Постанова

від 25.01.2022 по справі 904/2344/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022 м. Дніпро Справа № 904/2344/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 (повний текст складено 29.01.2021, суддя Панна С.П.) у справі №904/2344/20

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

до відповідача - 1: ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача - 2: ОСОБА_2 , м. Дніпро

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дочірнього підприємства "Нексус - Виробничо-комерційна компанія", м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в розмірі 181013,41 доларів США, що еквівалентно 4882185 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст і мотиви оскаржуваного рішення у справі.

У травні 2020 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулось АТ Банк Кредит Дніпро з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів на підставі договорів поруки №120514-П та №120514-П/1 від 12.05.2014 внаслідок порушення основного зобов`язання за Кредитним договором №120514 КЛВТ від 12.05.2014.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 позовні вимоги банку задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно з відповідачів 1, 2 на користь банку (кредитора) заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту в розмірі 181 013,41 доларів США та 73 232,78 грн. судового збору.

Судом встановлено, що кредитор у визначеному законом порядку набув право вимоги до відповідачів; рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі №904/11066/15, яке є чинним, було встановлено обставини, за яких у третьої особи - ДП НЕКСУС- ВКК - утворилась заборгованість перед Банком, тому питання щодо обґрунтованості грошових вимог банку до позичальника у даній справі судом додатково не досліджувалось в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

За відсутності доказів сплати заборгованості по кредитному договору №120514 КЛВТ від 12.05.2014, а також за відсутності підстав вважати договори поруки припиненими, суд, керуючись ст. ст. 1049, 1051, 553, 559, 543, 626 ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 181013,41 доларів США (що еквівалентно 4 882 185,09 грн. на час звернення з позовом).

Відмовляючи в задоволенні заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначив про переривання строку позовної давності для спірних правовідносин з підстав звернення позивача до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою у справі № 201/696/19 (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2019, постанова Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020).

2. Короткий і узагальнений зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення суду у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Банка повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на такі обставини:

- є недоведеним факт надання позичальнику валютного кредиту, всі подані Банком документи свідчать про надання коштів в національній валюті;

- судом прийнято рішення про стягнення з боржників коштів в іноземній валюті, що є порушенням законодавства;

- інформація про стан рахунків позичальника (а.с. 59-70), надана Банком, не дає змоги перевірити всі взаємовідносини між банком та позичальником, а із наданого до позову розрахунку заборгованості (а.с.33) неможливо встановити дату, суму та спосіб здійснення кожного платежу;

- виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 08.12.2017 - 23.04.2020 (а. с. 71) не є належним доказом, оскільки наведений рахунок не визначений у кредитному договорі;

- неможливо встановити точний/дійсний розмір заборгованості боржника за кредитним зобов`язанням, задля чого відповідачі неодноразово звертались до Банку із запитами про надання детальних розрахунків, а також під час провадження в суді першої інстанції з клопотанням про витребування відповідних доказів (інформації), всі наведені звернення залишено без задоволення, в т.ч. клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи розрахунку позовних вимог у даній справі;

- рішенням у господарській справі №904/11066/15 від 22.02.2016 вже було стягнуто з позичальника на користь Банка 647 707,93 дол. США тіла кредиту, що свідчить про неповне дослідження обставин дійсного розміру заборгованості, що стягується в межах даної справи;

- рішення у справі №904/11066/15 не є преюдиційним у даній справі, оскільки спір розглядався без участі поручителів;

- суд не надав оцінки обставинам, на яких наполягають відповідачі, щодо подій 2014-2015 (анексія АРК та події на Сході країни, девальвація національної валюти), що призвели до втрати частини заставного майна позичальника та зниження показників прибутку від господарської діяльності третьої особи;

- з метою виконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредитних коштів позичальник неодноразово звертався до Банка з інформацію про наявність потенційних покупців заставного майна (з/в вагони), проте кредитором відмовлено у розгляді даного питання, в той же час, Банк здійснив продаж заставного майна за ціною меншою, ніж була запропонована позичальником раніше;

- Меморандум (а.с. 250-251) та вимоги Банку про сплату боргу (а.с. 252-254) подані позивачем разом з відповіддю на відзив без обґрунтування поважності підстав неподання наведених доказів одночасно з позовною заявою; вказані документи подані в копіях, не завірених належним чином, що унеможливлює їх прийняття судом у якості доказів;

- судом першої інстанції не було досліджено питання дотримання Банком умов договорів поруки щодо процедури звернення до поручителів з вимогою про виконання зобов`язання за кредитним договором (порядок пред`явлення вимоги);

- строк пред`явлення позову, враховуючи докази, подані Банком на підтвердження дотримання вимог п. 2.1.1. Договорів поруки, сплив 01.09.2018, в той же час позов до поручителів подано кредитором в 2020 році, тобто поза межами строків позовної давності.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Позивач також зазначив, що відповідачі є фінансовими поручителями за кредитним договором, а не майновими, тому дослідження питання щодо договору застави, де майновим поручителем є інша особа, виходить за межі доказування у справі.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 02.06.2021 о 15:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 повідомлено учасників провадження у справі, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 30.06.2021 о 14:15 год.

У судовому засіданні 30.06.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги на 04.08.2021 о 15:00 год., про що учасників апеляційного провадження повідомлено ухвалою.

У судовому засіданні 04.08.2021 оголошено перерву до 13.10.2021 на 14:30 год., про що учасників апеляційного провадження повідомлено ухвалою.

У судовому засіданні 13.10.2021 оголошено перерву до 24.11.2021 на 16:10 год.

У судовому засіданні 24.11.2021 оголошено перерву до 25.01.2022 на 16:00 год.

24.01.2022 на електронну адресу суду від представника відповідачів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки у нього виявлено захворювання на Sars-Cov-2. Крім того, на теперішній час відповідачами відшукується можливість для укладення з позивачем мирової угоди.

Клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки справа призначалась і слухалась неодноразово за участі представників сторін.

У судове засідання 25.01.2022 представники сторін та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.

25.01.2022 прийнято вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.

5. Встановлені та неоспорені обставини і відповідні їм правовідносини.

12.05.2014 між ПАТ Банк Кредит Дніпро та Дочірнім підприємством НЕКСУС Виробничо - комерційна компанія укладено Кредитний договір №120514 - КЛВТ (т.1 а.с. 20-23), за умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювану траншову кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом кредитування у сумі 900 000,00 доларів США, з 01.08.2014 у сумі 675 000,00 доларів США, а з 01.09.2014 у сумі 450 000,00 доларів США. Строки користування кожним окремим кредитом визначається відповідним договором про надання кредиту (траншу). Заборгованість за кредитами має бути погашена в строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але з остаточним погашенням по "18" вересня 2014 включно (п. 1.1. Кредитного договору).

12.05.2014 між АТ Банк Кредит Дніпро та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №120514-П, згідно з п.1.1 якого поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12.05.2014 по поверненню кредиту, а також сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування. До договору поруки 18 вересня 2014 року внесено зміни (т.1 а.с.25-27).

12.05.2014 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №120514-П/1, згідно з п. 1.1 якого поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором по поверненню кредиту, а також сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування. До договору поруки 18 вересня 2014 року внесено зміни (т.1 а.с.28-30).

Згідно з п.1.1. договорів поруки №120514-П та №120514-П/1 від 12.05.2014, предметом договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між кредитором та позичальником, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору, а саме: по поверненню кредитів у розмірі 900 000 доларів США 00 центів, з 01 серпня 2014 року у розмірі 675 000 доларів США, а з 01 вересня 2014 року у розмірі 450 000 доларів США відповідно до п.1.1 кредитного договору, зі строком повернення отриманих кредитів 18 вересня 2014 року, відповідно до п.1.1 кредитного договору зі строком дії кредитного договору до 18 вересня 2014 року, відповідно до п.1.1 та розділу 5 кредитного договору, а також по сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування кредитами у випадках, передбачений п.3.1.11, п.3.1.12, п.3.1.14, п.3.4.15 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитами у розмірі 13 % процентів річних відповідно до п.1.4 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитами, у разі прострочення повернення кредиту, у розмірі 18% процентів річних відповідно до п.1.4 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитними коштами, у разі невиконання додаткових умов кредитування, у розмірі 15% процентів річних відповідно до п.1.9 та 6.5 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитними коштами, у разі неналежного оформлення договору (ів) застави/іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, договору (ів) страхування заставленого майна, у розмірі 18% процентів річних відповідно до п.6.4 кредитного договору; по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідно до п.6.1 кредитного договору; по сплаті пені в розмірі 0,01 відповідно до п.6.2 кредитного договору; по сплаті штрафу у розмірі 25% від суми наданого кредиту, відповідно до п.6.3 кредитного договору; по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами, пені, комісії, штрафних санкцій, а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, що виникнуть на підставі договорів про надання кредиту (траншу), які будуть укладені в майбутньому, але в розмірі ринкової вартості предмета застави на день звернення стягнення таких вимог; а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, та/або цим договором і надалі іменується Основне зобов`язання. п.1.3 договорів поруки №120514-П від 12.05.2014 та №120514-П/1 від 12.05.2014 строк договору поруки становить 10 років.

18 вересня 2014 року до кредитного договору внесено зміни та укладено договір №180914 від 18.09.2014 про зміну кредитного договору №120514-КЛВТ (а.с.24 т.1), пунктом 1 якого сторони погодили викласти п. 1.1. та п. 1.4. кредитного договору №120514 КЛВТ від 12.05.2014 в редакції:

1.1. Банк, на умовах цього договору, відкрив позичальнику відновлювану траншову кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом кредитування у сумі 781 306,92 доларів США: з 01.12.2014 року - 681 306,92 доларів США; з 01.01.2015 року - 581 306,92 доларів США.

Строки користування кожним окремим кредитом визначається відповідним договором про надання кредиту (траншу).

Заборгованість за кредитами має бути погашена в строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але з остаточним погашенням по 01 травня 2015 року включно.

1.4. Процентна ставка за користування кредитами є фіксована.

Процентна ставка за користування кредитами за цим договором встановлюється у розмірі 15% процентів річних за користування кредитними ресурсами, що надані в доларах США.

Сторони домовились, що у разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним кредитом в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту згідно цього договору і до дня фактичного повернення кредиту позичальником встановлюється в розмірі 20% процентів річних за користування кредитними ресурсами, що надані в доларах США. .

Пунктом 3 договору про зміну кредитного договору сторонами визнано заборгованість у сумі 331 306,92 дол. США такою, що не є простроченою та перенесено її на відповідний рахунок поточної заборгованості.

На виконання умов договору, Банк надав позичальнику в межах кредитної лінії транш на суму 883 306,92 доларів США, що підтверджується меморіальними валютними ордерами, платіжними дорученнями та виписками по рахунку за період з 12.05.2014 по 26.01.2018 (т.1 а.с.34-70).

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення заборгованості. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі №904/11066/15 стягнуто з ДП "НЕКСУС Виробничо - комерційна компанія " на користь Банку 759 248,27 доларів США, з яких: - 647 707,93 доларів США - прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, - 111 540,34 доларів США - заборгованість за нарахованими процентами (т.1 а.с.72-74).

У січні 2019 року Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро звернулось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту у розмірі 181 013,41 долар США та по трьом процентам річних від простроченої суми за період з 01 січня 2016 року по 02 грудня 2018 року у розмірі 26 687,39 доларів США; стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ Банк Кредит Дніпро заборгованості за кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту у розмірі 181 013,41 долар США та по трьом процентам річних від простроченої суми за період з 01 січня 2016 року по 02 грудня 2018 року у розмірі 26 687,39 доларів США.

У липні 2019 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до АТ Банк Кредит Дніпро про визнання припиненими договорів поруки №120514-П від 12 травня 2014 року та №120514-П/1 від 12 травня 2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2019 позовні вимоги АТ Банк Кредит Дніпро залишені без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020 у справі № 201/696/19 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким провадження у справі за позовом Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа Дочірнє підприємство Нексус виробничо-комерційна компанія в особі голови комісії з припинення Мухіна А.П., про стягнення заборгованості за кредитним договором та трьох відсотків річних закрито. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро , третя особа Дочірнє підприємство Нексус виробничо-комерційна компанія в особі голови комісії з припинення Мухіна А.П., про визнання договорів поруки припиненими - відмовлено.

Постанова апеляційного суду обґрунтована порушенням юрисдикції під час розгляду судом справи №201/696/19, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до банку про визнання договорів поруки припиненими, апеляційний суд вказав про відсутність підстав для визнання поруки припиненою в силу вимог статті 559 ЦК України.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, судом встановлено, що правовідносини сторін врегульовано договором поруки.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Статтею 554 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, зокрема у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Порука як забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного зобов`язання.

Відповідно до положень вищезазначених статей 553, 554, 559, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором утому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем у забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Частиною першою статті 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Приписами ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що договір поруки не припинено, зобов`язання за кредитним договором не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про набуття позивачем права вимоги до поручителів у встановленому законом порядку.

Згідно виписки по особовим рахункам за період з 08.12.2017 по 23.04.2020 розмір заборгованості ДП Нексус-ВКК за кредитним договором №120514 - КЛВТ від 12.05.2014 складає 181013,41 доларів США (т.1 а.с.71). Ця сума також стягнута за рішенням місцевого господарського суду від 19.01.2021, що доводами апеляційної скарги не заперечується.

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), відступати від яких колегія суддів не вбачає підстав.

Згідно зі ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Доказів належного виконання зобов`язання у повному обсязі за кредитним договором матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, обставини щодо наявності заборгованості третьої особи перед позивачем встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі №904/11066/15, отже питання обґрунтованості грошових вимог кредитора до позичальника у даній справі є встановленим і не потребує доказування в силу приписів статті 74 ГПК України, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду. Заперечення скаржника в цій частині матеріалами справи не підтвердились. Судом неодноразово відкладався розгляд справи з метою встановити дійсний розмір заборгованості, з метою звірки розрахунків сторін, але акт звірки так і не був складений, а скаржником так і не були надані підтверджуючі документи, які б спростували зазначену позивачем суму.

Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідачів 1 та 2 суми боргу у розмірі 181013,41 доларів США, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачами. Тому, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 181013,41 доларів США.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.

Згідно висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19, в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

7. Мотиви відхилення кожного аргументу апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідно до пункту 6 даної постанови, і відхиляє доводи скаржників з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Верховний Суд у складі Великої Палати дійшов зазначеного висновку в постанові від 04 липня 2018 року № 761/12665/14-ц, яка є обов`язковою в силу приписів пункту 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , пункту 4 статті 236 ГПК України.

Обставинами справи №904/2344/20 встановлено, що між Банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на виконання умов кредитного договору №120514 - КЛВТ (з відповідними змінами), 12.05.2014 було укладено договори поруки №120514-П, №120514-П/1, згідно з п.1.1 яких поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12.05.2014 р. по поверненню кредиту, а також сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування.

Згідно з п.1.1. договорів поруки №120514-П та №120514-П/1 від 12.05.2014 предметом договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між кредитором та позичальником, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статі 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується.

Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов`язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов`язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі №904/11066/15 стягнуто з Дочірнього підприємства "НЕКСУС - Виробничо - Комерційна Компанія" на корить Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 759 248,27 доларів США, з яких: 647 707,93 доларів США прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 111 540,34 доларів США заборгованість за нарахованими процентами.

Під час розгляду справи суд установив, що за кредитним договором позичальник отримав валютний кредит.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20, що розглядається, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позикодавця (кредитора) заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту в розмірі 181 013,41 доларів США та 73 232, 78 грн. судового збору.

Із матеріалів справи вбачається, що АТ Банк Кредит Дніпро надавав згоду ДП Нексус - ВКК на реалізацію заставного майна позичальника, а саме 151 заставного вагону. Отримані кошти від реалізації всіх залізничних вагонів за період з 07.04.2016 по 23.03.2017 у загальному розмірі 416 694,52 доларів США було направлено на погашення заборгованості по кредиту за тілом кредиту за кредитним договором №120514-КЛВ від 12.05.2014. Зазначені погашення враховані під час подачі позову та відображено в розрахунку заборгованості, виписці, а також підтверджуються меморіальними ордерами, які наявні в матеріалах справи (том 1 а.с. 34-71). Відповідно до розрахунку (том 1 а.с. 33), заборгованість за кредитним договором становить 181 013,41 доларів США. Доказів на спростування розміру заборгованості відповідачами до суду не подано.

Відповідно до частини 4, 5 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом норм закону під час винесення рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті.

Посилання скаржників на недоведеність обставин, що кредит надавався саме в іноземній валюті, а також твердження відповідачів щодо відсутності преюдиційності даного судового рішення у справі №904/11066/15 для спірних правовідносин у справі № 904/2344/20 з тих підстав, що відповідачі 1 та 2 не брали участі у розгляді цієї справи судом, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Оскільки предметом розгляду у справі №904/2344/20 є спірні правовідносини, які виникли між банком та відповідачами на підставі договорів поруки №120514-П та №120514-П/1 від 12.05.2014, колегія суддів зазначає, що дослідження обставин укладення та виконання кредитного договору не є предметом розгляду у даній справі, натомість обставини, які мали місце з приводу спірних правовідносин за кредитним договором, встановлені Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/11066/15, таким чином рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі №904/11066/15 є преюдиційним по справі №904/2344/20 в частині, що стосується визначення спірних правовідносин за кредитним договором. Зазначене рішення набуло чинності та є обов`язковим в силу п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права під час прийняття доказів, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2020 відкрито провадження у справі № 904/2344/20 за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 20.08.2020, встановлено строк для надання відзиву - протягом 15 днів з часу отримання відповідачем ухвали суду. У справі оголошено перерву з 20.08.2020 до 08.09.2020. Ухвалою від 14.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі до 12.10.2020.

11.08.2020 господарського суду від Банку надійшла заява про забезпечення позову, до якої, в тому числі, було додано копію Меморандуму від 01.08.2016 (том 1 а.с. 160).

19.08.2020 до господарського суду надійшов відзив на позов від ОСОБА_1 , ОСОБА_2

02.09.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, до якої позивач долучив, у тому числі, копії Меморандуму від 01.08.2016, копії вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (том 1 а.с.250-254).

Положеннями статті 166 ГПК України унормовано, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 177 ГПК України завданням підготовчого провадження є, зокрема: визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Так, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (статті 86 ГПК України). Оцінка доказів з точки зору, зокрема, належності та вірогідності становить виключну компетенцію і належить до дискреційних повноважень суду. Таким чином, під час розгляду справи місцевий господарський суд здійснював дослідження та оцінку доказів у справі з додержанням вимог, повноважень, передбачених, зокрема, статтею 86 ГПК України.

Не можна погодитись з твердженням скаржника про те, що суд не надав оцінки обставинам, на яких наполягають відповідачі, щодо подій 2014-2015 (анексія АРК та події на Сході країни, девальвація національної валюти), що призвели до втрати частини заставного майна позичальника та зниження показників прибутку від господарської діяльності третьої особи. Натомість місцевий господарський суд надав оцінку відповідним обставинам, зазначивши, що відповідно до Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції 1669-VII від 02.09.2014 та Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України №405/2014 від 14.04.2014 антитерористична операція та відповідно захват територій почався 13.04.2014, тобто, за місяць до укладення кредитного договору та договору поруки. Отже, виключаються обставини, що відповідачі не могли передбачити погіршення економічних умов, оскільки навіть на той час, вже відбулось суттєве зростання курсу долара США по відношенню до гривні.

У відповідності до приписів статті 74 ГПК України на сторони покладається обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час перегляду справи апеляційним господарським судом встановлено, що твердження апеляційної скарги про:

- неможливість із наданої банком інформації про стан рахунків позичальника (а.с. 59-70) перевірити всі взаємовідносини між банком та позичальником, неможливість встановити дату, суму та спосіб здійснення кожного платежу із наданого до позову розрахунку заборгованості (а.с.33),

- неможливість встановити точний/дійсний розмір заборгованості боржника за кредитним зобов`язанням, задля чого відповідачі неодноразово звертались до Банку із запитами про надання детальних розрахунків, а також під час провадження в суді першої інстанції з клопотанням про витребування відповідних доказів (інформації), залишених без задоволення,

- неналежність виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 08.12.2017 - 23.04.2020 (а. с. 71) - зводяться до переоцінки обставин видачі кредиту та виконання зобов`язань третьої особи ДП Нексус виробничо-комерційна компанія перед Банком за Кредитним договором.

Вказані обставини не є предметом доказування у справі №904/2344/20, з огляду на що відхиляються апеляційним господарським судом.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено питання дотримання Банком умов договорів поруки, а саме процедури звернення до поручителів з вимогою про виконання зобов`язання за кредитним договором (порядок пред`явлення вимоги). Такі доводи спростовуються обставинами справи, оскільки:

1. Між банком та поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 серпня укладено угоду про врегулювання заборгованості за кредитним договором ДП Нексус ВКК , за змістом якої ОСОБА_1 (засновник ДП Нексус ВКК ) та ОСОБА_2 (який діяв на підставі Статуту ДП Нексус ВКК , займаючи посаду директора) були обізнані про стан і розмір заборгованості, узгоджено графік реструктуризації заборгованості.

2. Станом на дату укладення Меморандуму в провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебувала справа №201/2684/16-ц за позовом Банка до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

3. Згідно реєстру №54-УП відправлень, вимогу банку про стягнення заборгованості №6/21-5678 (на ім`я ОСОБА_2 за договором поруки №120514-П/1), №6/21-5677 (на ім`я ОСОБА_1 за договором поруки №120514-П) та №6/21-5676 (на ім`я ДП НЕКСУС -ВКК ) від 01.09.2015 було передано до відправлення за встановленими адресами, та отримано особисто ОСОБА_2 03.09.2015 (том 1 а.с. 252-256).

Надаючи оцінку доводам скаржника стосовно незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору договір діє до закінчення строку, зазначеного в п. 1.1 даного кредитного договору, а в невиконаній частині - до повного погашення зобов`язань сторонами за цим договором. Закінчення строку кредитного договору не звільняє сторони від його порушення.

Згідно з п. 1.3. договору поруки № 120514-П від 12.05.2014 та договору поруки № 120514-П/1 від 12.05.2014 строк договору поруки становить 10 років, а відповідно до п. 6.2. договору порука припиняється після закінчення строку, встановленого п. 1.3. цього договору. Отже, строк пред`явлення вимоги до поручителів, встановлений ст. 559 ЦК України, не сплинув, тому доводи відповідачів 1, 2 про застосування позовної давності у справі №904/2344/20 є безпідставними та відхиляються апеляційним господарським судом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020 у справі № 201/696/19 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким провадження у справі за позовом Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа Дочірнє підприємство Нексус виробничо-комерційна компанія про стягнення заборгованості за кредитним договором та трьох відсотків річних закрито. Підставою для закриття провадження у справі апеляційний суд вказав порушення юрисдикції, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Посилаючись на практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19, місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки за змістом висновків Верховного Суду, в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах

Зазначений висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, і колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/1467/19, на яку посилається скаржник як на підставу для скасування рішення господарського суду першої інстанції, не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду.

Під час здійснення апеляційного перегляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі, не підтвердились. З огляду на встановлені обставини у справі №904/2344/20 під час здійснення апеляційного перегляду, у апеляційного господарського суду відсутні підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду.

Права відповідачів 1, 2 не порушено.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20 ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.01.2022

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.А. Коваль