Постанова

від 13.01.2022 по справі 320/11373/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11373/20 Головуючий у 1 інстанції - Дудін С.О. Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Коротких А.Ю., Пилипенко О.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Київській області № Ф-289097-50У від 03.03.2020;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Київській області № Ф-289097-50У від 06.11.2018.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-289097-50У в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 6590, 83 грн.; визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-289097-50У в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 20 525, 08 грн.; в задоволенні іншої частини позову відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 3109,14 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 29.07.2003 по 27.09.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

06.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-289097-50У, якою позивачу станом на 31.10.2018 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн.

03.03.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50У, якою позивачу станом на 10.08.2020 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 21 608, 69 грн., з яких недоїмка - 19 074, 97 грн., штрафи - 907,18 грн. та пеня - 1 626, 54 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих вимог, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що нарахування відповідачем єдиного внеску за період, з моменту коли позивач фактично працював є протиправним, оскільки єдиний внесок за позивача в такий період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем. Також, суд першої інстанції зазначив, що одночасне відображення однієї і тієї ж суми боргу (недоїмки) в різних вимогах контролюючого органу, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, у доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач повинен сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, навіть перебуваючи у трудових відносинах (як найманий працівник). Також, апелянт наголошував на тому, що в даному випадку жодного подвійного притягнення до відповідальності позивача не відбулось. Крім того, відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю.

Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Статтею 2 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз. 1, 5 ч. 4 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Пунктом 2 Розділу VI Інструкції № 499 передбачено, що у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

За правилами п. 3 Розділу VI Інструкції №499 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.

Відповідно до п. 4 Розділу VI Інструкції №499 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера У (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Згідно з п. 7 Розділу VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІТС станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІТС станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, податковий орган подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.

У той же час п. 3 Розділу VI Інструкції №449 не визначено повноваження контролюючого органу щодо зменшення суми недоїмки, яка зазначається у вимозі про її сплату, (яка не містить у третій частині літеру У та направляється платнику для узгодження), зокрема на суму попередньо узгоджених сум боргу (недоїмки), або сум, які увійшли до попередніх вимог про сплату боргу (недоїмки).

Як свідчать матеріали справи, вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50У від 03.03.2020 визначено суму заборгованості з ЄСВ за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року, з урахуванням рішень про застосування штрафних санкцій від 09.10.2019 №0182015005 на суму 170,00 грн., від 09.10.2019 №0182055005 на суму 170,00 грн. та рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 30.10.2019 №0198135005 на загальну суму 1865,00 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 491,44 грн. та пеня - 1373,56 грн.) та від 16.12.2019 №0236875005 на загальну суму 328,72 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 75,74 грн. та пеня - 252,98 грн.) та часткової сплати позивачем ЄСВ на суму 1874,21 грн.

Тобто, до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У на суму 21608,69 грн. включено повну суму боргу за вимогою від 06.11.2018 №Ф-289097-50У на суму 15819,54 грн. (період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року).

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 17.08.2021 у справі № 540/1151/20 Верховний Суд висловив правовий висновок за яким формування заборгованості з єдиного внеску здійснюється на певну дату з урахуванням усієї заборгованості існуючої на цю дату заборгованості, шляхом прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Недосконалістю регулювання цього питання є дійсність попередньо прийнятих вимог та можливість їх пред`явлення до виконання. Верховний Суд вважає, що у випадку прийняття нової вимоги, саме вона підлягає виконанню, оскільки визначає всю суму консолідованої заборгованості.

Отже, наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки) містять суму зростання боргу разом з сумою боргу за попередньою вимогою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що формування та вручення платнику наступної вимоги про сплату боргу (недоїмки) зумовлює втрату правового значення попередньою вимогою про сплату боргу (недоїмки).

Тобто, зважаючи на формування та вручення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У на суму 21 608,69 грн., вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-289097-50У втратила юридичне значення для позивача.

Щодо правомірності нарахування контролюючим органом заборгованості з ЄСВ за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-289097-50У від 03.03.2020, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

Колегія суддів зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18 та від 18.03.2020 у справі №140/1777/19.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , останній з 04.11.2016 по 26.05.2017 працював на посаді водія в ТОВ "Біагріс".

Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ТОВ "Біагріс" було здійснено сплату страхових внесків з суми виплаченого доходу ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по квітень 2017 року:

- за І квартал 2017 року - 2404,67 грн. (10 930,32 грн. х22%).

- квітень 2017 року - 1597,26 грн. (7260,29 грн. х22%).

Також, ОСОБА_1 з 16.11.2017 по 26.03.2018 працював на посаді водія-експедитора в ПП "Автотранском", яким було здійснено сплату страхових внесків з суми виплаченого доходу ОСОБА_1 за період з листопада 2017 року по березень 2018 року:

- листопад 2017 року - 613,65 грн. (2789,31 грн. х 22%);

- грудень 2017 року 1044,54 грн. (4747,93 грн. х 22%);

- січень 2018 року - 1084,12 грн. (4927,80 грн. х 22%);

- лютий 2018 року - 1245,37 грн. (5660,78 грн. х 22%);

- березень 2018 року - 2604,63 грн. (11839,23 грн. х 22%).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів працевлаштування позивача за період з травня по жовтень 2017 року та з квітня по грудень 2018 року включно, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, навіть за умови відсутності доходу, був зобов`язаний самостійно сплатити мінімальний розмір ЄСВ за вказані періоди, а саме у розмірі 11 595, 54 грн. Належних та допустимих доказів самостійної сплати позивачем ЄСВ за вказані місяці суду надано не було.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що у період з 30.01.2019 по 13.08.2019 позивач працював на посаді водія-експедитора автотранспортних засобів у ТОВ фірма "Татьяна", якою було здійснено сплату страхових внесків з суми виплаченого доходу ОСОБА_1 за період з січня 2019 року по червень 2019:

- січень 2019 року - 115,24 грн. (523,81 грн. х 22%);

- лютий 2019 року - 1320,00 грн. (6000,00 грн. х 22%);

- березень 2019 року - 1320,00 грн. (6000,00 грн. х 22%);

- квітень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

- травень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

- червень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

Крім того, колегією суддів встановлено, що сплачений ПП "Автотранском" розмір ЄСВ за позивача за листопад 2017 року (613,65 грн.) та сплачений ТОВ фірма "Татьяна" розмір ЄСВ за позивача за січень 2019 року (115,24 грн.) є меншим, ніж мінімальний розмір ЄСВ, який підлягає сплаті за відповідні місяці.

Матеріали справи не містять доказів самостійної сплати позивачем різниці між мінімальним розміром ЄСВ та сплаченими вказаними підприємствами суми ЄСВ за листопад 2017 року та за січень 2019 року відповідно, що становить 893,17 грн. (704,00 грн. - 613,65 грн.) + (918,06 грн. - 115,24 грн.).

Отже, загальна сума ЄСВ, яка мала бути самостійно сплачена позивачем за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року становить 12 488, 71 грн.

Окрім того, 09.10.2019 Головним управління ДПС у Київській області були прийняті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 0182015005, якою позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн., та № 018205505, якою позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн.

Також, колегією суддів встановлено, що 30.10.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0198135005, яким позивачу нараховані штраф - 491,44 грн. та пеня - 1373,56 грн., що загалом становить 1865,00 грн.

16.12.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0236875005, яким позивачу нараховані штраф - 75,74 грн. та пеня - 252,98 грн., що загалом становить 328,72 грн.

Матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем в судовому порядку вказаних рішень.

Так, враховуючи суму ЄСВ, яка мала бути самостійно сплачена позивачем за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року (12488,71 грн.) та суми штрафних санкцій (170,00 грн., 170,00 грн., 1865,00 та 328,72 грн.), то загальна сума сплати - становить 15 022, 43 грн.

Матеріали справи також свідчать про часткову сплату самостійно позивачем суму ЄСВ у загальній сумі 4 331, 39 грн., що не заперечується сторонами у справі.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів приходить до висновку, що сума боргу (у тому числі недоїмка, штрафи та пеня) позивача станом на 03.03.2020 (дата винесення спірної вимоги) становить 10691,04 грн. (15022, 43 грн. - 4331, 39 грн.).

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 03.03.2020 в частині нарахування заборгованості з єдиного соціального внеску на суму 10917,65 грн. (21608,69 грн. - 10691,04 грн.).

Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Разом з тим, згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, зі змісту ч. 7 ст. 139 КАС України випливає безумовний висновок про те, що за умови розгляду справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться, заява щодо судових витрат на правничу допомогу повинна бути подана до суду до моменту прийняття рішення по суті спору, а докази понесення судових витрат направлені на адресу суду протягом п`яти днів з моменту отримання повного тексту судового рішення.

Також, колегія суддів зазначає, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами

На підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Таким чином, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 818/1371/17.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2020 між адвокатом Фещенком М.Л. (адвокат) та Жуковим О.П. (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №030149, за умовами якого адвокат зобов`язався, зокрема, представляти клієнта в судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих (загальних, господарських, адміністративних) судах.

01.10.2020 між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору, в якій сторони погодили, що адвокат на виконання умов основного договору зобов`язується надати клієнту такі послуги з розрахунку оплати гонорару за погодинною ставкою 1 година - 1000,00 грн., а саме:

- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви про скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Київській області (витрачений час - 1,5 години) - 1500,00 грн.;

- написання та оформлення позовної заяви у Київській окружний адміністративний суд, подання до суду (2,5 години) - 2500,00 грн.;

- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду (1 година) - 1000,00 грн., що загалом становить 5000,00 грн. (т.1, а.с.27).

Позивачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., додано до матеріалів справи квитанцію (т.1, а.с.28).

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: …суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг .

Так, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

У зв`язку з викладеним, витрати адвоката у загальному розмірі 1500,00 грн. не відповідають критерію "неминучості", охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не підлягають розподілу.

Крім того, що стосується такої складової заявленої позивачем витрат на професійну правничу допомогу як "підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду", то матеріали справи не містять відповіді на відзив на позовну заяву, а тому включення відповідних витрат на складання неіснуючого документа є безпідставним.

Так, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу становить 2 500, 00 грн., яка є справедливою та співмірною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, оскільки судом першої інстанції частково неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн., що підтверджується квитанцією від 15.10.2020 № 0.0.1869921612.1.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 420, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 244, 250, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-289097-50У в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 10 917, 65 грн. (десять тисяч дев`ятсот сімнадцять грн. 65 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 420, 40 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Коротких А.Ю.

Пилипенко О.Є.