Постанова

від 04.10.2023 по справі 753/13133/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 753/13133/17

провадження № 61-11485св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Мале сумісне підприємство «Теннер»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталія Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Малого сумісного підприємства «Теннер» на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Мале сумісне підприємство «Теннер» (далі - МСП «Теннер») звернулося до суду з позовом доОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило суд скасувати запис комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна») № 10216-П в книзі 215-П від 18 квітня 2011 року щодо реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 , витребувати 58/131 часток спірної нежитлової будівлі з незаконного володіння ОСОБА_4 та зобов`язати останнього передати цю частку МСП «Теннер».

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що розпорядженням представника Президента України від 26 травня 1995 року підприємству було надано дозвіл на встановлення павільйону для продажу товарів за адресою: АДРЕСА_1 . Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 24 вересня 1996 року МСП «Теннер» надано в користування земельну ділянку площею 212 кв. м за вищевказаною адресою під розміщення павільйону для продажу товарів. 21 листопада 2000 року складено акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - торгового павільйону з благоустроєм території. В подальшому підприємство мало намір зареєструвати спірну нежитлове будівлю в бюро технічної інвентаризації.

Разом з тим, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , на підставі якого було вчинено оспорюваний запис про реєстрацію права власності. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 відчужила спірну нежитлову будівлю на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в квітні 2015 року продали належні їм частки нерухомого майна ОСОБА_4 .

Враховуючи, що спірне майно вибуло з володіння власника у незаконний спосіб поза його волею на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, наявні підстави для його витребування на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року позов МСП «Теннер» задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_4 на користь МСП «Теннер» 58/131 частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 486982580000.

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з доведеності факту набуття МСП «Теннер» права власності на новостворений об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і наявності підстав для застосування до спірних правовідносин статей 386-388 ЦК України.

Спірна будівля вибула з власності позивача поза його волею на підставі рішення у цивільній справі № 2-3773-1/10, яке було скасоване судом апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірного майна.

Позови про витребування частки майна, яка не виділена в натурі, задоволенню не підлягають. Спірне майно не є індивідуально визначеним, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову в цій частині.

Предметом спору є 58/131 часток капітальної споруди, однак МСП «Теннер» не надало докази належності йому на праві власності вказаної нерухомості. Наявні в матеріалах справи документи підтверджують право власності позивача на торговий павільйон, який є тимчасовою спорудою, а не об`єктом капітального будівництва.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2022 року МСП «Теннер» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановіВерховного Суду України від 06 липня 2016 року в справі № 6-1213цс16 та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року в справі № 29/5005/6381/2011, від 25 липня 2018 року в справі № 640/8456/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 335/640/15-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 523/10174/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року в справі № 295/9312/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 331/2610/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Спірний об`єкт вибув з володіння підприємства поза його волею, оскільки право власності на нежитлову будівлю літ. Б площею 131,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року та ухвали цього суду від 06 квітня 2011 року, які в подальшому були скасовані рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року.

Апеляційний суд безпідставно зазначив, що позивач ніколи не був власником спірного майна площею 131,1 кв. м, оскільки відповідно до заяви про зменшення позовних вимог підприємство просило витребувати на його користь 58/131 частин нежитлової будівлі.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи спірна будівля має фундамент і цоколь, виготовлена із залізобетонних блоків, відтак вона не є тимчасовою спорудою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

31 січня 2023 року матеріали справи № 753/13133/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про скасування запису щодо реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_4 передати її 58/131 частин МСП «Теннер», тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням представника Президента України у Харківському районі м. Києва від 26 травня 1995 року № 233 МСП «Теннер» надано дозвіл на тимчасове встановлення збірно-розбірних павільйонів для продажу товарів народного споживання та харчування за трьома адресами, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 24 вересня 1996 року № 488 МСП «Теннер» надано у користування земельну ділянку площею 212 кв. м на АДРЕСА_1 під розміщення двох павільйонів для торгівлі товарами повсякденного вжитку терміном до 31 грудня 1997 року зі встановленням плати за землю в розмірі одного земельного податку.

24 жовтня 1996 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва надало МСП «Теннер» дозвіл на виконання будівельних робіт № 266 з будівництва торгового павільйону на АДРЕСА_1 на строк до 31 грудня 1996 року.

07 лютого 1999 року Харківська районна державна адміністрація м. Києва видала МСП «Теннер» свідоцтво торговельної точки № 000190 на магазин-кафе, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого МСП «Теннер» та зареєстрованого в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва 21 листопада 2000 року за № 164, до експлуатації прийнято торговий павільйон з благоустроєм території, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проектною площею 60 кв. м, фактичною площею 58 кв. м.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що прийнятий в експлуатацію об`єкт являє собою металевий збірно-розбірний павільйон площею 60 кв. м, покрівля - металочерепиця, підлога - керамічна плитка, з підведеними до нього комунікаціями - водопостачанням та каналізацією.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи на спірну будівлю, які перебувають в розпорядженні КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», спірна будівля побудована у 2000 році і станом на 27 червня 2007 року її площа становить131,3 кв. м.

01 травня 2002 року МСП «Теннер» як орендодавець в особі директора Тамтура В. І. уклало з TOB «Нікос» (орендарем) в особі директора Литвина С. М. договір оренди спірного нежилого приміщення.

Відповідно до умов цього договору термін оренди складає три роки, але якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення терміну його дії не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на невизначений строк.

У 2010 році ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_8 , КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, у якому, зокрема, просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв. м, зобов`язати КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати за нею вказане нежитлове приміщення, а Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - видати на нього сертифікат відповідності.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року у справі № 2-3773-2/10 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 131,1 кв. м, зобов`язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати за ОСОБА_1 вказане нежитлове приміщення, а Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - видати на нього сертифікат відповідності.

На підставі цього рішення з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 квітня 2011 року, 18 квітня 2011 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» здійснило реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю (літ. «Б») загальною площею 131,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

06 червня 2011 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві видала ОСОБА_1 сертифікат КВ № 16411002974, яким засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта - нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 131, 1 кв. м проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації. Вказаний сертифікат виданий на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року, ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-3773-1/10, постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 квітня 2011 року № НОМЕР_1.

З виготовленого на замовлення ОСОБА_1 технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення) АДРЕСА_1 , спірна будівля має загальну площу 131,3 кв. м і складається з основного приміщення площею 77 кв. м та підвалу площею 54,3 кв. м. Нежитлова будівля побудована у 2000 році, стіни основного приміщення виготовлені з цегли та металу, покрівля - з металевих листів, підлога - з плитки, до будівлі підведені електрика, водопровід та каналізація.

У березні 2013 року МСП «Теннер» оскаржило рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року та ухвалу цього ж суду про виправлення описки від 06 квітня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала докази на підтвердження права власності на спірну будівлю. З матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки було укладено з МСП «Теннер», дозвіл на виконання будівельних робіт та акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта також було видано МСП «Теннер».

В період перегляду цієї справи судами апеляційної та касаційної інстанції спірне майно неодноразово відчужувалось на підставі цивільно-правових угод.

03 грудня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, за умовами якого продала спірну будівлю в рівних частинах останнім.

29 квітня 2015 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 уклали договір купівлі продажу з ОСОБА_4 , за умовами якого відчужили останньому свої частки спірної будівлі.

Право власності ОСОБА_4 на нежитлову будівлю зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, МСП «Теннер» зазначало, що належна йому будівля площею 58 кв. м на АДРЕСА_1 внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 вибула з його володіння та стала частиною нежитлової будівлі загальною площею 131,1 кв. м.

В подальшому рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну нерухомість, було скасоване, тому наявні підстави для витребування 58/131 частин нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 на його користь від останнього набувача.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Встановлено, що МСП «Теннер» у 2000 році побудувало торговий павільйон на АДРЕСА_1 фактичною площею 58 кв. м, право власності на яке не було зареєстроване у встановленому законом порядку за підприємством.

В подальшому вказане приміщення було добудоване та ОСОБА_1 набула право власності на спірну нежитлову будівлю загальною площею 131,1 кв. м і отримала сертифікат про готовність до експлуатації вказаного об`єкта нерухомості на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року, яке було скасоване рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року. Отже підстава, на якій нежитлова будівля площею 131,1 кв. м була зареєстрована як окремий об`єкт нерухомості та набута ОСОБА_1 , відпала.

Таким чином, на момент розгляду справи майно, яке має право витребувати позивач, не існує, тому відсутні підстави для задоволення вимог МСП «Теннер».

Оскільки суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимог МСП «Теннер» про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте помилився з мотивами, мотивувальну частину рішення апеляційного суду слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, змінити судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого сумісного підприємства «Теннер» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в частині вирішення вимог Малого сумісного підприємства «Теннер» про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов