Рішення

від 21.05.2021 по справі 753/13133/17

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/13133/17

провадження № 2/753/1324/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кримчук Я. Р. за участі представника позивача Яценка О. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Малого сумісного підприємства Теннер до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Комунальне підприємство Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталія Петрівна, про скасування запису про право власності особи на об`єкт нерухомого майна, витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дію,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

У липні 2017 р. Мале сумісне підприємство Теннер (далі також - МСП Теннер , позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , відповідач 1), ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , відповідач 2), ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , відповідач 3), ОСОБА_5 (далі також - ОСОБА_5 , відповідач 4) про скасування запису Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрацію права власності від 18.04.2011 № 10216-П в книзі 215-П щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - спірна нежитлова будівля, спірне майно), витребування спірної нежитлової будівлі з незаконного володіння ОСОБА_5 та зобов`язання останнього передати її позивачу.

Позов обґрунтований такими обставинами. Розпорядженням представника Президента України від 26.05.1995 МСП Теннер було надано дозвіл на встановлення павільйону для продажу товарів за адресою: АДРЕСА_1 . Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 24.09.1996 МСП Теннер надано в користування земельну ділянку площею 212 кв.м. за вищевказаною адресою під розміщення павільйону для продажу товарів. 21.11.2000 складено акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - торгового павільйону з благоустроєм території та в подальшому позивачем були зібрані необхідні документи для реєстрації спірної нежитлової будівлі в БТІ. 01.05.2002 між позивачем та ТОВ Нікос , директор якого є сином ОСОБА_2 , був укладений договір оренди спірної нежитлової будівлі, яке відповідач ОСОБА_2 орендувала під кафе. 08.11.2010 Солом`янський районний суд м. Києва виніс рішення про визнання за відповідачем ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , на підставі якого було вчинено оспорюваний запис про реєстрацію права власності. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.06.2015 було скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну нежитлову будівлю та у задоволенні позову відмовлено. Однак ще до цього, у грудні 2014 р., ОСОБА_2 відчужила спірну нежитлову будівлю на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В подальшому, у квітні 2015 р., ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продали належні їм частки нежитлової будівлі ОСОБА_5 .

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач як законний володілець спірної нежитлової будівлі, яка вибула з його володіння у незаконний спосіб та не з його волі, має право на захист свого права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

В ході розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив скасувати запис Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 10216-П в книзі 215-П від 18.04.2011 щодо реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_2 , витребувати 58/131 часток спірної нежитлової будівлі з незаконного володіння ОСОБА_5 та зобов`язати останнього передати цю частку МСП Теннер .

Відповідач ОСОБА_5 виклав свою позицію у відзиві на позов, у якому зазначив про невизнання позову та мотивував свої заперечення тим, що набув право власності на спірну нежитлову будівлю правомірно, на підставі двох договорів купівлі-продажу, укладених зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були єдиними законними власниками відповідних частин спірної нежитлової будівлі і мали право на їх відчуження. Вказав також, що надані позивачем на підтвердження вимог позову документи свідчать про те, що в експлуатацію був прийнятий металевий збірно-розбірний павільйон площею 60 кв.м., котрий по своїм технічним характеристикам має ознаки тимчасової споруди, в той час як нежитлова будівля, яка була придбана ним на підставі вищевказаних угод, є капітальною спорудою та має зовсім інші технічні характеристики, зокрема її площа становить 131,1 кв.м.

За міркуванням відповідача наведене свідчить про те, що позивач не є власником заявленого до витребування нерухомого майна, а відтак до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми статей 387, 388 ЦК України.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку, проте в судове засідання не з`явилися без повідомлення причин неявки, правом на подання відзиву не скористались.

Треті особи Комунальне підприємство Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук І. А. про розгляд справи були повідомлені належним чином, проте в судове засідання не з`явилися, пояснень щодо позову та/або щодо відзиву не надали.

Від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності..

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою судді Коренюк А. М. від 20.07.2017 позовну заяву залишено без руху (т. 1 а.с. 42).

Ухвалою судді від 10.08.2017 позовну заяву повернуто позивачу з підстав неусунуення недоліків (т. 1 а.с. 51-52).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01.11.2017 ухвалу про повернення позовної заяви позивачу скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 91-93)

Ухвалою судді Коренюк А. М. від 14.12.2017 відкрито провадження за даним позовом та справу призначено до судового розгляду (т. 1 а.с. 105).

01.10.2018 від відповідача 4 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 127-132).

Ухвалою від 09.10.2018 задоволено клопотання представника позивача про забезпечення доказів шляхом їх витребування (т. 1 а.с. 165-167).

Ухвалою суду від 09.10.2018 справу призначено до розгляду по суті (т. 1 а.с. 168-169).

22.10.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 173-175).

25.11.2019 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (т. 2 а.с. 61-64).

В судовому засіданні 04.12.2019 суд повернувся до стадії підготовчого провадження та прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог (т. 2 а.с. 81).

Ухвалою суду від 28.01.2020 справу повторно призначено до розгляду по суті (т. 2 а.с. 97)..

В судовому засіданні 17.03.2020 позивачем подано заяву про забезпечення позову (т. 2 а.с. 108-110).

Ухвалою суду від 17.03.2020 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (т. 2 а.с. 114-116).

Ухвалою суду від 17.03.2020 провадження у справі закрите на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України (т. 2 а.с. 117-118).

Постановою Київського апеляційного суду від 23.07.2020 ухвалу про закриття провадження у справі скасовано, та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2 а.с. 180-183).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020 справу передано до провадження судді Трусової Т. О. (т. 2 а.с. 187).

Ухвалою від 03.09.2020 справу прийнято до провадження судді Трусової Т. О. та призначено до розгляду по суті в судове засідання на 22.02.2021 (т. 2 а.с. 188-189).

В судовому засіданні 22.02.2021 суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 21.05.2021 (т. 2 а.с. 207).

02.03.2021 від позивача надійшла заява про забезпечення позову (т. 2 а.с. 211-213).

Ухвалою від 14.04.2021 вжито заходи забезпечення позову - накладено арешт на нежитлову будівлю (літ. Б ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 486982580000 (т. 2 а.с. 218-219).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

Розпорядженням представника Президента України у Харківському районі м. Києва від 26.05.1995 № 233 МСП Теннер надано дозвіл на тимчасове встановлення збірно-розбірних павільйонів для продажу товарів народного споживання та харчування за трьома адресами, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12).

25.03.1996 державне комунальне об`єднання водопровідно-каналізаційного господарства Київводоканал видало МСП Теннер технічні умови № 2822 на каналізування магазину-продтовари за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20).

Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 24.09.1996 № 488 МСП Теннер надано у користування земельну ділянку площею 212 кв.м. по АДРЕСА_1 під розміщення двох павільйонів по торгівлі товарами повсякденного вжитку терміном до 31.12.1997 з встановленням плати за землю в розмірі одного земельного податку (т. 1 а.с. 14).

Відомості про МСП Теннер як про користувача земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (код земельної ділянки: 90:003:050) були внесені до бази даних Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з бази даних Державного земельного кадастру станом на 22.04.2009 (т. 1 а.с. 30).

24.10.1996 Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва надало МСП Теннер дозвіл на виконання будівельних робіт № 266 з будівництва торгового павільйону по АДРЕСА_1 на строк до 31.12.1996 (т. 1 а.с. 15).

Актом від 04.02.1999 водопровід до торговельного павільйону по АДРЕСА_1 прийнято до експлуатації (т. 1 а.с. 16).

07.02.1999 Харківська районна державна адміністрація м. Києва видала МСП Теннер Свідоцтво торговельної точки № 000190 на магазин-кафе, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 124).

Актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого МСП Теннер та зареєстрованого в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва 21.11.2000 за № 164, до експлуатації прийнято торговий павільйон з благоустроєм території, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проектною площею 60 кв.м., фактичною площею 58 кв.м., загальний будівельним об`ємом 156 куб. м. (т. 1 а.с. 17-18).

Згідно з даними цього акту прийнятий в експлуатацію об`єкт являє собою металевий збірно-розбірний павільйон площею 60 кв.м., покрівля - металочерепиця, підлога - керамічна плитка, з підведеними до нього комунікаціями - водопостачанням та каналізацією.

На прохання позивача суд витребував копії матеріалів інвентаризаційної справи на спірну будівлю, які перебувають в розпорядженні КП Київське міське бюро технічної інвентаризації (т. 1 а.с. 224-250).

Дослідженням цих матеріалів установлено, що у червні 2007 р. на підставі звернення керівника МСП Теннер Тамтури Т. С. (заява від 19.06.2007, замовлення від 19.06.2007 № 13177 (НЖ-2007) спеціалістами БТІ м. Києва було проведено технічну інвентаризацію нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено оцінний акт, журнал зовнішніх обмірів, план за поверхами та журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень (т. 1 а.с. 225-230).

Вказаними матеріалами технічної інвентаризаціїзафіксовано, що спірна будівля побудована у 2000 році і станом на 27.06.2007 має такі технічні характеристики: загальна площа- 131,3 кв.м. (основна - 54,8 кв.м.; вбиральня - 2 кв.м.; допоміжна - 6, 1 кв.м.; допоміжна - 3,1 кв.м.; коридор -1,5 кв.м.; вбиральня - 1,1 кв.м.; допоміжна - 6,0 кв.м; підвал - 56,7 кв.м.); матеріал фундамента і цоколя - залізобетонні блоки; матеріал стін - цегла, метал; матеріал перегородок - цегла; міжповерхове перекриття - балки; підлога - метлахська плитка, лінолеум; покрівля - металеві листи; вікна - дерев`яні двостворчаті; двері - внутрішні дерев`яні щитові; сходи - залізобетонні марші та площадки; сантехобладання - водопровід, каналізація, електроосвітлення, вентиляція.

Також у матеріалах технічної інвентаризації наявні копії дозволу на виконання будівельних робіт № 266, Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; чергового кадастрового плану з витягом з бази даних Державного земельного кадастру.

Судом установлено, що 01.05.2002 між МСП Теннер (орендодавцем) в особі директора Тамтура В. І. та TOB Нікос (орендарем) в особі директора Литвина С. М. було укладено договір оренди нежилого приміщення - будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , яка знаходиться на балансі орендодавця (т. 1 а.с. 31-32).

Відповідно до умов цього договору термін оренди складає три роки, але якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення терміну його дії не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на невизначений строк.

У 2010 році ОСОБА_2 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_7 , КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, у якому, зокрема, просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 131,1 кв.м., зобов`язати КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за нею вказане нежитлове приміщення, а Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - видати на нього сертифікат відповідності (цивільна справа № 2-3773-1/10).

08.11.2010 Солом`янський районний суд м. Києва ухвалив у цій цивільній справі рішення, яким визнав за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 131,1 кв.м. та зобов`язав КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за ОСОБА_2 вказане нежитлове приміщення, а Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - видати на нього сертифікат відповідності (т. 1 а.с. 33-34).

На підставі цього рішення та ухвали суду про виправлення описки від 06.04.2011, яка стосувалась виправлення назви спірного об`єкта нерухомого майна, 18.04.2011 КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна здійснило реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю (літ Б ) загальною площею 131,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 32483950, номер запису 10216-П в книзі 215-П (т. 1 а.с. 35).

З виготовленого на замовлення ОСОБА_2 технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення) АДРЕСА_1 , виготовленого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна станом на 29.07.2013, вбачається, що спірна будівля має загальну площу 131,3 кв.м. і складається з основного приміщення площею 77 кв.м. та підвалу площею 54,3 кв. м.

Згідно з даними цього технічного паспорта спірна нежитлова будівля побудована у 2000 р., стіни основного приміщення виготовлені з цегли та металу, покрівля - з металевих листів, підлога - з плитки, до будівлі підведені електрика, водопровід та каналізація.

Позивач дізнався про рішення Солом`янського районного суду м. Києва та у березні 2013 р. подав на нього апеляційну скаргу, яка впродовж 2013-2015 років перебувала на розгляді в судах апеляційної та касаційної інстанцій (т. 1 а.с. 198-199, 200-201, 201-203, 203-205, 206-207, 207-208).

В кінцевому результаті рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.06.2015 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08.11.2010 та ухвалу про виправлення описки від 06.04.2011 було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 36-37).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження свого права власності на спірну будівлю, натомість з матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки було укладено з МСП Теннер , дозвіл на виконання будівельних робіт та акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта також було видано МСП Теннер .

В період перебування апеляційної скарги позивача на розгляді в судах спірне майно неодноразово відчужувалось за цивільно-правовими угодами.

Так, на підставі договорів-купівлі-продажу від 03.12.2014, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П., ОСОБА_2 продала спірну будівлю в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 192.

На підставі договорів купівлі-продажу від 29.04.2015, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І. А., ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відчужили свої частки спірної будівлі ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 150-151, 152-153).

Право власності ОСОБА_5 на спірне майно зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 154, ).

У листопаді 2015 р. МСП Теннер звернулося до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток спірної нежитлової будівлі, укладених між продавцем ОСОБА_2 та покупцями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та між продавцями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_5 , проте рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.07.2016, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовлено (цивільна справа № 753/21414/15-ц).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він є власником спірної будівлі, та ним обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.

IV. Мотивувальна частина.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Однією з визначених законом підстав набуття права власності на майно є його створення.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 331 ЦК України).

Особливості виникнення права власності на новостворене майно нерухоме майно врегульовані частиною другою цієї норми, якою встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За приписами статті 182 цього Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень № 1952-VI від 01.07.2004.

За принципом змагальності цивільного судочинства кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 12, 81 ЦПК України)

Відповідно до статті 76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази згідно вимог статей 77-80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

За обставинами цієї справи доказуванню підлягає, зокрема, факт набуття позивачем права власності на спірну будівлю, будівництво якої відповідно до матеріалів технічної інвентаризації завершене у 2000 році.

Стаття 58 Конституції України встановлює загальне правило дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це конституційне положення знайшло своє закріплення у ЦК України, стаття 5 якого визначає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже ураховуючи, що права і обов`язки щодо нерухомого майна виникають у момент його набуття, правовідносини власності щодо спірної будівлі повинні регулюватися законодавством, яке було чинним на момент завершення будівництва, тобто Цивільним кодексом Української РСР та Законом України Про власність .

Стаття 3 Закону України Про власність визначає суб`єктами права власності народ України, громадян, юридичних осіб та державу.

За приписами статті 26 цього Закону об`єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Згідно статті 49 Закону України Про власність володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом, третейським судом.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначає Закон України Про основи містобудування , яким передбачено прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва, до яких, зокрема, віднесені будівлі, споруди як житлово-громадського, так і виробничого призначення.

У 2000 році порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва регулювались Положенням Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 (втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243).

До 2013 року реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна проводилась бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на правовстановлюючому документі.

Станом на 2000 рік порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна визначався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, що була затверджена Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 за № 121 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839 (далі - Інструкція).

Відповідно до положень цієї Інструкції державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності; реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна; державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти (пункти 1.6., 1, 7., 1.8).

Пунктом 1.9. Інструкції передбачено, що до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею.

Поточна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, як і первинна реєстрація, провадиться на підставі правовстановлювальних документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (пункт 2.7).

До таких правовстановлювальних документів належали, зокрема, свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, які видавалась органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акту про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та акту комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію.

Відповідно до положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, що діяла на час завершення будівництва спірної нежитлової будівлі) до повноважень виконавчих комітетів місцевих рад належало, зокрема, надання відповідно до законодавства дозволів на спорудження об`єктів містобудування незалежно від форм власності; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством, облік та реєстрація відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (статті 30, 31).

За обставинами справи установлено, що у 1996 році голова Харківської районної державної адміністрації м. Києва, діючи у межах делегованих йому повноважень та відповідно до встановленого на той час порядку, надав у користування МСП Теннер земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , на якій на законних підставах, на підставі виданого у встановленому порядку дозволу на виконання будівельних робіт, господарським способом було побудовано торговий павільйон, що був прийнятий до експлуатації, та використовувався за призначенням як магазин-кафе.

Всупереч доводам відповідача ОСОБА_5 розмір належного йому об`єкта нерухомого майна відповідає розміру об`єкта, що був проінвентаризований у червні 2007 року за заявою МСП Теннер .

Інші технічні характеристики належного відповідачу об`єкта також суттєво не відрізняються від технічних характеристик об`єкта, зафіксованих у журналі внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень від 27.06.2007.

Поняття тимчасової споруди міститься у статті 28 Закону України Про архітектурну діяльність , відповідно до якої тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи збудована позивачем будівля має фундамент і цоколь, які виготовлені із залізобетонних блоків, а відтак вона не є і не була тимчасовою спорудою, як стверджує відповідач.

Судом установлено, що з метою оформлення права власності на спірну будівлю позивачем збирались необхідні для цього документи, були сплачені кошти за виготовлення копії кадастрового плану та за проведення технічної інвентаризації, проте визначена нормативно-правовими актами процедура отримання правовстановлюючого документа на об`єкт нерухомого майна та державної реєстрації права власності на нього не була завершена.

Незважаючи на відсутність у позивача свідоцтва про право власності на спірну будівлю та недотримання вимог щодо здійснення державної реєстрації права власності, вказана обставина не впливає на вирішення цієї справи, оскільки за приписами чинного на час створення майна цивільного законодавства підставою виникнення у особи права власності на новостворене нерухоме майно був сам факт збудування його на відведеній для цієї мети земельній ділянці з додержанням вищенаведених вимог нормативно-правовових актів, при цьому закон не пов`язував момент набуття права власності на нерухоме майно з його державною реєстрацією.

Слід також зазначити, що покладаючи на власника нерухомого майна обов`язок здійснити державну реєстрацію права власності, законодавець тим самим забезпечує його можливістю реалізовувати набуте право власності, проте ні чинне цивільне законодавство, ні законодавство, яке діяло на час збудування спірної будівлі, не містять положень, які б встановлювали строк, протягом якого особа повинна зареєструвати належне йому право власності.

Стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає визначення, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише визнанням державою вже набутого особою права, при цьому право власності на нерухоме майно, збудоване до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Отже на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів, які відповідають критеріям належності та допустимості, а в своїй сукупності також достатності для підтвердження факту належності позивачу спірної будівлі, та виходячи з встановленої законом презумпції правомірності набуття права власності, суд вважає доведеним факт набуття МСП Теннер права власності на новостворений об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , якою на цей час володіє відповідач ОСОБА_5 .

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції, які проголошують обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина 1 статті 55).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовою підставою вимог МСП Теннер є, зокрема, положення статті 387 ЦК України, яка надає власнику право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Умови, за яких власник має право витребувати свою річ з чужого незаконного володіння, встановлює стаття 388 ЦК України.

За приписами частини першої цієї норми власник має право витребувати майно, придбане добросовісним набувачем за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, які він передав майно у володіння, не їхньої волі іншим шляхом.

Відносини набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, регулює стаття 330 ЦК України, якою передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 по справі № 6-140цс14 зазначив, що, розглядаючи спори щодо витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а під час розгляду таких спорів мають бути установлені всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема, чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Судом установлено, що спірна будівля вибула з власності позивача на підставі судового рішення у цивільній справі № 2-3773-1/10, яке було скасоване судом апеляційної інстанції.

Існування між позивачем та TOB Нікос договірних (зобов`язальних) відносин не свідчить про наявність волі позивача на вибуття майна з його володіння, оскільки підставою набуття права власності на нього відповідачем ОСОБА_2 стали не дії TOB Нікос , асудове рішення, яке в подальшому було скасоване.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що спірна будівля вибула з володіння власника МСП Теннер поза його волею.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом України та Верховним Судом у подібних правовідносинах(постанови від 24.06.2015 по справі № 6-251цс15, від 21.12.2016 по справі № 6-2233цс16, від 05.12.2018 по справі № 522/2110/15-ц).

В подальшому ОСОБА_2 за відплатними договорами відчужила майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, в свою чергу, продали його ОСОБА_5 , однак таке відчуження також не є законним, адже ОСОБА_2 не володіла необхідним обсягом повноважень щодо такого майна і не мала прав на його відчуження.

Суду не надано доказів обізнаності ОСОБА_5 з наявністю претензій позивача на спірне майно, проте вказана обставина не має значення для вирішення цієї справи, оскільки відсутність волі власника на відчуження майна означає, що ОСОБА_5 володіє ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Отже, виходячи з встановленого судом факту вибуття спірної будівлі з власності позивача поза його волею, вимоги позову про витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованими і доведеними.

Разом з тим зі змісту заяви про зменшення позовних вимог вбачається, що позивач претендує не на усю спірну будівлю, а лише на 58/131 її частин, і тим самимвизнає право відповідача ОСОБА_5 на 73/131 її частин.

За принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи і в межах заявлених нею вимог, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України), а обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню (частина 1 статті 82 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, суд вбачає підстави для захисту порушеного права МСП Теннер шляхом витребування на його користь від ОСОБА_5 58/131 частин спірної нежитлової будівлі.

Витребування майна з чужого незаконного володіння є законним та ефективним способом захисту права неволодіючого власника, а відтак вимоги позову про зобов`язання ОСОБА_5 передати витребуване майно є зайвими і задоволенню не підлягають.

Вимоги про скасування запису КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрацію права власності про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну нежитлову будівлю суд також вважає необґрунтованими з таких підстав.

Оскаржуваний запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну будівлю було вчинено на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції.

Наведене означає, що права позивача, порушені неправомірним судовим рішенням, були поновлені судом в рамках процедури його перегляду, а тому здійснений на підставі скасованого судового рішення запис про право власності не породжує жодних правових наслідків.

Більше того, оскаржуваний запис вичерпав свою дію після відчуження спірного об`єкта нерухомого майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а відтак задоволення позову в цій частині жодним чином не захищає і не відновлює порушене право позивачаі не відповідає завданням цивільного судочинства.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивач на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху сплатив судовий збір за три вимоги немайнового характеру з розрахунку 1 600 грн. за одну вимогу в загальному розмірі 4 800 грн. (т. 1 а.с. 95, 97).

Окрім того, у зв`язку з оскарженням позивачем в апеляційному порядку ухвал про повернення позовної заяви та про закриття провадження у справі було сплачено судовий збір в розмірі 3 702 грн., а за заяву про забезпечення позову - 1 135 грн.

Отже загальний розмір сплаченого позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи судового збору склав 9 637 грн.

Водночас суд зауважує, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру, а відтак відповідно до положень Закону України Про судовий збір при зверненні до суду з цим позовом позивач мав сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру (про витребування майна) в розмірі 1% від ціни позову таза дві вимоги немайнового характеру - по одному розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну вимогу.

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіт про оцінку спірного майна ринкова вартість спірної будівлі станом на 26.09.2018 складає 3 645 800 грн. (т. 1 а.с. 133-158).

Оскільки позивачем заявлено вимогу про витребування 58/131 частин спірної нежитлової будівлі, ціна позову становить 1 614 171 грн. (3 645 800/131х58).

Зважаючи на викладене, заявлена позивачем вимога майнового характеру підлягала оплаті судовим збором в сумі 16 141,71 грн.

Отже ураховуючи, що за результатами розгляду справи задовольняється лише вимога про витребування майна, суд вбачає підстави для покладення на відповідача ОСОБА_5 1/3 частини витрат позивача на сплату судового збору, що становить 3 212,33 грн. (9 637/3).

Решту суми судового збору за вимогу майнового характеру, яка не була сплачена позивачем при зверненні до суду з даним позовом, що становить 14 541,71 грн. (16 141,71-1 600), суд стягує з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Малого сумісного підприємства Теннер задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_1 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь Малого сумісного підприємства Теннер (код юридичної особи: 22922071, місцезнаходження: м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 31, кв. 180) 58/131 частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 486982580000.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_1 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь Малого сумісного підприємства Теннер (код юридичної особи: 22922071, місцезнаходження: м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 31, кв. 180) судовий збір в сумі 3 212 гривень 33 копійки.

Стягнути з ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_1 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) в дохід держави судовий збір в сумі 14 541 гривню 71 копійку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 31.01.2022.