Постанова

від 12.01.2022 по справі 640/8637/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №640/8637/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кушнеревич А.В.,

представника позивача Бисько М.Г.,

представника відповідача 1 (ГУ ДФС у м. Києві) не з`явився,

представника відповідача 2 (ДПС України) Богдановської Т.В.,

представника відповідача 3 (ГУ ДПС у м. Києві) Прокошина М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬТЕНЕРДЖ на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬТЕНЕРДЖ до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬТЕНЕРДЖ звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві і, в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації: №1163720/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №51 від 05.12.2018; №1163719/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №52 від 07.12.2018; №1163718/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №53 від 08.12.2018; №1171137/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №15 від 10.02.2019; №1171138/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №16 від 10.02.2019; №1171129/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №18 від 15.02.2019; №1171131/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №19 від 16.02.2019; №1171135/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №20 від 17.02.2019; №1171132/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №21 від 17.02.2019; №1171134/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №22 від 17.02.2019; №1171136/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №23 від 18.02.2019; №1171130/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №24 від 18.02.2019; №1171133/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №25 від 19.02.2019; №1171128/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №26 від 20.02.2019; №1171126/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №27 від 21.02.2019; №1171124/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №28 від 21.02.2019; №1171125/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №29 від 23.02.2019; №1171127/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №30 від 28.02.2019; №1258321/41616730 про відмову у реєстрації податкової накладної №69 від 10.04.2019;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні позивача датою їх фактичного подання: від 05.12.2018 №51; від 07.12.2018 №52; від 08.12.2018 №53; від 10.02.2019 №15 та №16; від 15.02.2019 №18; від 16.02.2019 №19; від 17.02.2019 №20 та №21 та №22; від 18.02.2019 року №23 та №24; від 19.02.2019 №25; від 20.02.2019 №26; від 21.02.2019 №27 та №28; від 23.02.2019 №29; від 28.02.2019 №30; від 10.04.2019 №69.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 позов задоволено повністю. 13.10.2020 апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 повернуто апелянту. Отже, з 13.10.2020 дане рішення набрало законної сили. Також, 25.01.2021 вказане рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду.

10.12.2020 відкрито виконавче провадження №63844072 з примусового виконання вказаного рішення, яке закінчено 29.09.2021 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження .

01.10.2021 позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, шляхом подання звіту про виконання судового рішення у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2021 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2021 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву ТОВ ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬТЕНЕРДЖ про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №640/8637/20: встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі №640/8637/20; встановити строк, протягом якого Державна податкова служба України повинна подати звіт про виконання судового рішення у адміністративній справі №640/8637/20.

Позивач звертає увагу, що судом першої інстанції в даному випадку не враховано те, що судовий контроль можливо встановити як під час прийняття рішення, так і після, про що зробив аналогічні правові висновки Верховний Суд у справах №206/3911/17, №580/988/19, №800/320/17.

Крім того, позивач звертає увагу, що рішення у даній справі досі не виконано.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 12.01.2022.

Відзиви на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходили.

Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судове засідання 12.01.2022 з`явились представники позивача та відповідачів 2 та 3. Представник відповідача 1 не з`явився, був повідомлений належним чином, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не подавав. Зважаючи на відсутність заперечень від представників сторін, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи за даної явки. Представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, надав пояснення по справ. Представники відповідачів заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін оскаржувану ухвалу, надали пояснення по суті справи. Представники сторін правом подання додаткових пояснень не скористались, виступили в судових дебатах.

Як вбачається з матеріалів справи, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд наділений правом лише під час ухвалення рішення у справі. Крім того, вказана функція є правом, а не обов`язком суду. Натомість при поданні позовної заяви, позивач не просив про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оспорюваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

На виконання ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Аналогічні приписи закріплені у п. 5 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Керуючись частинами 2 та 3 статті 129 1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в частинах 2-4 ст. 14 КАС України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Стаття 370 КАС України встановлює судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012, перше речення абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012, перше речення абз. 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019, мотивувальна частина рішення №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) від 28.08.2020).

На виконання ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої).

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) від 28.08.2020 оку узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абз. 11 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15.05.2019 №2-р(II)/2019).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Осовська та інші проти України від 28.06.2018 зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), п. 40, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), п. 67, також рішення у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine), п.71).

Згідно пунктів 63 та 64 Рішення ЄСПЛ по справі Юрій Миколайович Іванов проти України стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги , та надання відповідного відшкодування (справа Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland).

Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; ефективність засобу юридичного захисту у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Кудли, підпункти 157-158; та рішення у справі Вассерман проти Росії (Wasserman v. Russia).

За приписами пп. 1 п. 6 ст. 246 КАС України, яка визначає зміст рішення, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.

Частиною 1 ст. 382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, законодавець передбачив два варіанти встановлення судового контролю:

1) під час ухвалення рішення по суті спору;

2) після винесення рішення в ході його виконання.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2020 (справа №800/320/17) викладено висновок про можливість встановлення судового контролю, передбаченого ст. 382 КАС України, після прийняття кінцевого рішення у справі.

Отже, є помилковим висновок суду першої інстанції, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення можливо лише під час прийняття такого, оскільки встановити такий можливо і після прийняття відповідного рішення.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити в мотивувальній частині, з урахуванням вказаних висновків суду апеляційної інстанції.

Втім, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суд наділений правом встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, при цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а.

Крім того відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Але, враховуючи, що вибір засобу юридичного захисту є правом позивача, колегія суддів вважає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі судом першої чи апеляційної інстанції можливе після ухвалення судового рішення в ході його виконання та не перешкоджає застосуванню інших механізмів виконання судового рішення, наприклад, встановлених Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VІІІ.

Так, матеріалами справи підтверджено, що рішення у даній справі перебувало на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі Класс та інші проти Німеччини, одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (п. 55).

Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

В свою чергу, Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18, від 04.03.2020 у справі №539/3406/17, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19.

Відповідно до п. 19 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29.12.2010, реєстрацію яких зупинено, реєструють, зокрема, у день набрання рішенням суду про реєстрацію ПН/РК законної сили (за умови надходження до ДПС відповідного рішення).

В судовому засіданні 12.01.2022 представник ДПС України зазначив, що на даний час рішення у справі №640/8637/20 передано для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, отже відповідачі не ухиляються від виконання вказаного рішення.

Колегія суддів зазначає, що станом на час подання вказаної заяви та перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції, відсутні належні та достатні обґрунтування того, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 не буде фактично та в повному обсязі виконане.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Пункт 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень вказує, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині. В іншій частині залишити оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬТЕНЕРДЖ задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 14 січня 2022 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.О. Беспалов

І.О. Грибан