Податкового кодексу України встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд зазначає, що дійсно положеннями податкового законодавства визначено порядок нарахування земельного податку у випадку, коли земельна ділянка, на якій розташована одна будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб - пропорційно належній частці кожної особи.

Проте вказані положення законодавства щодо пропорційного визначення плати за землю можуть бути застосовані для обрахунку плати за землю лише у випадку, якщо на земельній ділянці розташовано одну будівлю, яка перебуває у спільній власності кількох осіб.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, дійсно зазначено, що Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування ч. 286.6 ст. 286 ПК України (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, у постанові Верховного Суду у справі № 916/161/20.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

Як вбачається з наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень процесуальних документів у справі №922/1646/20 (на висновки Верховного Суду в якій посилається апелянт), за обставинами спору у вказаній справі троє відповідачів є власниками восьмиповерхової будівлі, яку розміщено на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Харкова, відповідно - висновки Верховного Суду стосуються насамперед порядку визначення суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість.

Разом з тим, згідно з обставинами даної справи №922/2765/20, як було встановлено вище, на спірній земельній ділянці розташовано декілька окремих об`єктів нерухомості, що належать відповідачеві, ТОВ «Завод «Будінвест» , та один окремий об`єкт, власником якого є ФОП Фільчакова О.С.

При цьому доказів наявності у ТОВ «Завод «Будінвест» , та у ФОП Фільчакової О.С. права спільної власності (сумісної або часткової) на нежитлові будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці, а також доказів спільного використання відповідних будівель та/або земельної ділянки вказаними власниками матеріали справи не містять.

Отже, правовідносини у даній справі №922/2765/20 не є подібними до тих, що були предметом судового розгляду у справі №922/1646/20 - що, на думку суду апеляційної інстанції, виключає можливість застосування відповідної аналогії, зокрема - щодо врахування загальної площі всіх належних відповідачеві та іншому власникові об`єктів нерухомості як площі однієї будівлі, що перебуває в спільній частковій власності кількох осіб.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що як вбачається з постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20, пропорційний розрахунок позовних вимог у відповідності до вимог податкового законодавства (ст. 286 ПК України) у справі № 922/1646/20 здійснено щодо всіх відповідачів як до співвласників нерухомого майна - восьмиповерхової будівлі, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:03:007:0015 по вул. Маршала Батицького, 4 у м. Харкові, а також до другого відповідача, ТОВ "Фірма Євромоторс", якому також належить і будівля літ. «Б-1» за цією ж адресою.

Стосовно вказаного аргумента колегія суддів зазначає, що на час розгляду даної справи №922/2765/20 у суду апеляційної інстанції немає в розпорядженні матеріалів справи №922/1646/20, а із процесуальних документів у вказаній справі, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не вбачається, що будівля літ. Б-1 , зареєстрована за ТОВ "Фірма Євромоторс" (яке також є одним із співвласників восьмиповерхової будівлі), є саме відокремленим нерухомим об`єктом, а не частиною вказаної восьмиповерхової будівлі (прибудовою тощо).

У судовому засіданні 20.01.2022 представник позивача зазначав, що, ймовірно, судячи з номеру, будівля літ. Б-1 є окремим приміщенням, разом з тим, доказів на підтвердження зазначеного припущення ним надано не було.

За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, твердження апелянта про подібність правовідносин у даній справі №922/2765/20 та у справі №922/1646/20, є недоведеними, а відтак, вони не спростовують висновку місцевого господарського суду, викладеного в оскаржуваному рішенні в даній справі, про відмінність підстав подання позову, правового обґрунтування та фактичних обставин у справі №922/2765/20 та №922/1646/20.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 27.04.2021 у справі №922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40,41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладання договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Водночас, як було встановлено в ході розгляду справи та не заперечується позивачем, відповідач у спірному періоді (з 01.01.2020 по 31.07.2020) сплатив 269348,52 грн земельного податку за користування земельною ділянкою площею 3,4140 га, яка згідно з висновком №25 від 28.07.2021, виготовленим ТОВ "Машбудторг" із залученням кваліфікованого експерта - інженера з інвентаризації нерухомого майна, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат та свідоцтво про підвищення кваліфікації (т.3, а.с.28 - 35) використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, що знаходяться на земельній ділянці по вул. Велозаводській, 1 у м. Харкові.

Позивач посилається на вищевказаний висновок ТОВ «Машбудторг» у наданій до господарського суду заяві про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що заявлена Харківською міською радою сума позову підлягає зменшенню на 269348,52 грн земельного податку, сплаченого відповідачем за користування земельною ділянкою площею 3,4140 га.

Водночас позивач не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою, розмір якої перевищує 3,4140 га.

Із тих обставин, що земельна ділянка загальною площею 9,1414 га перебувала в користуванні відповідача згідно з договором оренди, укладеним строком до 01.02.2012, на думку колегії суддів, не вбачається факту використання відповідачем вказаної ділянки у спірному періоді (з 01.01.2020 по 31.07.2020) в тому ж обсязі.

Отже, позивачем не доведено правомірності застосування у відповідному пропорційному розрахунку загальної площі земельної ділянки 9,1414 га.

У постанові від 30.06.2021 у даній справі № 922/2765/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, вказав на недостатню обґрунтованість розрахунку позовних вимог - саме із посиланням на ті обставини, що в матеріалах справи наявні докази користування відповідачем земельною ділянкою площею 3,4140 га та сплати земельного податку виходячи з відповідної площі.

Проте, як встановлено в ході апеляційного провадження, в ході нового розгляду справи позивачем також не було доведено у встановленому законом порядку правомірності та обґрунтованості застосованого ним пропорційного розрахунку.

Зазначених обставин Харківською міською радою в апеляційній скарзі та у наданих суду поясненнях не спростовано.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та для задоволення позовних вимог Харківської міської ради.

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/2765/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.01.2022

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя І.В. Тарасова

Суддя В.О. Фоміна