Постанова

від 18.01.2022 по справі 627/1092/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Харків

справа № 627/1092/20

провадження №22-ц/818/1375/22

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ПП Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро про визнання договору неукладеним, усунення перешкод у користуванні майном та повернення майна

за апеляційною скаргою приватного підприємства Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро

на заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року у складі судді Вовк Л.В. , -

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро (далі - ПП ПСП Дніпро ), у якому просила визнати договір оренди землі від 30.09.2016 року б/н неукладеним , усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою

Заочним рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки б/н, яка розташована на території колишньої Каплунівської сільської ради Богодухівського ( колишнього - Краснокутського) району Харківської області, кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289 , від 30.09.2016 року , неукладеним .

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 5,3309 га з цільовим призначенням : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована на території колишньої Каплунівської сільської ради Богодухівського ( колишнього - Краснокутського) району Харківської області, кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289, шляхом повернення вказаної ділянки з користування ПП ПСП Дніпро .

Стягнуто з ПП ПСП Дніпро на користь держави судовий збір у розмірі 840, 40 грн.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 28 липня 2021 року заяву ПП ПСП Дніпро про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПП ПСП Дніпро просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове, яким у задоволення позову відмовити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачка ввела суд в оману, оскільки спірна земельна ділянка була отримана нею у власність в ході паювання, а не після смерті чоловіка.

Крім того, позивачка впродовж п`яти років , після підписання договору оренди земельної ділянки постійно отримувала орендну плату, і ніяких зауважень щодо використання цієї землі відповідачем не мала.

Висловлює недовіру до висновку судово-почеркознавчої експертизи, на який посилається позивач, як на доказ, оскільки він не був замовлений у цій справ. Вважає, що позивач могла спотворити, чи змінити свій підпис (експериментальні зразки ), а також звертає увагу, що вільні зразки датовано 2011 роком, а спірний договір укладено у 2016 році. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду , викладені у постанові від 05 червня 2й018 року у справі № 338/180/17 вважає, що спірний договір не можна визнати неукладеним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ПП ПСП Дніпро залишити без задоволення, а заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року - без змін.

Зазначає, що посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка була отримана у власність в ході паювання, а не у спадок, ніяк не впливає на законність та обґрунтованість заочного судового рішення.

Вважає, що правова природа та спосіб отримання позивачем земельної ділянки у власність взагалі ніяк не впливають на те, що договір оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2016, на підставі якого ПП ПСП ДНІПРО незаконно користується землею, позивачем не підписувався та є неукладеним, а сама земельна ділянка, яка розташована на території Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, кадастровий номер 6323581200:01:001:0289 підлягає негайному поверненню власнику.

Щодо державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323581200:01:001:0290, зазначає, що вказана ділянка дійсно належала чоловікові позивача та перебувала в оренді у відповідача, проте це не має відношення до вказаної справи, оскільки зараз у незаконному користуванні відповідача знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 6323581200:01:001:0289, яка і є предметом спору.

Твердження позивача, що вона не підписувала спірного договору оренди земельної ділянки, ґрунтувалося на тому, що у вказаному договорі підпис виконано не нею, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи 16484/18114 від 18.11.2020 р., проведеної експертами ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. Відповідно до вказаного висновку, підпис в обох примірниках договору оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2016 р. в графі Орендодавець виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ставлення відповідачем під сумнів цього висновку є безпідставним та необґрунтованим. Ідентичність підписів встановлюється виключно експертним шляхом, проте відповідач не заявляє намірів призначити відповідну експертизу, а лише констатує, що підписи, як у спірному договорі так і у квитанціях, є ідентичними, що не може бути прийняте судом в якості доказу.

Тому, вважає, що в цій частині доводи апелянта зводяться до необхідності додаткової перевірки доказів, яким вже була надана оцінка судом.

Крім цього зазначає, що надані відповідачем касові ордери, не мають до вказаної справи жодного відношення, оскільки не містять відомостей, за користування якою саме ділянкою здійснювалась оплата. До того ж, один з ордерів датовано 16.09.2016, тоді як договір оренди було укладено лише 30.09.2021.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування спірною земельною ділянкою, що нібито свідчить про її волевиявлення на укладання спірного договору оренди, нічим не доведено.

Представником позивача дійсно не заперечувався факт знаходження спірної земельної ділянки у користуванні відповідача, проте мова йшла виключно про незаконне користування, що і стало предметом спору.

Таким чином, відповідач звинувачує позивача у введені суд в оману, хоча сам надає недостовірні відомості, маніпулює та підміняє факти.

Стосовно посилання апелянта для обґрунтування своїх вимог на правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, зазначає таке.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019р. у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду.

При чому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Водночас вважає, що у справі, що розглядається та справі № 338/180/17 взагалі немає жодного подібного елемента, оскільки предметом спору у останній є повернення безпідставно одержаних коштів за договором підряду, визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості.

Тому правові висновки, викладені в Постанові Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 не можуть бути враховані при розгляді даної справи.

Звертає увагу, що відповідач не подає нових доказів, а фактично просить суд переоцінити докази, які вже були досліджені судом при розгляді справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір оренди землі б/н від 30.09.2016 р., ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору , не погоджувала, а тому її вимоги є обґрунтованими, оскільки доведені належними та допустимими доказами.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Звертаючись до суду з позовом позивач мотивувала свої вимоги тим, що вона на підставі свідоцтва про право власності, є власником земельної ділянки з кадастровим номером : 6323581200:01:001:0289, площею 5,3309 га, з цільовим призначенням : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована на території Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. Вказану земельну ділянку вона отримала у спадок після чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті чоловіка , спірна земельна ділянка перебувала у користуванні у ПП ПСП Дніпро на підставі договору оренди землі, укладеного з її власником ОСОБА_3 . Після смерті чоловіка, позивач звернулася до реєстраційної служби Краснокутського РУЮ та зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку. У грудні 2019 року позивач звернулася до директора ПП ПСП Дніпро з вимогою повернути земельну ділянку, оскільки вважала, що термін дії договору сплив, однак отримала категоричну відмову. Крім того, відповідач відмовив надати договір оренди землі. Від державного реєстратора, позивач дізналася, що 19.10.2016 державним реєстратором Краснокутської РДА Харківської області було зареєстровано договір оренди землі б/н від 30.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_1 начебто передає в оренду належну їй земельну ділянку строком на 10 років ПП ПСП Дніпро . Однак, договору оренди землі позивач не укладала. На законні вимоги власника землі, відповідач відмовляється повернути земельну ділянку і продовжує її незаконно використовувати.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області від 31.08.2011 , успадкувала після чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на земельну частку (пай) у землі ,яка перебуває у колективній власності Каплунівського КСП , розміром 5,79 в умовних кадастрових гектарах ( а.с.8).

29.07.2013 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.07.2013, згідно якого є власником земельної ділянки площею 5,3309 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що знаходиться на території Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області , кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289 ( а.с.11).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 підтверджується , що ОСОБА_4 на праві приватної власності має вище вказану земельну ділянку ( а.с. 12).

Зі змісту договору оренди землі б/н від 30.09.2016 року, убачається, що позивач ОСОБА_1 передала у строкове платне користування ПП ПСП Дніпро належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 5,3309 га з кадастровим номером: 6323581200:01:001:0289 на строк 10 (десять) років. Вказаний договір оренди землі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.10.2016, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав від 27.10.2016 ( а.с. 12-14).

За заявою ОСОБА_1 18.02.2020 року внесені відомості до ЄРДР по факту підробки документів та в рамках кримінального провадження № 12020220360000062 та в рамках кримінального провадження призначена судово-почеркознавча експертиза ( а.с.17).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи, виконаної експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса №16484/18114 від 18.11.2020 у кримінальному проваджені, підпис від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договору оренди землі б/н від 30.09.2016 року , укладеній між ОСОБА_1 та ПП ПСП Дніпро у графі Орендодавець - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.44-58).

Судом установлено, що спірний договір оренди землі б/н від 30.09.2016 ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору , не погоджувала.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди ) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України ), Законом України Про оренду землі .

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( частина перша статті 638 ЦК України ).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє право-чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій ( електронній ) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

За змістом статей 13 , 14 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі визначені істотні умови договору оренди землі, якими є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки ); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунку, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

З викладеного необхідно зробити єдино вірний висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів його сторін має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх без винятку істотних його умов такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинений ( договір, який не укладений), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинений.

На підтвердження вказаних обставин щодо неукладення спірного договору оренди земельної ділянки, позивачем надано висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, виконаної експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса №16484/18114 від 18.11.2020 року, підпис від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договору оренди землі б/н від 30.09.2016 року , укладений між ОСОБА_1 та ПП ПСП Дніпро у графі Орендодавець - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.44-58).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц ( провадження №14-499цс19 ) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у цих спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України , висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних правочинів у мотивувальній частині судового рішення.

Аргументи апеляційної скарги про те, що висновки експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, не можуть слугувати належним та допустимим доказом в даній справі є необґрунтованими з огляду на таке.

Стосовно можливості використання як доказу у цивільній справі висновку експерта, проведеного у кримінальному провадженні, Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17 вказав, що чинне цивільне процесуальне законодавство не встановлює заборони використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Згідно з ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

За змістом частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз рішення суду першої інстанції свідчить, що суд першої інстанції оцінив висновок експерта в сукупності з іншими доказами та визнав його належним та допустимим доказом по справі.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на спростування факту непідписання позивачем спірного договору оренди земельних ділянок.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі від 30.09.2016 року, однак прийшов до невірного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 щодо визнання договору оренди земельної ділянки б/н , яка розташована на території колишньої Каплунівської сільської ради Богодухівського (колишнього - Краснокутського) району Харківської області, кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289 , від 30.09.2016 року, неукладеним.

Колегія суддів приходить до висновку що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання договору неукладеним, в задоволені вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити з вищенаведених пісдтав.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним майном та його повернення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Згідно з частинами першою, третьою і п`ятою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За змістом статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України ).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України ).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З матеріалів справи убачається, що 29.07.2013 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.07.2013 року , згідно якого є власником земельної ділянки площею 5,3309 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що знаходиться на території Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області , кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289 ( а.с.11).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 підтверджується , що ОСОБА_4 на праві приватної власності має вищевказану земельну ділянку ( а.с. 12).

Отже, ухвалюючи рішення у справі, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 5,3309 га з цільовим призначенням : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована на території колишньої Каплунівської сільської ради Богодухівського (колишнього - Краснокутського) району Харківської області, кадастровий номер : 6323581200:01:001:0289, шляхом повернення вказаної ділянки з користування ПП ПСП Дніпро суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення цих позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання договору неукладеним, в задоволені вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін .

Відповідно до вимог ч. 1, п. 1 ч. 13 ст. 141, п. п. б , в ч. 1 ст. 382 ЦПК України, Закону України Про судовий збір суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судового збору.

З урахуванням частково задоволення апеляційної скарги, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн., у зв`язку з тим, що позивач є інвалідом ІІ групи, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п.2-4 ч. 1 ст.376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро - задовольнити частково.

Заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року в частині визнання договору неукладеним - скасувати та в задоволені вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати Приватному підприємству Приватне сільськогосподарське підприємство Дніпро (код ЄДРПОУ 34643912) сплачений судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 (двадцять) коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 27 січня 2022 року.