Рішення

від 20.01.2022 по справі 136/1198/21

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/1198/21

провадження № 2/136/274/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2022 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

учасників справи:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Бездітного І.І.,

представника відповідача адвоката Цвєткова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), з вимогами:

- визнати за позивачем право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради, Липовецького району Вінницької області, в порядку спадкування за заповітом;

- визнати за позивачем право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради, Липовецького району Вінницької області, в порядку спадкування за заповітом.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_3 , яка проживала по АДРЕСА_1 , а після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, в тому числі й на нерухоме, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради. Факт належності вказаного майна ОСОБА_3 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2018 та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №723611 від 20.07.2007. Позивач є спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом від 29.03.2001, у якому зазначено, що заповідач робить таке розпорядження:" ... майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось заповідаю у власність ОСОБА_1 . Надалі, після смерті ОСОБА_3 позивач звернулася до приватного нотаріуса Кобзар С.В., однак її постановою від 08.06.2021 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через те, що при дослідженні заповіту нотаріусом було виявлено, що з його тексту неможливо встановити волю заповідача щодо загальноприйнятого визначення "все моє, рухоме і нерухоме майно", а тому постанова нотаріуса перешкоджає позивачу у законний спосіб реалізувати свої спадкові права.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду, а належним відповідачем у даному спорі позивач вважає свого дятька та сина померлої спадкодавиці ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 21.07.2021 призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Також, було витребувано від приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В. матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_3 .

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

До судового розгляду спір між сторонами не врегульовано.

Ухвалою суду від 28.10.2021 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, що раніше були викладені у позовній заяві. Крім того, представник позивача зазначав, що ними правильно обраний спосіб захисту, а позиватися щодо відмови нотаріуса у вчинені нотаріальних дій відсутні підстави, так як в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.

У судовому засіданні представник відповідача, заперечив щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що вимога про визнання за позивачем право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га, є необґрунтованою, з тих підстав, що у постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій відсутня згадка про таку земельну ділянку, а позивач у своїй заяві до нього не просив про неї. Крім того, на вказану земельну ділянку відсутні правовстановлюючі документи, щодо належності її спадкодавцю ОСОБА_3 , а інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може вважатися підтвердженням права власності. Разом з тим, позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки мотиви позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 . Зі змісту заповіту від 29.03.2001 неможливо встановити однозначно істинну волю спадкодавиці ОСОБА_3 щодо майна, яке у неї було на час його складання чи майна, яке могло б належати їй у майбутньому. Також, оскільки у одному з трьох заповітів ОСОБА_3 від 13.01.2005 згадуються інші спадкоємці, останніх слід було залучити до справи в якості відповідачів.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с. 4). Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_3 підтверджується: витягом з ДРАЦС; свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 5-6, 7, 8). За життя ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради, що підтверджується державним актом (а.с. 11-12). Згідно заповіту від 29.03.2001 ОСОБА_3 заповіла на ім`я позивача належний її жилий будинок по АДРЕСА_2 , а також майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось та належне право на земельну частку/пай/ за сертифікатом ВН №0171566 (а.с. 15). Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 , за другим заповітом від 14.02.2002 вона заповіла свій жилий будинок на ім`я відповідача (а.с. 62). Надалі, за третім заповітом від 13.01.2005 ОСОБА_3 , крім позивача, також заповіла свій грошовий вклад: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (а.с. 65). Відповідач та позивач у жовтні 2019 року подали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини від померлої ОСОБА_3 (а.с. 36-37, 66). Згідно з постанови приватного нотаріуса Кобзар С.В. від 08.06.2021 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через те, що при дослідженні заповіту нотаріусом було виявлено, що з його тексту неможливо встановити волю заповідача ОСОБА_3 щодо загальноприйнятого визначення "все моє, рухоме і нерухоме майно" (а.с. 16). Позивач стверджує, що з огляду на заповіт ОСОБА_3 від 29.03.2001, остання мала на увазі і рухоме і нерухоме майно у сукупності, а тому вона має право на визнання за нею права власності на успадковані після померлої земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради, а обраний спосіб захисту є ефективним ніж позиватися щодо відмови нотаріуса у вчинені нотаріальних дій.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як визначено в ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Разом з тим, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до змісту ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Разом з тим, в силу ст.ст. 12 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зауважує, що в даній судовій справі позивачу було надано можливість обґрунтувати свої позовні вимоги про визнання за нею права власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради, в порядку спадкування за заповітом після смерті її баби ОСОБА_3 .

Однак, мотиви позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 .

В ході судового розгляду стороною позивача стверджувалося, що з огляду на заповіт ОСОБА_3 від 29.03.2001, остання мала на увазі і рухоме і нерухоме майно у сукупності, а тому вона має право на визнання за нею права власності на успадковані після померлої вищезгадані земельні ділянки.

Заповітом, відповідно до положень ст. 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до положень ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб`єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Судом було встановлено, що згідно заповіту від 29.03.2001 ОСОБА_3 заповіла на ім`я позивача належний її жилий будинок по АДРЕСА_2 , а також майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось та належне право на земельну частку/пай/ за сертифікатом ВН №0171566.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 , за другим заповітом від 14.02.2002 вона заповіла свій жилий будинок на ім`я відповідача.

Надалі, за третім заповітом від 13.01.2005 ОСОБА_3 , крім позивача, також заповіла свій грошовий вклад: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 та ОСОБА_6 .

Суд зауважує, що попри вимогу позивача про визнання за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га, у постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій відсутня згадка про таку земельну ділянку, а позивач у своїй заяві до нотаріуса не просила про неї. Крім того, на вказану земельну ділянку відсутні правовстановлюючі документи, щодо належності її спадкодавцю ОСОБА_3 , а інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може вважатися підтвердженням права власності.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Разом з тим, позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки мотиви позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 .

Суд зауважує, що оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, слід враховувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Окремої вимоги про тлумачення заповіту ОСОБА_3 не заявлялося, а суд не може перебирати повноваження позивача, враховуючи принцип диспозитивності.

Крім того, з огляду на незгоду позивача з відмовою приватного нотаріуса Кобзар С.В. у вчиненні нотаріальних дій, що оформлено постановою від 08.06.2021 де було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, через те, що при дослідженні заповіту нотаріусом було виявлено, що з його тексту неможливо встановити волю заповідача щодо загальноприйнятого визначення "все моє, рухоме і нерухоме майно", однак в силу ст. 50 Закону України "Про нотаріат" вимоги про визнання неправомірними дій нотаріуса чи тлумачення заповіту позивачем не заявлялись.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про визнання за позивачем право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради, не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають, а неточності у тексті заповіту ОСОБА_3 щодо дійсної волі спадкодавця на нерухоме майно за обставин цієї справи можуть бути усунені шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст.ст. 213, 1256 ЦК України.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати керується ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, згідно з якою судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відповідно до приписів ч. 2 ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Отже, з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, суд відносить судові витрати понесені позивачем на її рахунок.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 28.01.2022.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО