Рішення

від 23.01.2022 по справі 300/924/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2022 р. справа № 300/924/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення від 24.09.2020 за №2164 та від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.06.2020 з урахуванням періодів роботи з 22.08.1992 по 30.12.2002, з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004, з 21.02.2004 по 30.09.2004 до стажу роботи за списком №2, а періоди з 01.01.2004 по 22.01.2004, з 01.01.2004 по 20.02.2004, з 01.10.2004 по 31.12.2010, з 15.01.2011 по 10.09.2015 - одночасно до страхового стажу і стажу роботи за Списком №2, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 15.03.2021 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також відповідач, Головне управління ПФУ в області, орган пенсійного фонду, орган пенсійного забезпечення, Управління) про визнання протиправним і скасування рішення від 24.09.2020 за №2164 та від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії (надалі по тексту також оскаржувані рішення) та зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.06.2020 з урахуванням періодів роботи з 22.08.1992 по 30.12.2002, з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004, з 21.02.2004 по 30.09.2004 до стажу роботи за списком №2, а періоди з 01.01.2004 по 22.01.2004, з 01.01.2004 по 20.02.2004, з 01.10.2004 по 31.12.2010, з 15.01.2011 по 10.09.2015 - одночасно до страхового стажу і стажу роботи за Списком №2.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно і необґрунтовано прийнято рішення від 24.09.2020 за №2164 і від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах за списком №2. Першу відмову Управління сформувало з підстав відсутності у позивача документально підтвердженого пільгового стажу 12 років і 6 місяців та загального страхового стажу 28 років, врахувавши при цьому до загального стажу тільки 24 роки 10 місяців. Відповідач вказав на не подання ОСОБА_1 довідок про зайнятість особи за посадою, що передбачена у відповідному списку, протягом повного робочого дня (не менше ніж 80%), а також не представлення матеріалів про результати атестації робочих місць за стаж після 21.08.1992 року, зокрема, наказ підприємства, яким затверджено результати атестації робочих місць, проатестованість структурних підрозділів та посад працівників (перелік робочих місць), а також не підтвердження сплати страхових внесків починаючи з 01.01.2004. Мотивуючи другу відмову у рішенні від 09.11.2020 за №2689 орган пенсійного фонду зазначив про відсутність у позивача необхідного страхового стажу тривалістю 28 років, при цьому підтвердив у останнього наявність пільгового стажу роботи 12 років 9 місяців. Разом з тим відмовляючи у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах відповідач послався на вимоги статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі по тексту також Закон №1788-XII) в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. А саме, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

ОСОБА_1 наполягає на тому, що період роботи на посаді електрозварника ручного зварювання з 22.08.1992 по 01.04.2002 у Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд", з 01.04.2002 по 30.12.2002 у ТОВ "Мітра", з 01.01.2003 по 30.09.2004 у ТОВ "Ківре", з 01.10.2004 по 31.12.2010 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ТОВ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за списком №2, так як працівник не несе відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місця, а обов`язок такий покладений на керівника підприємства. Крім того спірні періоди роботи у ЗАТ (ТОВ) "Виробничо-будівельна фірма "АБО" відпрацьовані на території Російської Федерації, а тому при визначенні права на пенсію та обчисленні її розміру слід керуватися також нормами міжнародного права.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. За доводами ОСОБА_1 станом на 18.09.2020 (дату звернення із заявою про призначення пенсії) він досягнув відповідного пенсійного віку (55 років), встановленого пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та здобув необхідний загальний (35 років 10 місяців) і пільговий (12 років 9 місяців) страховий стаж, який визнається відповідачем, для призначення пенсії за списком №2. З наведених підстав просив позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними матеріалами. Одночасно судом витребувано у відповідача докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.36-37).

На виконання вищевказаної ухвали суду від 19.03.2021, від представника відповідача 14.04.2021 поштовим зв`язком на адресу суду надійшли витребувані докази і пояснення від 09.04.2021 за №0900-0803-7/12625 (а.с.41-43, 44-118).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 09.04.2021 за №0900-0803-7/12623, який 15.04.2021 зареєстрований в суді (а.с.126-138).

Відповідач не погоджується з доводами ОСОБА_1 викладеними у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини.

Зокрема зазначено, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також Закон №1058-IV). Частина 2 вказаної норми Закону №1058-IV передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу у чоловіків не менше 28 років, з них не менше 12 років і 6 місяців на зазначених роботах. Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), оскільки коментованим рішення визнано неконституційними норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VІІІ, і на даний час зміни до Закону№1058-IV не внесено. При цьому, стаття 114 Закону №1058-IV як станом на день прийняття оскаржуваних рішень так і час розгляду адміністративної справи є чинною та неконституційною не визнавалась.

Відтак, орган пенсійного забезпечення пріоритет у застосуванні надає саме положенням Закону №1058-IV, яким пенсійний вік визначений із досягненням 60 років, на відміну від Закону №1788-XII, яким такий вік становить 55 років.

Стосовно розрахунку страхового стажу позивача в тому числі пільгового, відповідач вказав на наступне. За доводами Управління в період роботи з 22.08.1992 по 30.12.2002, який ОСОБА_1 просить зарахувати до стажу, останній працював у КП "Комбінат будівельної індустрії Хорс", Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд" з 10.02.1987 по 01.04.2002 та у ТОВ "Мітра" з 01.04.2002 по 30.12.2002. Частково період роботи у КП "Комбінат будівельної індустрії Хорс" та тресті "Хімметалургбуд" зараховано позивачу до пільговою стажу роботи згідно рішення Комісії при Головному управлінні від 12.10.2020 за №9 про підтвердження періодів роботи, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема з 17.08.1983 по 06.11.1984, з 10.02.1987 по 21.08.1992. Рішенням цієї ж Комісії відмовлено у підтвердженні стажу роботи на пільгових умовах з 22.08.1992 через відсутність даних про результати атестації робочих місць. Щодо періоду роботи у ТОВ "Мітра" з 02.04.2002 по 30.12.2002, то даний період зараховано позивачу до страхового стажу роботи, однак аналогічно не може бути зарахований до пільгового стажу роботи, оскільки не підтверджений як пільговий уточнюючою довідкою підприємства.

Поряд з цим, до страхового стажу позивача зараховано період роботи з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004 та з 21.02.2004 по 30.09.2004 у ТзОВ "Ківре" за виключенням 22 днів у січні 2004 року та 20 днів у лютому 2004 року, оскільки згідно відомостей реєстру застрахованих осіб відділу персоніфікованого обліку Управління відсутні дані про сплату страхових внесків за повні місяці у січні та лютому 2004 року. У спірний період часу з 01.01.2004 по 22.01.2004 і з 01.02.2004 по 20.02.2004 підприємством не проводилось нарахування заробітної плати, а відповідно і не сплачувались внески до Пенсійного фонд України, отже ні до страхового ні до пільгового стажу роботи за Списком №2 дані періоди не можуть бути враховані відповідачем. Крім того орган пенсійного фонду заперечив щодо зарахування до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи позивача з 01.01.2003 по 30.09.2004 у ТзОВ "Ківре", оскільки такий не підтверджений уточнюючою довідкою підприємства.

Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи з 01.10.2004 по 31.12.2010, з 15.01.2011 по 10.09.2015, то відповідач вважає, що така не підлягає до задоволення, оскільки відсутня довідка про підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО". Згідно пояснень відповідача зарахування до страхового стажу з 1 січня 2004 періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, у тому числі періодів роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких провадилася трудова діяльність.

З врахування викладеного, орган пенсійного фонду вказує на відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №2, а тому в задоволенні позову просив відмовити. Окрім вказаного відповідач просив зменшити заявлену позивачем суму відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

20.04.2021 ухвалою суду зупинено провадження в даній справі (а.с.143-144), до набрання чинності рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 (адміністративне провадження Пз/9901/32/20).

У зв`язку із набранням постановою Великої Палати Верховного Суду законної сили 3 листопада 2021 року, ухвалою суду від 08.12.2021 поновлено провадження в адміністративній справі №300/924/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (а.с.149).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 01.09.1980 по 18.07.1983 навчався у Калуському професійно-технічному училищі №7, що підтверджується записами №1 у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 12.09.1983 (а.с.18).

З 17.08.1983 по 06.11.1984 позивач працював на посаді електрозварника ручного зварювання у формувально-арматурному цеху тресту "Хімметалургбуд" (а.с.18).

Згідно запису №4 у трудовій книжці, у період з 22.11.1984 по 04.12.1986 позивач проходив військову службу в Радянській Армії (а.с.18).

В подальшому, ОСОБА_1 10.02.1987 прийнятий на роботу у Калуський комбінат допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд" електрозварником ручного зварювання у цех металоконструкцій, а 01.04.2002 звільнений з роботи у зв`язку із скороченням штатів (зворотній бік а.с.18).

Як свідчать записи №№ 11, 12, 13, 14 у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 01.04.2002 прийнятий на роботу у ТзОВ "Мітра" електрозварником ручного зварювання, з 30.12.2002 звільнений по переводу у ТзОВ "Ківре", а 30.09.2004 звільнений з роботи за власним бажанням (зворотній бік а.с.18, а.с.19).

В період з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 позивач працював вахтовим методом у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" електрозварником ручної зварки, що підтверджується записами №15-18 у трудовій книжці (а.с.19, зворотній бік а.с.19).

З 21.03.2019 по даний час ОСОБА_1 працює газорізальником на ремонтно-налагоджувальній дільниці у ТзОВ "Укрцемремонт плюс" (зворотній бік а.с.19).

Вищезазначені періоди роботи ОСОБА_1 за даними професіями на вказаних підприємствах, підтверджуються також архівною довідкою від 21.01.2019 за №02/18, виданою Вищим професійним училищем №7 м. Калуша; довідкою Калуського об`єднаного міського військового комісаріату №10 від 31.01.2019; дозволами на роботу, виданими Федеральною міграційною службою Росії серії 86 №080011116 від 27.03.2008, серії 89 №109035096 від 01.09.2010, серії 89 №119018729 від 10.11.2011, серії 89 №139055727 від 18.03.2013, серії 89 №13005068 від 10.12.2013, серії 89 №14031280 від 30.10.2014; довідками про роботу від 31.10.2010 за №674 і від 10.09.2015 за №126, виданими ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО"; трудовими договорами №37 від 12.04.2008, №109 від 25.10.2010, №250 від 31.10.2011, №311 від 07.03.2013, довідками про заробітну плату, виданими ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО", уточнюючою довідкою про характер роботи та умови праці від 12.06.2020 за №34/вк і довідкою про фактично відпрацьований час у шкідливих умовах по списку №2 від 12.06.2020 за №35/вк, виданими ТзОВ "Укрцемремонт плюс"; архівними довідками від 28.01.2019 за №01.7-01/41, №01.7-01/42, №01.7-01/45, №01.7-01/46, №01.7-01/47, №01.7-01/48, виданими архівним відділом Калуської міської ради (а.с.20-28, 71-73, 77-85, 95-109, 112).

Після досягнення 55-річного віку, позивач 18.09.2020 звернуся до Калуського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (сервісний центр №7) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.50).

Із змісту розписки-повідомлення від 18.09.2020 слідує, що ОСОБА_1 на підтвердження наявності загального та пільгового стажу подав відповідні документи для призначення пенсії, зокрема, військовий квиток №10; диплом про навчання № НОМЕР_2 ; копію трудової книжки НОМЕР_1 ; архівні довідки від 28.01.2019 за №01.7-01/41, №01.7-01/42, №01.7-01/43, №01.7-01/44, №01.7-01/45, №01.7-01/46, №01.7-01/47, №01.7-01/48, виданими архівним відділом Калуської міської ради (а.с.52).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області від 24.09.2020 за №2164 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу, вказавши на не подання останнім довідок про зайнятість особи за посадою, що передбачена у відповідному списку, протягом повного робочого дня (не менше ніж 80%), а також не представлення матеріалів про результати атестації робочих місць за стаж після 21.08.1992 року, зокрема, наказ підприємства, яким затверджено результати атестації робочих місць, проатестованість структурних підрозділів та посад працівників (перелік робочих місць), а також не підтвердження сплати страхових внесків починаючи з 01.01.2004 (а.с.44-46).

03.11.2020 позивач повторно звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 (а.с.53), до якої долучив довідки про заробітну плату за 2004-2008 роки, 2009-2010 роки, 2011-2015 роки, наказ наймодавця про результати атестації робочих місць за умовами праці ТзОВ "Укрцемремонт плюс" від 01.02.2019 за №13, довідку про фактично відпрацьований час у шкідливих умовах по Списку №2 від 12.06.2020 за №35/вк, виданою ТзОВ "Укрцемремонт плюс", запити №0900-0207-9/10505 від 16.06.2020, №0900-0207-10/20664 від 04.11.2020, лист Російської Федерації №7374/10-11 від 14.09.2020, лист №2600-1003-9/89742 від 06.07.2020, довідки про роботу від 31.10.2010 за №674 і від 10.09.2015 за №126, виданими ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО"; трудові договори №37 від 12.04.2008, №109 від 25.10.2010, №250 від 31.10.2011, №311 від 07.03.2013, свідченням чого є розписка-повідомлення від 03.11.2020 (а.с.54).

Вказані документи наявні у відповідача, оскільки подані останнім суду як докази на підтвердження обставин справи (а.с.61-112).

До страхового стажу ОСОБА_1 зараховано наступні періоди роботи:

- з 01.09.1980 по 18.07.1983 період навчання у Калуському професійно-технічному училищі №7;

- з 17.08.1983 по 06.11.1984 робота у формувально-арматурному цеху тресту "Хімметалургбуд" на посаді електрозварника ручного зварювання;

- з 22.11.1984 по 04.12.1986 період проходження військової служби в Радянській Армії;

- з 10.02.1987 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 01.04.2002 робота електрозварником ручного зварювання у цеху металоконструкцій тресту "Хімметалургбуд";

- 02.04.2002 по 30.12.2002 робота електрозварником ручного зварювання у ТзОВ "Мітра";

- з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004, з 21.02.2004 по 30.09.2004 робота електрозварником ручного зварювання у ТзОВ "Ківре";

- з 21.03.2019 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 30.09.2020 робота газорізальником на ремонтно-налагоджувальній дільниці у ТзОВ "Укрцемремонт плюс".

Періоди роботи позивача з 01.09.1980 по 18.07.1983, з 17.08.1983 по 06.11.1984, з 22.11.1984 по 04.12.1986, з 10.02.1987 по 21.08.1992, з 21.03.2019 по 30.04.2020 зараховані відповідачем до стажу роботи по Списку №2, що становить 12 років 9 місяців, страховий стаж 25 років.

Вказана обставина підтверджується випискою про стаж позивача, рішенням від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії та поясненнями відповідача від 09.04.2021 за №0900-0803-7/12625 (а.с.30, 33, 41-43).

Втім відповідачем, за результатом розгляду поданих позивачем документів, повторно прийнято рішення від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у позивача загального страхового стажу і з посиланням на дію положень статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.47-48).

Не погоджуючись із рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.09.2020 за №2164 і від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.

Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Щодо рішення Головного управління ПФУ в області від 09.11.2020 за №2689, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах по списку №2, суд зважає на наступні мотиви.

Оскаржуване рішення вказує на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, а саме, відсутність у ОСОБА_1 загального страхового стажу 28 років для призначення пенсії по Списку №2 у зв`язку з неналежним його підтвердженням відповідними доказами, при цьому відповідач послався на вимоги статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" (а.с.33).

Спірне рішення також містить відомості про не зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО", оскільки відсутня довідка про підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.

Разом з тим, виходячи із змісту оскаржуваного рішення, орган пенсійного забезпечення підтвердив наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 25 років, в тому числі стаж роботи за списком №2 12 років 9 місяців (а.с.33).

В той же час, як слідує із письмових пояснень відповідача, наданих останнім на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2021, загальний страховий стаж роботи позивача становить 25 років (а.с.41-43).

Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо достатності у позивача пільгового стажу для призначення пенсії по Списку №2.

Водночас, у відзиві на позов відповідач вказує на необхідність застосування у спірних правовідносинах статтю 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", частина 2 якої передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах у чоловіків, після досягнення 55-ти років і при стажі роботи, зокрема, в період звернення з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років, з них не менше 12 років і 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача, суд звертається до положень статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також Закон №1058-IV), якими визначено підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.

В той же час, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно абзацу 3 пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.

Таким чином, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років для чоловіків і при стажі роботи у період звернення з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років, з них не менше 12 років і 6 місяців на зазначених роботах.

Однак, рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в коментованій вище редакції) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.

У спірних правовідносинах слід враховувати, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (стаття 152 Конституції України).

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам...".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Відтак, статтею 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

За висновками пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

З урахуванням вказаного, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:

- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;

- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;

- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, сформовані у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа), з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021.

Отже на пільгових умовах чоловіки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років і 6 місяців на зазначених роботах.

Повертаючись до фактичних обставин у справі суд зазначає, що відповідач в рішенні від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2, проаналізувавши подані ним необхідні документи, фактично погодився з наявністю в позивача:

- 25 років загального страхового стажу (що є достатнім для призначення пенсії на пільгових умовах);

- 12 років 9 місяців стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (що є більше обов`язкових 12 років 6 місяців), з чим погоджується також і суд.

При цьому позивач стверджує про неправомірність дій відповідача щодо незарахування до:

- пільгового стажу періодів роботи з 22.08.1992 по 30.12.2002 у тресті "Хімметалургбуд", з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004 і з 21.02.2004 по 30.09.2004 у ТзОВ "Ківре";

- до загального страхового і пільгового стажу періодів роботи 01.01.2004 по 22.01.2004 і з 01.02.2004 по 20.02.2004 у ТзОВ "Ківре", з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО".

Досліджуючи такі доводи позивача та аргументи відповідача з даного приводу суд вказує на наступне.

Як свідчать пояснення відповідача, наведені у відзиві на позов, підставою для неврахування до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 періодів з 22.08.1992 по 30.12.2002 у тресті "Хімметалургбуд" є неподання уточнюючих довідок про характер та умови праці, а також відсутність даних про результати атестації робочих місць, а з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004 і з 21.02.2004 по 30.09.2004 у ТзОВ "Ківре" неподання пільговою довідки.

Так, з даного приводу слід відмітити, що 21.08.1992 вступив в дію Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 (надалі по тексту також Порядок №442).

Даним Порядком встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за віком на пільгових умовах за Списками №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, які можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та розробленими Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі по тексту також Мінпраці України) від 01.09.1992 за № 41 (надалі по тексту також Методичні рекомендації).

Зміст зазначених нормативних актів свідчить, що основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць за приписами Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Пунктами 8, 9 Порядку №442 передбачено, що відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці України разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 за №383 (надалі по тексту також Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, які чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Слід відмітити, що на період роботи ОСОБА_1 з 22.08.1992 по 30.09.2004, чинними були Списки виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР "Про затвердження" від 22.08.1956 за №1173 (надалі по тексту Постанова №1173), Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162 (надалі по тексту також Постанова №162) та Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 за №36 (надалі по тексту також Постанова №36).

Згідно розділу XXXII "Общие профессии" Постанови №1173, розділу XXXIII "Загальні професії" (код 23200000-19906) Постанови №162 і розділу XXXIII "Загальні професії" (у всіх галузях господарства (код 33) Постанови №36 посада "електрозварники ручного зварювання" віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Так, у пункті 4.2 коментованого Порядку №383 йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

У відповідності до пунктів 4.3, 4.4, 4.5 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Таким чином, з 21.08.1992 підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є передусім наявність професії і виробництва у відповідних Списках та підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, проведення якої передбачено вищевказаним Порядком №442, за умови зайнятості працівника на вищеназваних роботах не менш як 80% робочого часу, встановленого для відповідного виробництва. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.

Разом з цим Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442, яким передбачено, що відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених відповідною постановою Кабінету Міністрів України, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Абзацом 2 пункту 4 вказаного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків №№1, 2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.

Головне управління Пенсійного фонду України в області не надало суду належного доказу, який би засвідчував обставину не проведення атестації робочого місця за посадою, яку обіймав ОСОБА_1 в період з 22.08.1992 по 30.12.2002 у тресті "Хімметалургбуд".

Відтак, відповідальність за проведення атестації робочих місць і збереження відомостей про її результати покладається виключно на роботодавця, а тому, відсутність у органу пенсійного фонду відомостей щодо наявності документів про підтвердження проведеної атестації, за умови підтвердження трудової діяльності записами у трудовій книжці, не може слугувати достатньою підставою для зарахування до пільгового стажу позивача по Списку №2 коментованого періоду роботи.

В той же час, із долучених відповідачем до матеріалів справи архівних довідок від 28.01.2019 за №01.7-01/46, №01.7-01/47, №01.7-01/48, виданими архівним відділом Калуської міської ради, судом встановлено, що позивач починаючи з січня 1995 року по червень 2001 року відпрацював не повну кількість робочих днів кожного місяця, а з липня 2001 року по 2002 рік взагалі відсутні відомості про відпрацьовані робочі дні позивача і нарахування заробітної плати.

А тому, дійти висновку, що позивач у період з січня 1995 року по грудень 2002 року був зайнятий протягом повного робочого дня за посадою, що передбачена у Списку №2, як того вимогає пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для зарахування до пільгового стажу коментованого періоду роботи позивача, суд не вбачає можливим.

Таким чином, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для врахування відповідачем до пільгового стажу по Списку №2 період роботи ОСОБА_1 у Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд" з 22.08.1992 по 31.12.1994, що становить (2 роки 4 місяці 10 днів).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на не подання позивачем уточнюючої довідки за коментований період, як на одну із підстав неврахування такого періоду до пільгового стажу, оскільки як свідчить зміст архівної довідки від 28.01.2019 за №01.7-01/43 відсутня можливість підтвердження роботи ОСОБА_1 повний робочий день у шкідливих умовах праці, так як у документах фонду Калуського комбінату виробничих підприємств тресту "Хімметалургбуд" відсутні табелі виходу працівників на роботу (а.с.74).

За вказаної обставини, на переконання суду, позивач не може бути позбавлений права на врахування до пільгового стажу періоду роботи, зокрема з 22.08.1992 по 31.12.1994, оскільки працівник не несе відповідальність за передачу всіх документів підприємством до архівного відділу, а такий обов`язок покладений на саме ж підприємство.

Водночас, суд вказує на відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 по списку №2 період роботи у ТзОВ "Ківре" з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.01.2004, з 23.01.2004 по 31.01.2004, з 01.02.2004 по 20.02.2004 і з 21.02.2004 по 30.09.2004, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази підтвердження такого стажу як пільгового, окрім записів у трудовій книжці позивача.

Разом з тим, в силу правого регулювання абзаців 4 і 5 пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також Інструкція №58), якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Показники, зазначені у цих Списках обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Як уже зазначалось судом вище по тексту рішення, згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Видача уточнюючої довідки передбачена чинним законодавством України і має на меті забезпечення права особи на отримання пенсії, оскільки відомості, які в ній зазначаються, стосуються конкретної особи щодо періоду її роботи і умов праці, у зв`язку з чим при її видачі юридичні особи, установи, організації керуються виключно тими відомостями, які містяться в первинних документах. Тобто, уточнююча довідка є офіційним документом, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України №637, і роботодавець за правильність відомостей зазначених у ній несе відповідальність, у зв`язку з чим підприємство не може на власний розсуд відкликати або скасовувати видану довідку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 (справа №362/7962/15).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, у спірному випадку, наявність тільки запису у трудовій книжці позивача про період роботи у ТзОВ "Ківре" без відповідного змісту, вчиненого у відповідності до абзаців 4 і 5 пункту 2.14 Інструкції №58, та належного підтвердження іншими документами про характер у умови праці на вказаному підприємстві, передбачених пунктом 20 Порядку №637, не може бути достатньою підставою для врахування такого періоду до пільгового стажу по Списку №2.

Крім того, як вірно відмітив відповідач, ТзОВ "Ківре" (ідентифікаційний код юридичної особи 19390682) за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є діючим підприємством і його діяльність не припинена, що дає можливість позивачу на звернення до колишнього роботодавця із порушенням питання про видачу уточнюючої довідки.

Втім такі документи, чи докази неможливості отримання необхідної довідки від діючого товариства, не були подані ОСОБА_1 як при зверненні із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах так і під час судового розгляду.

Стосовно не врахування відповідачем до загального страхового стажу періоду роботи позивача у ТзОВ "Ківре" з 01.01.2004 по 22.01.2004 і з 01.02.2004 по 20.02.2004 з посиланням на сплату підприємством у коментований період страхових внесків не у повному розмірі, суд керується такими мотивами.

Необхідно відмітити, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, яке діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Так, частинами 1, 2 статті 21 Закону №1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду зокрема для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом (пункту 1 частини 2 статті 22 Закону №1058).

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (надалі по тексту також Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення №794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (надалі по тексту також - уповноважений орган).

Згідно пункту 7 Положення №794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.

Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Так, в період з 01.01.2003 по 30.09.2004 ОСОБА_1 працював на посаді електрозварника ручної зварки у ТзОВ "Ківре", про що свідчать записи №№13, 14 у трудовій книжці позивача (а.с.19).

Відповідач врахував до страхового стажу позивача період роботи на вказаному підприємстві з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 23.01.2004 по 31.01.2004 та з 21.02.2004 по 30.09.2004 у ТзОВ "Ківре" за виключенням 22 днів у січні 2004 року та 20 днів у лютому 2004 року, виходячи із відомостей щодо позивача в реєстрі застрахованих осіб.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування в період з 01.01.2004 по 29.02.2004 наявна сплата коштів у розмірі, меншому ніж мінімальний страховий внесок, що унеможливлює зарахування такого періоду повністю.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтвердили право позивача на зарахування до його страхового стажу вищевказаного періоду, а навпаки відомості із таких документів свідчать про сплату у відношенні до позивача страхових внесків за спірний період у меншому розмірі.

Несплата відповідних страхових внесків роботодавцем в неповному розмірі можлива з різних причин, однак, позивач не роз`яснив ні відповідачу, ні суду про характер, зміст і обсяг його трудових відносин із ТзОВ "Ківре" за січень і лютий 2004 року, для того щоб суд міг надати належну і об`єктивну правову оцінку таким спірним правовідносинам, в тому числі з урахуванням того, що вказане товариство за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є діючим суб`єктом господарської діяльності, в якого позивач може отримати відповідні пояснення і докази.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про зарахування до його страхового і пільгового стажу період роботи в ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 (10 років 10 місяців 27 днів), суд дійшов висновку про їх обґрунтованість з огляду на слідуюче.

За змістом частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Зміст правових положень абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року свідчить, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.

Як регламентовано статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).

За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Такі вимоги визначені і в національному законодавстві Російської Федерації.

Як слідує із правової позиції органу пенсійного забезпечення, підставою для неврахування до страхового і пільгового стажу позивача період роботи з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" слугувала обставина не підтвердження такого періоду роботи позивача компетентними органами Російської Федерації, в тому числі щодо сплати страхових внесків.

Однак, суд критично оцінює такі доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, зважаючи на таке.

Повертаючись до обставин справи, зазначених вище по тексту рішення, трудова книжка від 12.09.1983 містить записи про роботу ОСОБА_1 в період з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 вахтовим методом у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" електрозварником ручної зварки, що підтверджується записами №15-18 у трудовій книжці (а.с.19, зворотній бік а.с.19).

Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості чи об`єктивності.

Додатково спірний період роботи позивача з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО", серед іншого, засвідчується дозволами на роботу, виданими Федеральною міграційною службою Росії серії 86 №080011116 від 27.03.2008, серії 89 №109035096 від 01.09.2010, серії 89 №119018729 від 10.11.2011, серії 89 №139055727 від 18.03.2013, серії 89 №13005068 від 10.12.2013, серії 89 №14031280 від 30.10.2014, довідками про роботу від 31.10.2010 за №674 і від 10.09.2015 за №126, виданими ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО"; трудовими договорами №37 від 12.04.2008, №109 від 25.10.2010, №250 від 31.10.2011, №311 від 07.03.2013, довідками про заробітну плату, виданими ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" (а.с.21, 22, 23-26, 27).

Орган пенсійного забезпечення не надав суду жодного доказу, який би ставив під сумність відомості занесені до коментованих письмових документів та спростовував доводи ОСОБА_1 .

Окрім вказаного судом з`ясовано, що Головне управління Пенсійного фонду в області зверталося до Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м. Іжевськ Удмуртської Республіки, на що останнім надано відповідь №73 від 14.08.2020, про неможливість надати документи щодо ОСОБА_1 за період роботи з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" оскільки вказане підприємство (Удмурська Республіка, м. Іжевськ, вул. Пастухова, 55, буд.2) визнане банкрутом і будь-яких документів, в тому числі первинних, кадрових, податкової звітності не передано конкурсному управляючому (а.с.83, 84).

При цьому суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" страхувальником страховим внесків за правилами законодавства Російської Федерації (яка відповідачем так і не доведена) не може бути самостійною і достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Більше того, лист-відповідь Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м. Іжевськ Удмуртської Республіки не містить відповідь про не сплату роботодавцем страхових внесків і заперечення щодо перебування позивача в трудових відносинах із таким підприємством-нерезидентом, а просто даним листом перенаправлено відповідь конкурсного управляючого товариства про не передачу йому всієї документації такої юридичної особи (а.с.83).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18) та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).

Отже, відмова у зарахуванні стажу роботи позивача у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015, у зв`язку із не підтвердженням стажу роботи компетентними органами Російської Федерації та відсутністю сплати страхових внесків, є необґрунтованою та як наслідок неправомірною і не може бути самостійною підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.

Враховуючи те, що посада "електрозварники ручного зварювання" (код 33), на якій працював позивач у спірний період згідно розділу XXXIII "Загальні професії" (у всіх галузях господарства Постанови №36 віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, то період роботи ОСОБА_1 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО" з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 підлягає також зарахуванню до пільгового стажу по Списку №2.

Позивач серед заявлених позовних вимог просить призначити пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 з 15.06.2020 з наступного дня після досягнення позивачем 55-річного віку.

Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданого 27.12.1996, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявами від 18.09.2020 і від 03.11.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 досягнув 55 років (а.с.16-17, 50, 53).

Із заявою про призначення пенсії за віком позивач вперше звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 18.09.2020 (а.с.50), про що також не заперечується відповідачем.

За змістом вимог пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Матеріали справи свідчать про звернення позивача із заявою про призначення пенсії із пропуском трьох місячного терміну з дня досягнення пенсійного віку (на три дні), що виключає можливість для призначення пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Разом з тим, поважність такого пропуску строку звернення із заявою про призначення пенсії позивач обґрунтовує запровадженням на території України карантину.

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України встановлено карантин.

В подальшому постановами Кабінету Міністрів України карантинні обмеження продовжувались на відповідний термін.

Так, згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року за №641 установлено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Як засвідчує ретроспектива подій 2020 року такі встановлені Урядом України вперше застереження хоч напряму і не стосувалися усіх без винятку громадян держави, втім загально визначені спеціальні правила і обов`язки поведінки для безумовної фізичних осіб, господарської діяльності суб`єктів приватного права та управлінської функції суб`єктів публічного права вплинули на загальні обмеження в цілому.

З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги пропуск позивачем трьох місячного терміну звернення за призначенням пенсії тільки на три дні, суд вважає можливість констатувати недотримання ОСОБА_1 положень пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV непропорційним втручанням, наслідком чого є позбавлення позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 15.05.2020.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач досягнув 55 років, має загальний страховий стаж більше 25 років, в тому числі стаж роботи за Списком №2 більше 12 років 9 місяців, з урахуванням висновку суду про необхідність зарахування до стажу роботи деяких періодів роботи, тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем відповідачу разом із заявами від 18.09.2020 і 03.11.2020 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.

Зважаючи на коментоване підлягає до скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.09.2020 за №2164 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , оскільки останній при першому зверненні із заявою від 18.09.2020 надав відповідні документи, які орган пенсійного фонду не взяв до уваги та неврахував до пільгового стажу період роботи у Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд" з 22.08.1992 по 31.12.1994.

Також підлягає скасуванню рішення відповідача від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки наданої судом вище по тексту судового рішення.

Отож, надаючи об`єктивну оцінку факту порушеного права ОСОБА_1 , враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі слід:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.09.2020 за №2164 і від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 22.08.1992 по 31.12.1994 у Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд", та з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у ЗАТ "Виробничо-будівельна фірма "АБО";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.06.2020.

В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні .

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 908,00 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція № N1FIT3454M від 27.01.2021 (а.с.1).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 681,00 гривень, що пропорційно становить 75 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Позивач в адміністративному позові вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 7 000,00 гривень, які очікує понести, та просить їх стягнути із відповідача.

Відповідач, в свою чергу, заперечив щодо стягнення судом таких витрат з відповідача, вказуючи на обставину відсутності доказів про фактично понесені позивачем витрати на таку правничу допомогу, а також на їх неспівмірність.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 7 000,00 гривень, ОСОБА_1 долучив ордер серія ІФ №100254 від 27.01.2021, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 04.01.2021, укладений між адвокатом Шевченко Наталією Петрівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001736 від 07.08.2020 (а.с.33а).

Водночас в адміністративному позові, позивач зазначив про те, що документи про отримання послуг правової допомоги буде надано за наслідками розгляду справи, оскільки неможливо визначити обсяг правової допомоги, що буде надана, та час, який буде витрачений адвокатом на підготовку усіх документів по справі і участь в судових засіданнях.

Крім того, згідно доводів позивача, акт про надання правничої допомоги не може бути наданий і з тих підстав, що на дату подання даного адміністративного позову є неможливим зазначення в такому акті конкретне посилання на адміністративну справу, в межах якої повинні бути заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги.

Таким чином, як відзначив позивач, повний пакет документів, які стосуються понесення позивачем судових витрат по справі, буде подано до суду у строк, встановлений частиною 3 статті 143 КАС України.

Згідно приписів частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З урахуванням вказаного, та відсутності в матеріалах справи належних документів щодо понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність (станом на 24.01.2021) підстав для вирішення питання про їх відшкодування на користь ОСОБА_1 .

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.09.2020 за №2164 та від 09.11.2020 за №2689 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пунку "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 період роботи:

- з 22.08.1992 по 31.12.1994 у Калуському комбінаті допоміжних підприємств тресту "Хімметалургбуд";

- з 01.10.2004 по 31.12.2010 і з 15.01.2011 по 10.09.2015 у Закритому акціонерному товаристві "Виробничо-будівельна фірма "АБО" (Общество с ограниченой ответственостью "Производственно-строительноя фирма "АБО").

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 15.06.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 681,00 гривень (шістсот вісімдесят одна гривня нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 ;

представник позивача Шевченко Наталія Іванівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001736 від 07.08.2020), бульвар Незалежності, 6/141, м. Калуш, Калуський район, 77304;

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.