Рішення

від 24.09.2021 по справі 320/11373/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2021 року справа №320/11373/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).

Суть спору : до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Київській області №Ф-289097-50-У від 03.03.2020;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області №Ф-289097-50-У від 06.11.2018.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірними вимогами від 06.11.2018 №Ф-289097-50-У та від 03.03.2020 №Ф-289097-50-У йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску на суму 15819,54 грн. та на суму 21608,69 грн., відповідно.

Позивач вважає, що спірні вимоги є протиправними, оскільки у період з 2016 року по теперішній час він є найманим працівником та єдиний соціальний внесок за нього сплачує роботодавець.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, Головне управління ДПС у Київській області, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ОСОБА_1 з 29.07.2003 по 27.09.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на загальній системі оподаткування та був платником єдиного соціального внеску, а тому зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, незважаючи на сплату ЄСВ за нього роботодавцем.

Відповідач стверджує, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати ЄСВ за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році - не менше 704 грн. на місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. на місяць, у 2019 році - не менше 918,06 грн. на місяць.

Крім того, відповідач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Київській області щодо позивача були прийняті рішення про застосування штрафних санкцій від 09.10.2019 №0182015005 на суму 170,00 грн., від 09.10.2019 №0182055005 на суму 170,00 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 30.10.2019 №0198135005 на загальну суму 1865,00 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 491,44 грн. та пеня - 1373,56 грн.) та від 16.12.2019 №0236875005 на загальну суму 328,72 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 75,74 грн. та пеня - 252,98 грн.)

За таких обставин, відповідач зазначає, що спірні вимоги були винесені правомірно, оскільки вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 06.11.2018 визначено суму заборгованості з ЄСВ за І квартал 2017 року по ІІІ квартал 2018 року, а вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 03.03.2020 визначено суму заборгованості з ЄСВ за І квартал 2017 року по ІІ квартал 2019 року, з урахуванням вказаних рішень та часткової сплати позивачем ЄСВ на суму 1874,21 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області (юридична особа, ідентифікаційний код 43141377), на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, ідентифікаційний код 44096797).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий Володарським відділом Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області 11.09.2019 (т.1, а.с.21)

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 у період з 29.07.2003 по 27.09.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50У, якою позивачу станом на 31.10.2018 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн. (т.1, а.с.14).

03.03.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50У, якою позивачу станом на 10.08.2020 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 21608,69 грн., з яких недоїмка - 19074,97 грн., штрафи - 907,18 грн. та пеня - 1626,54 грн. (т.1, а.с.15).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих вимог, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Відповідно до пункту 1 частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1).

Згідно з пунктом 2 частини першою статті 7 Закону №2464 (в редакції до 10.10.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції з 10.10.2017) визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.09.2018, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 15819,54 грн. (8448,00 грн. (2112,00 грн. х 4) + 7371,54 грн. (2458,17 грн. х 3), яка і була визначена спірною вимогою №Ф-289097-50-У від 06.11.2018.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) та від 22.09.2020 у справі №620/2772/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91695233) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначених справах Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць .

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , позивач з 04.11.2016 по 26.05.2017 працював на посаді водія в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Біагріс" (т.1, а.с.22-24).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.06.2020 до Реєстру було внесено запис №10731050025038779 про зміну найменування юридичної особи з ТОВ "Біагріс" на ТОВ "Макс Юроп".

Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) (т.2, а.с.11-12) позивачу за період з січня 2017 року по квітень 2017 року був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 10930,32 грн.;

- за квітень 2017 року - 7260,29 грн.

Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ТОВ "Біагріс" було здійснено сплату страхових внесків з суми виплаченого доходу за період з січня 2017 року по квітень 2017 року..

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

- за І квартал 2017 року - 2404,67 грн. (10930,32 грн. х22%).

- квітень 2017 року - 1597,26 грн. (7260,29 грн. х22%).

Щодо періоду з травня по жовтень 2017 року, то в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) відсутня інформація щодо сплати позивачем ЄСВ.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , позивач з 16.11.2017 по 26.03.2018 позивач працював на посаді водія-експедитора в Приватному підприємстві "Автотранском"

Так, наказом ПП "Автотранском" від 15.11.2017 №152-п позивача прийнято на посаду водія-експедитора (т.1, а.с.215).

Наказом ПП "Автотранском" від 28.03.2018 №39-у позивача звільнено з посади водія-експедитора (т.1, а.с.224).

Відповідно до звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період з листопада 2017 року по березень 2018 року (т.1, а.с.197-223) та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) ПП "Автотранском" за період з листопада 2017 року по березень 2018 року було виплачено позивачу заробітну плату у таких розмірах:

- листопад 2017 року - 2789,31 грн.;

- грудень 2017 року - 4747,93 грн.;

- січень 2018 року - 4927,80 грн.;

- лютий 2018 року - 5660,78 грн.;

- березень 2018 року - 11839,23 грн.

Сума ЄСВ, сплаченого ПП "Автотранском" за позивача, за вказаний період становить:

- листопад 2017 року - 613,65 грн. (2789,31 грн.х 22%);

- грудень 2017 року 1044,54 грн. (4747,93 грн. х 22%);

- січень 2018 року - 1084,12 грн. (4927,80 грн. х 22%);

- лютий 2018 року - 1245,37 грн. (5660,78 грн. х 22%);

- березень 2018 року - 2604,63 грн. (11839,23 грн.х 22%).

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , позивач у період з 30.01.2019 по 13.08.2019 працював на посаді водія-експедитора автотранспортних засобів в Товаристві з обмеженою відповідальністю фірма "Татьяна".

Відповідно до звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період з січня 2019 року по червень 2019 року (т.1, а.с.54-97) та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) ТОВ фірма "Татьяна" за період з січня 2019 року по червень 2019 року було виплачено позивачу заробітну плату у таких розмірах:

- січень 2019 року - 523,81 грн.;

- лютий 2019 року - 6000,00 грн.;

- березень 2019 року - 6000,00 грн.;

- квітень 2019 року - 6500,00 грн.;

- травень 2019 року - 6500,00 грн.;

- червень 2019 року - 6500,00 грн.

Сума ЄСВ, сплаченого ТОВ фірма "Татьяна" за позивача, за вказаний період становить:

- січень 2019 року - 115,24 грн. (523,81 грн.х 22%);

- лютий 2019 року - 1320,00 грн. (6000,00 грн. х 22%);

- березень 2019 року - 1320,00 грн. (6000,00 грн. х 22%);

- квітень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

- травень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

- червень 2019 року - 1430,00 грн. (6500,00 грн. х 22%);

Вказані суми єдиного внеску були сплачені роботодавцем.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів працевлаштування позивача за період з травня по жовтень 2017 року та з квітня по грудень 2018 року включно, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, навіть за умови відсутності доходу, був зобов`язаний самостійно сплатити мінімальний розмір ЄСВ за вказані періоди, а саме:

- травень 2017 року - 704,00 грн.;

- червень 2017 року - 704,00 грн.;

- липень 2017 року - 704,00 грн.;

- серпень 2017 року - 704,00 грн.;

- вересень 2017 року - 704,00 грн.;

- жовтень 2017 року - 704,00 грн.;

- квітень 2018 року - 819,06 грн.;

- травень 2018 року - 819,06 грн.;

- червень 2018 року - 819,06 грн.;

- липень 2018 року - 819,06 грн.;

- серпень 2018 року - 819,06 грн.;

- вересень 2018 року - 819,06 грн.;

- жовтень 2018 року - 819,06 грн.;

- листопад 2018 року - 819,06 грн.;

- грудень 2018 року - 819,06 грн., що в цілому становить 11595,54 грн.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів самостійної сплати позивачем ЄСВ за вказані місяці.

Крім того, судом встановлено, що сплачений ПП "Автотранском" розмір ЄСВ за позивача за листопад 2017 року (613,65 грн.) та сплачений ТОВ фірма "Татьяна" розмір ЄСВ за позивача за січень 2019 року (115,24 грн.) є меншим, ніж мінімальний розмір ЄСВ, який підлягає сплаті за відповідні місяці.

Матеріали справи не містять доказів самостійної сплати позивачем різниці між мінімальним розміром ЄСВ та сплаченими вказаними підприємствами суми ЄСВ за листопад 2017 року та за січень 2019 року відповідно, що становить 893,17 грн. (704,00 грн. - 613,65 грн.) + (918,06 грн. - 115,24 грн.).

Отже, загальна сума ЄСВ, яка мала бути самостійно сплачена позивачем за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року (період, за який позивачу визначена заборгованість по вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 06.11.2018) становить 9228,71 грн.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати позивачем вказаної суми ЄСВ за відповідний період, суд вважає, що нарахування спірною вимогою позивачу заборгованості на суму 9228,71 грн. є правомірним та обґрунтованим.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 06.11.2018 в частині нарахування заборгованості з єдиного соціального внеску на суму 6590,83 грн. (15819,54 грн. - 9228,71 грн.).

Щодо правомірності нарахування контролюючим органом заборгованості з ЄСВ за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-289097-50-У від 03.03.2020, суд зазначає таке.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вказаним документом визначено суму заборгованості з ЄСВ за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року, з урахуванням рішень про застосування штрафних санкцій від 09.10.2019 №0182015005 на суму 170,00 грн., від 09.10.2019 №0182055005 на суму 170,00 грн. та рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 30.10.2019 №0198135005 на загальну суму 1865,00 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 491,44 грн. та пеня - 1373,56 грн.) та від 16.12.2019 №0236875005 на загальну суму 328,72 грн. (у т.ч. штрафні санкції - 75,74 грн. та пеня - 252,98 грн.) та часткової сплати позивачем ЄСВ на суму 1874,21 грн.

Згідно з пунктом 7 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі; позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, орган доходів і зборів подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.

Суд зазначає, що в силу вищевказаних положень Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У сформована після вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-289097-50У, повинна містити лише суму зростання боргу, а не суму зростання боргу разом з сумою боргу за попередньою вимогою.

У даному випадку має місце факт повторного включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У на суму 21608,69 грн. повної суми боргу за вимогою від 06.11.2018 №Ф-289097-50У на суму 15819,54 грн. (період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року), що не передбачено Інструкцією №449.

Обидві вимоги про сплату боргу (недоїмки) мають статус виконавчих документів та можуть бути пред`явлені до примусового виконання. При чому, до спірних вимог контролюючий орган не може вносити зміни щодо суми боргу, що може мати наслідком подвійне стягнення з позивача сум боргу за двома вимогами - виконавчими документами.

При цьому, суд зазначає, що жодною нормою Закону № 2464 та Інструкції №449 не передбачено подвійне включення однієї і тієї ж суми боргу до різних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Враховуючи викладене, суд вважає, що одночасне відображення однієї і тієї ж суми боргу (недоїмки) в різних вимогах контролюючого органу, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення.

У зв`язку з цим, суд вважає, що нарахування контролюючим органом по вимозі від 03.03.2020 №Ф-289097-50У боргу на суму на суму 15819,54 грн. є протиправним.

Щодо нарахування позивачу по спірній вимозі заборгованості за період з IV кварталу 2018 року по ІІ квартал 2019 року, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працював водієм-експедитором у ТОВ фірма "Татьяна" протягом І-ІІ кварталів 2019 року, яке здійснювало сплату за нього ЄСВ.

Разом з тим, сума ЄСВ, сплачена ТОВ фірма "Татьяна" за позивача за січень 2019 року ЄСВ становила 115,24 грн., що є меншим від мінімального розміром ЄСВ, який підлягає сплаті фізичною особою-підприємцем за відповідний період на 802,82 грн. (918,06 грн. -115,24 грн.).

Щодо сплати позивачем ЄСВ за IV квартал 2018 року (жовтень-грудень 2018 року), то як встановлено судом вище, позивач не був працевлаштований у вказаний період, а тому, ОСОБА_1 був зобов`язаний здійснити сплату ЄСВ за вказаний період на суму 2457,18 грн. (809,06 грн. х3).

Враховуючи вказане, суд вважає, що нарахування позивачу за спірною вимогою ЄСВ за І-ІІ квартал 2019 року на суму 4705,54 грн. (918,06 грн.х5) + 115,24 грн.) є неправомірним.

Судом встановлено, що 09.10.2019 Головним управління ДПС у Київській області були прийняті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №0182015005 (т.1, а.с.153), якою позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн., та №018205505 (т.1. а.с.155), якою позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн.

Також судом встановлено, що 30.10.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0198135005, яким позивачу нараховані штраф - 491,44 грн. та пеня - 1373,56 грн., що загалом становить 1865,00 грн. (т.1, а.с.157-158).

16.12.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0236875005, яким позивачу нараховані штраф - 75,74 грн. та пеня - 252,98 грн., що загалом становить 328,72 грн. (т.1, а.с.159-160).

Матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем в судовому порядку вказаних рішень.

Крім того, як вбачається з інтегрованої картки позивача з ЄСВ за період з січня 2020 року по листопад 2020 року, ОСОБА_1 здійснив сплату ЄСВ 16.01.2020 на суму 873,03 грн. та 02.02.2020 на суму 101,18 грн., що загалом становить 1874,21 грн.

За таких обставин, суд вважає, за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У в частині нарахування позивачу єдиного соціального внеску на суму 20525,08 грн. (15819,54 грн. + 4705,54 грн.).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими , а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими , а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 01.10.2020 між адвокатом Фещенком Миколою Леонідовичем (Адвокат) та Жуковим Олександром Петровичем (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №030149, за умовами якого адвокат зобов`язався, зокрема, представляти клієнта в судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих (загальних, господарських, адміністративних) судах.

Пунктом 3.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту досягнення позитивного результату або виконання адвокатом всіх дій для досягнення позитивного результату по справі для клієнта (т.1, а.с.25-26).

01.10.2020 між сторонами була підписана Додаткова угода №1 до договору, в якій сторони погодили, що адвокат на виконання умов основного договору зобов`язується надати клієнту такі послуги з розрахунку оплати гонорару за погодинною ставкою 1 година - 1000,00 грн., а саме:

- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви про скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Київській області (витрачений час - 1,5 години) - 1500,00 грн.;

- написання та оформлення позовної заяви у Київській окружний адміністративний суд, подання до суду (2,5 години) - 2500,00 грн.;

- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду (1 година) - 1000,00 грн., що загалом становить 5000,00 грн. (т.1, а.с.27).

Позивачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., додано до матеріалів справи квитанцію (т.1, а.с.28).

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом цієї справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу як "консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви про скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Київській області".

Такі дії представника не були обов`язковими для розгляду та вирішення цієї справи, та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких консультацій та підготовчих дій, зокрема, підготовка та написання позовної заяви до суду (тривалість - 2,5 години.).

Так, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається .

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані витрати адвоката у загальному розмірі 1500,00 грн. не відповідають критерію неминучості , охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не підлягають розподілу.

Крім того, на переконання суду не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу як "підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду", оскільки надання відповіді на відзив не є обов`язковою процесуальною дію позивача та виконується на власний розсуд.

Більш того, матеріали справи не містять відповіді на відзив на позовну заяву, а тому включення відповідних витрат на складання неіснуючого документа є безпідставним.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з підготовкою позовної заяви, на суму 2500,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 15.10.2020 №0.0.1869921612.1 (т.1, а.с.41).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 609,14 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 3109,14 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-289097-50У в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 6590,83 грн. (шість тисяч п`ятсот дев`яності грн. 83 коп.).

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-289097-50У в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 20525,08 грн. (двадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять грн. 08 коп.).

4. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на суму 3109,14 грн. (три тисячі сто дев`ять грн. 14 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.