Постанова

від 26.01.2022 по справі 916/122/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/122/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи - підприємця Никитенка Володимира Петровича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Південний"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року (головуючий - Ярош А. І., судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Никитенка Володимира Петровича

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП-УА", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламенко",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Глобальні бізнес рішення",

про визнання договору недійсним,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Південний"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП-УА", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламенко"

про визнання договору недійсним

(за участю представника ТОВ "Фламенко" та ТОВ "Глобальні бізнес рішення" - Халдай І.В.)

Фактичні обставини

1. У 2002 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Фламенко" (далі - ТОВ "Фламенко", відповідач-1) на прилюдних торгах придбало нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне нежитлове приміщення ). Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.10.2008 у справі № 20/108-08-2156, яке набрало законної сили, визнано за ТОВ "Фламенко" право власності на спірне нежитлове приміщення.

2. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2008 у справі № 2-6477/08 (1512/2-1890/11) в забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Південний" (далі - ТОВ "Південний", третя особа), зокрема до ТОВ "Фламенко", накладено арешт на спірне нежитлове приміщення.

3. 14.03.2011 рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №1512/2-1890/11 (2-6477/08), зокрема зобов`язано ТОВ "Фламенко" повернути в натурі ТОВ "Південний" спірне нежитлове приміщення шляхом вилучення зазначеного приміщення у ТОВ "Фламенко" та передачі його ТОВ "Південний".

4. 21.03.2011 ТОВ "Фламенко" продало спірне нежитлове приміщення Товариству з обмеженою відповідальністю "СТЕП-УА" (далі - ТОВ "СТЕП-УА", відповідач-2) за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А., зареєстрованим в реєстрі за № 657 (далі - договір від 21.03.2011 ).

5. На підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 12.08.2011 у справі №54/239, право власності на спірне нежитлове приміщення перейшло від ТОВ "СТЕП-УА" до ПАТ "Дельта Банк".

6. За договором купівлі-продажу від 07.10.2011 ПАТ "Дельта Банк" відчужило спірне нежитлове приміщення на користь ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" (далі - ТОВ "ГБР"), право власності якого зареєстровано 09.11.2011.

7. ТОВ "Південний" в ліквідаційній процедурі передало спірне нежитлове приміщення засновнику - ОСОБА_2 за якою 24.02.2017 було зареєстровано право власності на це приміщення, від якої вказане майно було відчужено за ланцюгом правочинів та в результаті передано в іпотеку АБ "Південний", який звернув стягнення на це майно за виконавчим написом.

8. 06.08.2018 на виконання виконавчого напису проведено електронні торги, на яких спірне нежитлове приміщення придбав Никитенко Володимир Петрович і 17.08.2018 отримав свідоцтво про право власності на придбане майно.

9. У січні 2018 року ТОВ "ГБР" був ініційований судовий спір у справі №520/548/18 про визнання права власності та витребування спірного нежитлового приміщення у Никитенка В.П . У межах цієї справи Никитенко В.П. також заявив позов до ТОВ "ГБР" про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення та усунення перешкод у користуванні цим майном. За результатом розгляду спору у справі №520/548/18 постановою Одеського апеляційного суду від 17.11.2020, яка набрала законної сили, витребувано у Никитенка В.П. на користь ТОВ "ГБР" спірне нежитлове приміщення. У задоволенні позову Никитенка В.П. відмовлено.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

10. У січні 2020 року фізична особа - підприємець Никитенко Володимир Петрович далі - ФОП Никитенко В.П., позивач) звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Фламенко" та ТОВ "СТЕП-УА" про визнання недійсним договору від 21.03.2011.

11. Позов мотивований тим, що: (1) за оспорюваним договором ТОВ "Фламенко" відчужило об`єкт нерухомості під час дії арешту, накладеного ухвалою суду від 04.11.2008 у справі № 2-6477/08 (1512/2-1890/11); (2) в договорі відсутній кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості; (3) договір був безгрошовим. Вказане в сукупності свідчить про недійсність оспорюваного правочину в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

12. В обґрунтування права на оспорювання правочину позивач зазначив, що ТОВ "ГБР", яке є пов`язаною з ТОВ "Фламенко" особою, намагається оспорити право власності Никитенка В.П. , зокрема шляхом подання позову у справі №520/548/18, унаслідок чого позивач не може безперешкодно реалізовувати своє право власності на спірне майно. Майновий інтерес позивача стосовно спірного правочину полягає в тому, щоб придбане у 2018 році майно залишалось у його власності та могло бути використане у господарській діяльності, а його права власника не порушувались та не ставились під сумнів особами, до яких право власності на таке майно перейшло після укладення договору від 21.03.2011.

13. ТОВ "Південний" також звернулось з позовом до ТОВ "Фламенко" та ТОВ "СТЕП-УА" про визнання недійсним договору від 21.03.2011.

14. В обґрунтування позову третя особа вказує, що на момент укладення договору від 21.03.2011 нежитлові приміщення незаконно вибули з власності ТОВ "Південний", оспорюваний договір укладений ТОВ "Фламенко" з метою ухилення від виконання судового рішення у справі у справі № 1512/2-1890/11 та має всі ознаки фраудаторного правочину, який укладений з порушенням принципів добросовісності та недопустимості зловживання правами та мав на меті створення третій особі перешкод у реалізації права власності на майно. В обгрунтування права на позов третя особа вказує на те, що існування оспорюваного правочину створює загрозу для легальних правочинів щодо спірного майна за участю ТОВ "Південний", за якими право власності по ланцюгу правочинів перейшло до позивача. Правовими підставами подання позову зазначає статті 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року позови ФОП Никитенка В.П. та ТОВ "Південний" задоволені. Визнано недійсним договір від 21.03.2011.

16. Суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір був спрямований на протиправне відчуження ТОВ "Фламенко" спірного нежитлового приміщення під час дії судового арешту, про наявність якого останньому було достеменно відомо; договір не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно. За висновком суду оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ТОВ "Південний" перешкод у розпорядженні нежитловим приміщенням після набрання законної сили судовим рішенням у справі №1512/2-1890/11. Дії відповідачів є недобросовісними, спрямовані на позбавлення третьої особи в майбутньому законних майнових прав на спірне приміщення. Зазначене у сукупності свідчить про протиправність оспорюваного правочину, який не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним за статтями 203, 215 ЦК України.

17. Місцевий суд зазначив, що позивач також є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, а його інтерес полягає у відновленні становища, у якому сторони перебували до укладення оспорюваного правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість реалізації позивачем своїх речових прав щодо спірної нерухомості, які можуть оспорюватись особами, до яких право власності на спірне майно перейшло після укладення договору від 21.03.2011.

18. Щодо позовної давності, то місцевий суд встановив, що такий строк позивачем та третьою особою не пропущений. Позивач набув прав на спірне приміщення у серпні 2018 року, а відтак його законні інтереси не могли бути порушені до цього. ТОВ "ТЦ "Південний" також не було учасником оспорюваного договору, а у справі відсутні докази того, що йому було відомо про вчинення правочину у 2011 році.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

19. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовів ФОП Никитенка В.П. та ТОВ "Південний" відмовлено.

20. Апеляційний суд зазначив, що позивач та третя особа на момент укладення договору від 21.03.2011 не мали речових прав на спірне нежитлове приміщення та не довели порушення оспорюваним правочином їх прав та наявності у них у зв`язку з цим законного інтересу щодо оскарження договору від 21.03.2011. Так, позивач не довів, яким чином будуть відновлені його права на спірне приміщення саме в обраний спосіб, тобто яким чином визнання недійсним договору від 21.03.2011 забезпечить відсутність претензій третіх осіб на майно, яке позивач вважає своєю власністю. При цьому позивач, стверджуючи про неможливість вільно використовувати приміщення у господарській діяльності, не заявив вимог про усунення перешкод у користуванні майном або про витребування майна у відповідачів. Наведе позивачем обґрунтування порушеного майнового інтересу внаслідок оспорення його прав на майно з боку третіх осіб базується на припущеннях. У свою чергу ТОВ "Південне" не набуло речових прав на спірне нежитлове приміщення і після укладення оспорюваного правочину, тобто у нього взагалі відсутній правовий зв`язок зі спірним майном, що виключає можливість порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного правочину.

21. Апеляційний суд також констатував допущення судом першої інстанції процесуального порушення: суддя Літвінов С.В. не міг брати участь у розгляді справи в суді першої інстанції та підлягав відводу на підставі частини 2 статті 35 та частини 1 статті 36 ГПК України, оскільки прийнята за його участі ухвала Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 про закриття провадження у даній справі була скасована постановою суду апеляційної інстанції від 23.06.2020.

Касаційна скарга

22. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

23. Також не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернулася третя особа, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги позивача

24. У порушення вимог статті 79 ГПК України та без урахування правових висновків Верховного Суду про застосування цієї норми у справі № 916/401/17, суд без належного обґрунтування відхилив надані позивачем докази, які у сукупності свідчать про те, що при укладенні спірного правочину відповідачі діяли недобросовісно.

25. Відсутній правовий висновок Верховного Суду про застосування статей 215, 203 ЦК України у подібних правовідносинах щодо необхідності встановлення обставин недійсності правочину в момент його укладення, застосування вказаних правових норм до оспорюваного правочину, як фраудаторного та укладеного під час дії судового арешту, а також можливості оспорювання такого правочину заінтересованою особою. При цьому апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду України та Верховного Суду про застосування вказаних правових норм у справах №6-2552цс16, №910/14506/17, №20/906/43-Б/13-Г, №543/730/14-ц;

26. Суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статей 3, 13 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у справах №693/642/19, №369/11268/16-ц, №405/1820/17, №755/17944/18, №921/490/18, №910/7547/17, №927/531/18 щодо сукупності обставин, які існували в момент укладення оспорюваного договору та дозволяють кваліфікувати його як фраудаторний, у тому числі недобросовісність поведінки сторін та зловживання правом.

27. Апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що суддя суду першої інстанції Літвінов С.В. підлягав відводу на підставі статті 36 ГПК України, висновки Верховного Суду про що у подібних правовідносинах відсутні.

Узагальнені доводи касаційної скарги третьої особи

28. Апеляційний суд не надав оцінку очевидно недобросовісним діям сторін оспорюваного правочину та в порушення статей 3, 13 ЦК України не застосував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання правом до спірних правовідносин. Висновок щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

29. Суд помилково не застосував до спірних правовідносин частину 1 статті 228 ЦК України, оскільки відчуження майна під час дії судового арешту особою, яка була обізнана про накладення такого арешту, свідчить про недійсність правочину з відчуження майна як такого, що порушує публічний порядок. Висновок щодо застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах відсутній.

30. Помилковим і таким, що суперечить приписам частини 3 статті 215 ЦК України, є висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин не порушує права та інтереси ТОВ "Південний". Так, суд не врахував, що арешт на спірні приміщення був накладений в інтересах ТОВ "Південний" і саме останній у 2011 році був власником спірних приміщень, про що свідчить судове рішення у справі №1512/2-1890/11.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційні скарги

31. ТОВ "Фламенко" у відзивах на касаційні скарги позивача та третьої особи зазначає про законність та обґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що позивач та третя особа не мали речових прав на спірне приміщення та не довели порушення їх прав та інтересів оспорюваним правочином. При цьому судовим рішенням у справі №520/548/18 встановлено незаконність набуття Никитенком В.П. права власності на спірне приміщення, законним власником якого є ТОВ "ГБР". Більше того, оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства та відсутні встановлені законом підстави для визнання його недійсним.

32. ТОВ "ГБР" у відзивах на касаційні скарги позивача та третьої особи зазначає про те, що саме ТОВ "ГБР" є законним власником спірного приміщення, що підтверджено у тому числі чинним судовим рішенням у справі №520/548/18, тоді як право власності на це приміщення за Никитенком В.П. зареєстровано незаконно. Апеляційний суд зробив вірний висновок про те, що оспорюваним правочином права та інтереси позивача та третьої особи не порушуються, а отже такі особи не набули права на оскарження спірного правочину. Отже, суд першої інстанції безпідставно розглянув по суті заявлені позови та визнав недійсним договір, який відповідає закону. Також є вірним висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції мав взяти самовідвід від розгляду даної справи.

Позиція Верховного Суду

Відповіді на ключові питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій

33. Верховний Суд, оцінюючи висновки апеляційного суду стосовно недоведення позивачами порушеного права, насамперед звертається до власних усталених правових висновків щодо передумов для оскарження заінтересованою особою правочину, стороною якого вона не є.

34. Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

35. Згідно з частиною 1 статті 15 і частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Схожі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 910/13609/20 та враховуються колегією суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України.

36. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

37. Відповідно до статей 16, 203, 215 цього ж Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

38. Водночас, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

39. Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд перш за все має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним.

40. За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено . При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

41. Судом апеляційної інстанції встановлено, що право на звернення з позовом у цій справі позивач обґрунтовував тим, що на придбане ним у 2018 році нежитлове приміщення існують претензії третіх осіб. Набуття такими особами права власності на належне позивачу майно стало можливим завдяки протиправному відчуженню спірного приміщення ТОВ "Фламенко" за оспорюваним правочином. Зокрема, позивач вказує на наявність судового спору у справі №520/548/18 за позовом ТОВ "ГБР", який набув це приміщення по ланцюгу правочинів від ТОВ "Фламенко", до Никитенка В.П. про витребування спірного приміщення. Вказаними обставинами позивач обґрунтовував існування майнового інтересу в тому, щоб спірне приміщення залишалося у його власності та могло бути вільно використане в підприємницькій діяльності. Тобто за доводами позовної заяви нівелювання оспорюваного правочину дасть позивачу можливість довести правомірність набуття саме ним речових прав на спірне приміщення та усуне претензії третіх осіб, зокрема ТОВ "ГБР", на це майно.

42. Таким чином, позивач сам ґрунтує позов на наявності спору про право на спірне приміщення між ним та ТОВ "ГБР", однак, не заявляючи позовну вимогу про визнання права власності та/або витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, позов спрямований на визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за 7 років до того, як позивач набув права власності на спірне приміщення та між особами, які вже втратили правовий зв`язок зі спірним майном внаслідок його відчуження.

43. Таким чином, Верховний Суд констатує, що цей судовий спір ініційований позивачем з наміром використати ухвалене на свою користь судове рішення в якості правової підстави для оспорювання у подальшому права власності інших осіб, зокрема ТОВ "ГБР", на спірне приміщення в іншому судовому провадженні.

44. Що стосується ТОВ "Південний", то за встановленими апеляційним судом обставинами ця особа взагалі не є власником спірного приміщення та взагалі не обґрунтувала існування у неї ні речового права, ні законного інтересу щодо спірного майна, мотивуючи своє право на позов виключно через призму незаконності оспорюваного правочину та обставину належності їй спірного приміщення у 2011 році.

45. За таких обставин висновки апеляційного суду про неможливість розгляду позовів ФОП Никитенка В.П. та ТОВ "Південний" по суті є обґрунтованими та відповідають наведеним вище усталеним правовим висновкам Верховного Суду та вимогам статей 15, 16 ЦК України, статей 2, 4 ГПК України.

46. Щодо безпосередньо доводів касаційних скарг Верховний Суд зазначає про таке.

47. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

48. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

49. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

50. Проаналізувавши зміст та суть доводів касаційних скарг, Верховний Суд констатує, що обидва скаржники у контексті застосування норм статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України висловлюють власні доводи стосовно правових підстав для визнання недійсним договору від 21.03.2011 та наводять відповідні обставини у їх підтвердження. Однак обставини, які стосуються підстав визнання недійсним оспорюваного договору, не досліджувались і не повинні були досліджуватись судом апеляційної інстанції, а наведені скаржниками норми права не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки підставою для відмови в позові стало відсутність у обох позивачів права на позов.

51. Оскільки не доведення позивачем та третьою особою порушення їх прав та законних інтересів унаслідок укладення між ТОВ "Фламенко" та ТОВ "СТЕП-УА" договору є самостійною підставою для відмови в позові, то відсутні підстави для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин, які стосуються безпосередньо підстав для визнання правочину недійсним.

52. З огляду на це Верховний Суд не розглядає по суті доводи касаційних скарг, які охоплюються підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

53. Також Верховний Суд визнає формальним посилання позивача на необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування приписів частини 1 статті 36 ГПК України щодо недопущення повторної участі у новому розгляді справи судді після скасування ухвали про закриття провадження у справі. Зміст вказаної процесуальної норми є чітким та зрозумілим, а застосування її апеляційним судом є правильним.

54. Щодо доводів касаційної скарги позивача з підстави касаційного оскарження, яка визначена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

55. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

56. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

57. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

59. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини , зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

60. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

62. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

63. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

64. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

65. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

66. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

67. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду України, Верховного Суду у справах, на які посилався позивач у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

68. Так, за змістом доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач доводить наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та цитує висновки Верховного Суду, які зроблені за наслідками розгляду по суті спорів про визнання недійсними правочинів, у тому числі фраудаторних (пункти 25, 26 Постанови).

69. Натомість у справі, що переглядається, апеляційний суд встановив відсутність у позивача та третьої особи права на позов як такого внаслідок не доведення порушення їх прав та/або законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного правочину, що і стало безпосередньо підставою для відмови в обох позовах.

70. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 24 Постанови, то відображений у статті 79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" застосований Верховним Судом у наведеній скаржником справі за конкретних встановлених судами фактичних обставин справи, які не є подібними до тих, що встановлені апеляційним судом у даній справі. Водночас слід зауважити, що доводи скаржника у цій частині стосуються не ухвалення судового рішення без урахування стандарту доказування, а необхідності встановлення інших обставин справи та переоцінки встановлених апеляційним судом фактичних обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені у статті 300 ГПК України.

71. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

72. Згідно з приписами пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

73. За викладеного, посилання позивача на постанови Верховного Суду України, Верховного Суду в підтвердження наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, що визначена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не приймаються, а касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у цій частині підлягає закриттю відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

74. ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300).

75. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

76. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів вирішила, що касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю, а з підстави касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини 1 вказаної статті ГПК України - касаційні скарги позивача та третьої особи залишаюся без задоволення, а оскаржувана постанова без змін.

77. Судові витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційне провадження у справі №916/122/20 за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Никитенка Володимира Петровича в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Никитенка Володимира Петровича в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Південний" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 916/122/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.