Постанова

від 23.05.2022 по справі 136/1198/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/1198/21

Провадження № 22-ц/801/723/2022

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

з участю секретаря судового засідання: Михайленко А. В.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницькоїобласті від 20 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д. Т. в залі суду в м. Липовець Вінницької області, повний текст судового рішення складено 28 січня 2022 року,

у цивільнійсправі № 136/1198/21за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Липовецького районногосуду Вінницькоїобласті з вказаним позовом,в якомупросила: визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, в порядку спадкування за заповітом; визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, в порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , яка проживала по АДРЕСА_1 , а після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, в тому числі й на нерухоме, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради. Факт належності вказаного майна ОСОБА_3 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2018 та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №723611 від 20.07.2007. Позивач є спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом від 29.03.2001, у якому зазначено, що заповідач робить таке розпорядження: «... майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось заповідаю у власність ОСОБА_1 ». Надалі, після смерті ОСОБА_3 позивач звернулася до приватного нотаріуса Кобзар С. В., однак постановою від 08.06.2021 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через те, що при дослідженні заповіту нотаріусом було виявлено, що з його тексту неможливо встановити волю заповідача щодо загальноприйнятого визначення «все моє, рухоме і нерухоме майно», а тому постанова нотаріуса перешкоджає позивачу у законний спосіб реалізувати свої спадкові права.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду, а належним відповідачем у даному спорі позивач вважає свого дядька та сина померлої спадкодавця ОСОБА_2 .

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 20 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання прававласностінаспадкове майновпорядкуспадкування зазаповітом відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки мотиви позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 , а позивач не зверталася до суду з окремою вимогою про тлумачення заповіту ОСОБА_3 .

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно оцінив докази, та виклав в оскаржуваному рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, безпідставними та необґрунтованими є висновки суду про те, що мотиви позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 . Неправильно з`ясувавши предмет та підставу позову та саму суть спору, суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, вказав лише про те, що позивачем стверджувалось, що остання мала на увазі і рухоме і нерухоме майно в сукупності. Апелянт не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, адже такі висновки суду суперечать як змісту самої позовної заяви так і обставинам справи. Окрім того, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 1256 ЦК України, відповідно до якої, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 цього Кодексу. В даному випадку немає чого тлумачити, адже заповіт ОСОБА_3 не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять чи термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, з його змісту чітко вбачається воля заповідача. За таких обставин суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги, які позивач просить задовольнити, не відповідають обставинам, які були встановлені судом, оскільки позивачеві необхідно було звернутися до суду з вимогами про визнання неправомірними дій нотаріуса чи тлумачення заповіту. Однак, позивач наполягала та наполягає, що відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмова видати їй, як спадкоємцю, свідоцтво про право власності на спадкове майно, перешкоджає їй реалізувати своє право власності, незважаючи на те, що заповіт ОСОБА_3 не містить ніяких неточностей чи суперечностей, та безпосередньо стосується земельної ділянки (паю), який належав спадкодавцю на праві власності. Окрім того, судом не було враховано те, що позивачем доведено той факт, що відповідно до вимог закону вона належним чином прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3 , а у зв`язку з відмовою нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину на вказане спадкове майно, позивач не може оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним.

У строк, встановлений апеляційним судом, від відповідача ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Левченко А. О. апеляційну скаргу підтримали, і надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Цвєтков О. В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с. 4).

Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_3 підтверджується: витягом з ДРАЦС; свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.5-8).

За життя ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради, що підтверджується державним актом (а.с.11-12).

Згідно з заповітом від 29.03.2001 ОСОБА_3 заповіла на ім`я позивача належний її жилий будинок по АДРЕСА_2 , а також майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось та належне їй право на земельну частку/пай/ посвідчену сертифікатом ВН № 0171566 (а.с.15).

Як встановлено з матеріалів спадкової справи № 119/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , за другим заповітом від 14.02.2002, вона заповіла свій жилий будинок на ім`я відповідача ОСОБА_2 (а.с. 62).

Надалі, за третім заповітом від 13.01.2005 ОСОБА_3 , крім позивача, також заповіла свій грошовий вклад: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (а.с.65).

Відповідач та позивач у жовтні 2019 року подали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини від померлої ОСОБА_3 (а.с.36-37, 66).

Згідно з постановою приватного нотаріуса Кобзар С. В. від 08.06.2021 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через те, що при дослідженні заповіту нотаріусом було виявлено, що з його тексту неможливо встановити волю заповідача ОСОБА_3 щодо загальноприйнятого визначення «все моє, рухоме і нерухоме майно» (а.с.16).

Позивач стверджує, що з огляду на заповіт ОСОБА_3 від 29.03.2001, остання мала на увазі і рухоме і нерухоме майно у сукупності, а тому вона має право на визнання за нею права власності на успадковані після померлої земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради, а обраний спосіб захисту є ефективним ніж позиватися щодо відмови нотаріуса у вчинені нотаріальних дій.

З урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га та з кадастровим номером 0522281200:03:000:1239, площею 3,1226 га, які розташовані на території Зозівківської сільської ради, не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту, при цьому мотиви заявленого позову в цілому зводяться до тлумачення заповіту ОСОБА_3 , а позивач не зверталася до суду з окремою вимогою про тлумачення заповіту ОСОБА_3 .

Судом взято до уваги, що попри вимогу ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122, площею 0,6200 га, у постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій відсутня згадка про таку земельну ділянку, а позивач у своїй заяві до нотаріуса не просила про неї. Крім того, на вказану земельну ділянку відсутні правовстановлюючі документи, щодо належності її спадкодавцю ОСОБА_3 , а інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може вважатися підтвердженням права власності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Постановою приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С. В. відмовлено у вчиненні нотаріальних дій видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілу земельну ділянку площею 3.1226 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки - 0522281200:03:000:1239, оскільки при з`ясуванні змісту заповіту було виявлено, що з його тексту неможливо встановити справжню волю заповідача.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 з вимогами визнати за позивачем право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0522281200:03:000:2122 та кадастровим номером 0522281200:03:000:1239 в порядку спадкування за заповітом.

Відповідач заперечував вимоги, вказуючи на те, що зі змісту заповіту від 29.03.2001 неможливо встановити однозначно істинну волю спадкодавиці ОСОБА_3 щодо спірного майна.

Нотаріальні дії повинні вчинятись відповідно до встановлених для нотаріуса або посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, компетенцією і порядком їх вчинення.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 ЦК України (підпункт 5.2 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку).

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Тлумачення заповіту це інтелектуально-розумовий процес, спрямований на з`ясування змісту заповіту як одностороннього правочину, з тексту якого неможливо встановити справжню волю заповідача.

Мета тлумачення заповіту визначити дійсну волю заповідача в разі, коли зміст цього правочину є нечітким або допускає подвійне розуміння. Неадекватність відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини пов`язана з неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача.

Отже, внаслідок істотних недоліків змісту заповіту, складного розуміння розпоряджень спадкодавця нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Підстав для оскарження такої відмови з боку нотаріуса закон не передбачає, адже, згідно з підп. 5.1 п. 5 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийнятті. А відтак, відмовляючи в прийнятті заповіту, зі змісту якого неможливо встановити дійсну волю заповідача, нотаріус діє в межах наданих йому повноважень.

Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звернення до суду з позовом про тлумачення заповіту зумовлюється неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тому належним доказом у цивільній справі про тлумачення заповіту є постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Як зазначено в п. 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Важливо врахувати, що до способів захисту прав спадкоємців належить виключно судове тлумачення заповіту. Це зумовлено тим, що право на застосування конкретного способу захисту виникає у разі порушення цивільного права або інтересу в потерпілої особи. За наявності згоди між спадкоємцями щодо з`ясування волі спадкодавця, викладеної в заповіті, правовідношення розвивається в нормальному стані та відсутні порушення прав спадкоємців, які б вимагали вжиття заходів до їх захисту.

Застосування тлумачення заповіту як способу захисту прав спадкоємців має визначальні особливості, зумовлені правовою природою заповіту як одностороннього правочину та його відкладальним ефектом у часі. Якщо внаслідок застосування механізму тлумачення заповіту з`ясувати дійсну волю заповідача неможливо, відповідне заповідальне розпорядження виконанню не підлягає, а спадкування повинно здійснюватися відповідно до закону.

Витлумачений судом зміст заповіту закріплюється у судовому рішенні і є обов`язковим як для спадкоємців, кредиторів, відказоодержувачів, так і для нотаріуса, який після отримання рішення суду видає кожному із спадкоємців свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Резолютивна частина судового рішення, яким здійснюється тлумачення тексту заповіту, має бути викладена таким чином, щоб нотаріус мав можливість беззастережно видати свідоцтво про право на спадщину.

Отже, оскільки з позовом про тлумачення заповіту, чим зумовлена неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, позивач не звертався, що відповідає положенням ст. 13 ЦПК України, а між спадкоємцями виник спір щодо тлумачення заповіту, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,6200 га, кадастровий номер 0522281200:03:000:1239, в порядку спадкування за заповітом, оскільки позивач ОСОБА_1 не довела суду про наявність перешкод для реалізації її права на це майно у нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за учасником справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районногосуду Вінницькоїобласті від20січня 2022року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 травня 2022 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

М. В. Матківська