Рішення

від 23.12.2021 по справі 910/7865/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2021Справа № 910/7865/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБАТАК" 04111, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО, будинок 52, приміщення 429

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" просп. Степана Бандери буд.16А, м. Київ,04073

про стягнення 108 389,01 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Фурлет В.П. - ордер № 1150445 від 09.09.2021року;

Від відповідача: Гайдучонок О.О. - ордер № 1069036 від 09.11.2021 року ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АБАТАК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" про стягнення 108 389,01 грн., а саме 63061,28 грн. основного боргу, 14148,86 грн. пені, 25276,36 грн. процентів річних та 5902,51 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № АБ-3 поставки нафтопродуктів від 22.05.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару (нафтопродуктів), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 14.06.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.05.2021 року надійшла заява б/н від 10.06.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7865/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі ч.1 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також зобов`язано позивача надати додаткові докази, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, через відділ діловодства суду 27.07.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2021 року супровідним листом б/н від 26.07.2021 року надійшли додаткові документи.

Також від відповідача через канцелярію суду 02.08.2021 року надійшов відзив на позовну заяву №280720211753 від 28.12.2021 року, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що керівником ТОВ "Ергос Груп" не підписувався спірний Договір № АБ-3 поставки нафтопродуктів від 22.05.2019 року, а також від імені товариства заявки на поставку товару не подавались. Окрім цього відповідач заперечує проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просить суд розглянути справу в порядку загального позовного провадження.

Від позивача через канцелярію суду 09.08.2021 року надійшла відповідь на відзив б/н від 05.08.2021 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що посилання на невідповідність підпису керівника відповідача на спірному договорі № АБ-3 від 22.05.2019 року в сукупності з частковою оплату товару не спростовує факт укладення такого договору та наявність господарських зобов`язань на його підставі. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 року ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/7865/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 02.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року призначено підготовче засідання на 30.09.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 року підготовче засідання відкладено на 10.11.2021 року.

У зв`язку з тим, що судове засідання призначене на 10.11.2021 року не відбулось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року підготовче засідання призначено на 25.11.2021 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 10.11.2021 року від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи разом з доказами направлення на адресу позивача, яке долучено судом до матеріалів справи, в якому відповідач просить призначити судову почеркознавчу експертизу, оскільки директор останнього вважає, що Договір поставки нафтопродуктів № АБ-3 від 22.05.2019 року підписано іншою невстановленою особою, а не директором відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" Ступницьким Р.В.

Розглянувши в судовому засіданні 25.11.2021 року клопотання відповідача від 10.11.2021 року про призначення судової почеркознавчої експертизи, заслухавши думку сторін, враховуючи здійснення оплат за поставлений товар відповідачем за Договором поставки нафтопродуктів № АБ-3 від 22.05.2019 року до 06.12.2019 року включно, у зв`язку з відсутністю за сукупності умов для призначення експертизи, визначених ст. 99 ГПК України та з урахуванням предмету та підстав позову, судом протокольно ухвалено про відмову в задоволенні клопотання відповідача від 10.11.2021 року про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/7865/21 та оголошено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 23.12.2021 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 23.12.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшли пояснення № 221220211550 від 22.12.2021 року, в яких відповідач зазначає, що не оспорює наявність основного боргу перед позивачем у розмірі 63061,28 грн., який було сплачено повністю 02.08.2021 року, та одночасно наголошує на тому, що спірний договір № АБ-3 від 22.05.2019 року безпосередньо керівником відповідача не підписувався, про що свідчить копія картки зі зразком підпису керівника ТОВ Ергос Груп , а отже штрафні санкції за таким договором не можуть бути застосовані до відповідача. Пояснення разом з доданими до них документами, в тому числі платіжним дорученням № 371 від 02.08.2021 року на суму 63061,28 грн. судом долучені до серіалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті 23.12.2021 року до суду не надходило.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило заперечень на відповідь на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами в частині надання заперечень на відповідь на відзив тощо, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

У судове засідання з розгляду справи по суті 23.12.2021 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.12.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.12.2021 року проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях по суті спору.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 23.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 травня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "АБАТАК" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір №АБ-3 поставки нафтопродуктів (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця: дизельне паливо, паливо для реактивних двигунів, бензини марки А-80, А-92, А-95, газ вуглеводневий скраплений, масла та інше (далі - товар), а покупець прийняти товар та сплатити за нього, відповідно до умов договору.

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили зобов`язання сторін, умови поставки товару, приймання товару за кількістю та якістю, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1.2 Договору товар за цим договором буде постачатися окремими партіями, протягом строку дії цього Договору.

Товар постачається покупцю на умовах: FCA, CPT, EXW згідно Інкотермс-2010 згідно заявки покупця. При тлумаченні умов постачання за цим Договором мають силу Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгівельної палати - Інкотермс в редакції 2010 року. В разі розбіжностей між положеннями цього Договору з Інкотермс-2010 , превалюють положення Договору.

Як визначено п. 3.2 Договору предмет, асортимент, кількість і ціна товару, умови поставки узгоджуються сторонами у наступному порядку:

Постачання за цим договором здійснюється окремими партіями, на підставі заявок покупця. Заявка на постачання надається покупцем за формою, визначеною в Додатку № 1 до Договору, в письмовій формі електронною поштою на електронну адресу, вказану в п.9.2 Договору і має містити дані про: найменування та код ЄДРПОУ адресата заявки; найменування, асортимент товару; умови постачання згідно Інкотермс -2010 та пункт передачі товару покупцю; кількість (об`єм) товару; бажані терміни постачання товару (дату відвантаження); при постачанні на умовах FCA згідно Інкотермс-2010 покупець зобов`язаний в заявці вказати інформацію про перевізника (експедитора), який буде виконувати перевезення товару із зазначенням найменування перевізника, номеру транспортного засобу, ПІБ водія автотранспорту.

Згідно п.3.2.2 Договору послуги з доставки товару покупцеві при базисі постачання СРТ згідно Інкотермс - 2010 надаються перевізником (експедитором) за вибором постачальника і такий перевізник (експедитор) вважається перевізником покупця.

Постачальник у разі підтвердження готовності виконати заявку на поставку товару на вказаних у ній умовах надає покупцю рахунок - фактуру (п.3.2.4 Договору).

Зокрема, в матеріалах справи наявні заявки відповідача на поставку товару за Договором, надіслані постачальнику електронною поштою: від 04.12.2019 року, 06.11.2019 року, 07.11.2019 року, 01.11.2019 року, від 31.10.2019 року, 25.10.2019 року, в яких з посиланням на реквізити Договору поставки № АБ-3 від 22.05.2019 року зазначені найменування пального, кількість (літри), отримувач, замовник, автопідприємство - перевізник, автомобіль, пункт розвантаження .

Також позивачем надані копії виставлених згідно п. 3.2.4 Договору рахунків на оплату товару: № 221 від 03.12.2019 року на суму 51 244,20 грн., № 193 від 07.11.2019 року на суму 177093,84 грн.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.3.4 Договору дато поставки вважається:

- на базисі постачання FCA, CPT - дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або товарно - транспортній накладній на товар;

- на базисі постачання EXW - дата, зазначена у видатковій накладній на товару та/або в акті приймання товару.

Фактична кількість поставленого покупцю постачальником товару підтверджується комплектом товарно-транспортних документів (п.4.2 договору).

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових та/або товарно-транспортних накладних, актах приймання-передачі товару, свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є вірними, погодженими та прийнятими сторонами без претензій щодо предмету поставки, асортименту, кількості, якості, ціни товару.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в поданій суду позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар (бензин та дизельне паливо) на загальну суму 228338,04 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними № 210 від 07.11.2019 року на суму 177093,84 грн. (рахунок № 193 від 07.11.2019 року) та № 235 від 03.12.2019 року на суму 51 244,20 грн. (рахунок № 221 від 03.12.2019 року), копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю Абатак - директора Сизого Р.В. та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" директора Ступницького Р.В.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Покупець здійснює приймання товару за кількістю та якістю у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України , затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованого в Мінюсті 02.09.2008 року за № 805/15496; Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально - побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 03.06.2002 року № 332 та умов цього Договору (п.4.1 Договору).

Наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових та/або товарно - транспортних накладних ,актах приймання - передачі товару, свідчить про те, що всі відомості, зазначені в них, є вірними, погодженими та прийнятими сторонами без претензій щодо предмету поставки, асортименту, кількості, якості, ціни товару (п. 4.4 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак невідповідності кількості/якості поставленого товару (дизельного палива) від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи та відповідачем не заперечувалось, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Абатак умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару (дизельного пального) відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Також суд зазначає, що відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Наразі, позивачем додатково на підтвердження факту поставки товару за Договором та прийняття його відповідачем надані копії товарно - транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів № 210-1 від 07.11.2019 року та № 235-1 від 03.12.2019 року, засвідчених представником вантажовідправника - директором ТОВ Абатак та вантажоодержувача - директором ТОВ Ергос Груп Ступницьким Р.В.

Факт підписання вказаних ТТН відповідачем не заперечувався.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що ціна на товар, що буде постачатися окремим партіями на підставі цього Договору, є договірною та визначатися сторонами на підставі оплачених покупцем рахунків - фактур, згідно заявок покупця на поставку товару.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника до моменту поставки товару згідно рахунку-фактури постачальника.

Згідно п. 5.3 Договору постачальник має право відвантажити покупцю товар без передплати. Сторони домовились, що у такому випадку покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 5 (п`яти) банківських дні з дати поставки товару, визначеної п. 3.4 цього Договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, а також відповідачем не заперечувалось, за поставлений товар відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 165244,20 грн. за Договором, а саме платіжними дорученнями № 2705 від 03.12.2019 року на суму 1244,20 грн. із зазначенням в реквізитах призначення платежу Оплата за дизельне паливо зг Договору № БА-3 від 22.05.2019 р., рах. № 221 від 03.12.2019 р… , № 2634 від 07.12.2019 року на суму 45 000,00 грн.., № 2683 від 27.11.2019 року на суму 14000,00 грн., № 2701 від 02.12.2019 року на суму 55000,00 грн., з посиланням в призначенні платежу Оплата за дизельне паливо зг Договору № БА-3 від 22.05.2019 р., рах. № 193 від 07.11.2019 р… , що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень та виписками банку.

Враховуючи вказані оплати та частину оплати в сумі 32,56 грн. згідно платіжного доручення № 2631 від 07.11.2019 року, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар на дату звернення до суду становила 63 061,28 грн., що визнається відповідачем в письмових поясненнях від 22.12.2021 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язань з оплати повної вартості поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу в сумі 63061,28 грн. (вих. № 1610/1328 від 16.10.2020 року), а також з досудовою претензією № 2311/1307 від 23.11.2020 року про сплату заборгованості та пені.

Згідно наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0411408082170 та № 0411408150299 вимога та претензія отримані відповідачем 21.10.2020 року та 25.11.2020 року відповідно.

Проте, вказані вимога та претензія відповідачем задоволені не були, оплата заборгованості не здійснена.

Отже, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю Абатак грошових коштів за поставлений товар (дизельне пальне) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 63061,28 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 30.06.2021 року було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжним дорученням № 371 від 02.08.2021 року грошових коштів в сумі 63061,28 грн. із зазначенням в призначенні платежу Оплата за паливо дизельне зг Договору № АБ-3 від 22.05.2019 року… , що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним платіжним дорученням.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 63061,28 грн., отже борг за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після відкриття провадження у справі № 910/7865/21 ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 63061,28 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 63061,28 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на те, що спірний Договір № АБ-3 поставки нафтопродуктів від 22.05.2019 року від імені покупця підписаний не безпосередньо керівником ТОВ Ергос Груп , суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.).

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 904/2178/18.

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 року №910/19776/17.

При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 910/8794/16, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Суд зазначає, що договір поставки є двостороннім правочином, права та обов`язки за ним виникають як у постачальника так і покупця, а відтак необхідно оцінити дії обох сторін, які вчинялись на виконання такого правочину.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, сторонами вчинялись дії, направлені на схвалення правочину, який виконувався протягом тривалого часу, зокрема, позивачем на підставі отриманих заявок покупця виставлялись рахунки на оплату, відповідачем здійснене прийняття товару без зауважень та часткова неодноразова оплата його вартості, а саме виписки банку та копії платіжних доручень свідчать про перерахування відповідачем в період 28.05.2019 року - 03.12.2019 року на рахунок позивача грошових коштів, в тому числі за поставлений згідно спірних накладних товар з посиланням в призначенні платежів на реквізити спірного Договору та виставлених позивачем рахунків.

Окремо суд звертає увагу на наявність підпису представника відповідача - директора ТОВ Ергос Груп на видаткових накладних та ТТН, отже факт прийняття від позивача товару (дизельного пального) за видатковими накладними № 210 від 07.11.2019 року та № 235 від 03.12.2019 року, а також здійснення часткової оплати такого товару на суму 165 276,76 грн. та в сумі 63061,28 грн. під час розгляду справи.

Тобто, вказані конклюдентні дії щодо виконання умов Договору в сукупності свідчать про його наступне схвалення та визнання відповідачем своїх обов`язків з оплати поставленого товару (дизельного пального) саме на підставі належним чином укладеного між сторонами Договору поставки нафтопродуктів № АБ-3 від 22.05.2019 року.

В той же час судом враховано, що відповідачем не надано суду будь - якого іншого договору поставки з такими ж реквізитами та в іншій редакції, ніж долучена позивачем, в тому числі в частині відповідальності сторін за порушення умов правочину, а саме застосування штрафних санкцій.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного та з огляду на встановлений положеннями статті 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір № АБ-3 поставки нафтопродуктів від 22.05.2019 року як підставу в розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами пункту 6.4 Договору у разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару, покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару.

Також згідно п.6.6 Договору у разі порушення строків оплати за Договором покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28% за кожен день прострочки.

Сторони домовились, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафних санкцій за цим Договором складає три роки. Також при нарахуванні пені за цим Договором не застосовуються положення п. 6 ст. 232 ГК України (п.9.17 Договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 6.4 Договору пеню у розмірі 14148,86 грн. за загальний період прострочення з 07.12.2019 року по 12.05.2021 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та п. 6.6 Договору 28 % річних в сумі 25276,36 грн. за період 07.12.2019 року - 12.05.2021 року та втрати від інфляції в сумі 5902,51 грн. за загальний період прострочення листопад 2019 року - березень 2021 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, натомість відповідач заперечує проти застосування пені, процентів та втрат від інфляції в цілому.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Проте, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції починаючи з листопада 2019 не враховано, що інфляційні нарахування визначаються за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з грудня 2019 відповідно.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду нарахування та бази нарахування, становить 14142,41 грн. пені, 25 252,04 грн. процентів річних та 5693,44 грн. втрат від інфляції відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме: пені в розмірі 14142,41 грн., процентів річних в розмірі 25252,04 грн. та 5693,44 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/7865/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБАТАК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" в частині стягнення основного боргу в сумі 63061,28 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" (просп.Степана Бандери буд.16А, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 41717709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АБАТАК" (04111, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО, будинок 52, приміщення 429, код ЄДРПОУ 42945731) 14142,41 грн. пені, 25252,04 грн. процентів річних, 5693,44 грн. втрат від інфляції та 2264,98 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон